Монтанізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Монтанізм — релігійний рух (єресь) в християнстві II століття.

Історія[ред.ред. код]

Про первісну історію монтанізму збереглося так мало позитивних відомостей, що в новітній час деякі скептичні історики вважали існування самого Монтана і його двох пророчиць міфом. Релігійні ідеї монтанізму відомі головним чином з книг Тертуліана, який, на думку деяких релігієзнавців, був членом цієї секти.

Колишній язичницький жрець Монтан з Фрігії (на кордоні з Мізією), навернувшись до християнства (близько 156), став проповідувати живе духовне спілкування з Божеством, вільний від ієрархії і обрядів, що проявляється у т. зв. «індивідуальних харизмах», тобто особливих дарах Святого Духа. Послідовники Монтана, між якими виділялися особливо дві пророчиці, Пріска (або Прісцилла) і Максиміла, визнали свого вчителя за Параклета (Духа-Утішителя), обіцяного в Євангелії Іоанна.

Рух поширився з Малої Азії у Фракії; відгомони його досягли Карфагена, Рима і Південної Галлії.

Вчення[ред.ред. код]

Монтанізм, вважаючи сутність християнства виключно в релігійному ентузіазмі, своїм запереченням всякої ієрархічної та богослужбової форми стикався з Церквою, а своєю зневагою до розумової сторони релігії представляв протилежність гностицизму, з яким, однак, послідовники Монтана сходилися в тому, що справжніми духовними християнами (пневматиками) і «святими» вважали лише себе, а більшість звичайних віруючих християн визнавали за нижчий рід людей — душевних (психіків).

Монтанізм проповідував крайній аскетизм, категоричну заборону повторних шлюбів і прагнення до мучеництва в ім'я Христа — як прямий шлях у Царство Небесне.

Пророчий дар у монтаністів висловлювався в екстатичних припадках, а з боку змісту пророцтва зводилися головним чином до звіщення швидкого другого пришестя Христа, причому фрігійської поселення Пепузи оголошувалося Новим Єрусалимом.

Оскільки монтаністи залишали недоторканними основні християнські догмати і повставали проти Церкви тільки щодо дисципліни і моралі, заявляючи себе тут крайніми ригористами, — то багато важливих предстоятелів церкви (Іриней Ліонський, Елевтерій Римський) дивилися спочатку на цей рух поблажливо, більше строго поставився до нього папа Віктор, а згодом монтанова, або катафрігійска, єресь була остаточно засуджена Першим вселенським собором в Нікеї (325). Відомий твір проти монтаністів, написаний близько 212 року Аполлонієм Ефеським.

Засуджений Церквою, монтанізм в III столітті зберігав вплив в Африці, де його великим представником був Тертуліан. Труну Монтана і його пророчиць в місті Пепузи було знищено Ефеським єпископом Іоанном в VI столітті. При гонінні імператора Юстиніана I останні монтаністи замкнулися у своїх дерев'яних церквах і спалили себе. Чимало сект в історії повторюють основну специфіку монтаністкого розколу, напр. Прісцілліан Авілскій, Іоаким Фіорскій та духовні францисканці, шейкери, ранні квакери, ранні методисти, французькі гугеноти ( камісарди), сучасні п'ятидесятники, харизмати, болгарські добросамаряни та ін.

Література[ред.ред. код]

  • Schwegler, «Der Montanismus und die christliche Kirche» (Тюбінген, 1841);
  • Stroelin, «Essai sur le M.» (Страсбург, 1877);
  • De Soyres, «Montanism and the Primitive Church» (Кембридж, 1878);
  • Bonwetsch, «Die Geschichte des M.» (Ерланген, 1881).
  • Стефанов, П., архим. Історія та вчення на монтанізм (Софія, 2011).


Christian cross.svg Це незавершена стаття про християнську деномінацію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.