Мордюкова Нонна Вікторівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нонна Вікторівна Мордюкова
Нонна Викторовна Мордюкова

Нонна Мордюкова (2000)
Ім'я при народженні Ноябрина Вікторівна Мордюкова
Народилася 25 листопада 1925(1925-11-25)
Костянтинівка, Донецька область, Українська СРР, СРСР
Померла 6 липня 2008(2008-07-06) (82 роки)
Москва, Росія
  • цукровий діабет
  • Поховання Кунцевський цвинтар
    Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
    Діяльність кіноакторка
    Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії (1950)
    Роки діяльності 1948 — 2002
    Чоловік В'ячеслав Тихонов
    Діти Тихонов Володимир В'ячеславович (1950—1990)
    IMDb nm0603314
    Нагороди та премії
    Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня орден Леніна орден Дружби народів орден «Знак Пошани» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «Ветеран праці» медаль «За освоєння цілинних земель»
    народний артист СРСР Народний артист РРФСР Заслужений артист РРФСР Сталінська премія Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих Почесна грамота уряду Російської Федерації

    CMNS: Нонна Вікторівна Мордюкова
    Нонна Викторовна Мордюкова
    у Вікісховищі

    Но́нна Ві́кторівна Мордюко́ва (справжнє ім'я Ноябрина; 25 листопада 1925, Костянтинівка, Донецька область, УРСР, СРСР — 6 липня 2008, Москва, Росія) — радянська і російська акторка театру і кіно. Заслужена артистка РРФСР (1965). Народна артистка РРФСР (1969). Народна артистка СРСР (1974). Лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих (1973). Лауреат кінопремії Ніка в номінації «Честь і гідність» (2004)[3].

    Біографія[ред. | ред. код]

    Ще з дитячих років вона мріяла зніматися в кіно, але війна перешкодила збутися її планам. Під час окупації в Краснодарському краї їй доводилося ховатися від гітлерівців, щоб уникнути відправки на примусові роботи до Німеччини.

    У 1945 році поступила у ВДІК, в акторську майстерню Бориса Бібікова і Ольги Пижової. Закінчила його в 1950 році.

    У 1950—91 — актриса Державного Театру-студії кіноактора.

    За свою кар'єру Нонна Мордюкова знялася приблизно в 60 фільмах.

    Її дебют в кіно відбувся в 1948 році, коли вона ще студенткою першого курсу ВДІКу зіграла роль Уляни Громової у фільмі режисера Сергія Герасимова «Молода гвардія». Ця робота принесла актрисі перший успіх, Державну премію, а також зміни в особистому житті. В 1948 році вона вийшла заміж за молодого актора В'ячеслава Тихонова і 28 лютого 1950 у них народився син Володя. Володимир Тихонов був одружений з актрисою Наталією Варлей. 11 червня 1990 року син помер від серцевої недостатності, яка розвинулась через вживання наркотиків. Шлюб Мордюкової і Тихонова тривав 13 років. Ангелом-хоронителем сімейства Мордюкової — Тихонова була мама актриси Ірина Петрівна, яка благала дочку не йти від чоловіка. Наступного дня після похорону матері Мордюкова і Тихонов розлучились.

    Після «Молодої гвардії» Мордюкової довго не пропонували ролей, і лише в 1954 році режисер Михайло Швейцер запросив її на проби в свою картину «Чужа рідня». Не зважаючи на те, що Мордюкова не сподобалася художній раді, Швейцер наполіг, щоб саме Нонна зіграла головну героїню — Стешу. Після виходу фільму на екрани Мордюкова стала по-справжньому знаменитою.

    У 1950–1960х роках актриса знялася в таких класичних радянських картинах, як «Повернення Василя Бортнікова» Всеволода Пудовкіна, «Проста історія» Юрія Егорова, «Голова» Олексія Салтикова.

    У «Простій історії» героїня Мордюкової говорить героєві Михайла Ульянова одну з головних крилатих фраз радянського кіно: «Хороший ти мужик, але не орел!». Ульянов згадував — навіть на знімальному майданчику від неї ці слова було образливо чути.

    Незвичайна історія маленької безіменної ролі у фільмі «Добровольці» (1958): її не було в сценарії. Режисер Юрій Єгоров попросив Мордюкову знятися в масовці. Нонна погодилася, але запропонувала «розширити» роль. І тут же експромтом зіграла епізод. Режисер негайно включив його у фільм. Образ безіменної героїні преса відзначала нарівні з центральними героями картини.

    У 1967 році акторка знялася у Олександра Аскольдова у фільмі «Комісар», де вона зіграла одну з своїх найкращих ролей. Фільм 20 років пролежав на полиці, а потім був названий шедевром радянського кінематографа. У фільмі є сцена, коли Мордюкова годує дитину грудьми. Режисер фільму згадував, що Нонна зовсім не хотіла роздягатися. Вона поставила умовою, щоб на знімальному майданчику вимкнули світло, а з групи залишилися тільки він і оператор. Режисерові насилу вдалося умовити її.

    У 1960‑х‑1970‑х роках актриса знімалася в комедійних і мелодраматичних картинах: «Тридцять три» Георгія Данелія, і «Діамантова рука» Леоніда Гайдая, «Одруження Бальзамінова» Костянтина Воїнова, «Журавушка» Миколи Москаленка, «Російське поле» Олексія Салтикова та інших.

    У фільмі «Одруження Бальзамінова» є епізод, де героїню Мордюкової знайомлять з женихом (його грає Георгій Віцин). Цей епізод, де персонаж Мордюкової говорить «Він мені подобається… Ти мені його щодня…», за спогадами Нонни Вікторівни вийшов після 29 дублів. «Віцин був такий худенький, добрий. Йогою займався… Так я його з дубля в дубль ялозила. Знову і знову кидала до огорожі… Повітря було людина. Щоки, шия вже всі червоні. Та і подряпини від огорожі. Але 29-й дубль і справді був найкращий».

    Останні великі ролі Нонни Мордюкової на кіноекрані — фільм «Рідня» Микити Михалкова (1982) і «Мама» Дениса Євстигнєєва (1999).

    Під час зйомок фільму «Рідня», як згадувала сама актриса, режисер фільму Микита Михалков дістав від неї синяк на вилиці й позбувся двох ґудзиків на сорочці. Увечері він прийшов до Мордюкової в готельний номер з пляшкою коньяку — миритися.

    Фільм Дениса Євстігнєєва «Мама» вийшов 1998 року. Нонна Мордюкова у фільмі виконала головну роль, а її партнерами на знімальному майданчику стали молоді актори — Олег Меньшиков, Володимир Машков, Євген Миронов. Атмосфера на зйомках «Мами», говорять актори, панувала чудова. Коли Мордюкова сердилася, вона силою свого біополя відключала електроприлади. Якось сказала різкість «звуковикам» — і у них тут же згорів трансформатор, а в освітлювачів зламався системний блок. Зате коли Нонна Вікторівна бувала в настрої, співала свої улюблені частушки — не завжди, до речі, пристойні.

    Фільм «Мама», не зважаючи на те, що критика його не прийняла, Мордюкова вважала хорошим. «Зараз кіно — не кіно, якщо по асфальту мізки не течуть і нікого не насилують на крупному плані — сказала актриса на прес-конференції, присвяченій виходу в світ „Мами“. — А ця картина з тих, з колишніх. Там є сімейна любов».

    Лауреат ряду кінофестивалів, державних і кінопремій[4].

    Померла увечері 6 липня 2008 року на 83-му році життя.

    Похована 9 липня 2008 року на Кунцевському цвинтарі Москви поряд з сином. Згідно з останньою волею Мордюкової, громадянська панахида не проводилася. Відспівування пройшло в храмі Спаса Нерукотворного Образу на Сетуні. Попрощатися з нею прийшли багато діячів культури і мистецтва — Юрій Соломін, Микита Михалков, Римма Маркова, Євген Миронов, Олександр Панкратов-Чорний, Сергій Гармаш, Лариса Лужина, колишня невістка Мордюкової Наталія Варлей.

    Фільмографія[ред. | ред. код]

    Пам'ять[ред. | ред. код]

    • Мала планета Сонячної системи названа іменем Нонни Мордюкової. Номер планети — 4022 Нонна.
    • 14 вересня 2008 року в Єйську був установлений пам'ятник акторці, скульптор Ірина Макарова.

    Книги[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Deutsche Nationalbibliothek Record #121893243 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
    2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. [Лауреаты Национальной кинематографической премии «НИКА» за 2004 год (рос.). Архів оригіналу за 21 листопада 2017. Процитовано 13 травня 2017. Лауреаты Национальной кинематографической премии «НИКА» за 2004 год (рос.)]
    4. Нонна Мордюкова // Имена // Энциклопедия отечественного кино (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 травня 2017.

    Джерела і посилання[ред. | ред. код]