Монастирище

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монастирище
Монастирищенський районний будинок культури (колишній костьол), листопад 2009 року
Монастирищенський районний будинок культури (колишній костьол), листопад 2009 року
Монастирище
Монастирище на мапі Монастирищенського району
Монастирище на мапі Монастирищенського району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Черкаська область Черкаська область
Район/міськрада Монастирищенський
Рада Монастирищенська міська рада
Код КОАТУУ 7123410100
Перша згадка 1613 (1622)
Статус міста з 1985 року
Населення 9 142 (01.01.2011)[1]
Площа 5,51 км²
Поштові індекси 19100 — 19109
Телефонний код +380-4746
Координати 48°59′24″ пн. ш. 29°48′04″ сх. д. / 48.99000° пн. ш. 29.80111° сх. д. / 48.99000; 29.80111Координати: 48°59′24″ пн. ш. 29°48′04″ сх. д. / 48.99000° пн. ш. 29.80111° сх. д. / 48.99000; 29.80111
Висота над рівнем моря 242 м
Водойма річка Конелка
День міста 21 червня
Відстань
Найближча залізнична станція Монастирище
До станції 6 км
До обл./респ. центру
 - фізична 135 км
 - залізницею 247 км
 - автошляхами 250 км
Міська влада
Адреса 19100, Черкаська область, м. Монастирище, вул. Леніна, 117
Веб-сторінка www.mon.ck.ua
Міський голова Олександр Михайлович Тищенко

Монастири́ще — місто в Україні, районний центр Монастирищенського району Черкаської області. Розташоване за 250 км на південний захід від обласного центру — міста Черкаси та 6 км від залізничної станції Монастирище. Населення — 9 142 чоловік (2011) (3600 у 1972 році).

Існує легенда, що назва Монастирище (Монастериська) виникла з двох слів — монастир на попелищі. За переказами, ця місцевість мала декілька монастирів один з яких був кам'яним, а інші з дерева.

Історія[ред.ред. код]

На території міста виявлено знаряддя праці доби пізньої бронзи.

Монастирища засновані князями Збаразькими на початку 17 століття. Перша документальна згадка датована 1622 роком. Думка про те, що начеб Монастирища «Вперше згадується у літописах другої половини 16 століття, як укріплене містечко»[2] Брацлавського воєводства, не відповідає дійсності. Промовисто неісторичною є і «освячена» численними «клонуваннями» на різних рівнях та «святкуваннями» «теза» про «існування» Монастирищ з 1050 року.

1635 дідичем був кн. Ян Вишневецький.

1648 року повстанські загони під проводом Максима Кривоноса вигнали шляхту з міста. Збереглися руїни укріплень, біля яких 20 — 21 березня 1653 року 4-тисячний козацький загін І.Богуна розбив 15-тисячне польське військо С.Чарнецького.

«Наші, як ошпарені, кинулися тікати, залишили не тільки місто з усією здобиччю, але навіть свій обоз, поранених і хворих, так що за цю ніч сім миль пробігли»
 — писав про панічну втечу з поля бою шляхтич Твардовський.[3]

В 1664 році Монастирище було розорене польськими каральними військами.[4] За Андрусівським миром 1667 року містечко знову відійшло до Польщі.

Після приєднання Правобережної України до Росії в кінці 18 століття Монастирище 1797 року ввійшло до Липовецького повіту Київської губернії. Воно значилося містечком у ревізьких реєстрах 1795 року і офіційно затверджене в 1811 році.[5] Населення переважно займалося хліборобством, садівництвом і бортництвом (бджільництвом).

1775 місто належало брацл. воєводі Мат. Лянцкоронському. В місті було 68 осель, на передмісті 181 оселя.

Палац в Монастирище фундував Юрій чи Леон Подоський (1824–1894). Палац є в Наполеона Орди.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Монастирищенської волості, мешкало 4687 осіб, налічувалось 647 дворових господарств, існували 4 православні церкви, костел, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, аптека, постоялий двір, 4 постоялих будинки, 31 лавка, 4 водяних млини, цегельний, пивоварний і винокурний заводи, відбувались базари по вівторках[6].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 9404 осіб (4608 чоловічої статі та 4796 — жіночої), з яких 6323 — православної віри, 2620 — іудейської[7].

У 1897–1898 роках тут побудовано цукровий завод, на якому 1900 року працювало 420 робітників. Крім нього діяли гуральня і цегельня, що належали власникові містечка, миловарний завод та понад два десятки млинів і кузень.[8]

За даними 1900 року, власнику маєтку належало 3020 десятин землі, церквам — 301 і 4118 десятин мешканцям міста, яких тоді налічувалось 9503 чоловік.

Перед закінченням громадянської війни в січні 1920 року в Монастирищі встановлено радянську владу. Цього ж року відкрито дві школи

З січня 1923 року Монастирище стало районним центром і до жовтня 1930 року входило до складу Уманської округи. Тоді тут діяло 8 дрібних промислових підприємств (крупорушки, млини, олійниця, бондарня), на яких працювало кілька десятків робітників.

З 1926 року у селі працювала кінопересувка та бібліотека в якій було 5356 книг.

1928 року запрацював Монастирищенський цукровий завод, який з 1922 року був на консервації. Відновив роботу спиртовий завод

Наприкінці 1929 року, під час масової колективізації, в селі організовано три товариства спільного обробітку землв: «Перший крок», «Нове життя» та «Спільний лан». На їх основі в травні наступного року створено сільськогосподарську артіль «Нове життя». В 30-х роках створено кілька артілей промислової кооперації: «Ковальстельмах», ім. 5 грудня, ім. 21 роковини Жовтня, «Колективна праця» та інші.[9] В 1931 році відкрито Монастирищенську МТС.

В 1930 році в місцевій лікарні працювали 9 лікарів. 1938 року при ній створено рентгенологічний, фізітерапевтичний кабінети і окрему санітарну станцію. З 1937 року розпочав роботу дитячий садок.

23 липня 1941 Монастирище було окуповане військами фашистської Німеччини. 20 жовтня 1941 було утворено Монастирищенський ґебіт. 10 березня 1944 село звільнено частинами 42-ї гвардійської стрілецької дивізії. Почалося відновлення господарства.

В 1944 році відбудовано і відремонтовано школи, лікарню, більшість установ, МТС, залізничну станцію. Протягом 1944–1946 років в основному було відбудовано пошкоджені виробничі приміщення промислових артілей і спиртзаводу.

З січня 1954 року Монастирище увійшло до новоствореної Черкаської області. В 1957 йому надано статус селища міського типу.

У 1971 році на станції Монастирище введено в дію новозбудований залізничний вокзал.

Станом на 1972 рік у місті працювала лікарня на 150 ліжок, два дитячі садки, дві середні школи, будинок культури на 450 місць.

Покровська церква

Храми міста[ред.ред. код]

У наш час місто має два храми Московського патриархату (Летичівка), один храм Київського Патріархату, один молитовний будинок адвентистів сьомого дня, та один будинок молитви Баптистів.

Персоналії[ред.ред. код]

В місті народився Мільнер Рафаїл Ісайович (* 20 грудня 1910 — † 4 липня 1979) — Герой Радянського Союзу[10].

Промисловість[ред.ред. код]

У місті працюють підприємства :[ред.ред. код]

  • "Монастирищенський Ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод".З дня заснування завод виготовив і поставив 125 тисяч 300 парових і водогрійних котлів,які застосовуються в організаціях "Теплокомуненерго", і десяткам інших організяцій важкої і легкої промисловості де потрібні пар і тепло.
  • Монастерищенський котельний завод "Енергетик",що був
  • Завод "Монфарм", що спеціалізується на випуску фармацептичних засобів.
  • "Кераміка Монастирище".
  • "Преміум Пак Україна".

Освіта[ред.ред. код]

В місті фунціонують такі заклади освіти[ред.ред. код]
  • Школа №1
  • Школа №2
  • Школа №5
  • Професійно-технічне училище
  • Ліцей "Ерудит"
  • Спортивний ліцей

Посилання[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. С.Величко. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке, т.1., Київ, 1848, стор.127 — 130.
  3. І. П. Крип'якевич. Богдан Хмельницький, стор.192.
  4. Літопис Самовидця, стор.93.
  5. Городские поселения Российской империи, т.2, стор.481.
  6. (рос. дореф.) Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя. СанктПетербургъ. 1885. — V + 349 с.
  7. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-84)
  8. Список населенных мест Киевской губернии, стор.955.
  9. Газета «Шлях колгоспника», 1 січня 1940 р.
  10. www.warheroes.ru

Література[ред.ред. код]