Музей історії Десятинної церкви

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, перетворивши джерела з переліку посилань на джерела-виноски у самому тексті статті. (листопад 2013)
Музей історії Десятинної церкви
50°27′25″ пн. ш. 30°31′02″ сх. д. / 50.45700000002777585° пн. ш. 30.517400000027777196° сх. д. / 50.45700000002777585; 30.517400000027777196Координати: 50°27′25″ пн. ш. 30°31′02″ сх. д. / 50.45700000002777585° пн. ш. 30.517400000027777196° сх. д. / 50.45700000002777585; 30.517400000027777196
Тип історичний і археологічний
Статус спадщини Державний реєстр нерухомих пам'яток України
Країна  Україна
Розташування Київ
Адреса 04053 вул. Обсерваторна, 21А
Засновано 2012
Сайт mdch.kiev.ua
Музей історії Десятинної церкви. Карта розташування: Київ
Музей історії Десятинної церкви
Музей історії Десятинної церкви (Київ)
Мапа
CMNS: Музей історії Десятинної церкви у Вікісховищі
Припускають, що на цьому малюнку 1826 року зображені руїни Десятинної церкви

Музе́й істо́рії Десяти́нної це́ркви (МІДЦ) — державний історико-археологічний музей у Києві, створений 2012 року. Вивчає історію Десятинної церкви та досліджує її фундаменти, які є археологічною пам'яткою національного і міжнародного значення.

Призначення закладу[ред. | ред. код]

Десятинна церква у XIX столітті

Музей історії Десятинної церкви створений Міністерством культури України з метою наукових досліджень, вивчення та популяризації історичного минулого України, ознайомленням українців з історією і культурою Київської Русі. В ході екскурсій використовуються матеріали розкопок на території першого християнського кам'яного храму, побудованого у 996 році князем Володимиром Святославичем. Першочергові задачі музею — консервація і музеєфікація залишків всіх об'єктів VIII—XIX ст., які розташовані на території археологічної пам'ятки та створення сучасної експозиції з використанням матеріалів НМІУ, ІА НАН України, ІР НБУВ, ЦДИАК України на ін. Культурна мета — збереження уваги суспільства до української історії, яка з давніх часів була невід'ємною частиною світової історії.

Критика[ред. | ред. код]

Скандальним називають той факт, що директором музею було призначено Павла Дорошенка, відомого як ієродиякон Ярослав. Павло Дорошенко не має відповідної музейної освіти і відповідного досвіду, натомість є одним з найактивніших членів релігійної громади УПЦ МП, яка біля фундаментів Десятинної церкви шляхом самозахоплення 2007 року встановила намет, на місці якого у подальшому збудувала нелегальну каплицю-монастир. ЗМІ відзначають, що Павло Дорошенко брав особисту учать у захопленні ділянки поблизу фундаментів Десятинної церкви[1].

Олександр Бригинець вважає, що Музей історії Десятинної церкви існує лише у відомості про зарплату, і відзначає:

Громада була впевнена, що під виглядом Музею історії Десятинної церкви в незаконно збудованій споруді-церкві на Старокиївській горі біля решток Десятинної церкви працює група церковників, яка підтримує та розвиває незаконний монастир, а не музей. <...> У штаті музею працює цілих 120 працівників. В той же час, для порівняння, в одному з найуспішніших музеїв Києва — Музеї Булгакова — кількість працівників становить 24 особи.[2]

Історія пам'ятки[ред. | ред. код]

Докладніше: Десятинна церква

Київська Десятинна церква була створена у 996 році князем Влолодимиром Святославичем і на той час була першим кам'яним християнським храмом Київської Русі а також культурним і релігійним центром князівства. Літопис цитує князя Володимира Святославича: «Се даю церкви сей святей Богородице от имения своего и от моих град десятую часть. И положи написав клятьву в церкви сей, рекъ: Аще сего посудитъ кто, да будетъ проклят…»[джерело?].

Десятинний храм був першим Кафедральним собором на Русі. Під час правління князя Ярослава Мудрого в нього було відібрано першість кафедрального київського собору та передано побудованій у 1039 році Церкві Святої Софії, на честь зв'язку, який був встановлений зі Святою Софією Царегородською. У 1240 році Десятинну церкву було зруйновано під час монгольського вторгнення.

Нині фундаменти Десятинної церкви є національною пам'яткою і пам'яткою археології міжнародного значення.

Структура музею[ред. | ред. код]

  • Науково-дослідний відділ фондів
  • Науково-дослідний відділ історико-археологічних досліджень
  • Науково-дослідний відділ музеєфікації археологічних об'єктів
  • Науково-експозиційний відділ
  • Науково-екскурсійний відділ та Сектор методичної роботи
  • Відділ видавничої роботи

Коротка хронологія Десятинної церкви[ред. | ред. код]

Фундамент Десятинної церкви
Десятинна церква, реконструйована за дорученням митрополита Петра Могили у 1635 році
  • 988—990 рр. — хрещення киян святим рівноапостольним великим князем Володимиром Святославичем (Великим).
  • 991 р. — князь Володимир заклав церкву Богородиці Десятинної в Києві, настоятелем якої поставлено священика Анастаса Корсунянина.
  • 996 р. — завершення будівництва ядра церкви; освячення храму.
  • 996—1007 рр. — продовження будівництва Десятинної церкви, до якої було прибудовано галереї та екзонартекс.
  • 1007 р. — перенесення в церкву останків померлих членів родини князя Володимира — дружин Рогніди та Малфріди, сина Ізяслава та онука Всеслава Ізяславича.
  • 1011 р. — смерть дружини князя Володимира візантійської царівни Анни та її захоронення в мармуровому саркофазі в Десятинній церкві.
  • 15 липня 1015 р. — смерть князя Володимира, перенесення його тіла до Десятинної церкви, де він був захоронений у мармуровому саркофазі.
  • 1018 р. — настоятеля Десятинної церкви священика Анастаса як управителя награбованого в Києві майна вивіз із Русі польський король Болеслав.
  • 30-ті рр. XI ст. — ремонт Десятинної церкви.
  • 1039 р. — завершення ремонту, повторне освячення храму Київським митрополитом Феопемптом.
  • 1044 р. — перенесення в Десятинну церкву останків братів князя Володимира — Олега та Ярополка.
  • 1078 р. — у церкві Богородиці в саркофазі захоронено князя Ізяслава Ярославича (за іншими даними — у Софії Київській).
  • 1093 р. — у Десятинній церкві поховано князя Ростислава Мстиславича.
  • Перша чверть XII ст. — руйнування стін і перебудова південно-західної частини церкви (можливо, після землетрусу 1091 р.).
  • 1 травня 1150 р. — Десятинну церкву відвідали князі В'ячеслав Володимирович, Ізяслав Мстиславич і Ростислав Мстиславич.
  • 28 серпня 1150 р. — Десятинну церкву відвідав галицький князь Володимир Володаревич.
  • 6 травня 1151 р. — князі В'ячеслав Володимирович, Ізяслав Мстиславич і Ростислав Мстиславич знову поклонилися Десятинній церкві.
  • 12-13 березня 1169 р. — розграбування церков Києва, у тому числі Десятинної церкви, військами князя Мстислава Андрійовича — сина володимиро-суздальського князя Андрія Юрійовича (Боголюбського).
  • 1169—1170 рр. — напад половців на містечко Полонне під Києвом, що належало Десятинній церкві, згадка про чудо — допомогу церкви в перемозі над половцями.
  • 5 грудня 1240 р. — Десятинна церква стала останнім притулком захисників Києва від монгольських військ Бату-хана.
  • 6 грудня 1240 р. — від ваги великої кількості людей, які скупчилися на хорах і даху, Десятинна церква рухнула.
  • 1240-ті рр. — відразу після погрому було проведено розбирання руїн церкви; загиблих захисників Києва поховано у братських могилах.
  • Друга половина XIII—XIV ст. — відновлюється життєдіяльність навколо церкви, про що свідчить керамічний та нумізматичний матеріал.
  • Кінець XIV ст. — перша згадка про Десятинну церкву в післямонгольський час у «Списку руських міст далеких і близьких».
  • 70-ті рр. XV ст. — київський князь Симеон Олелькович, імовірно, відбудував зруйнований Десятинний храм.
  • 1482 р. — спустошення Києва військами кримського хана Менглі-Гірея.
  • XVI ст. — життя у Старокиївській частині міста відновлюється, про що свідчать як археологічні (керамічні й нумізматичні матеріали), так і писемні джерела.
  • 1552 р. — на території Десятинної церкви жили «слуги церковні та люди митропольї».
  • 1605 р. — у документі є свідчення, що Десятинна церква в цей час має назву Миколи Десятинного і в ній звершував богослужіння священик «Филипп Одоний». Назву Миколаївської (поряд з Богородичною) церква зберігала до XVIII ст. включно.
  • 1633 р. — Київський митрополит Петро Могила відбирає в уніатів разом із Софійським собором церкву Миколи Десятинного.
  • 1635 р. — з ініціативи митрополита Петра Могили розчищено фундаменти храму, у навах якого було розкопано гробниці, атрибутовані як поховання князя князя Володимира та його дружини Анни.
  • 1654 р. — у Десятинній церкві були влаштовані новий престол, жертовник, «кладень», «горнее место» та цегляні лавки.
  • Кінець XVII ст. — до храму прибудовано дерев'яну трапезну.
  • 1758 р. — Десятинна церква, що зазнала запустіння, була відновлена монахинею Києво-Флорівського монастиря старицею Нектарією (княгинею Наталією Борисівною Долгорукою).
  • 1820-ті рр. — придбання землі Київського дитинця Олександром Семеновичем Анненковим.
  • 1823 р. — перший археологічній сезон Київського митрополита Євгенія (Болховітінова) з дослідження місця розташування Десятинної церкви.
  • Жовтень 1824 р. — другий археологічний сезон митрополита Євгенія (Болховітінова) за участю археолога-аматора Кіндрата Лохвицького та прот. Михайла Кочаровського.
  • Березень 1825 р. — перша наукова стаття про Десятинну церкву митрополита Євгенія (Болховітінова) «План первобытной киевской Десятинной Богородичной церкви с объяснениями оного».
  • 1826 р. — до розкопок приєднався архітектор Микола Юхимович Єфимов, який склав новий план розкопаного фундаменту Десятинної церкви.
  • 1829 р. — перша окрема публікація про Десятинну церкву «Краткое историческое описание Первопрестольной Соборной Десятинной церкви в Киеве» (автор невідомий).
  • 1828—1842 рр. — зведення за проектом Василя Петровича Стасова Десятинної церкви в «російсько-візантійському стилі».
  • 15 липня 1842 р. — освячення храму Київським митрополитом свт. Філаретом (Амфітеатровим).
  • 1908—1911 рр. — розкопки та дослідження фундаментів церкви.
  • 1936 р. — Десятинний храм був знищений радянською владою (розібрано на цеглу).
  • 1981—1982 рр. — упорядкування решток храму з нагоди святкування 1500-ліття Києва.
  • 1988—1989 рр. — з нагоди 1000-ліття Хрещення Русі біля колишньої головної вівтарної апсиди храму Х ст. встановлено кам'яний хрест на братській могилі захисників Києва.
  • 1996 р. — до 1000-ліття освячення Десятинної церкви Національний музей історії України видав книгу «Церква Богородиці Десятинна в Києві».
  • 12.02.2000 р. — розпорядження Президента України «Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) у м. Києві» (№ 83/2000-рп).
  • 17.09.2004 р. — розпорядження Президента України «Про музеєфікацію залишків церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві» (№ 217/2004-рп).
  • 2005 р. — експедиція Інституту археології НАН України розпочала нові археологічні розкопки фундаментів Десятинної церкви.
  • 22.04.2006 р. — поблизу історичних фундаментів Десятинної церкви без дозволу влади встановлено наметовий храм Української Православної Церкви.
  • 1.06.2007 р. — наметовий храм незаконно замінено на дерев'яний, 2012 року так само незаконно побудовано в камені[3][4]
  • 9.07.2009 р. — при малому Десятинному храмі Різдва Пресвятої Богородиці відкрито чоловічий монастир.
  • 2011 р. — завершення розкопок фундаментів Десятинної церкви та консервація пам'ятки.
  • 2012 р. — відкрито Музей історії Десятинної церкви.
Київ, Старокиївська гора (фундамент Десятинної церкви)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Музей Десятинної церкви московського патріархату. Справа Сім'ї?. Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 7 листопада 2013.
  2. ↑ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ ІСНУЄ ЛИШЕ У ВІДОМОСТІ ПРО ЗАРПЛАТУ. Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 5 листопада 2013.
  3. ↑ http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/temples_church_property/49280/ БІЛЯ ПІДМУРКІВ ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ ВЕДЕТЬСЯ НЕЗАКОННЕ БУДІВНИЦТВО ХРАМУ УПЦ (МП): У КИЇВРАДІ Б'ЮТЬ ТРИВОГУ. Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 4 листопада 2013.
  4. ↑ Біля фундаменту Десятинної церкви УПЦ МП завершує незаконне будівництво «малого Десятинного храму». Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 4 листопада 2013.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Абрамович Д. И. Жития св. муч. Бориса и Глеба и службы им // Памятники древнерусской литературы. — Пг., 1916. — Вып. 2.
  • Асеев Ю. С. Архитектура древнего Киева. — К. : Будивельник, 1982.
  • Берлинский М. Ф. История города Киева. — К., 1991.
  • Болховитинов Е. Избранные труды по истории Киева. — М., 1995.
  • Воскресенская летопись // ПСРЛ. — С.Пб., 1856. — Т. 7.
  • Голубев С. Т. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. — К., 1898. — Т. 2.
  • Грицак Е. Н. Памятники древнего Киева. — М. : Вече, 2004.
  • Закревский Н. Описание Киева. — М., 1868. — Т. 1.
  • Закревский Н. Летопись и описание города Киева. — М., 1858. — Ч. 1.
  • Каргер М. К. Древний Киев. — Ленинград, 1961. — Т. 2.
  • Летопись по Ипатскому списку. — С.Пб., 1871.
  • Летопись по Лаврентьевскому списку / издание Археографической комиссии. — С.Пб., 1897.
  • Літопис руський / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп. ред. О. В. Мишанич. — К. : Дніпро, 1989.
  • Молдован А. И. Слово о законе и благодати Иллариона. — К., 1984.
  • Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. — К., 1995. — Ч. 2.
  • Отечественные записки. — С.Пб., 1825. — Март. — № 59.
  • Празднование девятисотлетия крещения русского народа в Киеве. — М., 1888
  • Святые мученики Феодор Варяг и сын его Иоанн [Электронный ресурс] // Православный календарь. — Режим доступа: http: //days.pravoslavie.ru/Life/life4222.htm от 15.12.2012 г.
  • Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. — К., 1874.
  • Толочко П. Дворцовые интриги на Руси. — К., 2001.
  • Хвойко В. В. По вопросу о раскопках // Труды Четырнадцатого Археологического Съезда в Чернигове. — М., 1911. — Т. 3.
  • Шероцкий К. В. Киев. Путеводитель. — К., 1917.
  • [[https://web.archive.org/web/20131101214711/http://www.hoh.org.ua/index.php?id=159 Архівовано 1 листопада 2013 у Wayback Machine.]] Рорре A. The Political Background to the Baptism of Rus’. Byzantine-russian relations between 988—989 // DOP. — 1976. — 30. — Р. 197—244.
  • Тихомиров М. Н. Список русских городов дальних и ближних [Архівовано 11 травня 2013 у Wayback Machine.] // Исторические записки. — М., 1952. Т. 40. С. 214—259.
  • Тихомиров М. Н. Список русских городов дальних и ближних [Архівовано 16 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Тихомиров М. Н. Русское летописание. — М., Наука, 1979. С. 83—137; 357—361.
  • Наумов Е. П. К истории летописного «Списка городов дальних и ближних» [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] // Летописи и хроники. 1973 г. — М., 1974. С. 150—163.
  • Подосинов А. В. О принципах построения и месте создания «Списка русских городов дальних и ближних» [Архівовано 2 листопада 2013 у Wayback Machine.] // Восточная Европа в древности и средневековье. — М., 1978. С. 40—48. Карта к статье — вклейка между с. 240. [Архівовано 14 травня 2013 у Wayback Machine.]
  • Казаков Р. Б. Летописный «Список русских городов дальних и ближних» в исторической науке первой четверти XIX века: Н. М. Карамзин и З. Доленга-Ходаковский // Археографический ежегодник за 2000 год / Отв. ред. С. О. Шмидт. — М., Наука, 2001. 512 с. — С. 169—178. — ISBN 5-02-008728-9.
  • Хоруженко О. И. (Москва). Литовские города в историографии «Списка русских городов дальних и ближних». [Архівовано 2 листопада 2013 у Wayback Machine.] (Доклад на конференции в ИАИ РГГУ по вспомогательным историческим дисциплинам 28-30 января 2010 г.)

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Музей_історії_Десятинної_церкви&oldid=40619527