Монмартр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вид на Монмартр з Центру Жоржа Помпіду

Монма́ртр (фр. Montmartre), букв. Гора Мучеників) — назва 130-метрового пагорба на півночі Парижа, де існувало давньоримське поселення. В 1860 році Монмартр став частиною міста, давши назву 18-му муніципальному округу.

Пагорб Монмартр — найвища точка Парижа. На вершині пагорба знаходиться базиліка Сакре-Кер, одна з найпопулярніших пам'яток архітектури французької столиці. Піднятися на Монмартр можна знаменитими сходами або за допомогою фунікулера.

Назва[ред.ред. код]

Існують дві версії виникнення топоніму Монмартр. За першою версією, назва походить від імені Римського бога Марс (Mons Martis, Марсовий пагорб). За іншою, Монмартр назвали на честь мученика Діонісія Паризького (Mons Martyrium, пагорб святого мученика).

Історія[ред.ред. код]

Галло-римська епоха[ред.ред. код]

У галло-римську епоху на пагорбі височіли два храми на честь богів Марса та Меркурія. Завдяки гіпсовому родовищу Монмартр став одним з найбагатших районів в окрузі. У цей час там було споруджено безліч вілл і храмів. Пізніше каменоломні, де добували гіпс, слугували притулком для перших християн.

Приблизно в 272 році тут були страчені за проповідь християнства перший єпископ Парижа св. Діонісій, пресвітер Рустик та диякон Елевферій. За легендою, після обезголовлювання Діонісій взяв відрубану голову в руки, омив її в джерелі й пройшов приблизно 6 кілометрів. На місці, де він упав замертво, заснували місто, яке згодом стали називати Сен-Дені. [1] У Середньовіччі Монмартр був місцем паломництва віруючих.

Середньовіччя[ред.ред. код]

У 12 столітті Орденом св. Бенедикта було спорудженой монастир. Монастирська церква Сен-П'єр-де-Монмартр неподалік від площі Тертр — одна з найстаріших культових споруд Парижа. Вона була побудована за наказом Людовика VI на місці колишнього храму Марса (V століття) і була освячена в пасхальний тиждень 1147 року. 15 серпня 1534 св. Ігнатій Лойола заснував на Монмартрі Орден Єзуїтів.

У цей час почалося будівництво вітряних млинів для помелу гіпсу, а також були закладені виноградники.

'Бульвар Монмартр, Каміль Піссарро, 1897 р.

XIX століття[ред.ред. код]

У ході кампанії Гебхарда Леберехта Блюхера під час 6-ї революційної війни війська генерала Ланжерона оволоділи Монмартрскими висотами під Парижем. 20 березня 1814 року французькі воєначальники капітулювали. Наступного дня союзники визвольних воєн в'їхали в Париж.

Проекти барона Османа істотно вплинули на розвиток Парижа — життя в центрі значно подорожчало. Не тільки робітники, а й заможніші парижани переїжджають на Монмартр.

Видобуток гіпсу став найважливішою галуззю економічного розвитку Монмартра. Одна з вулиць біля підніжжя була названа завдяки білому кольору гіпсу Білою площею (Place Blanche).

6 червня 1859 року Монмартр став частиною Парижа. Через рік після приєднання населення Монмартра склало 57 000 чоловік.

Знаменита реклама Стейнлена для кабаре «Чорний кіт»

У березні 1871 року після закінчення франко-пруської війни Монмартр став місцем зародження Паризької комуни. Після кривавої розправи з членами комуни у травні 1871 Національні збори Франції вирішили побудувати на Монмартрському пагорбі церкву на згадку про звільнення Парижа від комуни. 3 роки по тому почалося будівництво базиліки Сакре-Кер, що сьогодні є одним із символів Парижа.

Площа Тертр

В кінці 19 століття Монмартр приваблював численних діячів мистецтва своїми невисокими (в порівнянні з центром міста) цінами. Тут жили й творили Ренуар, Вінсент ван Гог, Тулуз-Лотрек, Моріс Утрілло, Аполлінер, Анрі Руссо; пізніше — Пікассо, Жорж Боак, Модільяні. Бідні художники й поети знімали кімнатки в благенькому бараці Бато-Лавуар, де не було світла й газу та лише один водопровідний кран на п'ять поверхів. Улюбленими місцями зустрічей паризької богеми були бари і кабаре, такі як «Чорний кіт», «Мулен Руж» та "Моторний кролик ".

XX століття, початок XXI століття[ред.ред. код]

На початку XX століття, особливо після Першої світової війни роль богемного кварталу перейшла до кварталу Монпарнас, місце народження сучасного живопису. На бульварах біля підніжжя пагорба між Білою площею та площею Пігаль виник паризький квартал червоних ліхтарів.

Сьогодні Монмартр нарівні з Лувром і Ейфелевою вежею є одним з улюбленіших туристичних місць Парижа. На Монмартрі завжди безліч художників-портретистів, карикатуристів та графіків. За невелику плату (в середньому 15-20 ) вони пропонують численним туристам за 15 хвилин намалювати портрет або карикатуру, а також виставляють свої роботи на продаж на площі Тертр.

Район навколо кабаре «Мулен де ла Галета» і цвинтаря Монмартр, навпаки, дуже тихий і малолюдний, тут відчувається атмосфера старого Парижа.

На вулиці Сен-Венсен знаходиться виноградник Монмартра, урожай якого щорічно дозволяє отримувати 400—500 літрів Монмартрскому вина.

Відомі постаті, життя яких було пов'язане з Монмартром[ред.ред. код]

Арістід Брюан на плакаті Тулуз-Лотрека, 1892 рік
Ла Гулю входить в Мулен Руж. Картина Тулуз-Лотрека

Монмартр в кіно[ред.ред. код]

У 2001 році на великі екрани вийшов фільм «Амелі», місцем дії якого став Монмарт.

Література[ред.ред. код]

  • Карко Ф. От Монмартра до Латинского квартала. Л.: Прибой, 1927 (переизд.: М.: Марихи, 1993).
  • Жилище славных муз: Париж в литературных произведениях XIV—XX веков. М.: Московский рабочий, 1989
  • Аполлинер Г. Слоняясь по двум берегам. Фарг Л.-П. Парижский прохожий. СПб: Изд-во Ивана Лимбаха, 2004

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]