Музей Ізабелли Стюарт Гарднер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Музей Ізабелли Стюарт Гарднер, або Музей Гарднер
ISGardnerMuseum.JPG
42°20′18″ пн. ш. 71°05′56″ зх. д. / 42.33861100000000022° пн. ш. 71.09888899999999978° зх. д. / 42.33861100000000022; -71.09888899999999978Координати: 42°20′18″ пн. ш. 71°05′56″ зх. д. / 42.33861100000000022° пн. ш. 71.09888899999999978° зх. д. / 42.33861100000000022; -71.09888899999999978
Засновано 1903 рік
Розташування Бостон, Массачусетс
Відкритий 1903
Директор Anne Hawley
Сайт [1]

Commons-logo.svg Музей Ізабелли Стюарт Гарднер у Вікісховищі

Музей Ізабелли Стюарт Гарднер, або Музей Гарднер (англ. Isabella Steward Gardner Museum — колишня приватна художня галерея в місті Бостон, США. Відрізняється надзвичайно високим рівнем експонатів, як в художньому, так і в грошовому еквіваленті. Музей офіційно відкрили у 1903 році.

Історія[ред.ред. код]

Фундаторка музею, початок колекціонування[ред.ред. код]

Фінансово незалежа Ізабелла Гарднер (1840-1924) відрізнялась ексцентричною поведінкою. Мандрувала містами Західної Європи. 1891 року, по смерті батька, вона успадкувала великі кошти і почала купувати твори мистецтва для власної колекції. Першим шедевром західноєвропейського мистецтва, що був придбаний 1892 року в Парижі на аукціоні, став «Концерт» роботи голландського художника Яна Вермера з міста Делфт. Ян Вермер (1632—1675 ) і його художній авторитет щойно були відновлені для європейської науки, тому навколо його імені і тих сорока картин, що випадково зберіглись до кіця 19 ст., точився ажиотаж.

Поміч Бернарда Беренсона[ред.ред. код]

Пітер Пауль Рубенс. «Томас Говард, граф Арунель», бл. 1630 р., музей Гарднер.

Наступним шедевром стала картина Сандро Боттічеллі, придбана 1894 року. З допомогою американського знавця мистецтв Бернарда Беренсона вона викупала надзвичайно вартісні твори мистецтва, котрі збирали на той час національні музеї всього декількох європейських країн. Діяльна підтримка Бернарда Беренсона ( за отримання комісійних з кожного придбання ) сприяла переходу до приватної колекції Ізабелли Гарднер не менше, як семи сотень (70) шедеврів західноєвропейського мистецтва. Ізабелла Гарднер стала першим колекціонером у Сполучених Штатах, до збірок котрої потрапили картини доби італійського відродження. Не оминула вона і твори британських художників, котрих багаті американські колекціонери вважали власними попередниками, а себе — їх нащадками. Серед шедеврів світового мистецтва до приватної збірки Гарднер перейшов парадний портрет британського графа Арунделя початку 17 ст., котрий створив класик барокового мистецтва Західної Європи Пітер Пауль Рубенс (1577—1640).

Вона не обмежувалась придбанням тільки картин, а купувала антикварні меблі, коштовні гобелени, екзотичні твори майстрів азійських країн і навіть екзотичних звірів.

Перше приміщення для приватного музея[ред.ред. код]

Андерс Цорн. «Ізабелла Гарднер» у віці 54 роки.

По смерті власного чоловіка Джона Л. Гарднера у 1898 році пані Гарднер розпочала клопоти по створенню окремого приміщення для приватного музея. Вона придбала земельну ділянку, а проект створив архітектор Віллард Томас Сирс (1837-1920), що працював у історичних стилях. Ексцентрична Ізабелла Гарднер постійно втручалась в проект з власними забаганками, що викликало спротив і роздратування фахового архітектора. Віллард Сирс потім казав, що автором проекту була Ізабелла Гарднер, а він лише переводив у реальність її примхи і побажання.

Приміщення мало три поверхи і внутрішній дворик, де створено зимовий садок. Споруда вибудована у Бостоні з нуля і ніколи не була венеціанським палацом, розібраним у Венеції і перевезеним до Бостона, як стверджували заздрізники. Лише зовнішні фасади мають невеликий декор у стилях готики та відродження.

Цілий рік по побудові споруди володарка віддала створенню інтер'єрів приватного музея, облаштовуючи скарби мистецтва з пишними меблями, гобеленами, виробами із срібла, скульптурами. Враховуючи власні забаганки, вона розмістила картини доби європейського відродження в — китайській кімнаті...

Приватний музей пишно відкрили 1 січня 1903 року, грав Бостонський сімфонічний оркестр і пригощали шампанським. Ізабелла Стюарт Гарднер померла 1924 року.

Заповіт і необхідні зміни[ред.ред. код]

За умовами заповіту, її збірка мала залишилася незмінною і переходила у майно міста Бостон. Якщо мерія міста не може виконати її умови, вона пропонувала продати весь музей вроздріб, а отримані від продажів кошти передати на утримання Гарвардського університета. До музейних збірок також увійшла приватна бібліотека пані Гарднер, де були зібрані рідкісні і антикварні виданя, а також середньовічні рукописи і інкунабули.

Але музей після смерті філантропки Гарднер почав отримувати дарунки, що збільшували колекції і робили їх різнобічними, незастиглими. Це пішло тільки на користь музейним збіркам. Для зросшої колекції побудоване нове приміщення за проектом архітектора-італійця Ренцо Піано, одного з засновників архітектурного стилю хай-тек.

Значення збірки[ред.ред. код]

Геррі мет де Блес. «Біблійна історія про царя Давида і Вірсавію», перша пловина 16 ст.
Софонісба Ангіссола. «Принцеса Хуана Австрійська з малою дівчинкою», 1561 р.

Збірка музею має надзвичайне мистецьке значення. Серед її експонатів — видатні твори майстрів Німеччини, Італії, Голландії, Франції. Навіть перелік імен художників склав би славу національній збірці кожної країни — тут твори

Картинна галерея Музея Гарднер[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Ulrich Boser: The Gardner Heist: The True Story of the World's Largest Unsolved Art Theft, New York 2009

Посилання[ред.ред. код]