Московський міжнародний Будинок музики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 55°43′59″ пн. ш. 37°38′48″ сх. д. / 55.73306° пн. ш. 37.64667° сх. д. / 55.73306; 37.64667

Московський міжнародний Будинок музики
MusicHouse2.jpg
Московський міжнародний Будинок музики
Розташування Москва, Космодаміанська набережна
Країна Росія Росія
Архітектор Ю. Гнедовський, В. Красильников, Д. Солопов, М. Гаврилова
Дата початку спорудження 2000 рік
Дата закінчення спорудження 2002 рік
Відкриття 26 грудня 2002 року
Стиль постмодернізм
Висота 46 метрів м
Поверхів десять
Площа приміщень 42 тисячі квадратних метрів.
Адреса Москва, Космодаміанська набережна, буд. 52
Вебсайт http://www.mmdm.ru/

Московський міжнародний Будинок музики ( рос. Московский международный Дом музыки) — багатопрофільний музичний центр, що створено в місті Москва на початку 21 ст.

Передумови і доба дикого капіталізму[ред.ред. код]

Володир Співаков, фото 2009 року

Москва була міжнародним музичним центром ще в підрадянський період. Це було наслідком високої музичної і театральної культури дорадянської доби, яка за інерцією перейшла до СРСР. Серед театральних і музичних діячів чималим був відсоток дворян чи багатих різночинців, що опанували мистецтво в коротку буржуазну добу Російської імперії. Дворянами були театральний режисер Володимир Немирович-Данченко, письменник Олексій Толстой, кінодива СРСР Любов Орлова, до вищих верств промисловців Москви належали режисер Костянтин Станіславський, піаніст Костянтин Ігумнов. Піаністична школа СРСР деякий час утримувала провідні позиції в Європі. Але конкурентноспроможність музичних діячів СРСР щорічно знижувалась через консервативні і обскурантиські тенденції в культурній політиці СРСР. Стримуючими факторами в останні два десятиліття існування СРСР стали провали в економіці країни, політична криза в радянському уряді, еміграція з СРСР низки відомих музичних діячів і відсутність нових концертних споруд.

Як проблема — відсутність нових концертних споруд — перейшла і в перше десятиліття відновленого капіталізму в країні після розпаду СРСР. Ініціатором створення нового музичного закладу виступив Володир Співаков. Ініціатива була підтримана тогочасними ділками в уряді Москви, що «на плечах» створення нового музичного закладу бажали заробити популярність та політичний капітал.

Тому будівництво Московського міжнародного Будинку музики відбулося за рекордно короткий термін — в два роки.

Проект і реалізація[ред.ред. код]

Проект створило московське «Товариство театральний архітекторів », керівники — Ю. Гнедовський, В. Красильников, Д. Солопов, М. Гаврилова. Згідно з проектом, споруда була заглиблена в землю і здіймалась над поверхнею на десять поверхів. Зовнішньо споруда нагадувала медузу, підняту з глибин моря — через заокруглений дах і використання скляних вертикальних об'ємів на фасадах. Під споруду відвели 37 000 кв. метрів площі в історичному центрі столиці неподалік від ст. метро «Павелецька». Загальна висота самої споруди — сорок шість метрів.

В комплекс споруд увійшли :

  • Будинок музики
  • Крамниця квітів
  • виставкова галерея
  • Ресторан «Аллегро»
  • бізнес-центр «Риверсайд Тауерс»
  • Свіссготель Червоні Схили ( рос. Свиссотель Красные холмы) у вигляді скляного циліндра заввишки сто шістдесят п'ять (165) метрів.

Орган Будинку музики[ред.ред. код]

Поки йшли суперечки в оцінках між посадовцями, критиками і суспільством, комплекс почав жити власним життям. Портрети російських композиторів 20 століття для Будинку музики замовили російському художнику Дмитру Жилінському.

Новий орган для закладу замовили в Німеччині. Інструмент виготовив консорциум німецьких фірм «Klais» та «Glatter-Gotz» в традиції романтичних «симфонічних органів». Диспозицію органа ( склад регістрів ) та звукову концепцію разробили разом російський органний фахівець Павло Кравчун та голова фірми «Klais» Філіп Клайс. Новий орган має 6 000 металевих и дерев'яних труб. Металеві труби виготовлені зі сплава олова та свинцю, а дерев'яні — із деревини сосни, ялини, дуба, груші. Довжина найбільшої труби сягає 12 метрів, найменша — близько 10 міліметрів. Модерновий «тривимірний» фасад органа створений за проектом шотландського архитектора та дизайнера Грема Тристрама. За кількістю регістрів (84) орган Московського міжнародного Будинку музики на початок 21 століття є найбільшим в російській столиці.

Серед тих, хто грав на новому органі і дав йому схвальні відгуки — Василь Долинський, Вінфрід Бьониг, Гунар Іденстам, Саймон Престон, Олівье Латрі, Хан Гійю, Ліонель Рогг.

Світлановський зал[ред.ред. код]

Світлановський зал має 1699 місць. Назву отримав на честь відомого московського диригента Свєтланова Євгена Федоровича, котрий спромігся одним з небагатьох музичних діячів не стати комуністом навіть за часів СРСР. Саме в цьому залі розмістили і новий орган. Світлановський зал призначено для проведення великих концертів класичної музики та фестивалів. Стіни залу облицювали деревиною російської модрини, котру за акустичними якостями вважають найбільш відповідною для концертних залів.

В передпокої Світлановського зала розмістили два погруддя. Перше — бронзове погруддя диригента Євгена Свєтланова ( скульптор Анікушин Михайло Костянтинович ). Цей твір — подарунок закладу від удови диригента Ніни Ніколаєвої-Светланової від 2005 року. Друге — погруддя композитора Дмитра Шостаковича, подарунок від Володимира Співакова. Зал пристосований для транслювання концертів на радіо, телебаченні і в мережі інтернет.

Камерний зал[ред.ред. код]

Камерний зал меншого розміру і розташований під Світлановським залом. Він розрахований на 556 місць. Зал також обладнаний органом-позитивом фірми «Glatter-Gotz», має сім регістрів і один мануал ( його диспозицію та конструкцію разробили Каспар фон Глаттер-Гетц и російський фахівець Павло Кравчун). В залі встановили також концертний клавесин з двома мануалами фірми «Нойперт».

Театральний зал[ред.ред. код]

Театральний зал призначений не тільки для оперних чи балетних вистав, а й для концертів, показу мод, презентацій та інших мистецьких подій. Перші п'ять рядів можна прибрати, тому кількість місць в Театральному залі коливає між 400 та 524.

Музична тераса[ред.ред. код]

Музична тераса — це і літнє кафе, і четвертий концертний майданчик. Тут проводять фестивалі і бенкети, грають джаз, відбуваються корпоративні вечірки.

Розбіжності в оцінках[ред.ред. код]

Московський міжнародний Будинок музики і Свіссготель «Червоні Схили»

Доба дикого капіталізму в Росії відрізняється швидким і ганебним розшаруванням на супербагатих і мільйони нових бідних, ажиотажною гонитворю за грошима, фінансовим успіхом, масовим переходом колишніх червоних («красних») директорів на позиції буржуазних ділків, котрі виховані на радянських пільгах, омані і зрадництві комуністичних ідеалів. Новостворений Будинок музики будувався для одної економічної ситуації і відповідної публіки, а опинився і в суттєво іншій країні, і з новою публікою доби дикого капіталізму.

Складною була і архітектурна ситуація в російській столиці, де знов відбувся черговий розрив з національною архітектурною традицією. Десятиліття перехідної доби (1991-2001) мало експериментальний характер з використаням нових буд. матеріалів, нової стилістики постмодернізму і рис буржуазної архітектури з її образною розгубленістю, крайнім індивідуалізмом і хаосом ідей. Розрив з національною архітектурною традицією і образна розгубленість притаманні і споруді Московського міжнародного Будинку музики. Це викликало значні розбіжності в оцінках нового об'єкта. Нові буржуазні критики Москви оголосили комплекс на Червоних Схилах домінантою і окрасою Космодаміанської набережної столиці ( хоча домінанта — ніяк не гарант окраси місцевості ). Комплексу поспіхом присудили « Кришталевого Дедала » — вищу професійну нагороду на XI Міжнародному фестивалі «Зодчество-2003», свідоцтво розриву між будівельною практикою і фаховими іграми архітекторів та суспільстом. Навпаки, журнал «homeweek.ru» відніс будівлю Московського міжнародного Будинку музики до десятки найбільш потворних споруд столиці, закидаючи авторам негармонійність комплексу і надмірну висоту Свиссготеля в історичній частині столиці.

Негативно поставився до комплексу і міністр культури Російської Федерації Олександр Авдєєв, що 2008 року різко критикував архітекторів, котрі неприпустимо зруйнували ландшафтну панораму Красної площі и не заперечує — розбор готеля в майбутньому. В майбутньому, коли в Росії вибудують дійсно громадянське суспільство.[1] На засіданні Державної Думи від 2 червня 2008 року тодішній міністр Олександр Авдеев вимагав "жорсто спитати" з тих, хто вибудував згаданий готель, котрий порушив ландшафтний вигляд Красної площі, що увійшла до об'єктів охорони ЮНЕСКО[2].

Джерела і посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Выступление министра Культуры РФ Александра Авдеева на радиостанции "Эхо Москвы" 8 декабря 2008 года http://mkrf.ru/news/interview/detail.php?ID=64706
  2. Министр культуры увидел, что высотка в нарушение норм ЮНЕСКО портит панораму Красной площади - Новости России - ИА REGNUM

Див. також[ред.ред. код]