Монгольська навала на Русь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монгольська Імперія
Взяття Києва монголами, 1240. Оксфордська ілюстрована енциклопедія
Облога татарами міста Козельськ 1239 році, мініатюра XVI ст. з Голицінського тому Никонівського літопису

Орди́нська або монго́ло-тата́рська нава́ла або Монго́льська нава́ла на зе́млі Русі́ 1237–1241 — відносно сучасна назва історичних подій, які відбувалися у XIII–XIV століттях на землях Русі. Під час цих подій відбулися значні зміни в суспільному і державному устрої тодішніх руських князівств, в результаті яких більшість з них були включені до складу царства Ординського, найбільшої держави світу тих часів.

Русь зазнала монголо-татарської навали в 12371241 роках. Протягом зими 12371238 років військо Монгольської імперії завоювало Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства та всі північно-східні землі Київської Русі. У 1239 році монголи оволоділи Переяславом і Черніговом, а в грудні 1240 року штурмом здобули Київ і майже повністю зруйнували його Горішнє місто. Протягом наступного 1241 року були завойовані Галицька та Волинська землі.

Загарбання Давньої Русі військами хана Батия стало можливим завдяки їхній багаторазовій чисельній перевазі над руськими князівськими дружинами і народним ополченням.

Одна з причин поразки полягала у розрізненості князівських дій, в непідготовленості більшості міст до оборони. Батиєва навала принесла неймовірні нещастя давньоруському народові, уповільнила його розвиток, відкинула Русь на кілька століть назад. Встановилося ординське іго, яке законсервувало феодальну (удільну) роздрібненість, перешкоджало централізації земель і відродженню державності.

Передісторія[ред.ред. код]

На початку 13 століття в центральній Азії відбувалися процеси і явища, яким судилося зіграти величезну і визначальну роль у долях Середньої Азії, Кавказу, Ірану і Східної Європи.

Вони справили помітний вплив на хід світової історії взагалі. На межі XII і XIII століття об'єдналися численні племена монгольських скотарів, що кочували на величезних просторах Сибіру, у Забайкаллі.

Новоутворене об'єднання союзів монгольських племен, майбутню державу, у 1206 очолив енергійний і здібний політик і воїн Чингісхан.

У історичні джерела цей народ увійшов під ім'ям монголів або татар. З самого початку ця квазі-держава зорієнтувалася на грабунок близьких і далеких сусідів та завоювання не тільки неосяжних, малозаселених просторів Азії, а також і Європи з метою створення світової імперії.

Однією з перших увагу Чингізхана і його оточення привернула Східна Європа. Уже в 1207 році він послав старшого сина Джучі підкорювати племена і народи, що жили на північ від річки Селенга і в долині річки Іртиш (притока Обу). До складу майбутнього «улусу Джучі» були заздалегідь включені й землі Східної Європи, які ще тільки планувалося завоювати.

Персидський історик кінця XIII — початку XIV століття Рашид-ад-Дін, який спирався на невідомі нині монгольські й китайські джерела, повідомив, що Джучі за велінням Чингізхана повинен був вирушити з величезним військом завойовувати всі області Півночі.

Серед цих областей була і земля «Рус». Спочатку монгольська верхівка не мала досить сили, щоб підкорити Східну Європу. Основні сили Чингізхана надовго застрягли в Китаї та інших країнах Азії, які вони почали завойовувати.

Початок навали[ред.ред. код]

Докладніше у статті Битва на Калці

Згідно з офіційною історіографією татаро-монгольська навала прийшла на Русь 1237 року, але вперше на теренах Київської Русі вона почалась 1223 року. Найкращі полководці Темучина, Джебе і Субедей мали намір напасти на половців. Князі Київської Русі Данило Галицький, Мстислав Удатний, Мстислав Чернігівський приєднались аби підтримати половецького князя Яруна Половецького. Їхнє військо досягло до 50-60 тисяч воїнів. У монголів було лише 25 тисяч.

Не маючи плану дій, першими у бій ринулись половці, а Мстислав Чернігівський підтримав їх. Скориставшись цією помилкою Джебе і Субедей атакували легкою кіннотою, заманюючи до себе в табір. Отримавши тактичну перевагу, Монголо-татари контратакували. В розпал бою Данила Романовича поранили, і йому довелось відступати із Мстиславом Удатним разом з військом. Половці під час бою почали втікати. Проте Мстислава Чернігівського в першому бою не перемогли, і його табір почали штурмувати. Три дні йшов штурм. Не перемігши в бою, його здолали хитрістю під час переговорів. Він погодився дати платню за військо і за себе, але монголи його підступно вбили.

Розгром Русі[ред.ред. код]

Боротьба проти монголо-татарських завойовників

В історичній літературі час від часу повторюється думка, ніби вторгнення полчищ Монгольської держави в Русь було несподіванкою для її князів. Цим пояснюється неузгодженість дій руських князів перед лицем ворога, розпорошеність сил, непідготовленість до оборони міст і фортець. Та джерела свідчать про інше. У Північно-східних князівствах Русі заздалегідь стало відомо про підготовку монгольських ханів до вторгнення за Волгу.[1]

1237 року монголи дали знати про себе знову, внук покійного Чингізхана, Батий зібравши військо пішов у новий похід.

Того ж 1237 року монгольська кіннота вдерлася в державу болгар волзьких. А вже на початку зими завойовники подолали південний рубіж і зупинилися на річці Онуза. Першим їм потрапило під руку Мурморо-Рязанське князівство. Батий відправив посольство до рязанського князя Юрія Ігоровича з вимогою покори і сплати десятини.

Зібрана князем рада постановила дати відсіч ворогові. Рязанське військо зустрілося з монгольським поблизу південних кордонів князівства. Прекрасна пам'ятка літератури «Повість про розорення Рязані Батиєм» повідомляє, що після запеклої січі ледве здолали рязанців сильні полки татарські. Але все рівно — місто було жорстоко знищене.

По дорозі у Володимиро-Суздальське князівство монголи нищили все що бачили. Мешканці намагались чинити, хоча і малочислений, але опір. Наприклад боярин Євпатій Коловрат зібрав загін в 1700 чоловік, намагавсь розпочати партизанський рух проти монголів. Але його загін потрапив у засідку. Всіх повстанців монголи закидали 160 кг каменями. Про ці всі події також описуються у повісті «Повість про розорення Рязані Батиєм».

Коли Батий добрався до Володимира, він не застав князя Юрія Всеволодича який збирав військо для відсічі. Тому він спочатку знищив місто Москва, і місто Суздаль. Коли ж повернувся до Володимира, то відразу почав штурм міста.

Юрій Всеволодич загинув у жорстокому і нерівному бою. Місто було спалене. Все Владимиро-Суздальське князівство захоплене монголо-татарами.

На своєму шляху монголи нищили все вогнем і мечем. Вони дійшли до міста Козельськ. Перед приходом Батия городяни скликали віче, в якому домовились оборонятись до останнього. Монголи були змушені застосувати найкращі стінопробивні машини. Після того як татари вірвались у місто, вони почали атаку, але не сподівались на такий опір. 5000 ханських воїнів було винищено, але перемога, однак, була за Батиєм. Місто було знищене.

Протягом зими 1237–1238 років монголо-татарське військо завоювало і сплюндрувало Владимиро-Суздальське князівство, Рязанське князівство та всі інші північні князівства Київської Русі.

Атака на Київ[ред.ред. код]

Докладніше у статті Облога Києва 1240

1239 року Батий привів свою кінноту на південь Русі. У березні 1239 року численний загін кочовиків штурмом здобув Переяславль і перебив усіх його жителів. Мало не миттєве здобуття ворогом Переяслава досі дивує істориків і археологів, адже він був надійно укріпленим містом і багато десятиліть захищав Руську землю від печенігів, а далі — й половців. У жовтні 1239 року військо Батия за два дні захопило й Чернігів, фортифікації якого поступалися в Русі хіба що Києву.

Пізньою осінню 1240 року монголо-татарське військо з'явилося біля валів Києва. На шляху воно зруйнувало численні міста й укріплені замки Київської землі, що захищали її з півдня: Василів, Білгород, Витачів, невідому за назвою фортецю на Княжій Горі поблизу Канева та інші. Уперше для здобуття руського міста Батий зібрав усі свої війська, біля 200 тисяч воїнів й облогову техніку. Київ мав укріплення, яким не було рівних у східнослов'янському світі.

На величезних земляних валах висотою до 12 м височіли дубові стіни. Всередині зовнішнього пояса укріплень Ярослава міста знаходився внутрішній — місто Володимира, де, у свою чергу, стояла цитадель, «Ярославів двір».

У Києві сиділа випробувана у битвах залога на чолі з намісником князя Данила Галицького Дмитром, котрого князь посадив у місті напередодні Батиєвої навали. Біля 5 вересня 1240 року, відразу після наближення до Києва, Батий почав штурм. Але безуспішно. Лише 19 листопада він помітив, що найслабшим місцем Києва є Лядські ворота. Ворог підтягнув стінобійні машини впритул до валів. «Пороки» жбурляли кам'яні брили і дерев'яні колоди, щоб збити заборола, тарани безперервно били в брами, до стін приставили драбини. Ворота не витримали. Але далі, через великий опір, Батий пройти не зміг. Лише через декілька днів монгольські війська увірвались у місто. Почалась жорстока битва. Кияни чинили великий опір. Батию вдалось знищити багато людей. У десятинній церкві були зведені укріплення. Але церква не витримала і завалилась, поховавши під собою останніх захисників Києва.

Після 2-х тижнів штурму монголо-татари на початку грудня 1240 року змогли здобути Київ, знищивши переважну більшість його захисників і міщан, вони майже повністю зруйнували його (особливо Верхнє місто). Поранений намісник Дмитро був врятований Батиєм. Він зберіг йому життя за відчайдушний опір.

Навала на Галицькі князівства[ред.ред. код]

Через Галицьке князівство відкривався шлях до Угорщини. Однак по дорозі Батий не зміг взяти міцно укріплений Холм. У Володимирі трупи в церквах були. Монголи намагились продертись через гори. Але галичани чинили запеклий опір. Хоч все ж таки Батий пройшов далі. В Угорщині вже не було так легко. Батию доводилось штурмувати Феодальні замки. Він знищував все.

У перші місяці 1241 року полчища Батия завоювали Галицьку землю і Волинську землю, далі спустошили Угорщину і Польщу.

У 2-й половині 1241 — на початку 1242 року вони розграбували Хорватію, Трансильванію, Молдову, частину Сербії та Болгарії.

Але під Оломоуцем військо Батия розбили. І він вимушений втікати в Краків. Зруйнувавши його він завернув у Степи і заснував у пониззі Волги свою державу із столицею в місті Сарай, яку джерела називають просто Ордою (пізніше її стали іменувати Золотою Ордою). Князівства колишньої Київської Русі були під ярмом.

Причини та наслідки для Русі[ред.ред. код]

Завоювання і поневолення Давньої Русі полчищами Батия стало можливим насамперед завдяки багаторазовій чисельній перевазі ворога над руськими дружинами і народним ополченням. Князі діяли розрізнено, не бажали допомагати один одному (великий князь Владимиро-Суздальський Юрій Всеволодич відмовив у допомозі рязанському князеві Юрію Ігоровичу), сперечались за командування об'єднаним військом.

Більшість міст Русі була погано укріплена, фортифікації навіть головних з них: Києва, Чернігова, Владимира на Клязьмі застаріли і не витримали ударів облогової техніки загарбників. Під час штурмів, заволодівши селами безжальні кочовики винищували тисячі людей, залишаючи часом серед живих лише ремісників і міцних молодих людей, яких перетворювали на рабів.

Щодо цивілізаційних наслідків Батиєвої навали, то більшість істориків поділяють думку про те, що вона принесла смерть і неймовірні нещастя давньоруській землі, загальмувала його політичний, економічний і етнокультурний розвиток, відкинувши Русь на кілька століть назад. Ординське іго законсервувало удільну роздробленість, перешкоджало централізації земель і князівств, завадило відродженню державності.

Іншої позиції дотримуються дослідники, які вважають, що Монголо-татарська навала завдала мало шкоди Русі, натомість стимулювала боротьбу руського народу за незалежність і створення держави.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]