Музей історії мистецтв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Музей історії мистецтв
Maria-Theresien-Platz Kunsthistorisches Museum Wien 2010.jpg
Засновано 1889
Розташування Австрія, Відень
Адреса пл. Марії-Терезії 1010
Режим роботи щодня з 10.00 — 18:00, чевтер з 10.00 — 21:00
Вартість для дорослих — 14, для дітей та підлітків до 19 років — безкоштовно, групові відвідування — €10.
Директор Сабіна Хааг
Сайт www.khm.at

Художньо-історичний музей (нім. Kunsthistorisches Museum), у вітчизняних джерелах часто Музей історії мистецтв — найбільший серед художніх музеїв Австрії, розташований в місті Відень. Відрізняється як багатством своїх мистецьких колекцій, так і їх різноманітністю.

До складу музею входять: Колекція Єгипту та Близького Сходу, Колекція грецьких та римських старожитностей, Картинна галерея, Кунсткамера, Нумізматичний кабінет і наукова бібліотека; в Нойє-Бург — музей Ефеса, Колекція зброї та обладунків і Колекція історичних музичних інструментів. Також музею підпорядковуються Театральний музей, Музей карет, Етнологічний музей та Замок Амбрас у Тіролі.

З 2009 року музей очолює Сабіна Хааг.

Історія[ред.ред. код]

Оформлення колекцій в музей[ред.ред. код]

Інтер'єр однієї із зал музею

Офіційно музей засновано 1889 року. Багаті мистецькі колекції австрійського імператорського двору оформили в музей в другій половині 19 ст. В цей період вже існували подібні музеї, що виникали на основі королівських колекцій в інших країнах та мистецьких центрах (у Дрездені на базі колекцій саксонського курфюрста, в Берліні на базі колекцій пруського короля, в Петербурзі на базі колекцій російських імператорів — Ермітаж).

У Відні вирішили створити не один, а два музеї з показом і природничих, і мистецьких колекцій в пандан. Так у Відні виникли:

  • Природничо-історичний музей
  • Художньо-історичний музей. Вони і розташовані були поряд, створюючи значний архітектурний ансамбль, нехай і в несамостійних формах еклектики.

Архітектор Земпер у Відні[ред.ред. код]

Готфрід Земпер не був австрійцем. Він працював у різних столицях Європи (Лондоні та Парижі, Дрездені) і був відомий як архітектор виставок. У Лондоні Земпер якраз і був задіяний на будівництві Міжнародної промислової виставки 1851 року. В Дрездені Земпер завершив формування недобудованого Цвінґера, пов'язавши бароковий ансамбль з будівлею нової картинної галереї та нового театру(опера Земпера, або Саксонська державна опера Дрездена.).

Після цього він отримав запрошення від імператора Австрії Франца Йосипа на працю у Відень. Йому доручили реконструкцію міської резиденції імператора — Гофбург. Досвідчений архітектор, Готфрід Земпер підойшов до реконструкції як до містобудівного проекту. І створив проект з декількома величними спорудами, що включали два музеї, новий театр, Манеж, монумент австрійській імператриці Марії Терезії, і все це в новому саду в стилі необароко. Земпер вже був продовжувачем барокової стилістики в ансамблі Цвінґер, закінчуючи ансамбль архітектора Пьопельмана. В реконструкції Гофбурга Земпер став продовжувачем стилістики віденського бароко, використовуючи і його форми, і планувальні настанови. Звичайно ж, розкішна архітектура Земпера слугувала імператорському двору і його уславленню. Архітектор навіть пов'язав вісь нового Хофбургу з давньоримською Віндобоною. Саме там був колись палац римського намісника в австрійських землях і саме там помер римський імператор Марк Аврелій. Архітектор своїм ансамблем підкреслював символічний зв'язок австрійських імператорів з імператорами Стародавнього Риму, що лестило Францу Йосипу.

Цей конфлікт між мистецтвом та суворою реальістю Австро-Угорщини відчували сучасники, але демократизувати архітектуру і розв'язати суспільні конфлікти практика Земпера не могла. Величний ансамбль, запроектований Земпером, так і не був втілений в реальність повністю. Але два великих музейних приміщення Відень та імператор отримали.

Будівля музею[ред.ред. код]

Картинна галерея ерцгерцога[ред.ред. код]

Зведення Вавилонської вежі, Пітер Брейгель Старший
Мисливці на снігу, Пітер Брейгель Старший

Австрійські Габсбурги були пов'язані родинними зв'язками з королівським двором Іспанії. До складу Іспанії в Європі входили і Південні Нідерланди, Фландрія (нині Бельгія) Віддаленою від Мадрида та Відня багатою провінцією керували намісники. Один з них австрійський ерцгерцог Леопольд Вільгельм (1614–1662).

Перебування у Фландрії той використав для придбання мистецьких колекцій. Збиранню картин сприяв мистецький ринок, що розмістився в місті Брюссель.Сюди на продаж звозили витвори мистецтва як з провінцій, так і зІталії чи Англії. За короткий термін ерцгерцог створив значну мистецьку збірку картин нідерландських, італійських, фламандських, німецьких, голландських майстрів, яку вивіз у Відень. Цю збірку століттями доповнювали картинами та творами мистецтва з різних країн і міст. У Відень вивезли найкращу частину кабінету курйозів імператора Рудольфа ІІ, що ненадовго переносив столицю у Прагу.

По смерті принца Евгена Савойського його картинна галерея перейшла до імператорських колекцій також.

Найслабша ділянка музею[ред.ред. код]

Найслабша ділянка музею — мистецтво Франції. Австрійська імперія століттями мала значні труднощі в стосунках в королями Франції, що значно відбилося на мистецьких колекціях. Художньо-історичний музей у Відні (в порівнянні з Ермітажем) має незначні твори саме у французькому відділі, де зібрані випадкові або не найкращі зразки мистецтва Франції. Наявність декількох творів Жана Фуке та митців 17 століття лише підкреслюють значні лакуни к мистецьких збірках. Картини Франсуа Клуе, Пуссена, портрети Гіацинта Ріго та Дюплессі — справляють враження випадково отриманих речей.

Ненабагато більше представлені митці Франції 19 століття (Каміль Коро, Клод Моне), але не найкращими творами, що давно розійшлися по музейним збіркам самої Франції, США, Британії, Росії.

Другий слабкий розділ — мистецтво Англії. Але це типова ситуація для європейських музеїв, де взагалі мало картин майстрів Британії. Виняток лише один і він не в Європі — це Сполучені Штати, де є капітальні твори митців Англії різних періодів.

Мистецтво Італії[ред.ред. код]

Три філософи, Джорджоне

Північні землі сучасної Італії довгий час входили до складу Австрії, бо були захоплені під час війни. У Відень десятиліттями вивозили картини з Італії, а італійські митці (архітектори, садівники, композитори, музиканти, актори) десятиліттями працювали в різних містах та в столиці Австрійської імперії. У Відні накопичилися такі значні мистецькі колекції з Італії, що був період обміну між країнами з метою повернення в Італію хоча би частини національного культурного надбання. Саме у Відні зберігають ювелірні вироби Бенвенуто Челліні, яких не зберігли ні в Італії, ні у Франції.

Особливість зібраня Художньо-історичного музею — найкращі твори майже всіх мистецьких стилів Італії — раннє та Високе Відродження, маньєризм, бароко, караваджизм, майстри ведути 18 століття тощо. Майстри Італії і досі представлені капітальними творами в збірці Художньо-історичного музею, серед яких:

Живопис доби маньєризму[ред.ред. код]

Він був перехідним етапом між мистецтвом відродження та бароко і деякий час співіснував з обома стилістичними напрямками, хоча з бароко — значно більше. Мистецтвознавці пов'язують появу маньєризму з розчаруванням в ідеях відродження і значною ідейною кризою 16 століття. Віденський королівський двір радо вітав представників нової мистецької течії, звідки б вони не були. Австрійський двір швидко став одним з потужних центрів маньєризму в Західній Європі. А наявність майстрів маньєризму в різних кутках Австрійської «лоскутної імперії» збагатила мистецьку збірку творами маньєристів Нідерландів, Італії, навіть Франції, стосунки з якою не були тісними. Наприкінці 16 ст,. під час короткого переносу столиці з Відня у Прагу, столичне місто само стало відомим центром маньєризму, де працювали Арчімбольдо, Адріан де Вріс, Ганс фон Аахен, Бартоломеус Шпрангер. Пізніше їх твори перевезли у Відень, створивши значну колекцію відповідного мистецького стилю.

Деякі картини Арчімбольдо[ред.ред. код]

Нідерланди, Фландрія, Голландія[ред.ред. код]

П. П. Рубенс, «Чотири великі річки античності»

Унікальною є і колекція старих майстрів Нідерландів, що має світове значення. В колекції майже без пропусків представлені твори усіх значних митців Нідерландів 15-16 століть, а це

Мистецтво Фландрії репрезентують оригінали Рубенса, Антоніса ван Дейка, Франса Снейдерса та їх сучасників. Серед майстрів Голландії 17 століття — декілька картин Рембрандта.

Реорганізації[ред.ред. код]

Австрія давно втратила статус супердержави, але втримала статус великої країни європейської культури. Декілька міст сучасної Австрії були вже так званими Культурними столицями Європи на один рік (Зальцбург, Грац). Організація нових музейних закладів та реконструкції давніх — підтримують цей імідж та роблять сучасну Австрію туристично привабливою. Саме на це спрямовані реставрації в австрійських замках (Замок Шлосс Хоф), придбання нових картин, реконструкції у Художньо-історичному музеї.

Ще у 1956 р. з музейної збірки видалили у самостійний відділ майстрів Австрії (Австрійська галерея) та твори доби австрійської готики та середньовіччя (Музей австрійської готики). Останній розмістили поряд з музеєм бароко в палаці — Нижній Бельведер.

Особливості показу[ред.ред. код]

Художньо-історичний музей має особливості показу картин. Завелика збірка не може бути показана повністю. Тому в залах розміщено занадто мало картин, але це значущі твори чи то окремого майстра, чи то мистецького періоду. Багатьох творів, відомих за альбомами та каталогами, в музейній експозиції нема. Їх можна побачити лише на тимчасових виставках.

Галерея[ред.ред. код]

Мистецтво Стародавнього Єгипту[ред.ред. код]

Відділ античного мистецтва[ред.ред. код]

Художники Іспанії[ред.ред. код]

Гобелени[ред.ред. код]

Західноєвропейська скульптура[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Theodor von Frimmel: Galeriestudien. Geschichte der Wiener Gemäldesammlungen 1. Die Kaiserliche Gemäldesammlung, Wien 1892.
  • o.A.: Wie man die Wiener Galerie verdorben hat., Wien 1892.
  • Heinrich Zimmermann, Anton Handlirsch, Ottokar Smital: Die beiden Hofmuseen und die Hofbibliothek. Der Werdegang der Sammlungen, ihre Eigenart und Bedeutung, Wien 1920.
  • Alphons Lhotsky: Die Geschichte der Sammlungen. Festschrift des Kunsthistorischen Museums zur Feier des fünfzigjährigen Bestandes. Zweiter Teil, 2 Bde. Wien 1941–1945
  • Hermann Fillitz und Georg Johannes Kugler: Kunsthistorisches Museum, Wien. Führer durch die Sammlungen. 1988.
  • Herbert Haupt: Das Kunsthistorische Museum: Die Geschichte des Hauses am Ring: Hundert Jahre im Spiegel historischer Ereignisse, mit einem Beitrag von Wilfried Seipel, Christian Brandstätter Verlag, Wien 1991, ISBN 3-85447-409-1.
  • Beatrix Kriller, Georg Kugler: Kunsthistorisches Museum: Architektur und Ausstattung: Idee und Wirklichkeit des Gesamtkunstwerkes, Christian Brandstätter Verlag, Wien 1991, ISBN 3-85447-410-5.
  • Eugen Külborn (Redaktion): Galeria Mundi. Eine Reise durch die Museen. Frankfurt am Main: Hoechst AG, 1981, o.ISBN (S. 130–151 Kunsthistorisches Museum, Wien)
  • Sophie Lillie: Was einmal war. Handbuch der enteigneten Kunstsammlungen Wiens. Czernin Verlag, Wien. 2006. ISBN 3-7076-0049-1
  • Thomas Trenkler: Der Fall Rothschild: Chronik einer Enteignung. Czernin Verlag, Wien. 1999. ISBN 3-85485-026-3
  • Renate Schreiber: «ein galeria nach meinem humor» — Erzherzog Leopold Wilhelm. Wien, 2004. ISBN 3-85497-085-4
  • Kunsthistorisches Museum (Hg.): Die Gemäldegalerie des Kunsthistorischen Museums in Wien. Verzeichnis der Gemälde, verfasst von Sylvia Ferino-Padgen, Wolfgang Prohaska und Karl Schütz. Wien 1991, ISBN 3-85447-365-6

Посилання[ред.ред. код]