Модель Зінера
Моде́ль Зі́нера (модель стандартного лінійного тіла) — реологічна модель лінійного в'язкопружного тіла, що складається з двох пружних елементів E1 і E2 та в'язкого елемента η. Для опису властивостей в'язкопружних тіл часто використовуються модель Максвелла і модель Кельвіна-Фойгта[1] . Цих моделей часто виявляється недостатньо. Так модель Максвелла не описує повзучості а модель Кельвіна-Фойгта не описує релаксацію напружень. Модель Зінера є найпростішою моделлю, яка передбачає ці явища.
Зміст |
Основні характеристики [ред.]
Елементи сполучені, як показано на рисунку. Модель складається з двох паралельно сполучених систем. Перша є моделлю Максвелла, що містить пружину (
) і в'язкий елемент із в'язкістю
, сполучених послідовно[1]. Друга вітка складається з однієї пружини (
).
Математичний опис моделі [ред.]
Для кожного пружного елемента запишемо закон Гука, а для в'язкого — закон в'язкого тертя Ньютона. Разом з умовами розподілу напружень (σ) і деформацій (ε) запишемо для моделі чотири рівняння:
;
;
;
;
Використовуючи ці співвідношення, їх похідні по часу, система може бути описана наступним рівнянням:
Це рівняння також може бути подане у вигляді:
Час релаксації,
, є властивістю кожного матеріалу і визначається відношенням:
Застосування моделі [ред.]
Модель лінійного в'язкопружного тіла поєднує в собі властивості моделей Максвелла і Кельвіна-Фойгта, що дає можливість точніше описати загальну поведінку системи в заданих умовах навантаження. Поведінка матеріалу в умовах швидкого прикладання навантаження характеризуватись миттєвим значенням деформації. Зростання швидкості прикладання навантаження супроводжується зменшенням залишкової деформації при руйнуванні, що модель і описує. Форма кривої часової залежності деформації також вірно описується моделлю у залежності від швидкості прикладання навантаження.
Хоча ця модель може бути використана для точного прогнозування загальної форми кривої деформації, а також поведінку матеріалу протягом тривалого у часі чи миттєвого прикладання навантаження, модель не описує ці властивості кількісно.
Див. також [ред.]
Примітки [ред.]
- ↑ а б David Roylance, «Engineering Viscoelasticity» (October 24, 2001)
- ↑ Krystyn J. Van Vliet, MIT course 3.032 Lecture, October 23, 2006
Джерела [ред.]
- Физика полимеров / Бартенев Г. М., Френкель С. Я. / Под ред. д-ра физ.-мат. наук А. М. Ельяшкевича. – Л.: Химия, 1990. ISBN 5-7245-0554-1
- Рейнер М. Реология. Пер. с англ. М.: Наука, 1965. — 224 с.
- Шульман 3. П. Беседы о реофизике. Минск: Наука и техника, 1976. — 96 с.
;
;
;
;
![\frac{d\varepsilon(t)}{dt} = \left ( E_1 + E_2 \right ) ^ {-1} \cdot \left [ \frac{d\sigma(t)}{dt} + \frac{E_2}{\eta}\sigma(t) - \frac{E_1E_2}{\eta}\varepsilon(t) \right ]](http://upload.wikimedia.org/math/9/7/8/978817fbca1e51833a6ec6af107ed998.png)
