Монастирище
| Монастирище | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Область | Черкаська область | ||||||||
| Район | Уманський | ||||||||
| Громада | Монастирищенська міська громада | ||||||||
| Код КОАТУУ: | 7123410100 | ||||||||
| Засноване | — | ||||||||
| Перша згадка | 1622 | ||||||||
| Статус міста | з 1985 року | ||||||||
| Населення | ▼ 8 425 (01.01.2021)[1] | ||||||||
| Площа | 5,51 км² | ||||||||
| Поштові індекси | 19100 — 19109 | ||||||||
| Телефонний код | +380-4746 | ||||||||
| Координати | 48°59′24″ пн. ш. 29°48′04″ сх. д. / 48.99000° пн. ш. 29.80111° сх. д.Координати: 48°59′24″ пн. ш. 29°48′04″ сх. д. / 48.99000° пн. ш. 29.80111° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 242 м | ||||||||
| Водойма | річка Конелка | ||||||||
| Назва мешканців | монастирища́нин, монастирища́нка, монастирища́ни | ||||||||
| День міста | 21 червня | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Монастирище | ||||||||
| До станції | 6 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 135 км | ||||||||
| - залізницею | 247 км | ||||||||
| - автошляхами | 250 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Рада | Монастирищенська міська рада | ||||||||
| Адреса | 19100, Черкаська область, м. Монастирище, вул. Соборна, 117 | ||||||||
| Вебсторінка | www.mon.ck.ua | ||||||||
| Міський голова | Олександр Михайлович Тищенко | ||||||||
|
| |||||||||
Монастири́ще — місто в Україні, в Уманському районі Черкаської області, адміністративний центр Монастирищенської міської громади. Розташоване на правому березі річки Конела (притока Гірського Тікичу) за 54 км на північний захід від міста Умань та за 6 км від залізничної станції Монастирище. Населення становить 8 425 особи (на 1 січня 2021 р.).
Історія[ред. | ред. код]
Існує легенда, що назва Монастирище (Монастериська) виникла з двох слів — монастир на попелищі. За переказами, ця місцевість мала декілька монастирів, один з яких був кам'яним, а інші з дерева.
На території міста виявлено знаряддя праці доби пізньої бронзи.
Монастирища засновані князями Збаразькими на початку 17 століття. Перша документальна згадка датована 1622 роком. Думка про те, що Монастирище «вперше згадується у літописах другої половини 16 століття, як укріплене містечко»[2] Брацлавського воєводства, не є правдивою. Промовисто неісторичною є й «освячена» численними «клонуваннями» на різних рівнях та «святкуваннями» «теза» про «існування» Монастирища з 1050 року.
1635 дідичем був князь Ярема Вишневецький.
1648 року повстанські загони під проводом Максима Кривоноса вигнали шляхту з міста. Збереглися руїни укріплень, біля яких 20—21 березня 1653 року 4-тисячний козацький загін Івана Богуна розбив 15-тисячне польське військо С. Чарнецького.
— писав про панічну втечу з поля бою шляхтич Твардовський.[3]«Наші, як ошпарені, кинулися тікати, залишили не тільки місто з усією здобиччю, але навіть свій обоз, поранених і хворих, так що за цю ніч сім миль пробігли»
У 1664 році Монастирище було розорене польськими каральними військами.[4] За Андрусівським перемир'ям 1667 року містечко знову відійшло до Польщі.
Після приєднання Правобережної України до Росії в кінці 18 століття, Монастирище 1797 року ввійшло до Липовецького повіту Київської губернії. Воно значилося містечком у ревізьких реєстрах 1795 року і офіційно затверджене в 1811 році.[5] Населення переважно займалося хліборобством, садівництвом і бортництвом (бджільництвом).
1775 місто належало брацлавському воєводі М. Лянцкоронському. У місті було 68 осель, на передмісті 181 оселя. Палац у Монастирищі фундував Юрій чи Леон фон Кальм-Подоський (1824—1894).
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Монастирищенської волості, мешкало 4687 осіб, налічувалося 647 дворових господарств, існували 4 православні церкви, костел, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, аптека, постоялий двір, 4 постоялих будинки, 31 лавка, 4 водяних млини, цегельний, пивоварний і винокурний заводи, проводилися базари у вівторки[6].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 9404 осіб (4608 чоловічої статі та 4796 — жіночої), з яких 6323 — православної віри, 2620 — юдейської[7].
У 1897—1898 роках тут побудовано цукровий завод, на якому 1900 року працювало 420 робітників. Окрім нього діяли гуральня і цегельня, що належали власникові містечка, миловарний завод та понад два десятки млинів і кузень[8].
За даними 1900 року, власнику маєтку належало 3020 десятин землі, церквам — 301 і 4118 десятин мешканцям міста, яких тоді налічувалося 9503 осіб.
У січні 1920 року у Монастирищі розпочалась тривала радянська окупація.
З січня 1923 року Монастирище стало районним центром і до жовтня 1930 року входило до складу Уманського округу. Тоді тут діяло 8 дрібних промислових підприємств (крупорушки, млини, олійниця, бондарня), на яких працювало кілька десятків робітників.
З 1926 року в селі працювала кінопересувка та бібліотека, у якій було 5356 книг.
1928 року запрацював Монастирищенський цукровий завод, який з 1922 року був на консервації. Відновив роботу спиртовий завод
Наприкінці 1929 року, під час масової колективізації, у селі організовано три товариства спільного обробітку землі: «Перший крок», «Нове життя» та «Спільний лан». На їхній основі, у травні наступного року, створено сільськогосподарську артіль «Нове життя». У 30-х роках створено кілька артілей промислової кооперації: «Коваль-Стельмах», імені «5 грудня», імені «21 роковини Жовтня», «Колективна праця» та інші[9]. У 1931 році відкрито Монастирищенську МТС.
У 1930 році в місцевій лікарні працювали 9 лікарів. 1938 року при ній створено рентгенологічний та фізіотерапевтичний кабінети і окрему санітарну станцію. З 1937 року розпочав роботу дитячий садок.
23 липня 1941 Монастирище було окуповане військами нацистської Німеччини. 20 жовтня 1941 було утворено Монастирищенський ґебіт. 10 березня 1944 село реокуповане частинами 42-ї гвардійської стрілецької дивізії. Почалося відновлення господарства.
У 1944 році відбудовано і відремонтовано школи, лікарню, більшість установ, МТС, залізничну станцію. Упродовж 1944—1946 років, в основному було відбудовано пошкоджені виробничі приміщення промислових артілей і спиртзаводу. Стало частиною Вінницької області (деякі старожили вважають, що вони мешкають у Вінницькій області й дотепер).
З січня 1954 року Монастирище ввійшло до новоствореної Черкаської області. 2 квітня 1957 р. йому надано статус селища міського типу.
У 1971 році на станції Монастирище введено в дію новозбудований залізничний вокзал.
Станом на 1972 рік у місті працювала лікарня на 150 ліжок, два дитячі садки, дві середні школи, будинок культури на 450 місць.
Населення[ред. | ред. код]
Національний склад[ред. | ред. код]
Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[10]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 97,18 % |
| росіяни | 2,18 % |
| інші/не вказали | 0,64 % |
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11][12]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 97,46 % |
| російська | 2,12 % |
| інші/не вказали | 0,42 % |
Храми міста[ред. | ред. код]
У наш час місто має два храми Московського патріархату (Летичівка) та храм Київського Патріархату. Також на території району розташований один молитовний будинок адвентистів Сьомого дня, та один будинок молитви баптистів.
Промисловість[ред. | ред. код]
- У місті працюють підприємства
- «Монастирищенський машинобудівний завод». З дня заснування завод виготовив і поставив 125 тисяч 300 парових і водогрійних котлів, які застосовуються в організаціях «Теплокомуненерго» і в інших установах важкої і легкої промисловості, де потрібні пара і тепло;
- Монастирищенський котельний завод «Енергетик»;
- Завод «Монфарм», що спеціалізується на випуску фармацевтичних засобів;
- ТОВ «Теплолідер» — виготовляє парові, водогрійні, твердопаливні котли тривалого горіння, транспортабельні котельні установки та інше функціональне котельно-допоміжне обладнання.)
- ТОВ «Монастирищенський котельний завод», спеціалізується на виготовленні засобів благоустрою територій (урни, лавки, автобусні зупинки, дитячі майданчики тощо.)
- «Кераміка Монастирище»;
- «Преміум Пак Україна».
Освіта[ред. | ред. код]
- «Ліцей «Ерудит» (раніше Школа № 1);
- Школа № 2;
- Школа № 5;
- Монастирищенський професійний ліцей (колишнє ПТУ);
- Ліцей-інтернат «Обдарованість».
-
Ліцей "Ерудит" -
Школа № 5 -
Дитсадок "Усмішка"
Культурна спадщина[ред. | ред. код]
У Монастирищі працює краєзнавчий музей, відкритий 1970 року. Є братські могили воїнів, партизан і мирних жителів, які загинули у Другій світовій війні, пам'ятні знаки жертвам політичних репресій та жертвам Голодомору 1932—1933 рр.. На честь радянських льотчиків встановлений літак МІГ-21, на честь сільгосппрацівників — трактор У-2.
Будинок челяді гетьмана Тарновського збудований в XVIII ст. (1712-1720 рр.) і являється найстарішою спорудою в місті. Це єдине приміщення маєтку першого монастирищенського поміщика Тарновського − засновника містечка, яке збереглося до наших днів.
Архітектурною пам'яткою є районний будинок культури, який раніше був культовою спорудою (костелом).
У місті розташована ботанічна пам'ятка — Алея вікових лип та парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва - Парк Подоського
-
Краєзнавчий музей -
Братська могила радянських воїнів -
Братська могила радянських партизан -
Братська могила мирних жителів -
Пам'ятний знак жертвам політичних репресій -
Пам'ятний знак жертвам Голодомору -
Пам'ятний знак на честь радянських льотчиків -
Трактор У-2 -
Будинок челяді гетьмана Тарновського -
Будинок культури (колишній костел) -
-
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народилися[ред. | ред. код]
- Ковалевський Іван Іванович (1882—?) — український драматичний актор і співак, заступник директора театру Миколи Садовського.
- Мільнер Рафаїл Ісайович (1910—1979) — Герой Радянського Союзу[13].
- Шамрай Віталій Володимирович (1990—2017) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 лютого 2022. Процитовано 18 червня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. — Київ, 1848. — Т. 1. — С. 127—130.
- ↑ Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький. — С. 192.
- ↑ Літопис Самовидця, с. 93.
- ↑ Городские поселения Российской империи, Т. 2. — С. 481.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-84. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Список населенных мест Киевской губернии, стор.955.
- ↑ Газета «Шлях колгоспника», 1 січня 1940 р.
- ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ www.warheroes.ru. Архів оригіналу за 22 грудня 2007. Процитовано 21 листопада 2008.
Джерела та література[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Монастирище |
- Нариси з історії поселень Монастирищенського району Черкаської області/ І. І. Волошенко. - Монастирище : [б.в.], 2003. - 464 с.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
- Степанков В. С. Монастирищенська оборона 1653 [Архівовано 27 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 51. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Rulikowski E. Monasterzyska // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1885. — Т. VI. — S. 654. (пол.). — S. 654—658. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Монастирище [Архівовано 3 березня 2021 у Wayback Machine.] // ЕСУ
| ||||||||
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||||
|
