Музей-садиба Архангельське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 55°47′07″ пн. ш. 37°17′03″ сх. д. / 55.78528° пн. ш. 37.28417° сх. д. / 55.78528; 37.28417

Музей-садиба "Архангельське"
Arkhangelskoe Estate Aug2012 buildings 08.jpg
Статус: Об'єкт Культурної Спадщини РФ
Країна: Росія
Місце розташування: Підмосков'я
Архітектурний стиль: Класицизм, Ампір
Початок будівництва: XVIII століття
Веб-сторінка http://www.arhangelskoe.su


Музей-садиба «Архангельське» (рос. Музей-усадьба «Архангельское») — палацово-парковий ансамбль XVIII-XIX століть поблизу міста Москва. Розташований у Красногорському районі Московської області, у 5 кілометрах від МКАД й приблизно у 3-х кілометрах від райцентру. Пам'ятка культури федерального значення.

Історія садиби[ред.ред. код]

XVI-XVII століття[ред.ред. код]

Перша згадка поселення на місці садиби  — 1584 рік. Це було невеличке сільце, що стояло на високому березі Москви-ріки, на відстані близько версти від Звенигородської дороги. Дві третини сільця були вотчиною Олексія Івановича Уполоцького, одна третина була маєтком Йосипа Матвієва сина Рязанцева. Була невеличка дерев'яна церква в ім'я Архангела Михайла. Маєток первісно називався за ім'ям власника «Уполози» або «Уполоці» (рос. «Уполозы», «Уполоцы»). Надалі його власники мінялися: у 1617 році Уполози переходять до Немира й Григорія Киреєвських, у 1646 році вони вже числяться за боярином Ф. І. Шереметєвим. У тому ж році сільце уперше згадане як «Архангельское». У 1660-1667 роках володарі побудовали там нову кам'яну церкву замість дерев'яної, яка зберіглася й досі. За конструктивні особливості її приписують кріпаку-архітектору XVII століття Павлу Потєхіну, що побудував також садибні храми в селах Марково та Нікольське-Урюпіно.

У 1678 році село переходить до князя Я. М. Одоєвського, у 1681 році  — до князя М. Я. Черкаського, нарешті, у 1703 році його власником стає князь Д. М. Голіцин.[1]

Д. М. Голіцин

На той час в Архангельському була лише невеличка дерев'яна садиба у 2 світлиці з сінями, з лазнею, стайнею, поварнею, сараями і коморами. Тут також знаходилась оранжерея, одна з перших у Підмосков'ї наприкінці XVII ст., з лаврами та помаранчами.

Перша половина XVIII століття[ред.ред. код]

З 1730-х років облик садиби докорінно змінюється. Новий власник, Д. М. Голіцин, відійшовши від активного політичного життя, оселився у 1730 р. в Архангельському. Стара садибка, що стояла серед вбогих халуп дворових йому не сподобалась, тому осторонь і побудував дерев'яний палацик на 13 кімнат з печами в голландських кахлях і з каміном. Нововвденням був регулярний сад, що віддалено нагадував барочні сади Голландії з липами, «першпективними дорогами» та «партирами». Арешт і смерть власника перервали подальший розвиток маєтку. Садибу закинуто, палац поступово старіє та руйнується.

Друга половина XVIII століття[ред.ред. код]

М. О. Голіцин

Історія нинішньої садиби «Архангельське» починається з онука Д. М. Голіцина — князя М. О. Голіцина. Вельможа бував за кордоном, мешкав в Парижі, де замовив проект нового палацу французькому архітектору Ж. Ж. Герну.

Ж. Ж. Герн ніколи не був в Російській імперії[2]. Він будував в провінційних містах Франції (в Безансоні та ін.), добре знав зразки садиб Франції XVIII століття, Люксембурзький палац Соломона де Броса, палац Мезон-Лафіт архітектора Франсуа Мансара. У схожому стилі був збудований і Палац в Архангельському, лише його декор не в стилі французького бароко XVII ст., а в стилі класицизму XVIII століття.

Парк Д. М. Голіцина був докорінно переоблаштований. Було перебудовано оранжереї. За проектом архітектора Джакомо Тромбаро в парку спорудили дві тераси італійського типу з балюстрадами. Тоді ж було збудовано й першу будівлю «Капризу» з манежем та бібліотекою, першу будівлю «Конторського флігеля». Старий дерев'яний палац було знесено, і в 1784 році почали будування нового.

Будівництво в садибі тривало майже 30 років. Князь помер у 1809 р., а наступного року удова продала садибу відомому вельможі М. Б. Юсупову.

Перша половина XIX століття[ред.ред. код]

М. Б. Юсупов Худ. І. Б.Лампі

Майно Юсупова входило до п'ятірки найбільших в імперії, він був власником 20 000 кріпаків. Він теж пожив за кордоном, де почав колекціонувати живопис майстрів Західної Європи XVII-XVIII ст. та ужиткове мистецтво. Придбавши у 1810 р. Архангельське, він перевозить туди свої багаті колекції із свого петербурзького будинку. Будування ансамблю, почате ще за Голіцина, триває, але його перериває війна з Наполеоном. Перед приходом неприятеля картини було відвезено до Астрахані, скульптуру зарито у землю. Французи-завойовники пограбували садибу, а кріпаки навколишніх сіл, зчинивши бунт, попсували інтер'єри палацу. Після війни роботи поновляються. У будуванні бере участь відомий московський архітектор Й. І. Бове, а також І. Д. Жуков, Є. Д. Тюрін, С. П. Мельников — архітектори Експедиції Кремлівського будування, головним начальником якої був Юсупов. У 1820 році у Палаці сталася пожежа. Частину художніх коштовностей вдалось врятувати.

Ремонт тривав два роки, перебудування й добудування тривали протягом всіх 1820-х років. Палац набув ампірного облику, його фарбують у сучасні кольори: жовтий з білим. Наприкінці 1820-х років Архангельське вступає у добу свого розквіту. У садибі діє свій порцеляновий «завод» (точніше, майстерня з розписування й випалювання порцеляни), вироби якого високо цінувалися у Росії. Архангельські сервізи розходилися переважно на подарунки. Існують кріпацький театр, ботанічний сад, оранжереї. Серед гостей садиби — П. А. В'яземський (1830) та О. С. Пушкін, який був тут двічі: у 1827 та в 1830 роках. Своє захоплення красотами садиби поет вилив у своєму посланні «К вельможе», де поруч дифірамбів її власнику він згадує й скарби Архангельського: «...Книгохранилище, кумиры, и картины, И стройные сады свидетельствуют мне, Что благосклонствуешь ты музам в тишине, Что ими в праздности ты дышишь благородной...»[3]

Друга половина XIX — початок XX століття[ред.ред. код]

Худ. В. Сєров. Граф Ф. Ф. Сумароков-Ельстон
Худ. В. Сєров. Власниця Архангельського княгиня З. Юсупова

Після кончини М. Б. Юсупова в 1831 році Архангельське починає занепадати. Спадкоємець садиби, князь Б. М. Юсупов не проявляє до нього інтересу. Значна частина живопису й скульптури перевозиться до Петербурга. Порцеляновий завод, зданий в оренду, діє до 1841 р. Але садиба продовжує приваблювати московську публіку, зокрема, діячів культури. У 1833 році її відвідують О. І. Герцен та М. П. Огарьов. Садиба дивним чином зберіглася попри руйнації і загибель інших (палац Розумовського в місті Батурин, садиби в Яготині, Камбурлея в селі Хотень, Завадовського в Ляличах та ін). Потім маєток переходить до сина князя, М. Б. Юсупова (молодшого). Він мешкає здебільшого за кордоном і теж мало звертає на нього уваги. Далі рід Юсупових за чоловічою лінією переводиться. З. М. Юсупова, дочка М. Б. Юсупова, одружується з графом Ф. Ф. Сумароковим-Ельстон. Вони стали останніми власниками садиби. Подружжя Сумарокови-Ельстон подовгу жили в Архангельському. Вони запрошували до себе, окрім царських осіб, і діячів російської культури кінця XIX — початку XX ст. Так, тут гостювали композитори І. Ф. Стравінський та К. М. Ігумнов, художники О. М. Бенуа, К. Є. Маковський, К. О. Коровін, В. О. Сєров. Останній написав, окрім портретів господарів, також і ікону для храму. У 1906-1916 роках на колишньому господарчому дворі було збудовано храм-усипальницю з колонадами. У 1919 році Сумароковим-Ельстон та їхньому синові Ф. Ф. Юсупову доводиться назавжди залишити Росію, вони знаходять притулок у Франції.

Архангельське у радянські часи[ред.ред. код]

Корпус санаторію на місці лаврової оранжереї

У 1917 році садибу було націоналізовано, деякий час тут була резиденція Л. Д. Троцького. 1919 року відкрито історико-художній музей. Частина живопису було передано до московських музеїв та до Ермітажу, частину продано за кордон. Із 4 сотен картин в палаці залишилось близько 100. Здебільшого це живопись, яка була невід'ємною частиною інтер'єру (зокрема, полотна Робера, Тьєполо, де Куртейля). У 1933 році на теритторії садиби був створений військовий клінічний санаторій. Через влаштування тут війскового санаторію садиба зазнала деяких втрат. Так, було зруйновано арку «Римські ворота», оранжереї, знищено пам'ятні колони імператорів Олександра ІІ та Миколи ІІ. У 1934-37 роках на місці оранжерей та «Римських воріт» було збудовано санаторьскі корпуси. Архітектор В. П. Апишков, якому було доручено будування, зумів не порушити новоділом ансамблю садиби: два жовто-білих корпуси в стилі неокласицизму справляють враження старовинних і цілком уписуються у її панораму. Між корпусами — оглядовий майданчик, з якого відкривається чудовий вид на старицю Москви-ріки та «Лохін острів». Нижче корпусів, на схилі річкової долини, за радянських часів зведено величні сходи (перебудовані у 1990-х). Обсаджені стрункими кипарисами, вони продовжують вісь симетрії ансамблю й ведуть до річкової заплави. Також на території садиби влаштували одну із тренувальних баз спортивного клубу Міністерства Оборони СРСР — ЦСКА. Вона існувала до кінця 1990-х.

Сучасність[ред.ред. код]

Тривалий час музей приналежав Міністерству Оборони й був одним цілим з санаторієм. У 1996 році всі історичні будови й землі під ними були відокремлені від санаторію й управління ними передано Міністерству культури. Число відвідувачів садиби з другої половини 1990-х різко підвищилось. Для відвідин відкриті деякі зали Палацу, театр, парк та садові павільйони. Для мешканців Москви садибний парк давно став популярним місцем відпочинку. На вихідні й свята там завжди можна побачити молодят — відвідини садиби стали неодмінною частиною весільної програми москвічів. В садибі проходять джазові фестивалі під назвою «Садиба Джаз», концерти камерної музики. У «Колонаді» й «Конторському флігелі» відкриваються тимчасові виставки.

Вартість вхідних квитків (станом на 2014 рік):

До парку: 150 руб. (повний), 50 руб. (пільговий);

На відвідування парку й Палацу: 300 руб. (повний), 250 руб. (пільговий);

Квиток на відвідування театру Гонзага: 200 руб. (повний), 150 руб. (пільговий);

Квиток на фото- й кінознімання для весільних груп — 3 000 руб.[4]

На жаль, близкість Архангельского до Москви та його розташування у престижному районі останнім часом приваблюють бажаючих придбати нерухомість поруч садиби. Широко відомою стала історія про продаж у приватні руки ділянок землі в охоронній зоні музею-садиби з наступним забудовуванням і частковим вирубанням колишніх пейзажних гаїв.

Скарби садиби[ред.ред. код]

Живопис[ред.ред. код]

Картинна галерея М. Б. Юсупова вважалась на початку XIX ст. одним із найкращих приватних зібрань у Європі. У часи розквіту в колекції Архангельського налічувалося близько 400 картин. Значна частина картинної галереї була вивезена із садиби ще в 19 столітті. Картини із архангельського зібрання можна побачити в Ермітажі та в інших музеях. В музейній колекції садиби на початок XXI ст. зберігається близько 100 полотен голландської, французької, італійської шкіл живопису. Російський живопис, за рідкісними винятками (Алексєєв, Орловський, Полтев), майже не представлено.

Дж. Б. Тьєполо. «Зустріч Антонія і Клеопатри в порту»

Серед майстрів Італії — твори Карло Маратті («Мадона з немовлям»), Помпео Батоні («Венера та Амур»), Гаетано Гандольфі («Марія Магдалина в пустелі»), Франческо Тіроні («Гранд Канал в Венеції»), П'єтро Ротарі («Поселянка під деревом», також багата колекція «дівочих головок»), Якопо Амігоні («Вакх та Аріадна»), Джованні Панінні («Інтер'єр собору Св. Петра в Римі»), Гаспаро Діциані («Йосип Прекрасний та дружина Пентефрія»), Бернардо Белотто («Великий канал у Венеції» та ін.) та ін. Родзинкою збірки є два величезних полотна Дж. Б. Тьєполо «Зустріч Антонія і цариці Єгипту Клеопатри в порту» та «Бенкет Клеопатри на честь Антонія». Для розміщення їх було спеціально змінено планування Палацу: дві зали були перетворені на одну («Салон Тьєполо»).

Французький живопис представлений полотнами Гюбера Робера (вони займають дві зали Палацу, спеціально перебудовані під ці картини), Шарля Лебрена («Жертвопринесення Іфігенії»), Ш. А. Ф. Ван Лоо («Електричний дослід» та «Пневматичний дослід»), Франсуа Буше («Злякана купальниця»), Клода Жозефа Верне («Приморський вид», «Туманний вечір у гавані»), Ж. Ф. Ж. Свебаха («Привал кавалерії»), Г. Ф. Дуаена («Андромаха захищає Астіанакса», «Тріумф Клавдія, переможця карфагенян»), Елізабет Віже-ЛебренПортрет співачки А. Каталані»), учнів Давіда Марії Монже («Викрадання дочок Левкіппа») та А. Ш. Караффа («Присяга Гораціїв»). Пензлю французького художника Ніколя де Куртейля належать плафон «Амур та Психея» в Овальній залі та портрет акторки кріпацького театру Юсупова Анни Боруновой.

Із фламандських майстрів: Ван Дейк (зберігся «Портрет невідомої») та учень Рубенса Абрахам Ван Дипенбек («Мінерва захищає Плодючість»). В архангельській колекції раніш були й два портрети пензлю Рембрандта. З 1834 року вони знаходилися в Петербурзі, у 1919 році вивезені за кордон і продані Ф. Ф. Юсуповим.

Із нечислених робіт російських майстрів: «Портрет імператора Павла І» С. С. Щукина, «Вид Палацової набережної від Петропавловської фортеці» Ф. Я. Алексєєва, «Вершник» (вигаданий портрет предка Юсупових, хана Юсуфа) О. О. Орловського, «Йосип та дружина Пентефрія» і «Венера та Марс» М. Ф. Полтева.

Скульптура[ред.ред. код]

Скульптурна група у вестибюлі Палацу «Амур та Психея»
Скульптурна група у вестибюлі Палацу «Кастор та Поллукс»

У скульптурі Юсупов був шанувальником антиків та італійців. У Росії для нього працювали італійці Кампіоні, Альбачіні, Трискорні. Серед скульптур Палацу слід відзначити скульптурні групи «Кастор та Поллукс» і «Амур та Психея» у «Парадному вестибюлі», статуї «Спляча Венера» в Салоні Тьєполо, «Воїн, який надіває обладунок» в 1-му салоні Робера, «Сидяча Венера» в «Парадній їдальні». Крім того, в Палацу знаходяться різні погруддя, барельєфи й гемми. В «Амуровій кімнаті» до 1830-х років стояла ще одна скульптурна група «Амур та Психея» роботи Антоніо Канови (зараз в Ермітажі). Для відвідувачів зараз доступна, передусім, паркова скульптура. На Нижньої терасі стоять статуї Аполлона Бельведерського та Діани Версальської. На південному краю «Зеленого партеру» — парні фігури «Борців Боргезе», кожна у три метри заввишки. Це копії з давньогрецької статуї (оригінал у Луврі). Загалом, у парку доволі різної скульптури: статуї, погруддя, герми, фігури левів, собак, вазони — всього понад сотню фігур. Вони розташовані здебільшого на терасах, але деякі стоять біля «Зеленого партеру» та в інших місцях. Фігури лежачих левів на подестах прикрашають бічні фасади Палацу. Між левами встановлено старовинні морські гармати[5]. На зиму паркову скульптуру прибирають у дерев'яні ящики.

Бібліотека[ред.ред. код]

Багате книжкове зібрання було ще в Д. М. Голіцина — 6 тис. книг (у тому числі 335 рукописів)[6]. Після його арешту бібліотеку було конфісковано й вивезено з Архангельського, його синові повернено лиш рештки. До 1931 року голіцинська бібліотека знаходилась в іншому маєтку Голіциних — садибі Нікольське-Урюпіно, згодом повернена до Архангельського. У М. Б. Юсупова теж була багата бібліотека (30-50 тис. томів).Серед них: твори Вольтера, Ж. Ж. Руссо, Мольєра, П. Корнеля, Ф. Шіллера, Д. Мільтона та ін., книжки з історії, дипломатії, описи подорожей, твори античних авторів. Серед слов'янських видань слід відзначити «Острозьку Біблію» Івана Федорова 1581 року та «Патерик, или отечник печерский», надрукований у Києві в 1678 році. «Патерик» — родинна реліквія, отримана князем у спадщину. Також наявні твори російських класиків кінця XVIII — початку XIX століття: О. С. Пушкіна, В. А. Жуковського, Д. І. Фонвізіна, І. І. Лажечнікова. Після 1920 р. близько 10 тис. книжок архангельської книгозбірні передали до московських публічних бібліотек. Але й зараз в садибі багате книжкове зібрання (16 тис. томів)[7]. Приміщення бібліотеки розташовані на другому поверсі Палацу.

Архітектурно-парковий ансамбль[ред.ред. код]

Планування парку та Палацу підпорядковане центральній осі симетрії, яка йде з півночі на південь. Вона йде уздовж «Імператорської алеї», проходить через в'їзну арку, Парадний двір, Палац і тераси. Ансамбль Архангельського відзначається продуманістю загального плану, використанням природного рельєфу місцевості, підпорядкуванням кожного мотиву загальній художній задачі. Садиба створювалась протягом півстоліття (1780 — 1830), тому на ній відбилися зміни стилю класицизму, але весь ансамбль дивовижно гармонічний. Слід зважити на невідповідність стилю парку й стилю Палацу. Палац, збудований у 1780-х роках у стилі класицизму, мав бути оточеним пейзажним англійським парком, а парк Архангельского, влаштований у 1730-х роках, є типовим французьким регулярним парком. Проте, цей розрив між стилем архітектури Палацу й плануванням зеленого оточення не відбився на художніх гідностях садиби.

Храм Архангела Михайла[ред.ред. код]

Церква Архангела Михайла Вид зі сходу

Церква Архангела Михайла є найстарішою архітектурною пам'яткою садиби. Від арки «Святі ворота» до неї веде липова алея. З півночі церковний двір відокремлено від парку глинобитною стіною з аркою та двома вежами. Стіну збудовано 1826 року, відреставровано у 1960-х. Навколо церкви колись існував цвинтар. Його було ліквідовано за радянських часів, надгробки знищено. Зберігся тільки надгробок княжни Т. М. Юсупової (на ньому раніш стояла скульптура «Ангел молитви»[8]). На схід від церкви, прямо за апсидами, стоїть дерев'яний хрест у пам'ять всіх похованих на цвинтарі. Сама церква, збудована у 1660-1667 роках Павлом Потєхіним, неоднократно перебудовувалась. Віддавна в ній існують два бокових вівтарі: північний, у пам'ять Святителя Миколая Чудотворця та південний — у пам'ять Іоана Хрестителя. Пізніше з заходу була прибудована галерея. У 1820-х роках біля церкви спорудили дзвінницю (зараз не існує) за проектом архітекторів В. Я Стрижакова. С. П. Мельникова, Є. Д. Тюрина. Своєю архітектурою вона була аналогічна стінним вежам: кам'яна основа й дерев'яна надбудова. У 1934 році храм було передано музею і служби там припинилися. У 1964-65 роках там зчинили останнє перебудування (з метою повернути первісний облик). Починаючи з 1994 року, у храмі регулярно відправляються недільні та святкові служби. Вхід на територію церкви — безкоштовний для всіх. За храмом, під крутояром — джерело зі струмком, на якому облаштовано церковну купальню.

Палац[ред.ред. код]

Вхідний портик Палацу

Палац є центром ансамблю. Він був закладений 1784 року за проектом архітектора Ж. Ж. Герна. Пряма дорога (так звана «Імператорська алея») йшла від арки через декоративний гай і виходила на стару Звенигородську дорогу (нині виходить на Іллінське шосе). Сама арка, у стилі ампір, поєднує два бокових флігелі. Вони триповерхові (за Юсупових були двоповерхові), мають форму літери «Г». За проектом Герна арки не передбачалося, а флігелі були одноповерховими, прямокутного плану. Лівий флігель призначався для кухні, правий спочатку слуговав театром, потім — возовнею. За аркою — парадний двір (курдонер). В'їзд до нього зачиняють ажурні ворота-ґрати, дивовижної роботи. У центрі двору велика клумба. З боків двір замкнено колонадами тосканського ордеру, які сполучують флігелі з головним корпусом. Сам головний корпус Палацу має два поверхи та один півповерх-антресолі. Вхід до Палацу прикрашено іонічним портиком з чотирма колонами. Перший поверх займають здебільшого парадні кімнати. Прямо за входом — «Парадний вестибюль». Прямо від вестибюлю, за аванзалом, знаходиться головне приміщення Палацу — «Овальна зала». Тут влаштовувались урочисті зустрічі й танці. На стелі — мальовниче панно Н. де Куртейля «Амур та Психея». Із центру панно спускається величезна люстра. Вона митецьки зроблена із паперової маси на дротяному каркасі й виглядає як бронзова. Три пари дверей виходять із зали на Нижню терасу парку.

Всю праву частину Палацу утворює суцільна анфілада парадних кімнат, яка проходить від вестибюлю до «Овальної зали». Праворуч вестибюлю розташовані: «Салон Тьєполо» з його знаменитими полотнами, 1-й та 2-й салони Гюбера Робера. «Салони Робера» у плані виглядають восьмикутними. Таку незвичайну форму вони отримали 1816 року, для ефектнішого розташування полотен художника. У них особливо віддчувається зв'язок інтер'єру Палацу й картин з навколішнім парком. Між «салонами Робера» — «Антикова зала», де окрім французьких скульптур виставлені й справжні артефакти, знайдені на розкопках Помпей. Далі — «Спальня герцогині Курляндської», яка являє собою «парадну» спальню, типову для XVIII ст. Там М. Б. Юсупов розмістив меблі, які належали його померлій сестрі Євдокії Борисівні — дружині герцога Курляндського. За нею — «Імператорська зала», яка мала підкреслювати близкість власника до царської фамілії. Там розвішані портрети імператорів, імператриць та великих князів.

Зали лівої частини Палацу, навпроти, тепер вже не утворюють замкнутого кільця. Ліворуч вестибюлю розташовані «Парадна їдальня» («Єгипетська зала»), буфетна та «кутова» кімната. Через «кутову» та буфетну до їдальні приносились страви із кухні, розташованої у флігелі. Ліворуч «Овальної зали» — «Амурова кімната», «Кабінет княгині» (або «Музичний салон»), «салон Ротарі» з колецією жіночих портретів П. Ротарі (колишня спальня) та кабінет князя. Дві останні кімнати мають низькі стелі, щоб їх було легше опалювати в холодну пору року. У центрі Палацу розташовані службові приміщення. На другий поверх із аванзалу веде пара сходів. Кімнати другого поверху вдвічі нижчі, позбавлені всяких оздоб. За різних часів вони використовувались як гостьові кімнати, під картинну галерею та бібліотеку. Будівлю вінчає «бельведер» — вежочка над середньою частиною. Він має вісім півциркульних вікон, між якими — парні римсько-коринфські колони. Нагорі бельведера — флагшток, за часів Юсупових там підіймався прапор.

Театр Гонзага[ред.ред. код]

Глядацька зала
План глядацької зали та сцени

Посада директора імператорських театрів, яку обіймав М. Б. Юсупов з 1791 р. сприяла створенню в Архангельському і власного театру. Первісно театр розміщався у правому флігелі Палацу, але в 1818 році для театра спорудили окреме приміщення, на захід від регулярного парку. На теперішній час він знаходиться поза огорожею санаторію, за Іллінським шосе. За театром — колишній «Князьборисів гай» (рос. «Князьборисова роща»), нині — віковий ліс. Поруч театру знаходиться й приміщення возовні, де колись стояли карети та екіпажі. Проектували театр відомий архітектор Й. І. Бове та італійський архітектор і декоратор П. Гонзага. Будівельні роботи провадились під наглядом архітектора-кріпака В. Я. Стрижакова й за участю московських архітекторів Є. Д. Тюріна та С. П. Мельникова. Таким чином, театр — плід творчості кількох майстрів[9]. Згодом за спорудою закріпилась назва — Театр Гонзага[10]. Будівля театру — дерев'яна, потинькована і розфарбована в два кольори, тому справляє враження кам'яної. Архітектура типова для пізнього класицизму: гладкі стіні, прості вікна без наличників. Із прикрас — тільки іонічний портик зі сторони Палацу та ґанок з балюстрадою і мармуровими вазами. Але інтер'єр вельми гарний. Майстерно використані заокруглені лінії і винятково приємні пропорції. Партер оточує рустований подіум, на який спираються могутні колони, в проміжках яких — 22 глядацькі ложі, розташовані у два яруси. Але головний скарб театру — декорації, витвір самого П'єтро Гонзага. Його дивовижні декорації створюють ілюзію нескінченої далини, яка йде далеко за задню стіну й зорово розширює простори сцени. Ураховуючи тодішнє слабке освітлення сцен, для сучасників реалістичність декорацій була разючою. Із дванадцяти змін декорацій на теперішній час зберіглися чотири зміни та завіса. Решта відома тільки з посередніх учнівських малюнків-копій.

Інші будови та споруди[ред.ред. код]

Арка «Святі ворота» (рос. «Святые ворота»). Арка в стилі класицизму. Прикрашена чотирма коринфськими колонами. Нагорі встановлено хрест. У XIX столітті обабіч хреста були фігури двох янголів. За аркою липова алея веде до храму.

Кам'яна комора над яром

«Кам'яна комора над яром» (рос. «Каменная кладовая над оврагом»). Двоповерхова будова у псевдоготичному стилі з аркою. Вона стоїть поруч «Святих воріт», за нею починається досить глибокий яр до стариці Москви-ріки. Нижній кам'яний поверх прорізаний аркою, сходи ведуть до асфальтованої доріжки на дні яру, що веде униз до річкової заплави. Обабіч арки двері зі стрільчатим обрамленням. Над дверима «старовинні» ліхтарі. Другий поверх дерев'яний, пофарбований у коричневий колір. Над коморою раніш знаходилась вежа (зараз не існує).

Конторський флігель

«Конторський флігель». Був збудований ще за М. О. Голіцина, первісно у готичному стилі, з гострошпильною вежею. На початку XIX ст. був перебудований архітектором Є. Д. Тюріним, який надав йому ампірного вигляду. Над флігелем було поставлено вежу зі дзиґарями та дзвоном (надалі була знята). Фасад прикрашено тосканським портиком з чотирма колонами. Флігель був одною з будов, які стояли на «Великій вулиці» села. На другому боці вулиці були стайня, будинок для приїжджих («Готель»), флігель лікарні, різні майстерні. Ці будови остаточно знесено у другій половині XX ст. Залишився тільки «Конторський флігель». Зараз там провадяться художні виставки.

Храм-усипальниця з правою колонадою

«Богадільня» (колишній челядницький флігель) знаходиться поруч «Святих воріт». Колись була одноповерховою, надалі надбудовано другий поверх. За різних часів служив приміщенням для слуг, санаторським корпусом і навіть житловим будинком (у 1990-х роках). Зараз там знаходяться офісні приміщення музею.

«Храм-усипальниця». Будування усипальниці за проектом відомого архітектора Р. І. Клейна почалося у 1908 році на місці старого господарчого двору. Вона призначалася для родинного склепу князів Юсупових та графів Сумарокових-Ельстон. Закінчена у 1916 році. Власникам садиби невдовзі довелося залишити батьківщину, тому за призначенням вона ніколи не використовувалася. З півночі та з півдня до храму примикають дві півкруглі колонади з тосканськими колонами, тому зазвичай усипальниця зоветься просто «Колонада».

Римські ворота. Картина 19 ст.


Арка «Римські Ворота» (зараз не існує). Зведена у 1780-х роках. Стояла поруч східної («лаврової») оранжереї. Арка була збудована таким чином, щоб один бік виглядав цілим, другий — наполовину зруйнованим. Відома з описів, фотографій та малюнків. Знесена у 1934 році під час будування санаторського корпусу.

Сучасний вигляд «Капризу»

«Каприз» («Малий Палац»). Назву «Каприз» колись мала вся західна частина парку з усіма прилеглими будовами. Йменування будівель «капризами» (від фр. «caprice» — «примха», «забаганка») було в моді у XVIII столітті[11]. Так, відомі «капризи» в Царському селі під Петербургом. Палацик розташовано у західній частині регулярного парку. Збудований ще за М. О. Голіцина архітектором Джованні Петонді, був перебудований 1819 року архітектором Є. Д. Тюріним. Зараз складається із центральної двоповерхової частини та двох крил. Зі сходу іонічний портик. Західний портик прибрано у першій половині XIX ст. Інтер'єри мали надзвичайно цікаві оздоби, про які свідчать ескіз плафона для павільона. Ділянка парку перед палациком, яка обнесена ґратами й живоплотом, колись була прикрашена скульптурами. На південь від «Капризу» на початку XIX ст. розташовувався «Манеж». Манеж був обнесений легкою загородкою-трельяжем з будками по кутках. Поруч манежу колись був так званий «грот Венери» — боскет парку зі статуєю Венери Медицейської.

Чайний павільйон


«Чайний будиночок» («Чайний павільйон»). Стоїть поруч «Капризу». На початку XIX століття тут була будівля бібліотеки, яка складалася із кам'яної центральної частини у вигляді кубу та двох дерев'яних прибудов. Надалі дерев'яні крила були розібрані, а середня частина й стала «Чайним будиночком».

Парк[ред.ред. код]

За часів Юсупових парк складався із двох різних парків: регулярного «французького» та пейзажного «англійського». Регулярний парк (сад) був створений ще Д. М. Голіциним. Правда, спланований він був трохи по-іншому, розташувався паралельно річці, а не йшов з півночі на південь, як нині. Окрім того, у регулярній частині існують тераси, що є ознакою «італійського» парку. «Верхня» або «Мала» тераса розташована одразу на південь від Головного Палацу. Колись саме тут стояв старий палац Д. М. Голіцина. По боках верхньої тераси ростуть могутні модрини. Їм вже без малого три сотні років. Вони були посаджені по боках старого дерев'яного палацу, і нині це єдине нагадування про стару голіцинську садибу. На газонах тераси дві скульптурних групи: «Менелай з тілом Патрокла» (раніш стояв у дворі Палацу) та «Геракл й Антей». Від дверей «Овальної зали» доріжка веде по осі симетрії ансамблю до підпірної стінки, де разташовані сходи. Стінка прикрашена балюстрадою з вазонами (за інших часів там поміщали квіти) і статуями, а майданчик перед сходами — фігурами левів та собак. Далі сходи ведуть на «Нижню» або «Велику» терасу. Нижня тераса за площею принаймні у два рази більша за Верхню і має більше статуй. Якраз навпроти сходів розташовано фонтан стилю бароко. На ньому — скульптурна група з трьома хлопчиками та дельфіном. На жаль, фонтан давно не діє[12]. Обабіч фонтану — дві мармурові «версальські» лави-канапки. На газонах статуї. На балюстраді вздовж підпірної стінки Нижньої тераси встановлені попарно погруддя римських і давньогрецьких героїв. Пара сходів з цієї тераси крутим зигзагом спускається до «Зеленого партеру». Завершення сходів прикрашають фігури левів. Центральна частина підпірної стінки, де знаходяться сходи, багато прикрашена статуями, а під нею розташовано декоративний грот. Вхід у нього, нині закритий дерев'яними ґратами, прикрашають чотири герми. По обох краях підпірної стінки — дві руїнні арки, змуровані із «дикого» каменю (ймовірно, із італійського вулканічного туфу). За ними доріжки, які ведуть до Палацу в обхід терас. Ліва (від Палацу) доріжка пролягає у залізному берсо, рідко обвитому жовтою акацією. «Зелений партер», розташований якраз на осі симетрії ансамблю, має площу розміром з два футбольних поля (240 на 70 м). Масив рівно підстриженої зеленої трави ефектно сполучується з жовтим кольором споруд і білим кольором оздоб, статуй і ваз. Перед партером — дві величні версальські вази, кожна у два метри заввишки. Між ними, на осі симетрії — фонтан, аналогічний тому, що на терасі. Він теж недіючий. У парку існує ще один фонтан, він установлений у невеличкій альтаночці-ротонді на схід від Партеру. Альтанка має чотири колони із рожевого мармуру і через це зоветься «Рожевий фонтан» (встановлена у 1850-х). Сам фонтан має вигляд скульптурної групи й зображає хлопчика з лебедем, із дзьоба якого й мав вириватись струмінь води. Це, певне, дуже гарно б виглядало, але ця іграшка теж не працює. Обабіч зеленого партеру спочатку йдуть дві зелених стіни із високих лип, вистрижених у вигляді строгих прямокутників (так звані «валізи»), а далі пара берсо — два тунелі із дерев'яних брусів, рясно обвиті липовим гіллям. Усередині берсо йдуть тінисті доріжки, які приводять до корпусів санаторію. Окрім модрин, «валіз» та берсо у регулярній частині парку ростуть ще кілька сотен дерев, здебільшого лип. Більшість із них підстрижено у вигляді куль або стінок. Але деякі зберігають природний облик. Простори між деревами засіяні травою, яка теж регулярно підстригається. У найбільш відвідуваних місцях парку облаштовано квіткові клумби й рабатки. Із берсо, обвитого жовтою акацією, через скромно оздоблену залізну арку можна потрапити до північно-східної ділянки регулярної частини парку. Головна визначна пам'ятка тут — погруддя О. С. Пушкіна, встановлене 1903 року в пам'ять про відвідування поетом Архангельського, його дружби з власником садиби М. Б. Юсуповим і звичайно, його славнозвісного послання «К вельможе», окремі рядки із якого викарбовані на постаменті. Широка доріжка, обсаджена молодими липами, віддавна зоветься «Пушкінська алея». Вона веде від колони Олександра І до пам'ятника. Неподалік від алеї — бронзова скульптура «Геній у скорботі» («Скорбящий гений»). Її було встановлено у пам'ять Миколи Феліксовича Юсупова, який загинув на дуелі.

Статуя Катерини II у павільйоні

У парку також знаходяться три пам'ятних імператорських колони: Олександра І , Олександра ІІІ, Миколи І, всі увінчані імперськими орлами. На колоні Олександра ІІІ напис виконано російською мовою, на інших двух — французькою. Написи на колонах кажуть: «Його Величність Імператор зробив честь власнику садиби відобідати у нього в Архангельському», вказано число, місяць та рік. Колони ще двох імператорів стояли по краях «Зеленого партеру» на осі симетрії: колона Олександра ІІ за фонтаном, колона Миколи ІІ біля оранжерей. За радянських часів вони були прибрані й знищені. Одразу за колоною Миколи І, на захід від Нижньої тераси, розташований «Храм-пам'ятник Катерині ІІ». Це маленький павільйон, відкритий з одного боку. У ньому стоїть статуя імператриці Катерини ІІ в образі Мінерви. За статуєю, на стіні, напис італійською мовою: «Tu cui concede il Cielo e dietti il sato voler il giusto e poter cio che vuai» («Ти, кому послало небо й дарувала доля бажання справедливого і можливість отримати бажане»)[13]. На фризі платівка з присвятою: «D. EKATERINAE» («Божественній Катерині»). За часів М. Б. Юсупова перед статуєю стояв триніжок з курильницею, де постійно курилися пахощі. На теперішній час павільйон зачинено ворітцями-ґратами, крізь які можна бачити статую й елементи напису. За павільйоном доріжка веде до театру.

Окрім регулярного парку, у садибі колись існував ще пейзажний або «англійський» парк. Територія садиби за інших часів була оточена гаями, значній частині яких надали вигляду «декоративного» лісу. Вже пізніше, у радянський час, цей парк став звичайним сосновим бором. Колишній «Аполлонів гай»[14] розташовано на захід від Палацу, поблизу сільця Воронки, «Князьборисів гай» — за театром Гонзага. Між ними до старого горятинського ставка веде стара липова алея. На півночі садиби, ближче до Звенигородської дороги були «Биків» та «Малиновий» гаї. На схід від церкви був розташований «Архангельський гай». Частину його у першій половині XIX ст. прозвали «Магометовим лісом» через павільйон «Мекка» у псевдотурецькому стилі. Ця будова відома тільки з описів та креслюнків.[15] Нині в «Архангельському гаю» знаходяться урядові дачі й ця територія недоступна для відвідувачів.

Оранжереї[ред.ред. код]

Оранжереї в Архангельському існували здавна, з початку XVIII століття. Особливо багатим було зібрання рідкісних рослин М. Б. Юсупова. На додачу до свого зібрання він придбав багату колекцію рослин О. К. Розумовського разом з його маєтком Горенки. На південь від «Зеленого партеру» стояли «лаврова» та «лимонна» оранжереї. До них примикали флігелі для приїжджих. Окрім двох великих, в садибі було ще кілька оранжерей, ближче до річки. Влітку помаранчі та лаври в діжках прикрашали боскети парку, а найвищий помаранч стояв у центрі клумби на дворі Палацу. Юсупов дуже пишався колекцією[16]. Значну частину зібрання було продано спадкоємцем, князем Б. М. Юсуповим. Після 1917 року оранжереї було ліквідовано, їхні приміщення знесено у 1934 році. У теперішній час в садибі оранжерей не існує.[17]

Інше[ред.ред. код]

Ставки[ред.ред. код]

У маєтку Юсупових було кілька ставків. На захід від Архангельського тече маленька річка Вороной Брод (раніше вона мала назву «Горятинка»), яка нині впадає у старицю річки Москви. На ній свого часу було облаштовано два ставки («горятинські ставки»). На однім із них був навіть маленький острів, на якому обладнали пташник («вольєр») для екзотичних птахів (зараз не існує). Нижчий із цих ставків зберігся й досі , який знаходиться поза огорожею санаторію, за Ілліньским шосе («Старый пруд»). На високому березі цього ставка архітектор-кріпак В. Я. Стрижаков збудував водонапірну вежу, яка постачала воду всім будовам садиби й парковим фонтанам. У теперішній час від вежи вцілів тільки фундамент. За радянських часів, вже після заснування санаторію, нижче за течією був улаштований ще один великий став, який зовуть «Новим». Він знаходиться в межах санаторію, належить йому, ніякого відношення до садиби не має. Але він приваблює відвідувачів до Архангельського майже такою ж мірою, як пам'ятки старовини. На ньому разташовані човнова станція з човнами й катамаранами, а також містки для пірнання, металеві драбинки й солярій. Купатися можна як влітку, так і взимку: під містками влаштовують ополонку.

Окрім «горятинських», в юсуповський садибі існували ще ставки у сільці Воронках, яке теж вважалося частиною садиби. Вони зберіглись і донині, але сильно зміліли й заросли, особливо після побудови у 1980-х роках Новоризького шосе, яке пройшло якраз поруч сільця.

Стариця Москви-ріки[ред.ред. код]

Стариця річки Москви поблизу садиби

У XIX-му столітті річка Москва ще протікала поруч садиби. Але на початку XX-го століття русло річки було спрямлено. Причиною тому стало будування Рубльовскої водозабірної станції. Вода пійшла коротшим шляхом — через западину Аксаєвського озера, а колишнє москворіцьке русло біля садиби перетворилося на сухе річище з вузеньким струмком-протоком на дні. Так ще було сторіччя тому. Але пізніше, після побудови Рубльовскої греблі нижче за течією вода знов з'явилась старому руслі й затопила западину майже на всю довжину, за винятком короткої ділянки біля села Глухова (там ще існує місток через вузьку протоку). Утворилась так звана «стариця» («колишня річка»). Проте, місцеві жителі зовуть її «Масква́рєка[18]», хоч і схожа «річка» на гігантський сільский став, що почав вже заростати. Течія у «річці» майже повністю відсутня. Листя латать покриває рясно поверхню стариці, добираючись майже до її середини. Така водойма не дуже підходить для купання, але місцеві й приїжджі з задоволенням купаються в «Маскварєці».

Околиці садиби[ред.ред. код]

Неподалік від садиби знаходиться ще один музей. Це Музей техніки Вадима Задорожного. У півкілометрі на північний схід від садиби знаходиться селище Архангельське. Він виник як робітниче селище для працівників санаторію. Від старого села залишився тільки десяток будинків ліворуч колишньої «Великої вулиці». У цьому районі Підмосков'я багато дач високопоставлених урядовців. У 2005 році пройшло повідомлення про створення нового поселення для мільонерів Росії «Рубльово-Архангельське» неподалік від старовинної садиби. Поселення мільйонерів вже назвали «Діамантове Гетто».

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Архангельське має славу «Підмосковного Версалю».
  • У парку знаходиться міст через яр, відомий під назвою «Міст закоханих». Існує своєрідна традиція, яка приписує женихам переносити наречену через цей міст на руках. На поруччі мосту можна побачити замочки з іменами молодят.
  • Біля моста стоїть дерев'яний будиночок з мезоніном, який іноді зовуть «Будинком Герцена» (рос. «Домик Герцена»), хоча до Олександра Герцена він не має ніякого відношення. Збудований після 1829 року, він використовувався як службовий флігель. Сам Герцен під час відвідин Архангельського мешкав у флігелі для приїжджих біля оранжерей. Назва «Будинок Герцена» з'явилась, ймовірно, через зовнішню схожість будови з московським будинком О. І. Герцена у провулку Сивцев Вражек.
  • Під час концертів «Садиба-джаз» «Зелений партер» тимчасово перетворюється на відкриту концертну залу. Отже, тоді він є «просто партером» і нескоро знову стає зеленим.
  • Музей-садиба «Архангельське» — єдиний музей у світі, де зберіглись декорації П. Гонзага[19].
  • Гравці відомого російського спортивного клубу ЦСКА отримали своє прізвисько через колишню садибну стайню[20]. Нині на її місці управа санаторію і санаторський клуб. А нещодавно одна із баз ЦСКА існувала на території санаторію. Зберігсь тренувальний майданчик у річковій заплаві. Зараз там взимку заливається ковзанка.
  • Архангельське розташовано на тому ж самому меридіані, що й місто Димитров Донецької обл. (див. кординати). Болгарський державний діяч Г. Димитров, ім'я якого носить місто, у 1934 році жив на території музею-садиби, зберіглася пам'ятна дошка.

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Арсеньева Р. В. «Итальянцы в России, или История семейства Петонди», Московский журнал, 2002, № 3, (рос.)
  • Безсонов С. В. Архангельское. Подмосковная усадьба. М.: Гос. музей-усадьба «Архангельское», «Коллекция М», 2004 (рос.)
  • Кусково. Останкино. Архангельское. М.: «Искусство», 1976 (рос.)
  • Познанский В. В. Архангельское. М.: «Искусство», 1966 (рос.)
  • Рапопорт В. Л. «Парк в Архангельском», М.: 1971 (рос.)
  • Унанянц Н. Т. «Картинная галерея музея Архангельское (западноевропейская живопись)», М, 1973 (рос.)
  • Чижков А. Б. Подмосковные усадьбы. М.: «Русская усадьба», 2006 280 стор. ISBN: 5-8125-0763-5 (рос.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. С. В. Безсонов. Архангельское, стор. 14
  2. Згідно з російськими джерелами
  3. А. С. Пушкин «К вельможе»(рос)
  4. Офіційний сайт музею-садиби «Архангельське»
  5. Станом на 2014 рік.
  6. С. В. Безсонов. Архангельское, стор. 18
  7. В. В. Познанский. Архангельское, стор. 30
  8. Зараз знаходиться у «Чайному павільйоні».
  9. В. В. Познанский. Архангельское, стор. 32
  10. «Кусково. Останкино. Архангельское», серия «Города и музеи мира», М, «Искусство», 1976, с. 195
  11. С. В. Безсонов. Архангельское, стор. 28
  12. Станом на 2014 рік
  13. Це рядки із поеми Тарквато Тассо «Gerusalemme liberata» («Звільнений Єрусалим»).
  14. Там раніш стояла статуя Аполлона.
  15. С. В. Безсонов. Архангельское, стор. 98
  16. Там само, стор. 42
  17. У другій половині 20 століття у селищі Архангельське існувала велика оранжерея для потреб санаторію. У 2000-х роках оранжерею було ліквідовано, на її місці зведено новий селищний мікрорайон.
  18. Так наголошують місцеві жителі.
  19. С. В. Безсонов. Архангельское, стор. 88
  20. Анонс материалов еженедельника "Советский спорт. Футбол" 24-30 апреля 2007 г.

Див. також[ред.ред. код]