Музична нотація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рукопис музичної нотації Йоганна С. Баха

Музи́чна нота́ція — сукупність графічних знаків, призначених для запису музики. Пошуки способу знакової фіксації музики почалися ще в Давньому Єгипті, але тривають і досі. З розвитком музичного мистецтва і появою фігури композитора — творця музичних композицій, музична нотація стала необхідною умовою фіксації музичних творів.

Історія[ред.ред. код]

Найдавніші відомі спроби зафіксувати мелодію на письмі сягають 1-2 тисячоліть до нашої ери. Так, у стародавньому Вавилону використовували піктографічний запис, у стародавнього Єгипті — складовий, а в стародавній Греції — буквений.

Сучасний нотний запис є наслідком тривалої еволюції, початком якої можна вважати невменну нотацію, що з'явилася до восьмого століття. Походження невменної нотації достеменно невідома вичерпно, імовірно вона викристалізувалась у середньовічних чернечих хорах, для запису григоріанського хоралу. Невменні символи не вказували точної висоти і тривалості звуків, а тільки приблизний план направлення мелодії. Невменні позначення включали більше 20 символів, і мали свої особливості в різних регіонах, зокрема на Русі різновидом невменної нотації була знаменна нотація.

Близько 1000 року невменна нотація була вдосконалена різним вертикальним розміщенням невм in campo aperto (на полі без лінії). Пізніше було впроваджено спочатку одну горизонтальну лінію, червоного кольору, а потім другу — синього. В одинадцятому столітті Гвідо д'Ареццо впровадив до нотного письма 4 лінії. Тим не менш, його нотація ще не визначала ритмічних відносин. При цьому існували два типи графічних невменних позначень: романська (з якої виводиться сучасна) і готична (використовувалась у XIII–XV ст.), в сукупності ця система нотації називалася хоральною.

Наприкінці XII століття на зміну хоральній нотації прийшла т.зв. модальна нотація, розроблена школою в Нотр-Дамі. Ця нотація використовувала два наближені ритмічні значення, подвійного (imperfectio) і потрійного (perfectio) поділу. Довга тривалість іменувалася як lunga, а коротка як Brevis. Модальний запис передбачав 6 ритмічних малюнків, складених за зразком давньогрецьких метричних стоп, ці малюнки і визначали послідовність цих тривалостей.

Модальну нотацію змінила мензуральна нотація, що використовувалася приблизно у 1250–1600 роках. Мензуральна нотація не тільки точно визначала звуковисотні інтервалі, але також і ритмічні тривалості. Поступово збільшувалась і кількість символів, що визначають тривалість: близько 1250 почали використовувати semibrevis, а потім і дрібніші тривалості (близько 1280, Петрус де Крюс). До 1450 року використовувалась «чорна нотація» — голівки нот зафарбовувались у чорний колір. Після 1450 року поступово була введена «біла нотація», в якій голівки нот великої тривалості не зафарбовувались. Біла нотація налічувала до 8 тривалостей — maxima, longa, brevis, semibrevis, minima, semiminima, fusa або chroma, semifusa або semichroma. В мензуральній нотації окрім окремих нот з'являлись також лігатури, паузи та інші.

Сучасного вигляду музична нотація набула у XVII–XVIII століттях, хоча значення деяких знаків (наприклад крапки після ноти) могло і відрізнятися від сучасного, що створює певні складнощі для прочитання музики тієї епохи сучасними виконавцями. У другій половині XX століття ряд композиторів стали використовувати специфічні форми запису для відображення в тексті особливих ефектів звучання (звукових мас, вібрато, дестабілізації звуковисотності тощо).

Сучасні типи нотації[ред.ред. код]

Найпоширенішою стала в останні століття п'ятилінійна нотація. Її елементами є п'ятилінійний нотний стан, ключі, ноти і паузи, позначення розміру, темпу, динамічні, артикуляційні та інші позначення.

Разом з тим поряд або замість з нотною нотацією іноді використовується й інші форми запису. Наприклад, партію гітари та деяких інших струнних інструментів іноді записують табулатурою, де горизонтальні лінії відповідають струнам інструменту, а цифри на цих лініях позначають номер ладу, на якому повинна бути зіграна нота.

В теорії музики, а також для запису гармонічних функцій у джазі використовують буквенні позначення, де кожній ноті відповідає певна літера латинського алфавіту. Буквенні позначення лежать і в основі розмітки нотного запису ABC

Повний список музичних звуків[ред.ред. код]

Нижче подається повний список використовуваних у музичній практиці звуків, розподілених по октавах.

Субконтроктава[ред.ред. код]

Охоплює звуки з частотами від 16,352 Гц (включно) до 32,703 Гц[1]. Найнижча з чутних октав, як правило нижні щаблі цієї октави в музиці не використовуються. У нотації Гельмгольца найменування ступенів записуються з великої літери та справа знизу ставиться цифра 2 (або два штрихи). У науковій нотації має номер 0-й

Номер ступіні Частота, Гц[1] Складове позначення за Гельмгольцем Буквенне позначення за Гельмгольцем Американська нотація Сучасна музична нотація
1 16,352 До2 C2 C0  Субконтроктава
2 18,354 Ре2 D2 D0
3 20,602 Мі2 E2 E0
4 21,827 Фа2 F2 F0
5 24,500 Соль2 G2 G0
6 27,500 Ля2 A2 A0
7 30,868 Сі2 H2 B0

Контроктава[ред.ред. код]

Охоплює звуки з частотами від Гц 32,703 (включно) до Гц 65,406. У нотації Гельмгольца найменування ступенів записуються з великої літери та справа знизу ставиться цифра 1 (або один штрих). У науковій нотації має номер 1.

Номер ступеня Частота, Гц[1] Складове позначення за Гельмгольцем Буквенне позначення за Гельмгольцем Американська нотація Сучасна музична нотація
1 32,703 До1 C1 C1  Контроктава
2 36,708 Ре1 D1 D1
3 41,203 Мі1 E1 E1
4 43,654 Фа1 F1 F1
5 48,999 Соль1 G1 G1
6 55,000 Ля1 A1 A1
7 61,735 Сі1 H1 B1

Велика октава[ред.ред. код]

Охоплює звуки з частотами від Гц 65,406 (включно) до Гц 130,81. У нотації Гельмгольца найменування ступенів записуються з великої літери без додаткових цифр або штрихів. У науковій нотації має номер 2

Номер ступеня Частота, Гц[1] Складове позначення за Гельмгольцем Буквенне позначення за Гельмгольцем Американська нотація Сучасна музична нотація
1 65,406 До C C2  Велика октава
2 73,416 Ре D D2
3 82,406 Мі E E2
4 87,307 Фа F F2
5 97,999 Соль G G2
6 110,00 Ля A A2
7 123,47 Сі H B2

Мала октава[ред.ред. код]

Охоплює звуки з частотами від Гц 130,81 (включно) до Гц 261,63. У нотації Гельмгольца найменування ступенів записуються з маленької букви без додаткових цифр або штрихів. У науковій нотації має номер 3.

Номер ступеня Частота, Гц[1] Складове позначення за Гельмгольцем Буквенне позначення за Гельмгольцем Американська нотація Сучасна музична нотація
1 130,81 до c C3  Мала октава
2 146,83 ре d D3
3 164,81 мі e E3
4 174,61 фа f F3
5 196,00 соль g G3
6 220,00 ля a A3
7 246,94 сі h B3

Перша октава[ред.ред. код]

Включає звуки з частотами від Гц 261,63 (включно) до Гц 523,25. Середня октава звукоряду музичної системи. У нотації Гельмгольца найменування ступенів записуються з маленької букви, праворуч зверху пишеться цифра 1 (або один штрих). У науковій нотації має номер 4

Номер ступеня Частота, Гц[1] Складове позначення за Гельмгольцем Буквенне позначення за Гельмгольцем Американська нотація Сучасна музична нотація
1 261,63 до1 c1 C4  Перша октава
2 293,67 ре1 d1 D4
3 329,63 мі1 e1 E4
4 349,23 фа1 f1 F4
5 392,00 соль1 g1 G4
6 440,00 ля1 a1 A4
7 493,88 сі1 h1 B4

Друга октава[ред.ред. код]

Включає звуки з частотами від Гц 523,25 (включно) до Гц 1046,5. У нотації Гельмгольца найменування ступенів записуються з маленької букви, праворуч зверху пишеться цифра 2 (або два штрихи). У науковій нотації має номер 5

Номер ступеня Частота, Гц[1] Складове позначення за Гельмгольцем Буквенне позначення за Гельмгольцем Американська нотація Сучасна музична нотація
1 523,25 до2 c2 C5  Друга октава
2 587,33 ре2 d2 D5
3 659,26 мі2 e2 E5
4 698,46 фа2 f2 F5
5 783,99 соль2 g2 G5
6 880,00 ля2 a2 A5
7 987,77 сі2 h2 B5

Третя октава[ред.ред. код]

Включає звуки з частотами від Гц 1046,5 (включно) до Гц 2093,0. У нотації Гельмгольца найменування ступенів записуються з маленької букви, праворуч зверху пишеться цифра 3 (або три штриха). У науковій нотації має номер 6

Номер ступеня Частота, Гц[1] Складове позначення за Гельмгольцем Буквенне позначення за Гельмгольцем Американська нотація Сучасна музична нотація
1 1046,5 до3 c3 C6  Третья октава
2 1174,7 ре3 d3 D6
3 1318,5 мі3 e3 E6
4 1396,9 фа3 f3 F6
5 1568,0 соль3 g3 G6
6 1760,0 ля3 a3 A6
7 1975,5 сі3 h3 B6

Четверта октава[ред.ред. код]

Включає звуки з частотами від Гц 2093,0 (включно) до Гц 4186,0. У нотації Гельмгольца найменування ступенів записуються з маленької букви, праворуч зверху пишеться цифра 4 (або чотири штриха). У науковій нотації має номер 7

Номер ступеня Частота, Гц[1] Складове позначення за Гельмгольцем Буквенне позначення за Гельмгольцем Американська нотація Сучасна музична нотація
1 2093,0 до4 c4 C7  Четвертая октава
2 2349,3 ре4 d4 D7
3 2637,0 мі4 e4 E7
4 2793,8 фа4 f4 F7
5 3136,0 соль4 g4 G7
6 3520,0 ля4 a4 A7
7 3951,1 сі4 h4 B7

П'ята октава[ред.ред. код]

Включає звуки з частотами від Гц 4186,0 (включно) до Гц 8372,0. Найвища з використовуваних в музиці октав, переважно використовується лише її нижній ступінь. У нотації Гельмгольца найменування ступенів записуються з маленької букви, праворуч зверху пишеться цифра 5 (або п'ять штрихів). У науковій нотації має номер 8

Номер ступеня Частота, Гц[1] Складове позначення за Гельмгольцем Буквенне позначення за Гельмгольцем Американська нотація Сучасна музична нотація
1 4186,0 до5 c5 C8  П'ята октава
2 4698,6 ре5 d5 D8
3 5274,0 мі5 e5 E8
4 5587,7 фа5 f5 F8
5 6271,9 соль5 g5 G8
6 7040,0 ля5 a5 A8
7 7902,1 сі5 h5 B8

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л Значення частот розраховані виходячи із стандартної частоти камертона ля 1 = 440 Гц

Джерела[ред.ред. код]

  • Rastall R. The Notation of Western Music. London, 1983; rev. 2nd ed., 1998
  • Барсова И. А. Очерки по истории партитурной нотации. Москва: МГК, 1997
  • Дубинец Е. А. Знаки звуков. О современной музыкальной нотации. Киев, 1999 (систематический обзор современных форм музыкальной нотации)
  • Музыкальный энциклопедический словарь. М., «Советская энциклопедия», 1990
  • Поспелова Р. Л. Западная нотация XI–XIV веков. Основные реформы (на материале трактатов). М., 2003
  • Юцевич Ю. Є. Музика. Словник-довідник. — Тернопіль: «Навчальна книга — Богдан», 2003 р. ISBN 966-7924-10-6