Морський старт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запуск супутника «SICRAL 1B» 20 квітня 2009 р.

Морський старт (англ. Sea Launch) — плавучий космодром для запуску ракет «Зеніт-3SL». Сі Лонч (Sea Launch) — міжнародний консорціум з експлуатації космодрому «Морський старт».

Ідея морського космодрому полягає в тому, щоб доставляти ракету-носій морем на екватор, де умови для запуску оптимальніші завдяки можливості використовувати інерцію обертання Землі. Точка старту — Тихий океан, 154 градуси західної довготи, поблизу острова Пасхи.

Історія компанії[ред.ред. код]

Міжнародний консорціум «Сі Лонч» був створений в 1995 році. У нього входять американська аерокосмічна корпорація «Боїнг», що забезпечує загальне керівництво і фінансування (40% капіталу), російська ракетно-космічна корпорація «Енергія» (25%), українські КБ «Південне» і ПО «Південмаш» (15%), а також — норвезька суднобудівна компанія «Акер Квернер» (20%).

Початкова вартість проекту становила 3,5 млрд дол.

Бюджет фази розробки був значно перевищений, головним чином, за контрактами з компаніями групи «Кварнер», «Боїнг Коммершиал Спейс Компані» (БКСК), за змістом компаній «Сі Лонч». Цей перевитрата у вигляді декількох сотень мільйонів доларів позикових коштів і витрат на їх обслуговування ліг важкої фінансовим навантаженням на бюджет компанії «Сі Лонч» на фазі операцій. На додаток до цього збільшення на 40% початкової ціни блоку корисного вантажу, що поставляється БКСК, в порівнянні з бізнес-планом, безперервне збільшення витрат на утримання та експлуатацію платформи та складально-командного судна, поява нових статей витрат у сфері відповідальності БКСК, не передбачених у бізнес-плані, в поєднанні з низькими (нижче бізнес-плану) цінами на запуски не дозволили подолати фінансове спадщина фази розробки. Дефіцит коштів з року в рік збільшувався.

В 2005—2006 рр.. З ініціативи РКК «Енергія» робилися спроби скоротити витрати (і створена спеціальна комісія) і одночасно збільшити дохідну частину за рахунок активізації маркетингу і більш" агресивних «цін. Була отримана позитивна динаміка, але в 2006 р.» залихоманило „виробництво і постачання двигунів і ракет «Зеніт-3SL». Це практично звело до нуля всі зусилля в спробі вийти на беззбитковий бізнес“

Діагноз, поставлений фінансовим труднощам проекту в 2007 р., дозволив президенту Корпорації В. А. Лопоті знайти російського інвестора — власника компанії Upland Comnet Limited. У березні 2008 р. в Осло було озвучено пропозицію партнерам; в травні в РКК «Енергія» відбулося обговорення плану просування угоди; в липні в Лондоні погоджено основні параметри і документи угоди. Процес узгодження основних документів угоди і цін довгострокових контрактів поставних проходив у вересні в Осло, однак був важким і затягнувся до листопада 2008 р. До того часу дала знати про себе світова фінансова криза, і інвестор втратив фінансові можливості для угоди.

Значний інтерес проявила компанія Tennenbaum. Вона сформувала умови DIP-фінансування, запросила РКК «Енергія» взяти участь в посильної частці. Кілька місяців йшли обговорення, але пропозиції Tennenbaum не були підтримані іншими партнерами.

Space Launch Services — спільне підприємство, створене спеціально для цієї мети американськими компаніями Excalibur Almaz і Planet Space.

Пропозиція цієї компанії передбачала перебазування комплексу «Морський старт» в порт мису Канаверал штату Флорида і використання двоступеневої ракети «Зеніт-3SL» для доставки вантажів та екіпажу на МКС з використанням КК Excalibur (капсули російського КК «Алмаз»). Ця пропозиція підтримувалася українськими партнерами.

22 червня 2009 року компанія оголосила про своє банкрутство та фінансову реорганізацію згідно з главою 11 Кодексу США про банкрутство.

Реорганізована група компаній «Сі Лонч» з належними їй стартовою платформою і складально-командним судном, інфраструктурою базового порту та іншими активами, а також бізнес перейшли у володіння нових акціонерів: основного (80%) — ВАТ «Енергія Оверсіз» і міноритарних — компанії «Сі Лонч Траст LLC» (штат Делавер) — власника частки групи «Боїнг» і групи «Акер» (5%) і РКК «Енергія» (15% у вигляді привілейованих акцій).

Також в кінці 2010 р. на прохання компанії Energia Logistics LLC була підготовлена ​​довідка "Космічна головна частина (некапсульованний варіант) на базі головного обтікача типу 81КС розробки РКК «Енергія» для РКП «Зеніт-3SL». У ній були представлені матеріали по можливості розробки та виготовлення РКК «Енергія» спільно з кооперацією некапсульованої космічної головної частини на базі ГО типу 81КС із зазначенням виду необхідних для цього робіт, їх вартісної і тимчасової оцінки, включаючи роботу із збирання та перевірки КГЧ в базовому порту.

24 вересня 2011 в 13:18 за місцевим часом здійснено успішний запуск КА Atlantic Bird 7 по програмі "Морський старт". Таким чином робота проекту після завершення процедури банкрутства відновилася.

Наступний запуск за програмою "Морський старт" (Intelsat 19) планується на квітень-травень 2012.

Космічні морські старти[ред.ред. код]

Демонстраційний супутник був запущений 28 березня 1999. У жовтні того ж року був успішно здійснений перший комерційний запуск. До жовтня 2011 було здійснено 31 морський запуск, зокрема 28 успішних, 1 частково успішний і 2 невдалих.

Дата Вантаж Маса Коментар
27 березня, 1999 DemoSat 4,5 т успіх
9 жовтня, 1999 DIRECTV 1-R 3,5 т успіх
12 березня, 2000 ICO F-1 2,7 т аварія
28 липня, 2000 PAS 3,7 т успіх
20 жовтня, 2000 Thuraya-1 5,1 т успіх
18 березня, 2001 XM Radio-2 «ROCK» 4,7 т успіх
8 травня, 2001 XM Radio-1 «ROLL» 4,7 т успіх
15 червня, 2002 Galaxy IIIC 4,9 т успіх
10 червня, 2003 Thuraya-2 5,2 т успіх
7 серпня, 2003 EchoStar IX/Telstar 13 4,7 т успіх
30 вересня, 2003 Galaxy XIII/Horizons-1 4,1 т успіх
10 січня, 2004 Telstar 14/Estrela do Sul 1 4,7 т успіх
4 травня, 2004 DIRECTV-7S 5,5 т успіх
28 червня, 2004 Telstar-18N 4,8 т частковий успіх
1 березня, 2005 XM Radio-3 «Rhythm» 4,7 т успіх
26 квітня, 2005 SPACEWAY-1 6,08 т успіх
23 червня, 2005 Intelsat IA-8 5,5 т успіх
8 листопада 2005 Inmarsat 4-F2 6,0 т успіх
15 лютого, 2006 EchoStar X 4,3 т успіх
12 квітня, 2006 JCSAT-9 4,4 т успіх
18 червня, 2006 Galaxy 16 5,1 т успіх
22 серпня, 2006 Koreasat 5 4,9 т успіх
30 жовтня, 2006 XM Radio-4 «Blues» 5,2 т успіх
30 січня, 2007 NSS-8 5,92 т аварія
15 січня, 2008 Thuraya-3 [1] 5,2 т успіх
19 березня, 2008 DirecTV-11 [2] 5,9 т успіх
21 травня, 2008 Galaxy 18 [3] 4,6 т успіх
16 липня, 2008 EchoStar XI [4] 5,5 т успіх
24 вересня, 2008 Galaxy 19 [5] 4,7 т успіх
20 квітня 2009 SICRAL 1B [6] 3,0 т успіх
24 вересня 2011 Atlantic Bird 7 [7] 4,6 т успіх
1 червня 2012 Intelsat-19[8] 5,6 т успіх
19 серпня 2012 Intelsat-21[9] 6.0 т успіх
3 грудня 2012 EUTELSAT-70B[10] 5.2 т успіх
1 лютого 2013 Intelsat 27[11] 6.2 т аварія


Точка старту[ред.ред. код]

Точка старту — акваторія Тихого океану в точці з координатами 0°00' пн.ш. 154°00' з. д., поблизу острова Різдва. За зібраною за 150 років статистикою ця ділянка Тихого океану вважається фахівцями найбільш спокійною і віддаленою від морських шляхів. Проте, вже кілька разів непрості погодні умови змушували переносити час запуску на кілька днів. А одного разу зумовили повернення комплексу в базовий порт через сильні течії.

Недалеко від точки старту (0°0'1" «пн.ш. 153°54'46"» з.д.) знаходиться метеорологічний буй 51028 національного управління за атмосферою і океану.

січень лютий березень квітень травень червень липень серпень вересень жовтень листопад грудень рік
Середня температура повітря, C 25.3 25.4 25.6 26.4 26.7 26.3 25.8 25.5 26.1 25.4 25.5 25.4 25.8
Середня температура води, C 25.5 25.5 25.7 26.6 26.8 26.4 25.9 25.6 26.5 25.6 25.8 25.7 26.0
Середня швидкість вітру, м/с 13.2 12.7 11.0 10.5 9.7 11.0 11.9 12.3 11.4 12.6 12.0 13.4 11.8
Пориви вітру, м/с 16 15.3 13.4 12.8 11.9 13.4 14.4 15 13.8 15.1 14.5 16.1 14.3
Значима висота хвилі, м 2.2 2.2 2 2.1 2 1.9 2 2 1.7 1.9 1.8 2.1 2

Наземний старт[ред.ред. код]

Використовуючи існуючу інфраструктуру Зеніт на космодромі Байконур, система «Наземний старт» заснована на зміненій версії транспортного засобу «Морського старту», триступінчатої ракети Zenit 3SLB. Zenit 3SLB може використовуватись для запуску комерційних супутників вагою до 3,5 т. Двоступінчата ракета Zenit-2SLB може використовуватись для підйому корисних вантажів вагою до 13 т на похилі низькі земні орбіти.

Морський сегмент[ред.ред. код]

Морський сегмент комплексу «Морський старт» складається з двох морських судів: стартової платформи (СП) «Одиссей» і складально-командного судна (СКС).

Платформа «Одісей»[ред.ред. код]

Космодром «Морський старт» — морська платформа «Одісей»

Стартова платформа «ODYSSEY» має свою історію. Це колишня самохідна нафтовидобувна платформа «OCEAN ODYSSEY», побудована в Йокосуці, Японія в 1982 — 1984 роках. Платформа відповідала класу для необмеженого району мореплавання. Бурова вишка платформи була повністю закрита, щоб можна було працювати при температурі навколишнього повітря до −35° C. 22 вересня 1988 року під час видобутку нафти в Північному морі на платформі виникла сильна пожежа, що увійшла у світову історію найбільших морських катастроф. Після пожежі платформа була частково демонтована і за прямим призначенням більше не використовувалася. У 1992 платформа пройшла ремонт і переобладнання в бурову платформу на Виборзькому суднобудівному заводі . Було прийнято рішення використовувати її у проекті «Морський старт». В 1996 — 1997 платформа пройшла переобладнання на верфі «Rosenberg» в Ставангері, Норвегія і стала називатися Odyssey. Другий етап переобладнання СП проходив на Виборзькому суднобудівному заводі перейменованому до того часу в «Кварнер-Виборг-Верф».

Характеристики СП: довжина 133 м, ширина 67 м, висота 60 м, водотоннажність 46 тис. тонн.

Під час старту ракети на стартовій платформі не залишається жодної людини: вони переміщаються на складально-командне судно.

Космодром «Морський старт» — корабель, центр управління польотами

Складально-командне судно (СКС)[ред.ред. код]

До комплексу входить також командне судно, побудоване на шотландському заводі, що належить «Акер Квернер». Порт приписки — Лонг Біч (Каліфорнія).

Складально-командне судно «Sea Launch Commander» було побудовано спеціально для проекту «Морський старт» компанією «Kvaerner Govan Ltd.», Глазго, Шотландія в 1997 році. У 1998 СКС було дообладнано на Канонерському суднобудівному заводі, Санкт-Петербург. СКС оснащено системами та обладнанням, що дозволяють проведення на його борту комплексних випробувань ракети-носія і розгінного блоку, заправку розгінного блоку висококиплячими компонентами палива і газами, складання ракети-носія.

СКС виконує також функції центру управління при підготовці та пуску ракети-носія. На СКС розташовуються командний пункт управління польотом розгінного блоку і засоби прийому та обробки телевимірювань.

Характеристики СКС: довжина 203 м, ширина 32 м, висота 50 м, водотоннажність 27 тис.тонн, максимальна швидкість 21 вузол.

Банкрутство компанії[ред.ред. код]

22 червня 2009 року міжнародний консорціум Sea Launch Company (SLC) оголосив про своє банкрутство і фінансову реорганізацію. Згідно з даними, вказаними в заяві компанії, її активи складають від 100 до 500 мільйонів доларів, а борги — від 500 мільйонів до одного мільярда доларів. "Ми хочемо запевнити наших замовників, постачальників та партнерів, що після подання заяви «Морський старт» має намір продовжити свою діяльність. Реорганізація, згідно з главою 11, дає нам можливість продовжити свою діяльність і сконцентрувати зусилля на розробці планів нашого подальшого розвитку ", — повідомила компанія. [12]

У березні 2010 рада директорів Sea Launch Company ухвалила рішення віддати ракетно-космічній корпорації «Енергія» «головну роль» в проекті «Морський старт»[13] 27 жовтня 2010 компанія Sea Launch успішно вийшла з процедури реорганізації.

Провідну роль в проекті після реорганізації грає російська РКК «Енергія», яка управляє проектом через свої дочірні структури — Energia Overseas Ltd. (Москва, Росія) та Energia Logistics Ltd. (Long Beach, CA, USA).

Учасники проекту «Морський Старт» та їх основні ролі після реорганізації[ред.ред. код]

  • Sea Launch AG (центральний офіс в м. Берні, Швейцарія) — продаж і маркетинг, договірна робота з замовниками космічного апарату. Замовляє пускові послуги у ELUS.
  • Energia Logistics Ltd. [United States] (ELUS) — пускові послуги, включаючи замовлення і оплату всієї польотної матеріальної частини, страхування місії.
  • Energia Logistics Russian Federation (ELRF) — агент з придбання та продажу розгінного блоку DM-SL і РН «Зеніт-2S» між ELUS і контрагентами. Забезпечує регулярний моніторинг роботи контрагентів і їх субпідрядників, платежі між між ELUS, контрагентами і субпідрядниками та їх моніторинг. Контракти з транспортування матеріальної частини в Базовий порт.
  • Boeing Commercial Space Company (BCSC) — корисне навантаження і її системна інтеграція, аналітична підтримка для ELUS в частині корисного навантаження, аналізу місії, планування пусків на верхньому рівні, послуги перекладу, підтримка замовників пускових послуг.
  • РКК «Енергія» — виготовлення та складання розгінного блоку DM-SL, моніторинг своїх субпідрядників, технічна підтримка для ELRF.
  • ВО «Південмаш» / ДКБ «ПІВДЕННЕ» — виготовлення та складання РН «Зеніт-2S», моніторинг своїх субпідрядників, інженерна підтримка в частині РН «Зеніт-2S».

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]