Монофізитство

Монофізи́тство (від грец. μόνος — «один, єдиний» + грец. φύσις — «природа, єство») — одна з течій християнства, основою віровчення якої є догма про єдину (божественну) природу Ісуса Христа, а не подвійну — божественну і людську (діофізитство).

Монофізитський толк християнства започаткований у V ст. константинопольським архімандритом Євтихієм під час боротьби проти несторіанства.

Ефеський собор 431 року визнав монофізитство правовірним, але Халкідонський собор 451 року проголосив його єрессю, внаслідок чого християнство поділилося на халкідонські й нехалкідонські (монофізитські) церкви.

Монофізитство найбільш поширилося у східних провінціях Візантії в V—VI ст. і стало релігійно-політичною основою сепаратистських тенденцій, релігійною формою протесту народних мас проти гніту Римської імперії й офіційної християнської церкви.

Монофізитство втратило політичне значення після завоювання в VII ст. східних провінцій Візантії арабами.

У теперішній час монофізитства дотримується більшість віруючих вірмен (Вірменська апостольська церква), яковіти Близького Сходу й Південної Індії, а також християнське населення Ефіопії (Ефіопська Церква).

Джерело

• Онищенко О.С. Монофіситство // Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985., Том 7., К., 1982, стор. 112