Монітор (корабель)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Креслення корабля. 1862 р.

Монітор — тип низкобортного броненосного артилерійського корабля, переважно прибережної дії.

Поява моніторів[ред.ред. код]

USS Monitor - H58758.jpg

Тип кораблів з'явився в часи Громадянської війни в США, коли, як засіб захисту берегових комунікацій конфедератів від кораблів флоту республіканців і прориву морської блокади почали використовувати низькобортні броньовані кораблі з установленим зверху казематом з похилими стінками для артилерійської батареї. Першим таким кораблем став переобладнаний у 1862 паровий фрегат «Меррімак» (3500т), пошкоджений пожежею. У відповідь на початок робіт по переобладнанню фрегата, північани стали будувати свої броненосці. Як альтернативу важким батарейним суднам, республіканці почали використовувати маневрені низькобортні кораблі з товстою бронею та малою осадкою, що забезпечувало перевагу при боях поблизу берегів.

За проектом винахідника Джона Еріксона було збудовано «Монітор» (897 т) (англ. «спостерігач»), спущений на воду 30 січня 1862, що й дав назву подібному типу кораблів. Замість батарейного каземату на плоску броньовану палубу було встановлено башту з двома важкими гарматами. Баштова установка системи Еріксона являла собою круглу залізну платформу діаметром близько 6 м з броньовими бічними стінками заввишки близько 2,7 м, яка лежала на палубі. Для повороту башта піднімалася на штирі, встановленому в її центрі і оберталася за допомогою невеликої парової машини. На озброєнні були дві гладкоствольні 280-мм гармати.

Еволюція класу[ред.ред. код]

Далі в Америці будувалися більш крупні кораблі, такі як однобашенні («Пассаїк» 1862, 1875 т; «Типпенкану» 1863, 2100 т), так і з двома баштами («Ононданга» 1864, 1250 т).

Спроби створити океанські монітори («Диктатор» 1864, 4500 т; «Монандок» 1864, 3400 т) були невдалими через низькобортність кораблів. Низький борт традиційно залишався невід'ємноюю ознакою всіх інших американських броненосців, навіть формально морехідних.

Монітори є рекордсменами за калібром артилерії. Це було пов'язано з поглядами тих років, коли для боротьби з броненосними кораблями пропонувалось не пробивати броню, а зривати її з кріплень, наносячи по ній удари, які могли б деформувати корпус. Гармати, які могли б це зробити, відрізнялись від дульнозарядних гармат минулої епохи в першу чергу розмірами. Другий океанський монітор Еріксона «Пуритан» (4912 т, довжина 104 м, броня 381 мм) — мав два 508-мм гармати — ця цифра ніколи не була перевищена.

Виходячи з досвіду застосування моніторів американцями, свої флоти кораблями такого класу почали комплектувати Великобританія, Росія (напр. монітор «Ураган» 1862) і Швеція (будували самі), а також Норвегія, Данія та Перу (замовляли).

Монітори стали родоначальниками броненосців берегової оборони.

Монітори в бою[ред.ред. код]

Броненосець конфедератів «Вірджинія»

Перший бій таких броненосців («Монітор» і «Вірджинія») відбувся 9 травня 1862 на Хемптонскому рейді в ході Громадянської війни в США.

Цей бій тривав більше трьох годин і закінчився «внічию», оскільки фугасні снаряди, котрими стріляли гармати обох моніторів становили небезпеку лише для дерев'яних суден і практично не спричиняли шкоди броньованим кораблям.

Монітори виявилися вдалим типом корабля для дій на річках та прибережних водах. Їх будівництво продовжувалось до Другої світової війни. З крупних моніторів можна відмітити англійський «Еребус» (1916), 8000т, 2-381 та «Робертс» (1941), 9100т, 2-381 а також радянський «Хасан» (1942), 1900т, 6-130.

Річкові монітори Радянського Союзу[ред.ред. код]

На початку 30-х років київському заводу «Ленінська кузня» було дано завдання побудувати кілька моніторів для Дніпровської річкової флотилії. Кораблі мали булти одночасно малопомітними, невеликими з мінімальною осадкою (для діяльності в мілководних притоках Дніпра) і одночасно з тим мати міцний броньований захист і потужну артилерію.

Першими кораблями цього класу стали порівняно невеликі монітори «Ударний» (385 т) та «Активний» (214 т). І тільки накопичивши достатньо досвіду, врахувавши помилки попередників, а також моніторів, виготовлених іншими кораблебудівними підприємствами (наприклад, «Червоним Сормово») за проектом СБ-37[1]) протягом 1934-37 років на київському заводі «Ленінська кузня» було закладено, збудовано і спущено на воду шість однотипних моніторів, названих на честь революціонерів-учасників громадянської війни — «Желєзняков», «Левачов», «Жемчужин», «Мартинов», «Флягін», «Ростовцев». Авторами проекту виступали головні конструктори заводу Бойко та Байбаков, головний спостерігаючий від МВФ Богданович, старший будівельник — Смірнов.

Корпуси моніторів проекту СБ-37 були зібрані з бронелистів товщиною 16-20 мм, що захищало корабель від попадання куль та осколків. Низький надводний борт та єдина надбудова робили монітори непомітними на фоні берега. Головний калібр — дві чотирьохдюймові гармати — розміщувались в дев'ятигранній башті (товщина броні — 30 мм), яка могла вільно обертатись. Характерно, що комендори могли вести вогонь і по повітряним цілям. Крім того, зенітне озброєння моніторів складалося з 45-мм гармат та кулеметів.

Під час Другої світової війни всі монітори брали участь у бойових діях у складі Пінської, Дніпровської та Дунайської військових флотилій.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]