Музей-садиба Архангельське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Архангельске. Південний фасад Головного Палацу.

[ред.ред. код]

Музей-садиба "Архангельське" (рос. Музей-усадьба "Архангельское") — палацово-парковий ансамбль 18-19 століть поблизу міста Москва. Розташований у Красногорському районі Московської області, у 2-х кілометрах від райцентру. Пам'ятка культури федерального значення.

Історія садиби[ред.ред. код]

Село Уполози 17 століття[ред.ред. код]

Перша згадка  — 1584 рік. Це було невеличке сільце, що стояло на високому березі Москви-ріки. Дві третини сільця були вотчиною Олексія Івановича Уполоцького, одна третина  — Йосипу Матвієву сину Рязанцеву. Була невеличка дерев'яна церква в ім'я Архангела Михайла. Маєток первісно називався за ім'ям власника "Уполози" або "Уполоці" (рос. "Уполозы", "Уполоцы"). Надалі його власники мінялися: у 1617 році Уполози переходять до Немира й Григорія Киреєвських, у 1646 році вони вже числяться за боярином Ф. І. Шереметевим. У тому ж році сільце уперше згадане як "Архангельское". У 1660-1667 роках володарі побудовали там нову кам'яну церкву замість дерев'яної, яка зберіглася й досі. За конструктивні особливості її приписують кріпаку-архітектору 17 століття Павлу Потєхіну, що побудував також садибні храми в селах Марково та Ніколо-Урюпіно.

У 1678 році село переходить до князя Я.Н. Одоєвського, у 1681 році  — до князя М.Я. Черкаського, нарешті, у 1703 році його власником стає князь Д. М. Голіцин.[1]

Д. М. Голицын

На той час в Архангельському була лише невеличка дерев'яна садиба у 2 світлиці з сінями, з лазнею, стайнею, поварнею, сараями і коморами. Була тут і оранжерея, одна з перших у Підмосков'ї наприкінці 17 ст., з лаврами та помаранчами.

Перша половина 18 століття[ред.ред. код]

З 1703 року володарем села стає князь Д. М. Голіцин. Відійшовши від активного політичного життя, вельможа оселився в Архенгельському. Стара садибка, яка стояла серед вбогих халуп дворових йому не сподобалась, тому осторонь і побудував дерев'яний палацик на 13 кімнат з печами в голландських кахлях і з каміном. Нововвденням був регулярний сад, що віддалено нагадував барочні сади Голландії з липами, "першпективними дорогами" та "партирами". Арешт і смерть власника перервали подальший розвиток маєтку. Садибу закинуто, палац поступово ветшає.

Друга половина 18 століття[ред.ред. код]

План Люксембурзького палацу. арх. Соломон де Брос

Історія нинішньої садиби "Архангельське" починається з онука Д. М. Голіцина М. А. Голіцина. Вельможа нової доби пожив за кордоном, мешкав в Парижі, де і замовив проект нового палацу на зразок французьких тамтешньому архітектору Ш. де Герну.

Де Герн ніколи не був в Російській імперії. Він будував в провінційних містах Франції (в Безансоні та ін.), але добре знав зразки садиб Франції 17 століття, Люксембурзький палац Соломона де Броса чи палац Мезон-Лафіт архітектора Франсуа Мансара. За планами цих архітекторів і створено план садиби Архангельське, лише на фасадах декор не бароко Франції 17 ст., а класицизм 18 століття.

Роботи велись під керівництвом арх. Джакомо Тромбаро водночас в парку і на терасі, де будували палац. Родзинками садиби були тераси італійського типу з балюстрадами і довгий партер (240 на 70 метрів), який замикали великі оранжереї.

Ще однією родзинкою парку був невеличкий ансамбль будівель, що отримав назву " Каприз ". Його будував маловідомий архітектор італієць Джованні Петонді. Комплекс мав будівлю бібліотеки, (одну з найкращих на той час, серед скарбів якої були і 33 томи «Енциклопедії» 18 ст., рукописи тощо) і манеж. Інтер'єри мали надзвичайно цікаві оздоби, про які свідчать ескіз плафона для павільона «Каприз» та унікальні визолочені оздоби Білого будиночка в Нікольському-Урюпіні, ще одній садибі Голіциних. Бібліотеку пізніше розпродали ще за Голіциних, а каприз перебудували до невпізнання.

Манеж мав залізну огорожу з кам'яними стовпами, прикрашеними вазами. Перед манежем розпланували невеликий садок зі скульптурою Амура. Десь тут розмістили і піч для опалювання порцеляни. Чисту сировину розфарбовували кріпаки садиби, її випалювали в печі і дарували вельможним гостям князя. Порцеляна садиби Архангельське відразу ставала раритетами.

Будівництво в садибі тривало майже 30 років. Князь помер у 1809 р. і удова продала садибу вельможі Юсупову М. Б.

М. Б. Юсупов. Худ. І. Б.Лампі

Перша половина 19 століття[ред.ред. код]

Вид зі сходів Верхньої тераси. Архівне фото.
Худ. В. Серов. Володарка Архангельського княгиня З. Юсупова

Майно Юсупова входило в п'ятірку найбільших в імперії, той був володарем 20 000 кріпаків. Він теж пожив за кордоном, де почав колекціонувати живопис майстрів Західної Європи 17-18 ст. та ужиткове мистецтво. Садиба знадобилась для розташування коштовних мистецьких колекцій князя. Під час війни 1812 року картини було відвезено до Астрахані, скульптуру зарито у землю. Французи-завойовники пограбували садибу, а кріпаки навколишніх сіл, зчинивши бунт, попсували інтер'єри палацу. У 1820 році у Палаці сталася пожежа. Частину художніх коштовностей вдалось врятувати.

Ремонт і добудови тривали два роки. Тут діяли свій цех по розпису порцеляни, кріпацький театр з декораціями самого П'єтро Гонзага, ботанічний сад, оранжереї. Серед гостей садиби — О. І. Герцен, М. П. Огарьов (1833 р.) та О. С. Пушкін, який був тут двічі: у 1827 та в 1830 роках. Своє захоплення красотами садиби поет вилив у своєму посланні "К вельможе", де поруч дифірамбів її власнику він згадує й скарби Архангельського: "...Книгохранилище, кумиры, и картины, И стройные сады свидетельствуют мне, Что благосклонствуешь ты музам в тишине, Что ими в праздности ты дышишь благородной..."[2]

Друга половина 19 — початок 20 століття[ред.ред. код]

Садиба Архангельське. Мавзолей Юсупових («Колонада») 1906-16 рр.

Після кінчини М. Б. Юсупова Архангельське починає занепадати. Спадкоємець садиби, Б. М. Юсупов не проявляє до нього інтересу. Значна частина живопису й скульптури перевозиться до Петербурга. Потім маєток переходить до його сина М. Б. Юсупова (молодшого). Він мешкає здебільшого за кордоном і теж мало звертає на нього уваги. Далі рід Юсупових за чоловічою лінією переводиться. З. М. Юсупова, дочка М. Б. Юсупова, одружується з графом Ф. Ф. Сумароковим-Ельстон. Вони стали останніми власниками Архангельського. У 1906-1916 роках на колишньому господарчому дворі було збудовано храм-усипальницю з колоннадою. Садиба дивним чином зберіглася попри руйнації і загибель інших, що почалися ще в 19 столітті, коли зруйнували палац Розумовського в місті Батурин (Україна), садиби в Яготині, Камбурлея в селі Хотень, Завадовського в Ляличах та ін. Після 1917 року Сумароковим-Ельстон та їх сину Ф. Ф. Юсупову доводиться назавжди залишити Росію, вони знаходять притулок у Франції.

Архангельське у радянські часи[ред.ред. код]

У 1917 році садибу було націоналізовано, деякий час тут була резиденція Л. Д. Троцького. У 1919 році відкрито історико-художній музей. Частина живопису було передано до московських музеїв та до Ермітажу, частину продано за кордон. Із 5 сотен картин в палаці залишилось близько 100. Здебільшого це живопись, яка була невід'ємною частиною інтер'єру (зокрема, полотна Робера, Тьєполо, Куртейля). У 1933 році на теритторії садиби був створений військовий клінічний санаторій. Через влаштування тут війскового санаторію садиба зазнала деяких втрат. Так, було зруйновано "Римські ворота", оранжереї, знищено пам'ятні колони імператорів Олександра ІІ та Миколи ІІ. У 1934-37 роках на місці оранжерей і "Римських воріт" було збудовано корпуси санаторію. Архітектор В. П. Апишков, якому було доручено будування, зумів не порушити новоділом ансамблю садиби. Два жовто-білих корпуси в стилі неокласицизму справляють враження старовинних.

Сучасність[ред.ред. код]

Тривалий час музей приналежав Міністерству Оборони й був одним цілим з санаторієм. У 1996 році всі історичні будови й землі під ними були відокремлені від санаторію й управління ними передано Міністерству культури. Число відвідувачів садиби з другої половини 1990-х різко підвищилось. В садибі йдуть постійні реставраційні роботи. Але для відвідин відкриті пейзажний парк і садові павільони. Для мешканців Москви садибний парк давно став популярним місцем відпочинку. На вихідні й свята там завжди можна побачити молодят — відвідини садиби стали неодмінною частиною весільної програми для багатьох москвічів. В садибі проходять джазові фестивалі під назвою «Садиба Джаз», концерти камерної музики. В Колонаді й Конторському флігелі відкриваються тимчасові виставки.

Скарби садиби[ред.ред. код]

Живопис[ред.ред. код]

Дж. Б. Тьєполо. «Зустріч Антонія і Клеопатри в порту»

Микола Борисович Юсупов не дуже розумівся в живопису і просто куповав картини модних майстрів. Перебування за кордоном, спілкування з митцями сприяли виробленню особистих смаків князя, що надавав перевагу академічним майстрам Італії 17 ст., представникам стилю рококо і класицизму. Особливістю колекціонера була замовлення картин сучасним майстрам Франції і Італії під час його кількох подорожей за кордон.

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg «Бенкет Клеопатри на честь Антонія»
Садиба Архангельське

Тому в колекції переважали академічні майстри Італії і Франції 17-18 ст. Але в його колекції був і Рембрандт (продали при СРСР), Ван Дейк (продано все, окрім одного портрета), учень Рубенса Дипенбек (залишено в садибі), і картина француза Жака-Луї Давіда «Сафо з коханцем Фаоном» (передано до Ермітажу).

Худ. Корреджо, Жіночий портрет, Ермітаж.

Іноді князю щастило без зайвих труднощів придбати шедеври. У 1800 році царський двір відмовився від купівлі партії картин, привезених в Петербург П'єтро Конколо. Картини передивився князь і придбав 12 полотен. Саме з партії П'єтро Конколо походять відомі зразки колекції Юсупова :

Придбав Юсупов і цілий комплект з шести картин для декорування палацової зали, серед яких і були монументальні композиції Джованні Баттіста Тьєполо " Зустріч Антонія і Клеопатри в порту " та "Бенкет Клеопатри на честь Антонія " та плафон «Боги на Олімпі» — нині Царське Село (музей-заповідник). Останній вивезли з садиби і розмістили після відновлення в Великому Царскоільському палаці. Плафон вважають твором другорядного венеціанського художника 18 століття Джованні Скайяріо.

Серед картин, вилучених так чи інакше зі збірок садиби —

  • П'єтро Белотті «Жебраки»
  • П'єтро Ротарі, декілька «Поселянок»
  • Джованні Доменіко Тьєполо «Повернення блудного сина»
  • голландець Герріт ван Вюхт «Натюрморт з книгами»
  • Ян ван Гойєн «Пейзаж з річкою»
  • Гюбер Робер «Фантазійний пейзаж з обеліском» та «Мандрівні музики в селі»
  • Жан Антуан Гро «Кінний портрет кн. Бориса Юсупова»
  • Мармуровий барельєф з портретом короля Луї XIV у профіль 17 століття…
Алегорія живопису (автопортрет Елізабети Сірані), тепер в Москві.

Дещо незвичними в колекції були твори жінок художниць — від мисткині 17 століття Елізабети Сірані до сучасних князю популяних француженок — Елізабет Віже-Лебрен, Маргеріт Жерар, німкені Ангеліки Кауфман.

В музейній колекції садиби на початок 21 ст. зберігається близько 100 полотен голландської, французької, італійської шкіл живопису. Російські майстри, за рідкісними винятками, не представлені. Серед майстрів Італії — твори

Родзинкою збірки були і залишились 2 картини віртуоза 18 століття Дж. Б. Тьєполо «Зустріч Антонія і цариці Єгипту Клеопатри в порту» та «Бенкет Клеопатри на честь Антонія» Для розміщення їх було спеціально змінено планування Палацу: дві зали були перетворені на одну ("Салон Тьєполо").

Скульптура[ред.ред. код]

Як і більшість аристократів, він мав радників і експертів серед антикварів. В Римі це були Рейфенштейн та Томас Дженкінс, що тогрував античними скульптурами і співпрацював зі скульпторами Бартоломео Кавачеппі та Карло Альбачіні. Саме Кавачеппі і отримає замову на погруддя Петра І та Катерини II, які Юсупов розмістить в Імператорській залі палацу Архангельського. Для відвідувачів зараз доступна, передусім, паркова скульптура. На Нижньої терасі стоять статуї Аполона Бельведерського та Діани Версальської. Загалом, у парку доволі різної скульптури: статуї, погруддя, герми, фігури левів, собак, вазони, мармурові урни — всього близько сотні фігур. Вони розташовані здебільшого на терасах, але деякі стоять біля "Зеленого партеру" й в інших місцях. Фігури лежачих левів на подестах прикрашають бічні фасади Палацу. Між левами встановлено старовинні морські гармати[3]. На зиму паркову скульптуру прибирають у фанерні ящики.

Бібліотека[ред.ред. код]

Багате книжкове зібрання було ще у Голіцина. Після його арешту бібліотеку було конфісковано, нащадкам повернено лиш рештки. У Юсупових теж була багата бібліотека. Після 1917 року значну частину архангельської книгозбірні передали до московських публічних бібліотек.

Храм Архангела Михайла[ред.ред. код]

Церква Архангела Михайла є найстарішою архітектурною пам'яткою садиби. Від арки "Святі ворота" до неї веде липова алея. З півночі церковний двір відокремлено від парку глинобитною стіною з аркою та двома вежами. Стіну збудовано у 1826 році, відреставровано у 1960-х. Навколо церкви колись існував цвинтар. Його було ліквідовано за радянських часів, надгробки знищено. Зберігся тільки надгробок княжни Т. М. Юсупової (на ньому раніш стояла скульптура "Ангел молитви"). На схід від церкви, прямо за апсидами, стоїть дерев'яний хрест у пам'ять всіх похованих на цвинтарі. Сама церква, збудована у 1660-1667 роках Павлом Потєхіним, неоднократно перебудовувалась. Віддавна в ній існують два бокових вівтарі: північний, у пам'ять Святителя Миколая Чудотворця та південний — у пам'ять Іоана Хрестителя. Пізніше з заходу була прибудована галерея. У 1820-х роках біля церкви спорудили дзвінницю (зараз не існує) за проектом архітекторів В. Я Стрижакова. С. П. Мельникова, Є. Д. Тюрина. Своєю архітектурою вона була аналогічна стінним вежам: кам'яна основа й дерев'яна надбудова. У 1919 році церква стала музеєм і служби там припинились. У 1964-65 роках там зчинили останнє перебудування (з метою повернути первісний облик). Починаючи з 1994 року, у храмі регулярно проводяться недільні та святкові служби. Вхід на територію церкви — безкоштовний для всіх.

Палац[ред.ред. код]

Палац є центром ансамблю. Він збудований у 1780-роках за проектом архітектора де Герна. Пряма дорога (так звана "Імператорська алея") йшла від арки через декоративний гай і виходила на стару Звенигородську дорогу (нині виходить на Іллінське шосе). Зали лівої (західної) частини Палацу: Салон Тьєполо зі знаменитими полотнами, 1-й та 2-й салони Юбера Робера, Антикова зала з античною скульптурою, Парадна спальня та Імператорська зала. У правій частині розташовані їдальня, буфетна (з'єднана колонадою з кухнею), Амурова кімната, Салон княгині, спальня і кабінет князя. Прямо із вестібюлю прохід веде до головного приміщення Палацу — Овальної зали. Тут влаштовувались урочисті запросини й танці. На стелі — мальовниче панно Куртейля "Амур і Психея". Із центру панно спускається величезна люстра. Вона митецьки зроблена із паперової маси на дротяному каркасі й виглядає як бронзова. Будівлю вінчає "бельведер" — вежочка над Овальною залою. Проект де Герна передбачав замість бельведера "світловий ліхтар" (прозорий дах). Нагорі бельведера — флагшток, за часів Юсупових там підіймався прапор. На другому поверсі було розташовано біблеотеку і картинну галерею.

Театр Гонзага[ред.ред. код]

Зовнішній вигляд театру (фото другої половини 20 ст.)
Глядацька зала
План глядацької зали та сцени

Посада директора імператорських театрів, яку посідав М. Б. Юсупов з 1791 р. сприяла створінню в Архангельському і власного театру. Первісно театр розміщався у правому флігелі Палацу. У 1818 році для театра спорудили окреме приміщення, на захід від регулярного парку. На теперішній час він знаходиться поза огорожею санаторію, за Іллінським шосе. За театром — колишній "Аполоновий гай" (рос. "Аполлонова роща"), нині — віковий сосновий бір. Проєктували театр відомий архітектор Й. І. Бове та італійський архітектор і декоратор П. Гонзага. Будівельні роботи провадились під наглядом архітектора-кріпака В. Я. Стрижакова й за участю московських архітекторів Є. Д. Тюрина й С. П. Мельникова. Таким чином, театр — плід творчості кількох майстрів[4]. Будівля театру - дерев'яна, потинькована і розфарбована в два кольори, тому справляє враження кам'яної. Архітектура типова для пізнього класицизму: гладкі стіні, прості вікна без наличників. Із прикрас — тільки іонічний портик зі сторони палацу та ґанок з балюстрадою і мармуровими вазами. Але інтер'єр оздоблений краще. Невеличка театральна зала прикрашена могутніми колонами, в проміжках яких створені невеликі глядацькі ложі. Майстерно використані заокруглені лінії і винятково приємні пропорції. Партер оточує рустований подіум, на який спираються величні колони. Але головний скарб театру — декорації, витвір самого П'єтро Гонзага. Його дивовижні декорації створюють ілюзію нескінченої далини, яка йде далеко за задню стіну й зорово розширює простори сцени. Ураховуючи тодішнє слабке освітлення сцен, для сучасників реалістичність декорацій була разючою. Із дванадцяти змін декорацій на теперішній час зберіглися чотири зміни та завіса. Решта відома тільки з посередніх учнівських малюнків-копій. Театр тільки-но встигли облаштувати, як він став московською сенсацією. Згодом за спорудою закріпилась назва — Театр Гонзага[5].

Інші будови та споруди[ред.ред. код]

"Святі ворота"(рос. "Святые ворота"), "Кам'яна комора над яром" (рос. "Каменная кладовая над оврагом"), "Конторський флігель", "Богадільня" (колишній челядницький флігель), "Храм-усипальниця з колонадою", "Каприз" ("Малий Палац"), "Чайний будиночок" (колишня "Бібліотека").

Парк[ред.ред. код]

За часів Юсупових парк складався із двох різних парків: регулярного "французького" і пейзажного "англійського". Регулярний парк був створений ще Д. М. Голіциним. Правда, спланований він був трохи по-іншому, розташувався паралельно річці, а не йшов з півночі на південь, як нині. Окрім того, у регулярній частині існують тераси, що є ознакою "італійського" парку. "Верхня" або "Мала" тераса розташована одразу на південь від Головного Палацу. Колись саме тут стояв старий палац Д. М. Голіцина. По боках верхньої тераси ростуть могутні модрини. Їм вже без малого три сотні років. Вони були посаджені по боках старого дерев'яного палацу, а нині це єдине, що залишилось від старої голіцинської садиби. На газонах тераси дві скульптурних групи: "Менелай з тілом Патрокла" (раніш стояв у дворі Палацу) і "Геракл й Антей". Від дверей "Овальної зали" доріжка веде по осі симетрії ансамблю до підпірної стінки, де разташовані сходи. Стінка прикрашена балюстрадою з вазонами (за інших часів там поміщали квіти) і статуями, а майданчик перед сходами — фігурами левів та собак. Далі сходи ведуть на "Нижню" або "Велику" терасу. Нижня тераса за площею принаймні у два рази більша за Верхню і має більше статуй. Якраз навпроти сходів розташовано фонтан "барочного" стилю. На ньому — скульптурна група з трьома хлопчиками та дельфіном. На жаль, фонтан давно не діє. Обабіч фонтану — дві мармурові "версальські" лави-канапки. На газонах статуї. На балюстраді вздовж підпірної стінки Нижньої тераси встановлені попарно погруддя римських і давньогрецьких героїв. Сходи з цієї тераси вниз є парними і крутим зигзагом спускаються до "Зеленого партеру". Завершення сходів прикрашають фігури левів. Центральна частина підпірної стінки, де знаходяться сходи, багато прикрашена статуями, а під нею розташовано декоративний грот. Вхід у нього, нині закритий дерев'яними ґратами, прикрашають чотири герми. По обох краях підпірної стінки — дві "Руїнні арки", змуровані із "дикого" каменю (ймовірно, із італійського вулканічного туфу). За ними доріжки, які ведуть до Палацу в обхід терас. Ліва (від Палацу) доріжка пролягає у залізному трельяжі, рідко обвитому жовтою акацією. "Зелений партер" має площу розміром з два футбольних поля (240 на 70 м). Він розташований як раз на осі симетрії ансамблю. Масив рівно підстриженої зеленої трави ефектно сполучується з жовтим коліром споруд і білим коліром оздоб, статуй і ваз. Перед партером — дві величні версальські вази, кожна у два метри заввишки. Між ними, на осі симетрії — фонтан, аналогічний тому, що на терасі. Він теж недіючий. У парку існує ще один фонтан, він установлений у невеличкий альтаночці-ротонді на схід від партеру. Альтанка має чотири колони із рожевого мармуру і через це зоветься "Рожевий фонтан". Сам фонтан має вид скульптурної групи й зображає хлопчика з лебедем, із дзьоба якого й мав вириватись струмінь води. Це, певне, дуже гарно б виглядало, але ця іграшка теж не працює. Обабіч зеленого партеру спочатку йдуть дві зелених стіни із високих лип, вистрижених у вигляді строгих прямокутників (так звані "валізи"), а далі "берсо" — два тунелі із дерев'яних брусів, рясно обвиті липовим гіллям. Усередині "берсо" (від фр. "berceau" — "колиска") йдуть тінисті доріжки, які приводять до корпусів санаторію. Окрім модрин, "валіз" і "берсо" у регулярній частині парку ростуть ще кілька сотен дерев, здебільшого лип. Більшість із них підстрижено у вигляді куль або стінок. Але деякі зберігають природний облик. Простори між деревами засіяні травою, яка теж регулярно підстригається. У найбільш відвідуваних місцях парку облаштовано квіткові клумби й рабатки. Із трельяжу, обвитому жовтою акацією, через скромно оздоблену залізну арку можна потрапити до північно-східної ділянки "французької" частини парку. Головна визначна пам'ятка тут — погруддя О. С. Пушкіна, встановлене в 1903 році. У пам'ять про відвідування поетом Архангельського, його дружби з власником садиби М. Б. Юсуповим і звичайно, його славнозвісного послання "К вельможе", окремі рядки із якого викарбовані на постаменті. Широка доріжка, обсаджена молодими липами, віддавна зоветься "Пушкінська алея". Вона веде від колони Олександра І до пам'ятника. Неподалік від алеї — бронзова скульптура "Скорбящий гений". Її було встановлено у пам'ять Миколи Феліксовича Юсупова, який загинув на дуелі.

Статуя Катерини II у павільйоні

У парку також знаходяться три пам'ятних імператорських колони: Олександра І , Олександра ІІІ, Миколи І, всі увінчані імперськими орлами. На колоні Олександра ІІІ напис виконано російською мовою, на інших двух — французькою. Написи на колонах кажуть: "Його Величність Імператор зробив честь власнику садиби відобідати у нього в Архангельському", вказано число, місяць та рік. Колони ще двох імператорів стояли по краях "Зеленого партеру" на осі симетрії: колона Олександра ІІ за фонтаном, колона Миколи ІІ біля оранжерей. За радянських часів вони були прибрані й знищені. Одразу за колоною Миколи І, на захід від Нижньої тераси, розташований "Храм-пам'ятник Катерині ІІ". Це маленький павільйон, відкритий з одного боку. У ньому стоїть статуя імператриці Катерини ІІ в образі Мінерви. За статуєю, на стіні, напис італійською мовою: "Tu cui concede il ciel e dietti il sato voler il giusto e poter cio che vuai" ("Ти, кому послало небо й дарувала доля бажання справедливого і можливість отримати бажане"). На фризі платівка з присвятою: "D. EKATERINAE" (Божественій Катерині). За часів М. Б. Юсупова перед статуєю стояв триніжок з курильницею, де постійно курились пахощі. На теперішній час павільйон зачинено ворітцями-ґратами, крізь які можна бачити статую й елементи напису. За павільйоном доріжка веде до театру.

Окрім регулярного парку, у садибі колись існував ще пейзажний "англійський" парк. Територія садиби за інших часів була оточена гаями, значній частині яких надали вигляду "декоративного" лісу. Вже пізніше, у радянський час, цей парк став звичайним сосновим бором. Окремо слід згадати "Аполоновий гай" за театром Гонзага, де раніш стояла статуя Аполона. До старого горятинського ставка веде стара липова алея. На схід від церкви був розташований "Архангельський гай". Частину його прозвали "Магометовим" через павільйон "Мекка" у псевдотурецькому стилі. Ця будова відома тільки з описів та креслюнків. Нині в "Архангельському гаю" знаходяться урядові дачі й ця територія недоступна для відвідувачів.

Оранжереї[ред.ред. код]

Оранжереї в Архангельському існували здавна, з початку 18 століття. Особливо багатим було зібрання рідкісних рослин М. Б. Юсупова. На додачу до свого зібрання він придбав багату колекцію рослин О. К. Розумовського разом з його маєтком Горенки. На південь від "Зеленого партеру" стояли "лаврова" та "лимонна" оранжереї. До них примикали флігелі для приїжджих. Окрім двох великих, в садибі було ще кілька оранжерей, ближче до річки. Влітку помаранчі та лаври в діжках прикрашали боскети парку. Найвищий помаранч стояв у центрі клумби на дворі Палацу. Юсупов дуже пишався колекцією[6]. Значна частина зібрання була продана спадкоємцем, Б. М. Юсуповим. Після 1917 року оранжереї було ліквідовано, їхні приміщення знесено у 1934 році. У теперішній час в садибі оранжерей не існує.[7]

Ставки[ред.ред. код]

У маєтку Юсупових було кілька ставків. На захід від Архангельського тече маленька річка Горятинка (Вороной Брод ), яка нині впадає у старицю річки Москви. На ній свого часу було облаштовано два ставки ("Горятинські ставки"). На однім із них був навіть маленький острів, на якому обладнали пташник ("вольєр") для екзотичних птахів (зараз не існує). Нижчий із цих ставків зберігся й досі , який знаходиться поза огорожею санаторію, за Ілліньским шосе ("Старый пруд"). На високому березі цього ставка архітектор-кріпак В. Я. Стрижаков збудував водонапірну вежу, яка постачала воду всім будовам садиби й парковим фонтанам. У теперішній час від вежи вцілів тільки фундамент. За радянських часів, вже після заснування санаторію, нижче за течією був улаштований ще один великий став, який зовуть "Новим". Він знаходиться в межах санаторію, приналежить йому, ніякого відношення до садиби не має. Але він приваблює відвідувачів до Архангельського майже такою ж мірою, як пам'ятки старовини. На ньому разташовані човнова станція з човнами й катамаранами, а також містки для пірнання, металеві драбинки й солярій. Купатися можна як влітку, так і взимку: під містками влаштовують ополонку.

Окрім "горятинських", в юсуповський садибі існували ще ставки у сільці Воронках, деякі будови в якому теж вважались частиною садиби. Вони зберіглись і донині, але сильно зміліли й заросли, особливо після побудови у 1980-х роках Новоризького шосе, яке пройшло якраз поруч сільця.

Стариця Москви-ріки[ред.ред. код]

Стариця річки Москви поблизу садиби

У 19-му столітті річка Москва ще протікала поруч садиби. Але на початку 20-го століття русло річки було спрямлено. Причиною тому стало будування Рубльовскої водозабірної станції. Вода пійшла коротшим шляхом — через западину Аксаєвського озера, а колишнє москворіцьке русло біля садиби перетворилось на сухе річище з вузеньким струмком-протокою на дні. Так ще було сторіччя тому. Але пізніше, після побудови Рубльовскої греблі нижче за течією вода знов з'явилась старому руслі й затопила западину. Майже на всю довжину, за винятком короткої ділянки біля села Глухова (там ще існує місток через вузьку протоку). Утворилась так звана "стариця" ("колишня річка"). Проте, місцеві жителі зовуть її "Масква́река[8]", хоч і схожа "річка" на гігантський сільский став, що почав вже заростати. Течія у "річці" майже повністю відсутня. Листя латать покриває рясно її поверхню, добираючись майже до "стрижня". Така водойма не дуже підходить для купання, але місцеві й приїжджі з задоволенням купаються в "Масквареці".

Околиці садиби[ред.ред. код]

У півкілометрі на північний схід від садиби знаходиться селище Архангельське. Він виник як селище для працівників санаторію. Від старого села залишився тільки десяток будинків ліворуч колишньої "Центральної вулиці". У 2005 році пройшло повідомлення про створення нового поселення для мільонерів Росії Рубльово-Архангельське неподалік від старовинної садиби. Поселення мільонерів вже кличуть Діамантове Гетто.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Архангельськоє має славу "Підмосковного Версаля".
  • У парку знаходиться міст через яр, відомий під назвою "Міст закоханих". Існує своєрідна традиція, яка приписує женихам переносити наречену через цей міст на руках. На поруччі мосту можна побачити замочки з іменами молодят.
  • Біля моста стоїть дерев'яний будиночок з мезоніном, який іноді зовуть "Будинком Герцена" (рос. "Домик Герцена"), хоч до Олександра Герцена він не має ніякого відношення. Збудований після 1829 року, він використовувався як службовий флігель. Сам Герцен під час відвідин Архангельського мешкав у флігелі для приїжджих біля оранжерей. Назва "Будинок Герцена" з'явилась, ймовірно, через зовнішню схожість будови з московським будинком О. І. Герцена на вул. Сивцев Вражек.
  • Під час концертів (напр. "Садиба-джаз") "Зелений партер" тимчасово перетворюється на відкриту концертну залу. Власне, він стає просто "партером" і нескоро знову стає "зеленим".
  • Музей-садиба "Архангельськоє" — єдиний музей у світі, де зберіглись декорації П. Гонзага.
  • Гравці відомого російського спортивного клубу "ЦСКА" отримали своє прізвисько через колишню садибну стайню. Нині на її місці управа санаторію і санаторський клуб. А нещодавно одна із баз ЦСКА існувала на території санаторію. Зберігсь тренувальний майданчик у річковій заплаві. Зараз там взимку заливається ковзанка.

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Кусково. Останкино. Архангельское. М, «Искусство», 1976 (рос)
  • Познанский В. В. «Архангельское», М, 1966 (рос)
  • Рапопорт В. Л. «Парк в Архангельском», М, 1971 (рос)
  • Унанянц Н. Т."Картинная галерея музея Архангельское (западноевропейская живопись) ", М, 1973 (рос)
  • Арсеньева Р. В. «Итальянцы в России, или История семейства Петонди», Московский журнал, 2002, № 3, (рос)
  • Безсонов С. В. Архангельское. Подмосковная усадьба. М.: Гос. музей-усадьба "Архангельское", "Коллекция М", 2004 (рос)

Примітки[ред.ред. код]

  1. С. В. Безсонов. Архангельское. 2004
  2. А. С. Пушкин "К вельможе"(рос)
  3. Станом на 2014 рік.
  4. Познанский В. В. «Архангельское», М, 1966, стр. 32 (рос)
  5. «Кусково. Останкино. Архангельское», серия «Города имузеи мира», М, «Искусство», 1976, с. 195
  6. С. В. Безсонов. Архангельское. М. 2004
  7. У другій половині 20 століття у селищі Архангельське існувала велика оранжерея для потреб санаторію. У 2000-х роках оранжерею було ліквідовано, на її місці зведено новий селищний мікрорайон.
  8. Так наголошують місцеві жителі.

Див. також[ред.ред. код]