Монастир Кінкаку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монастир Кінкаку
Kinkaku3402CBcropped.jpg
Координати: 35°02′21″ пн. ш. 135°43′45″ сх. д. / 35.0394028° пн. ш. 135.7293639° сх. д. / 35.0394028; 135.7293639
Адреса префектура Кіото, місто Кіото, район Кіта, квартал Кінкакудзі 1
Офіційно Монасти́р Рокуо́н[1]
Титул Північна гора[2]
Секта Ріндзай
Статус Ступа-релікварій монастиря Сьококу
Святиня статуя бодгісаттви Каннон
Засновано 1397
Засновник Асікаґа Йосіміцу

Монасти́р Кінка́ку або Кінка́ку-дзі́ (яп. 金閣寺, きんかくじ, МФА: [kinkaku d͡ʑi], «монастир золотого павільйону») — буддистський монастир в Японії. Належить секті Ріндзай. Ступа-релікварій монастиря Сьококу. Розташований за адресою: префектура Кіото, місто Кіото, район Кіта, квартал Кінкакудзі 1. Монастирський титул — Північна гора[2]. Офіційна назва — Монасти́р Рокуо́н[1]. Заснований 1397 року. Головною святинею монастиря є статуя бодгісаттви Каннон. До цінних пам'яток належать портрет сьоґуна Асікаґи Йосіміцу (важлива культурна пам'ятка Японії), фрески кабінету Дайсьо (важлива культурна пам'ятка Японії), монастирський сад. Пам'ятка культури Кітаяма. Колишня резиденція Асікаґи Йосіміцу, перетворена на дзенівський монастир після його смерті. Названий на честь Золотого павільйону, найкрасивішої будівлі монастиря. Під час громадянської війни 14671477 років монастир втратив практично всі культові споруди за винятком Золотого павільйону. Останній згорів 1950 року. Відреставрований протягом 19552003 років. 1994 року занесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО в Японії.

Короткі відомості[ред.ред. код]

Резиденція[ред.ред. код]

До 14 століття землі сучасного Кінкакудзі належали аристократократичному роду Фудзівара. Вони розташовувались на північ від японської столиці Кіото, тому отримали назву Кітаяма — «Північні гори». 1224 року аристократ Фудзівара Кунцуне спорудив в цих горах монастир Сай'ондзі та заміську садибу. Його нащадки володіли ними впродовж століття, змінивши прізвище на Сай'ондзі. 1335 року голова роду Сай'ондзі Кінмуне був страчений за підозрою в замаху на Імператора. Через це родові володіння конфіскували, гори Кітаяма запустіли, а монастир із садибою занепали.

1397 року Асікаґа Йосіміцу, третій сьоґун сьоґунату Муроматі, отримав від Імператорського двору землі Кітаями в обмін на віддалені маєтки в провінції Каваті. Він одразу приступив до побудови власної резиденції на території занедбаних монастиря та садиби. 1394 року Йосіміцу передав посаду сьоґуна своєму синові Йосімоті, але продовжував керувати державними справами. Він перетворив Кітаямську резиденцію на урядовий центр тогочасної Японії, рівний Імператорському. Ця резиденція отримала назву палац Кітаяма — «Північногірський палац»[3].

Головною окрасою палацу був Золотий павільйон[4]. Ця будівля, квадратна в основі, мала три поверхи. Вона була повністю покрита сусальним золотом і захисним японським лаком урусі. Перший поверх називався Залою очищення[5]. Він був виконаний в класичному стилі японської палацової архітектури. В центрі поверху знаходилась статуя Будди Шак'ямуні, а ліворуч від неї — статуя сьоґуна-засновника Асікаґи Йосіміцу[6]. Другий поверх мав назву Печера милосердя[7]. Він був збудований у стилі самурайських житлових апартаментів. В ньому вшановувалися статуї «печерної бодгісаттви» Івая Каннон та чотирьох небесних королів. Третій поверх іменувався Вершина Пустоти[8]. Він нагадував дзенівський храм, в якому знаходилися мощі Будди Шак'ямуні. Дах павільйону був покритий пасмами кори дерев і прикрашений шпилем з китайським феніксом[9].

Ashikaga Yoshimitsu.png Kinkakuji 2004-09-21.jpg Kinkaku Snow E4.jpg Kinkaku-ji 04.jpg
Асікаґа Йосіміцу
Дзеркальний ставок
Павільйон взимку
Фенікс на даху

Монастир[ред.ред. код]

Після смерті Асікаґи Йосіміцу його син і четвертий сьоґун Асікаґа Йосімоті виконав заповіт батька і перетворив палац Кітаяма на буддистський монастир. Його першим настоятелем став Мусо Сосекі, вчений-монах дзенівської секти Ріндзай. Обитель назвали Рокуондзі — монастир Оленячого саду, на пам'ять про першу проповідь Будди Шак'ямуні в однойменному саду. На території цього монастиря було багато пишних споруд: Зала бузкових хмар[10], Небесна кімната[11], Гонбейська башта[12], Золотий павільйон, арковий міст[13], Зала добродійності[14], Павільйон Небесного дзеркала[15], Джерельна зала[16], Храм вогняних жертвоприношень[17], Храм розкаяння[18], релікварій[19], Малий храм[20], Храм Ксіті[21], Хмарна альтанка[22], пагода, бібліотека[23], дзвіниця[24], головні [25] та чотириколонні ворота[26]. З часом Зала бузкових хмар і Павільйон Небесного дзеркала були перенесені до монастиря Нандзендзі, Небесна кімната — до монастиря Кенніндзі, а Храм розкаяння — до храму Тодзідзі[9].

1490 року, під впливом архітектури Кінкакудзі, восьмий сьоґун Асікаґа Йосімаса, онук Йосіміцу, звів на східних пристоличних горах Хіґасіяма «Срібний павільйон» — Ґінкакудзі[27]. Обидва павільйони вважалися символами Кіото. Вони уособлювали дві різні японські культури — урочисту і пишну культуру Кітаяма та стриману і вишукану культуру Хіґасіяма.

В 14661467 роках згорів Малий храм монастиря Кінкакудзі, а під час смути Онін 14671477 років — решта споруд, за винятком Золотого павільйону. Відновлювальні роботи розпочалися лише з 1573 року і тривали до середини 18 століття. Протягом 19041906 років, в ході російсько-японської війни, відбувлася капітальна реставрація Золотого павільйону. Останній був занесений до числа Національних скарбів Японії.

2 липня 1950 року 21-річний монах-учень Хаясі Дзьокан[28] здійснив підпал Золотого павільйону, намагаючись покінчити життя самогубством. Монаха вдалося врятувати, але павільйон з усіма скарбами згорів[29]. Матір Хаясі наклала на себе руки, не витримавши безчесного вчинку сина, а сам Хаясі, засуджений до 7 років ув'язнення, помер 7 березня 1956 року від туберкульозу та психічних розладів. Ця трагедія послужила мотивом для написання повісті «Храм Золотого павільйону» Місіми Юкіо та оповідання «Золотий павільйон горить» Мідзукамі Цутому.

Новий Золотий павільйон почали відбудовувати 1955 року, практично з нуля, на основі інженерних даних попередньої будівлі та фотографій. Реставраційні роботи завершилися в жовтні 1987 року. Оновлення усього монастиря остаточно закінчилося 2003 року. Станом на 2004 рік, до його архітектурного комплексу входили Золотий павільйон, Квадратий храм[30], Храм Ачали[31], великий кабінет[32], Вечірня альтанка[9][33].

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. яп. 鹿苑寺, ろくおんじ, «монастир Оленячого саду».
  2. яп. 北山, ほくざん, МФА: [hokud͡zaɴ].
  3. яп. 北山殿, きたやまどの, кітаяма-доно.
  4. яп. 金閣, きんかく, кінкаку.
  5. яп. 法水院, ほっすいいん, хоссуй-ін. Дослівно: Зала води Закону. «Вода Закону» — буддистський термін, під яким розуміють очищення людей від гріхів і пристрастей. Вода виступає символом очищення, Закон — уособленням Дхарми.
  6. За деякими джерелами статуя будди Аміди.
  7. яп. 潮音洞, ちょうおんどう, тьоон-до. Дослівно: Печера звуків прибою. «Звуки прибою» — буддистський термін, який уподібнює милосердя будд і бодгісаттв до звуків хвиль океану.
  8. яп. 究竟頂, くっきょうちょう, куккьо-тьо. «Пустота» — синонім нірвани, поринання в небуття, що є метою буддистського «спасіння».
  9. а б в Кінкакудзі // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  10. яп. 紫雲殿, しうんでん, сіун-ден.
  11. яп. 天上間, てんじょうのま, тендзьо-но-ма.
  12. яп. 拱北楼, きょうほくろう, кьохоку-ро.
  13. яп. 反橋, そりばし, сорібасі.
  14. яп. 芳徳殿, ほうとくでん, хотоку-ден.
  15. яп. 天鏡閣, てんきょうかく, тенкьо-каку.
  16. яп. 泉殿, せんでん, сен-ден.
  17. яп. 護摩堂, ごまどう, ґома-до.
  18. яп. 懺法堂, せんぽうどう, семпо-до.
  19. яп. 舎利殿, しゃりでん, сярі-ден.
  20. яп. 小御堂, みどう, мідо.
  21. яп. 地蔵堂, じぞうどう, дзідзо-до.
  22. яп. 看雲亭, かんうんてい, кан'ун-тей.
  23. яп. 輪蔵, りんぞう, ріндзо.
  24. яп. 鐘楼, しょうろう, сьоро.
  25. яп. 総門, そうもん, сомон.
  26. яп. 四脚門, しきゃくもん, сікякумон.
  27. Золотий і Срібний павільйони, включно з Хмарним павільйоном, сучасним монастирем Нісі-Хонґандзі, називаються «Трьома столичними Павільйонами» (яп. 京の三閣, きょうのさんかく, кьо-но-санкаку).
  28. яп. 林承賢, はやしじょうかん.
  29. Зберігся лише шпиль із феніксом, який встигли знятий перед підпалом на реставрацію.
  30. яп. 方丈, ほうじょう, ходзьо.
  31. яп. 不動堂, ふどうどう, фудо-до.
  32. яп. 大書院, おおじょいん, одзьо-ін.
  33. яп. 夕佳亭, せっかてい, секка-тей.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Монастир Кінкаку // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997. (яп.)
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
  • (яп.) 井上靖、塚本善隆監修、竹中郁、村上慈海著『古寺巡礼京都20 金閣寺・銀閣寺』、淡交社、1977

Посилання[ред.ред. код]