Монастирище
| Монастирище | |
|---|---|
 |
|
  |
|
| Монастирище на мапі Монастирищенського району | |
| Основні дані | |
| Країна |  Україна |
| Регіон |  Черкаська область |
| Район/міськрада | Монастирищенський |
| Рада | Монастирищенська міська рада |
| Код КОАТУУ | 7123410100 |
| Перша згадка | 1613 (1622) |
| Статус міста | з 1985 року |
| Населення | ▼9 142 (01.01.2011)[1] |
| Площа | 5,51 км² |
| Поштові індекси | 19100 — 19109 |
| Телефонний код | +380-4746 |
| Координати | 48°59′24″ пн. ш. 29°48′04″ сх. д. / 48.99000° пн. ш. 29.80111° сх. д.Координати: 48°59′24″ пн. ш. 29°48′04″ сх. д. / 48.99000° пн. ш. 29.80111° сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 242 м |
| Водойма | річка Конелка |
| День міста | 21 червня |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція | Монастирище |
| До станції | 6 км |
| До обл./респ. центру | |
| - фізична | 135 км |
| - залізницею | 247 км |
| - автошляхами | 250 км |
| Міська влада | |
| Адреса | 19100, Черкаська область, м. Монастирище, вул. Леніна, 117 |
| Веб-сторінка | www.mon.ck.ua |
| Міський голова | Олександр Михайлович Тищенко |
Монастири́ще — місто в Україні, районний центр Монастирищенського району Черкаської області. Розташоване за 250 км на південний захід від обласного центру — міста Черкаси та 6 км від залізничної станції Монастирище. Населення — 9 142 чоловік (2011) (3600 у 1972 році).
Існує легенда, що назва Монастирище (Монастериська) виникла з двох слів — монастир на попелищі. За переказами, ця місцевість мала декілька монастирів один з яких був кам'яним, а інші з дерева.
Зміст |
Історія [ред.]
На території міста виявлено знаряддя праці доби пізньої бронзи.
Монастирища засновані князями Збаразькими на початку 17 століття. Перша документальна згадка датована 1622 роком. Думка про те, що начеб Монастирища «Вперше згадується у літописах другої половини 16 століття, як укріплене містечко»[2] Брацлавського воєводства, не відповідає дійсності. Промовисто неісторичною є і «освячена» численними «клонуваннями» на різних рівнях та «святкуваннями» «теза» про «існування» Монастирищ з 1050 року.
1635 дідичем був кн. Ян Вишневецький.
1648 року повстанські загони під проводом Максима Кривоноса вигнали шляхту з міста. Збереглися руїни укріплень, біля яких 20 — 21 березня 1653 року 4-тисячний козацький загін І.Богуна розбив 15-тисячне польське військо С.Чарнецького.
-
— писав про панічну втечу з поля бою шляхтич Твардовський.[3]«Наші, як ошпарені, кинулися тікати, залишили не тільки місто з усією здобиччю, але навіть свій обоз, поранених і хворих, так що за цю ніч сім миль пробігли»
В 1664 році Монастирище було розорене польськими каральними військами.[4] За Андрусівським миром 1667 року містечко знову відійшло до Польщі.
Після приєднання Правобережної України до Росії в кінці 18 століття Монастирище 1797 року ввійшло до Липовецького повіту Київської губернії. Воно значилося містечком у ревізьких реєстрах 1795 року і офіційно затверджене в 1811 році.[5] Населення переважно займалося хліборобством, садівництвом і бортництвом (бджільництвом).
1775 місто належало брацл. воєводі Мат. Лянцкоронському. В місті було 68 осель, на передмісті 181 оселя.
Палац в Монастирище фундував Юрій чи Леон Подоський (1824–1894). Палац є в Наполеона Орди.
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Монастирищенської волості мешкало 4687 осіб, налічувалось 647 дворових господарств, існували 4 православні церкви, костел, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, аптека, постоялий двір, 4 постоялих будинки, 31 лавка, базари по вівторках, 4 водяних млини, цегельний, пивоварний і винокурний заводи[6].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 9404 осіб (4608 чоловічої статі та 4796 — жіночої), з яких 6323 — православної віри, 2620 — іудейської[7].
У 1897–1898 роках тут побудовано цукровий завод, на якому 1900 року працювало 420 робітників. Крім нього діяли гуральня і цегельня, що належали власникові містечка, миловарний завод та понад два десятки млинів і кузень.[8]
За даними 1900 року, власнику маєтку належало 3020 десятин землі, церквам — 301 і 4118 десятин мешканцям міста, яких тоді налічувалось 9503 чоловік.
Перед закінченням громадянської війни в січні 1920 року в Монастирищі встановлено радянську владу. Цього ж року відкрито дві школи
З січня 1923 року Монастирище стало районним центром і до жовтня 1930 року входило до складу Уманського округу. Тоді тут діяло 8 дрібних промислових підприємств (крупорушки, млини, олійниця, бондарня), на яких працювало кілька десятків робітників.
З 1926 року у селі працювала кінопересувка та бібліотека в якій було 5356 книг.
1928 року запрацював Монастирищенський цукровий завод, який з 1922 року був на консервації. Відновив роботу спиртовий завод
Наприкінці 1929 року, під час масової колективізації, в селі організовано три товариства спільного обробітку землв: «Перший крок», «Нове життя» та «Спільний лан». На їх основі в травні наступного року створено сільськогосподарську артіль «Нове життя». В 30-х роках створено кілька артілей промислової кооперації: «Ковальстельмах», ім.5 грудня, ім. 21 роковини Жовтня, «Колективна праця» та інші.[9] В 1931 році відкрито Монастирищенську МТС.
В 1930 році в місцевій лікарні працювали 9 лікарів. 1938 року при ній створено рентгенологічний, фізітерапевтичний кабінети і окрему санітарну станцію. З 1937 року розпочав роботу дитячий садок.
23 липня 1941 року Монастирище було окуповане військами фашистської Німеччини. 10 березня 1944 року село визволене частинами 42-ї гвардійської стрілецької дивізії. Почалася відбудова господарства.
В 1944 році відбудовано і відремонтовано школи, лікарню, більшість установ, МТС, залізничну станцію. Протягом 1944–1946 років в основному було відбудовано пошкоджені виробничі приміщення промислових артілей і спиртзаводу.
З січня 1954 року Монастирище увійшло до новоствореної Черкаської області. В 1957 йому надано статус селища міського типу.
У 1971 році на станції Монастирище введено в дію новозбудований залізничний вокзал.
Станом на 1972 рік у місті працювала лікарня на 150 ліжок, два дитячі садки, дві середні школи, будинок культури на 450 місць.
Храми міста [ред.]
У наш час місто має два храми Московського патриархату (Летичівка), один храм Київського Патріархату, один молитовний будинок адвентистів сьомого дня, та один будинок молитви Баптистів.
Персоналії [ред.]
В місті народився Мільнер Рафаїл Ісайович (* 20 грудня 1910 — † 4 липня 1979) — Герой Радянського Союзу[10].
Посилання [ред.]
- ↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
- ↑ С.Величко. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке, т.1., Київ, 1848, стор.127 — 130.
- ↑ І. П. Крип'якевич. Богдан Хмельницький, стор.192.
- ↑ Літопис Самовидця, стор.93.
- ↑ Городские поселения Российской империи, т.2, стор.481.
- ↑ рос. дореф. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя. СанктПетербургъ. 1885. — V + 349 с.
- ↑ рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-84)
- ↑ Список населенных мест Киевской губернии, стор.955.
- ↑ Газета «Шлях колгоспника», 1 січня 1940 р.
- ↑ www.warheroes.ru
Література [ред.]
- Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
- Історія міст і сіл Української РСР. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР.
|
||||||||
|
||||||||||||||
|
||||||||||||||
