Мокрицький Аполлон Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Картина Мокрицького. Музей, Таганрог

Мокри́цький Аполло́н Микола́йович (*28 липня 1810, Пирятин — †26 лютого 1870, Москва) — український і російський живописець і педагог. Був учнем Карла Брюллова та Олексія Венеціанова.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився на Полтавщині в м. Пирятині, у небагатій дворянській родині поштмейстера. У 1818 р. хлопчика влаштували до Полтавського будинку виховання бідних дворян, де він перебував до 1824 р., а згодом навчався в гімназії вищих наук у м. Ніжині.

Закінчивши Ніжинську гімназію, А. Мокрицький переїжджає до Петербурга для вивчення медицини, але зазнавши невдачі, він йде на державну службу, в департамент гірничих і соляних справ; працює писарем при журналісті експедиції Позичкової скарбниці Санкт-Петербурзької опікунської ради, займається перекладами. Одночасно юнак як вільний слухач з вересня 1831 р. відвідує Академію мистецтв. У цей самий період Мокрицький знайомиться з видатним російським живописцем О. Венеціановим, який незабаром стане його вчителем. Систематичні заняття Венеціанова з Мокрицьким відбуваються протягом 1832—1833 рр.

Наприкінці 1833 р., через матеріальні нестатки, молодий художник змушений залишити навчання. Він повертається на батьківщину, працює як живописець, створює цілу галерею портретів на замовлення місцевих поміщиків.

У листопаді 1834 р. А. Мокрицький знову повертається до Петербурга, щоб продовжити навчання і остаточно присвятити себе живопису. Значну роль у подальшій долі художника відіграло його близьке знайомство з конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який був земляком А. Мокрицького.

У грудні 1835 р., за портрет С. Пузино А. Мокрицький отримав срібну медаль 2-го ступеня і став пенсіонером Академії мистецтв. Однак, незважаючи на підтримку Академії та грошову допомогу від Товариства заохочення художників, Аполлон переживає велику скруту, йому доводиться писати багато портретів на замовлення й давати уроки, щоб заробити на життя.

Завдяки підтримці В. Григоровича, А. Мокрицький стає учнем портретного та історичного класу Академії під керівництвом К. Брюллова, який у травні 1836 р. (після багаторічного перебування в Італії) повернувся в Росію.

Навчання А. Мокрицького в Академії було досить успішним. 2 жовтня 1838 р. його нагородили великою срібною медаллю за картину "Святий Себастьян" та "Портрет, писаний з натури", а 24 вересня 1839 р. художнику присудили малу золоту медаль за картину "Римлянка, що годує грудьми батька". Мокрицький закінчив Академію зі званням "вільного художника", не отримавши поїздки за кордон.

У кінці 1839 р. художник повертається до Пирятина, звідки 2 серпня 1841 р. на власні кошти, виручені за написані портрети та одержані від лотереї (в якій було розіграно його конкурсну картину), вирушив до Італії.

В Італії А. Мокрицький вивчав пам'ятки мистецтва, багато писав з натури, працював як портретист та пейзажист. Творча праця Аполлона Миколайовича була дуже успішною, і Академія мистецтв призначила йому грошову допомогу на утримання за кордоном терміном на два роки. В Росію художник повернувся у 1849 р., а у вересні цього ж року був удостоєний звання академіка за "Портрет преосвященного Никанора, митрополита Новгородського і Санкт-Петербурзького" та за інші відомі Академії роботи.

З 1851 р. А. Мокрицький був прийнятий на службу до московського Училища живопису і ліплення. Він викладав живопис в етюдному класі та малювання в натурному, а з 1861 р. — навчав малюванню в класі "античних фігур". Крім служби в Училищі, Мокрицький вів курс малювання в Констянтинівському інституті та в 2-й московській гімназії, викладав у Строганівському училищі. Серед учнів Аполлона Миколайовича були й такі митці, як І. Шишкін, К. Трутовський, І. Прянишніков.

26 лютого 1870 р. — у віці п'ятдесяти дев'яти років художник помер у Москві.

Роботи[ред.ред. код]

  • «Святий Себастіан»,
  • портрет Епінгера,
  • портрет новгородського митрополита Никандра.
  • «Воспоминание о А. Г. Венецианове и учениках его».

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Дневник художника А. Н. Мокрицкого. — М. : Изобраз. искусство, 1975. — 271 с.
  • Гаврилова С. 3 ніжинської плеяди // Деснян. правда. — 1990. — 5 верес.
  • Алексеева Т. В. Художники школы Венецианова. — М. :Искусство, 1982. — 419 с.
  • Рубан В. В. Забытые имена : рассказы об укр. художниках XIX — начала XX века. — К. : Наук, думка, 1990. — 287 с.