Чернецтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

(Перенаправлено з Монах)
Перейти до: навігація, пошук
Цар Іван Грозний просить ігумена Корнилія постригти його в монахи. Картина Клавдія Лебедєва (1852-1916), олія на полотні.

Чернецтво — частина (т. зв. чорного) духовенства, складається з ченців, черниць або монахів, монашок, монахинь (грец. монахос — самітник). Це особи, які, відмовившись від світського життя, перебувають у спеціальних гуртожитках, монастирях, скитах-лаврах або в цілковитому усамітненні. Вони посвячуються на службу Богові, прагнучи до досконалості життя і віддаючися молитві та покаянню, а ради нього також служінню ближнім, виконуючи діла милосердя (сиротинці, школи, шпиталі й взагалі опіка над хворими, доми для старших осіб, душпастирське служіння тих ченців, які приймають свячення). Ч. зрікається родинного життя і перебуває у безженстві (т. зв. обіт-приречення чистоти), приймаючи невибагливе і вбоге життя (обіт убозтва). Однак, не всі ченці, зокрема на Сх., складали формальне приреченняприсягу на згадані вище «обіти». Побут ченців (ч.) і зобов'язання регулюються чернечим уставом, на Україні звич. студитським і василіянським. Залежно від чину ч. носять спеціальний, переважно чорний одяг. При постриженні (посвяченні), що має три ступні, ч. дістає, звич., нове ім'я, що підкреслює зміну попереднього життя, хоч це тепер, зокрема в Кат. Церкві, не обов'язкове. Світські особи, що готуються стати ч., звуться послушниками, вони живуть у монастирях, де виконують різні послуги («послушання») при богослужбах, у господарстві, на монастирських підприємствах. Частина ч. (у Кат. Церкві більшість) залишається в контакті з світом: працюють активно в душпастирстві, очолюють парафії, обслуговують шпиталі, школи, притулки, працюють науково тощо.

Чернечий стан сам собою не включає жадних свячень, і давніше, зокрема на Сх., свячення приймало тільки невелике число: ті, що були потрібні до духовної обслуги в самих монастирях і їхніх церквах. Такі ч. із свяченням (диякони, ієреї, єпископи) творять т. зв. «чорне» духовенство. Загал ч. перебуває у монастирях, де вони отримують усе потрібне, а свою працю віддають на користь монастиря. У деяких монастирях на Сх., зокрема не кат., частина ч. сама дбає про свої щоденні потреби, збираючися разом тільки на спільні моління, й тому зберігає свої добра і ними адмініструє. Ті й ті ч. працюють у рільництві, обслуговують майстерні, школи, шпиталі, беруть жваву участь не тільки в богослужбах, але й у душпастирстві. Довгий час вони були єдиними носіями освіти й культури, мистецтва та книжности.

На Україні давніше існувала й нечисленна група мандрівних ч., що, шукаючи або вдосконалення, або кращих умов життя, не жили в одному монастирі, а мандрували з одного до ін.

Ч. (монастирська «братія») підлягають ігуменові (гр. «зверхник»), якого вони обирають; виборні бували також ін. чернечі пости. Великі монастирі очолювали звич. архімандрити, що їх у давнину обирали з участю світських, а пізніше їх здебільше призначали тільки світськими (правом подавання) та вищою духовною владою. На Сх., усі монастирі були незалежні один від одного й підпорядковувалися місц. єп.; федерації, еґземпції та ставропігії прийшли значно пізніше.

На Україні Ч. появилося з поч. християнства; є відомості, що при Десятинній церкві існував монастир уже у 10 ст. та що 1017 згорів Софійський монастир. З 1062 у Києві існувала велика громада ч. у Печерському монастирі, а у 12 ст. в Києві вже було 17 монастирів. За княжих часів усі митр, та єп. в Укр. Церкві традиційно були з-поміж Ч. і мали вплив на світські справи. У 16-17 вв., з поширенням права подавання, на монастир мали великий вплив світські особи. Призначення ігуменів та архімандритів відбувалося тоді часто поза церк. зверхністю, і сторонні особи використовували майно монастирів, збіднювали ч. та вносили заколот у їхнє життя. Суперництво, напади, сутички знижували духовний рівень Ч., хоч і тоді окремі ч. і чернечі громади були центрами рел. і культ, життя. У монастирях працювали визначні богослови і письм. (Мелетій Смотрицький), а у ч. постригалися чл. княжих й ін. визначних родів; так, у кін. 16 ст. стали ч.: кн. Димитрій Зубровицький, Олександер Санґушко, Іван Тишкевич; у монастирі перебувала мати гетьмана І. Мазепи. Укр. ч. прислужилися освіті сусідніх країн, зокрема у першій половині 18 ст. — Росії, напр., ієрархи С. Яворський чи Т. Прокопович, що залишили слід у літературі й богословії. Чернечі громади ставали центрами культури вже з самого поч. заснування Києво-Печерської Лаври, Почаївської Лаври, Дерманського монастиря. У 17 ст. заснувалися такі чернечі громади, як Манявський скит (1611), монастирі Густинський (1612), Богоявленський у Києві (1615), Мгарський у Лубнях (1619).

У 19 ст., коли укр. Ч. у межах Рос. Імперії було русифіковане, нац.-культ. діяльність провадили у Галичині і на Закарпатті гр.-кат. ч., і деякі з їхніх монастирів (у Жовкві й Мукачеві) стали визначними культ.-осв. і рел. центрами. У монастирях у Лаврові, Дрогобичі і в Бучачі ч. мали школи. У монастирі св. Онуфрія у Львові зберігалася бібліотека з цінними рукописами, василіянський архів та картинна ґалерія.

Перед революцією 1917 на укр. землях у межах тодішньої Рос. Імперії було 129 чернечих громад (чоловічих 81 і жін. 48), які об'єднували бл. 17 000 ч. (10 000 жінок і 7 000 чоловіків).

У 1918-29 pp. більшість монастирів у СССР була ліквідована. За другої світової війни 1941-44 на центр. і сх. укр. землях були чинними 16 монастирів. У 1946 в усьому СССР діяли 104 монастирі; у 1949 було 4886 ч.; це ч. зменшилося 1959 до 47 монастирів (за Рос. Імперії їх було 910) з 2 836 ч. У 1960-их pp. почалося знову переслідування Ч., 1963 закрито Києво-Печерську Лавру. На поч. 1970-их pp. в СССР залишилося тільки 16 монастирів з 1273 ч., у тому ч. 75% жінок. На Україні 1970 було 9 монастирів (7 жін., і 2 чоловічих) з 840 ч., у тому ч. 600 монахинь. Більшість ч. — це старші віком особи (понад 65 pp.) з початковою освітою, рідко з сер., і тільки 4 були кандидатами богословія. Перешкоди на поповнення молодих кандидатів у ч. робить сама моск. патріархія; вона заборонила приймати у ч. осіб, молодших від 30 років. 1964 за антисов. діяльність видалено з Почаївської Лаври багато ч.

Ч. в Укр. Кат. Церкві набрало дещо відмінної структури і розвинуло багатогранну церк.-культ. діяльність. Поза Україною тепер діє 6 чоловічих і 5 жін. чинів-згромаджень та один інститут катехиток, до них зближений.

Титул «чин» мають василіяни, студити, сх. вітки бенедиктинців та францісканців й сестри василіянки. Всі ін., які постали за останнє ст., звуться згромадженнями. І чини і згромадження централізовані на зразок зах. Ч.: всі вони включені також до активного душпастирського життя поза монастирями, за винятком суто замкненого монастиря сестер василіянок у Півн. Америці, в Асторії. Ті, що поширилися на більше країн, поділені на провінції, які підлягають провінційним настоятелям (протоігуменам тощо), а всім чином-згромадженням керує гол. настоятель (протоархимандрит, архімандрит, генеральний тощо). Разом з радою їх обирають на різний час. З минулого ст. нема вже доживотних архімандритів-настоятелів одного монастиря. До Ч. допускаються ті, що відбули першу пробу-новіціат, який триває 2-3 роки, і то з 18-літнього віку. Друга проба-школа триває звич. 6 pp., по яких кандидат може бути допущений до остаточних приречень, т. зв. вічних обітів, а в чинах — до т. зв. професії тих обітів; тільки після них можна приймати будь-які свячення. До минулого ст. лише з ч. обирали єп. Укр. Кат. Церкви.

1939 в УКЦ було бл. 70 чоловічих чернечих осідків і понад 1 000 ченців та понад 200 жін. монастирів з понад 1400 сестер-черниць. Тепер поза Україною є 53 чоловічі чернечі доми; всіх ченців 725, у тому ч. бл. 300 на Україні та 218 жін. монастирів і бл. 2 400 всіх черниць, у тому ч. бл. 800 на Україні. Близький до них посвятою і працею Інститут катехиток у Бразілії має 6 осідків і понад 100 членів. Сучасний стан Ч. в діяспорі й на Україні (приблизні числа):

  • Василіяни — найстарший чин, централізований 1617, який у 18 ст. нараховував 178 монастирів і 1 225 ч., у тому ч. 944 свящ. Перед 1939 мав 49 монастирів і 686 ч., тепер — 39 чернечих осідків і бл. 500 ченців, у тому ч. бл. 200 на Україні;
  • Студити були відновлені на поч. 20 ст., 1939 мали 10 чернечих осідків і 225 ч., тепер 2 доми і бл. 20 ч. у діяспорі та бл. 100 на Україні;
  • Редемптористи — сх. вітка, яку 1913 заснував митр. А. Шептицький з гол. метою — місії для народу. 1939 вони мали 9 домів з 151 ч., тепер — 6 чернечих осідків і бл. 60 ч. та бл. 100 на Україні.
  • Салезіяни — це сх. вітка, існує з 1930. Мають тепер один осідок і бл. 20 ч.;
  • Бенедиктини, сх. вітка, заснована в Пітсбурзькій єпархії з 1948. Мають 1 монастир і бл. 15 ч.;
  • Сестри Василіянки мають головне завдання — виховання молоді. Перед війною мали 26 домів і бл. 300 черниць;, тепер 65 домів і бл. 800 сестер, у тому ч. бл. 350 на Україні;
  • Сестри Служебниці, діють з 1892, опікуються вихованням дітей (сиротинці, школи тощо) та хворими. 1939 мали 124 осідки і 711 сестер; тепер — 125 чернечих домів та понад 1 000 сестер, у тому ч. понад 300 на Україні;
  • Сестри св. Анни, діють з 1930 в Бразілії, завдання — виховання молоді і діла милосердя. Мають 11 чернечих домів і бл. 80 сестер;
  • Йосифітки, існують з 1894 для опіки над хворими і старшими. 1939 мали 25 домів і бл. 100 сестер, тепер — 14 осідків і бл. 60 черниць;
  • Йосафатки діють з 1911. 1939 мали 10 домів і бл. 40 сестер; Студитки існують з 1921. 1939 мали 7 домів і 71 сестру; Мироносиці існують з 1910 для опіки над хворими й адорації Найсвятіших Тайн. 1939 мали 3 доми і 94 сестри;
  • Сестри св. Родини існують з 1912 для опіки над хворими і церквами. 1939 мали 8 чернечих осідків і бл. 50 сестер;
  • Катехитки Серця Христового існують з 1940 в Бразілії для поширення світського апостоляту між народом. Вони не є черницями, але посвятою і працею дуже до них зближені. Мають 6 домів і понад 100 членів.

На Укр. землях по другій світовій війні були закриті всі укр. кат. чернечі осідки, а ченців і черниць розігнано. Багато з них ще залишилося в живих, і в рамках можливостей далі продовжують свою діяльність, маючи також і молодих, які їм допомагають.

[ред.] Література

  • Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
  • Косак М. Шематизм Провінції св. Спасителя ЧСВВ в Галиції ... і короткий погляд на монастир і монашество руске. Л. 1867
  • Терновский Ф. Излишние малороссийские монахи конца 18 ст. КСт., 1882
  • Goetz Z. Das Kiever Höhlenkloster als Kulturzentrum des vormongolischen Russlands. Пассау 1904
  • Денисов Л. Православные монастыри Российской империи. М. 1908
  • Войнар М. Василіяни в укр. народі. Нью-Йорк 1955
  • Smolytsch I. Russische Mönchtum. Entstehung, Entwicklung und Wesen. 988 — 1717. Вюрцбурґ 1958
  • Цьорох С. Погляд на історію та виховну діяльність монахинь Василіянок. Рим 1964
  • Великий А. Нарис історії Згромадження СС Служебниць П.Н.Д.М. Рим 1968
  • Oriente Cattolico. Cenni e statistiche. Citta del Vaticano. 1974
  • Blazejovskyj D. Byzantine Kyivan Rite Metropolitanes, Eparchies a. Exarchates. Nomenclature a. statistics. Рим 1980
  • Ваврик М. Нарис розвитку й стану Василіянського Чину 17 — 20 ст. Рим 1980
  • Каталог Сестер Чину св. Василія Великого. Рим 1983
  • Catalogus Ordinis Basiliani S. Josaphat. Рим 1983.
Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до цієї статті:


Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE
Особисті інструменти