Морозов Іван Абрамович

Морозов, Іван Абрамович
Портрет Івана Абрамовича Морозова. Валентин Сєров. 1910 рік. На задньому плані натюрморт «Фрукти і бронза» Анрі Матісса.
Народився	1871 Москва, Російська Імперія
Помер	1921 Карлові Вари, Чехословаччина
Громадянство	Російська імперія
Національність	росіянин
Проживання	Москва
Ім'я при народженні	Морозов Іван Абрамович
Діяльність	підприємець, купець, меценат
Конфесія	Старовір, Православ'я
Дружина	Євдокія Морозова
Діти	Євдокія Іванівна Морозова
Нагороди

Іван Абрамович Морозов (27 листопада (11 грудня) 1871 року, Москва, Російська імперія — 22 липня 1921 року, Карлсбад, Чехословаччина) — московський підприємець, купець — директор-розпорядник Тверської мануфактури (1892–1900 роки), директор правління Мугреево-Спіровского лісопромислового товариства (Ковров), член Ради Московського купецького банку, член Московського біржового комітету, голова Московського купецького зібрання (1898–1899 роки), виборний Московського біржового товариства, член Російського товариств хімічної промисловості ("Руссокраска" з 1914 року), один із засновників Російського акціонерного товариства коксової промисловості та бензольного виробництва («Коксобензол» з 1915); меценат, колекціонер мистецтва, зібрання якого поклало початок колекціям французької модерністської живопису в Ермітажі та Державного музею образотворчих мистецтв імені А. С. Пушкіна; благодійник — член Ради 1-го Тверського піклування про бідних, член опікунської ради Комісарівського технічного училища і Московського комерційного інституту, а також товариства допомоги студентам Вищого Технічного училища. Старовір перейшов у православ'я. Належить до купецької династії Морозових.

Освіта

Середню освіту здобув у реальному училищі, вищу — в Цюріхському політехнікумі. Дев'ятирічним хлопчиком разом зі старшим братом Михайлом почав брати уроки малювання у відомих викладачів — І. А. Мартинова, К. Коровіна, Є. І. Хруслова. У перші роки студентства факультативно займався малюнком і живописом на архітектурному відділенні. У 1892 І. Морозов після закінчення політехнікуму повертається до Росії.

Підприємницька діяльність

Перші 6 років живе в Твері, будучи директором-розпорядником Тверській мануфактури. Потім переїжджає до Москви і, не перестаючи займатися підприємництвом, продовжує брати участь в справах мануфактури. Завдяки його наполегливості та заповзятливості капітал сімейного підприємства в 1904-16 виріс в три рази. Морозов не обмежував свою діяльність тільки текстильною промисловістю. Він був обраний головою правління утвореного в 1908 Мугреевсько-Спіровського лісопромислового товариства, входив до числа засновників Російського акціонерного товариства «Коксобензол», а також «Московського банку» братів Рябушинських.

Благодійна діяльність

Брав участь в благодійних акціях на ниві московської охорони здоров'я і освіти. Серед інших пожертвував кошти на створення корпусу Ракового інституту на Дівочому Полі (нині Мала Пироговська вулиця), разом з іншими московськими капіталістами Морозов входив до опікунської ради, заснованого в 1907 для забезпечення російської промисловості і торгівлі кадрами московського комерційного інституту.

Колекціонування. Перші придбання

Ще проживаючи в Твері і потрапляючи в Москву заїздами, він відвідує старшого брата Михайла, в будинку якого, починаючи з 1893-94, збирається численний гурток художників, постійними членами якого були М. А. Врубель, В. О. Сєров, К. О. Коровін. До цих років відноситься початок збирання старшого брата. У 1900 Іван Абрамович переїжджає до Москви і набуває будинок свого дядька Давида Абрамовича (вулиця Пречистенка, 21). Приклад брата його захоплює, він починає збирати картини російських художників, його першою покупкою стало полотно І. І. Левітана, а в 1903 придбанням пейзажу «Мороз у Лувесьєні» французького художника Альфреда Сіслея він поклав початок самостійній колекції сучасного французького живопису, що стала однією з найбільших в Росії. В 1903, після несподіваної смерті Михайла Абрамовича, Іван Морозов зміцнюється в рішенні продовжити колекціонування французького живопису. З цього часу починаються його щорічні поїздки за кордон, вивчення виставок, систематичні покупки. Морозов, дуже сприйнятливий до думки фахівців, нерідко, особливо на перших порах, вдавався до порад близьких йому художників — Сєрова, Коровіна, С. А. Виноградова. У 1905 в будинку на Пречистенці під керівництвом архітектора Л. Кекушева була проведена реконструкція з урахуванням розміщення колекції. До обробки свого особняка власник залучив художників М. Дені, А. Майоля, П. Боннара.

Портрет І. Морозова. Костянтин Коровін. 1903 рік.

Портрет Євдокії Морозової (фрагмент).

Вінсент Ван Гог — «Хатини».

Вінсент Ван Гог — «Червоні виноградники в Арлі».

"Бульвар Капуцинів у Парижі", Клод Моне, 1873, Пушкінський музей.

Найбільший колекціонер сучасного французького живопису

Після 1908, за авторитетним думку мистецтвознавця Б. Н. Терновцева, "смаки І. А. Морозова набувають стійкості і визначеність, перед ним з'ясовуються завдання його збирацької діяльності, і вона отримує ту свободу і той розмах, які так вражали сучасників. Починаючи з цієї епохи, І. А. Морозов витрачав систематично надзвичайно великі суми на поповнення улюбленої колекції. Потік картин, що прямують з Парижа в Москву, в його колекцію на Пречистенці, приймає фантастичні розміри; можна стверджувати, що в ці роки, пересічені війною 1914, жоден з європейських збирачів нового мистецтва, ні один із західних музеїв не збагачували своїх колекцій з такою енергією і стрімкістю ". Уже через кілька років його зібрання включало понад 250 творів новітньої французької живопису. Морозов був володарем цілої серії картин В. Ван Гога («Вулиця в Овере», «Червоні виноградники в Арлі» тощо), володів кращими творами О. Ренуара («Купання на Сені», «Портрет Жанни Самарі» тощо), в зборах Морозова було 17 картин П. Сезанна («Квіти у вазі», «Гора св. Вікторія» та ін.) У 1907 І. Морозов під час поїздки в Париж купив знамениті згодом полотна П. Гогена «Розмова», «Пейзаж з копицями сіна» та «Священну весну», трохи пізніше — одну з перлин своєї колекції — картину «Кафе в Арлі». Найзначніше і цінне було придбано Морозовим у великих торговців — Воллара, Друо, Дюран-Рюелья, Бернхейма, Конвейлера, хоча частина полотен купувалася їм і на виставках.

Розвиток колекції припинила війна та революція, Морозов зупинився на 278 картинах. Він та Щукін, двоє московських купців, були найкращими інвесторами в історії. За оцінкою аукціонного будинку Сотбіс уся коллекція Морозова це $5 000 000 000.

Дружба з С. І. Щукіним

Великий вплив на Морозова надав Сергій Іванович Щукін, ще один збирач колекції західноєвропейського живопису. Обидва колекціонера, зустрічаючись в Парижі, намагалися уникати конкуренції, вважаючи за краще спільно, по-дружньому знайомитися з новими картинами. До того ж, при всій спільності завдань, смаки у них були різні. Проте саме завдяки Щукін Морозов знайомиться з творами А. Матісса і П. Пікассо — кумирами Щукіна, набуває «Натюрморт з танцем» Матісса, а потім замовляє художнику пейзажі. За триптих «Вид з вікна. Танжер», "Вхід у Казба «і» Зора на терасі "Морозов заплатив 24 тис. франків. Що стосується Пікассо, в Морозовських зборах були три полотна, з них — «Арлекін і його товариш», «Акробат на кулі».

Доля колекціонера і його колекції

З часом, подібно іншим колекціонерам, Морозов мав намір подарувати свої збори Москві. Знаючи про подібне рішення, О. М. Бенуа в 1911 в статті «Московські враження» зазначав, що коли зборів С. І. Щукіна та І. А. Морозова перейдуть у власність Москви, товариство «придбає вміння розбиратися в сучасних розвідках» і " тоді воно тільки і виявиться в стані зробити серйозну оцінку і всьому вітчизняному творчості ". Проте в 1918 приватна галерея І. А. Морозова була націоналізована і послужила основою для створення «Другого музею нової західної живопису» («Першим музеєм старої західної живопису» називалося націоналізоване збори С. І. Щукіна). Іван Абрамович був призначений на посаду заступника директора цього музею довічно.

В кінці 1918 Морозов разом із дружиною емігрував. Помер він по дорозі в Карлсбад, куди прямував на лікування.

У 1947 музей був розформований. Частина полотен потрапила в Музей образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна, частина — в Ермітаж. Картини російських художників — в Третьяковську галерею. У колишній Морозівський особняк в'їхала Академія мистецтв СРСР, яка розташовується там і понині.