Мотиль Володимир Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мотиль Володимир Якович
рос. Мотыль Владимир Яковлевич
Народився 26 червня 1927(1927-06-26)
м. Лепель, Білорусь
Помер 21 лютого 2010(2010-02-21) (82 роки)
Москва
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Проживання Свердловськ, Нижній Тагіл, Москва
Діяльність Сценарист, театральний і кінорежисер
Відомий російський кінорежисер, педагог
Термін 1963–2010
Родичі батько Мотиль Яків Данилович
Мати Берта Антонівна Левіна
Діти дочка, Мотиль Ірина Володимирівна
Нагороди

Народний артист РФ з 2003 року.

Мотиль Володимир Якович (26 червня 1927, Лепель — 21 лютого 2010, Москва) — російський кінорежисер. Лауреат Державної премії Таджикистану (1964) і Росії (1998). Народний артист Росії (2003).

Життєпис[ред.ред. код]

Батьки[ред.ред. код]

  • Батько Мотиль Яків Данилович (1901–1931), уроджинець Варшавської губернії, пізніше працював слюсарем на заводі «Комунар» в місті Мінськ. За радянщину за підозрою в недоведеному шпигунстві арештований та засланий у концтабір Соловки, де й був убитий у віці 30 років
  • Мати Левіна Берта Антонівна, закінчила Петроградський педагогічний інститут імені Герцена. Працювала викладачем в колонії безпритульних малолітніх дітей-злочинців, якою керував Макаренко Антон Семенович (1888–1939), пізніше — уже в засланні — завучем в дитячому будинку для дітей репресованих так званих "ворогів народу " в місті Оса Пермської області.
  • Репресовані були і батьки матері, що відбули заслання на Дальньому Сході СРСР. Вони, як євреї, загинули в фашиському концтаборі після захоплення Білорусі Німеччиною у 2-гу світову війну.

Ранні роки і навчання[ред.ред. код]

Народився 26 червня 1927 р. в Лепелі (Білорусь). Дитячі роки провів з матір'ю на засланні в Пермській області.

Закінчив Свердловський театральний інститут (1948, акторський факультет), а потім — Уральський театральний інститут та Уральський університет (1957, історичний факультет).

Початок роботи[ред.ред. код]

Працював режисером в Свердловському драматичному театрі, в Сталіногорську (перейменованому у Новомосковськ, Тульська обл.), в театрі Нижнього Тагілу. З 1955 р. — головний режисер Свердловського театру юного глядача. У 1957 р. почав працювати режисером на Свердловській кіностудії.

Створив на студії «Таджикфільм» кінокартину «Діти Паміра» (1963), а на «Ленфільмі» — «Біле сонце пустелі» (1969), « Зірка полонячого щастя » (1975). З 1976 р. став художнім керівником телевізійного об'єднання «Екран».

Співавтор сценарію і режисер української стрічки «Жив-був Шишлов» (1988, 2 с).

Лауреат Державної премії Таджикської СРСР імені Рудакі за кінострічку «Діти Паміра» (1964 р.)

Лауреат Державної премії Російської Федерації в галузі літератури та мистецтв за кінострічку " Біле сонце пустелі " (1998 р.)

У 2004 р. знато фільм « Кривавий колір снігопаду », що створений на реальних фактах сталінського покарання і заслання своїх батьків. Праця над кінострічкою розтяглася на шість років. Прем'єрний показ відбувся лише після сметрі кінорежисера у 2010 р.

У 2006 р. виступив як співавтор книги " Автограф століття ".

Помер 21 лютого 2010 р. в лікарні в Москві. Похований на Востряківському кладовищи.

Утиски радянської цензури[ред.ред. код]

  • У 1967 р. військовий за тематикою фільм " Женя, Женєчка і "катюша " викликав скандал у радянських цензорів. Кіночиновник виніс вердікт-вирок, що Мотиль у радянському кіно більше не працюватиме. Але якось обійшлося.
  • Невдоволення викликала і кінострічка « Біле сонце пустелі », і запрошення на з'йомки хворого актора Павла Луспекаєва. Фільм повезли на показ Генсеку Брежнєву Л. І. І лише його особистий дозвіл зняв останню цензурну заборону на кінопрокат.
Худ. Соколов. Анненкова Параска Єгорівна, у дівоцтві — Поліна Гебль.
  • Мотиль п'ять років шукав новий матеріал для кінострічки, зупинившись на темі «Декабристи». Був написаний сценарій за твором письменника Тинянова Юрія Миколайовича (1894–1943) «Кюхля». Сценарій читали у ЦК Компартії СРСР і — заборонили до постановки. Кінорежисер не відсахнувся від теми, бо натрапив на спогади Поліни Гебль (Анненкова Параска Єгорівна), дружини Анненкова Івана Олександровича, француженки за походженням. Мотиль приготував новий сценарій про їх кохання з назвою « Комета — моє кохання ». І новий сценарій заборонили до виробництва. Лише нове звертання у Обком компартії Ленінграда і запит звідти міністру кінематографії Гармашу пробили заборону. Кінострічку створили на «Ленфільмі», але з запрошених 3,5 мільйони рублів дали тільки 1,5, адже кінострічка була про дворян, що не мали ніяких переваг у порівнянні з професійними революціонерами-більшовиками …

Фільмографія[ред.ред. код]

  • «Діти Паміра»
  • «Женя, Женєчка і «катюша»
  • « Біле сонце пустелі»
  • Зірка полонячого щастя
  • «Ліс»
  • «Жив-був Шишлов»
  • «Розлучимся, поки добрі»
  • «Несуть мене коні»
  • «Кривавий колір снігопаду»

Література[ред.ред. код]

  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.279;
  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.514;
  • Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.293— 294;
  • Раззаков Ф. Наши любимые фильмы. М., 2001. — С. 129–220.