Музична психологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Музична психологія — наукова дисципліна, яка займається вивченням різних психологічних аспектів музичної мови і будови музичних творів, а також досліджує закономірності психологічного сприйняття музики і її впливу на різні структурні компоненти людської психіки.

Наукова специфіка[ред.ред. код]

Музична психологія є міждисциплінарною наукою, що відноситься одночасно і до області музикознавства, і до області прикладної психології. Тому до розробок в сфері музичної психології можуть бути, віднесені зокрема й різні профільні дослідження в області музичної акустики, психоакустики, нейропсихології сприйняття, психофізіології слуху та руху, естетики, культурології і т. д.

Основними напрямами наукових досліджень в галузі музичної психології є такі:

  • Психологія музичних здібностей;
  • Психологія музичного слуху;
  • Психологія сприйняття музики;
  • Психологія музичної творчості;
  • Психологічні аспекти музичних явищ.

Історія виникнення і розвитку[ред.ред. код]

Як самостійна наукова дисципліна музична психологія почала оформлятися з середини 19-го століття. Основним поштовхом для цього послужили дослідження в галузі експериментальної психофізіології і безпосереднім чином пов'язана із зазначеними дослідженнями розробка наукової теорії музично-слухового сприйняття, яка в закінченому вигляді була сформульована в працях Германа Людвіга Фердинанда фон Гельмгольца.[1]

Гельмгольц розробив резонансну теорію слуху, згідно з якою слухові відчуття виникають у людини завдяки резонуванню внутрішніх органів слуху у відповідь на зовнішні впливи. Ще однією новаторською ідеєю Гельмгольца стало положення про те, що одиничний звук являє собою свого роду акорд, звучання якого засновано на певних законах акустики. У своїй «теорії консонансу та дисонансу» багато важливих явищ з області психоакустики Гельмгольц пояснював виникненням биттям між частковими і комбінаційними тонами: найбільша кількість таких биття спостерігається в дисонуючих інтервалах (секундах, тритонах, септима), найменше — в консонуючих (октавах, квінта). Дослідження Гельмгольца торкались різних науково-практичних питань, пов'язаних з проблемами сприйняття, творчості, діагностики здібностей, методики музичного виховання, що дало потужний поштовх розвитку майже всіх напрямків музичної психології.

Багато ідей Гельмгольца були потім підхоплені, а його напрацювання творчо осмислені в працях В. Штумпфа.[2], О. Абрахама, М. Майера, Е. Маха[3]. Зокрема, К. Штумпф заклав основи концепції «двох компонент висоти музичного звуку», згідно з якою, зі зміною одного фізичного параметра звуку — частоти його коливань — одночасно змінюються дві психологічні ознаки звуку — його тембр і висота.

В. Вундт[4] збагатив музичну психологію використанням методологічного інструментарію експериментальної психофізіології. Г. Ревес[5] грунтовним чином досліджував феномен музичної обдарованості.

Значний вплив на розвиток музичної психології мали представники гештальтпсихології. Важливим положенням гештальтпсихології, яка за прикладами часто зверталася до музики, було те, що ціле в сприйнятті не дорівнює сумі окремих відчуттів від звуків, тембрів, інтонацій, ритмів і т. д. Представники гештальтпсихології (Е. Курт, А. Веллек, В. Келер) збагатили музичну науку уявленнями про цілісність образності, структурної організованості, константності.

Різні питання і проблеми, пов'язані, в першу чергу, з психологією музичного сприйняття і музичного слуху, були потім ґрунтовно розроблені також і в працях таких відомих радянських музикознавців та психологів як Б. В. Асаф'єв, С. Н. Бєляєва-Екземплярського, Б. М. Теплов, В. В. Медушевская, Е. В. Назайкінський, Т. С. Тарасов, Л. Л. Бочкарьова, Б. Л. Яворський, Ю. Н. Тюлін[6], Л. А. Мазель, М. В. Блінова, Е. А. Мальцева, Н. А. Гарбузов[7], А. А. Володин, Ю. Н. Рагс та інших.

Основні області застосування[ред.ред. код]

Музична психологія становить науковий і практичний інтерес в кількох аспектах:

  • В педагогічному, який торкається питань виховання і навчання музикантів;
  • В музикознавчому, який, в першу чергу, пов'язаний з проблемами відображення в музиці дійсності та демонстрації процесу становлення в музичному творі художнього сенсу;
  • В соціолого-психологічному, який має відношення до різних закономірностей побутування музики в суспільній свідомості;
  • У власне психологічному, який цікавить вчених з точки зору найзагальніших завдань вивчення психіки людини, її естетичних потреб і творчих проявів.

В суто музикознавчому плані область застосування музичної психології охоплює всі види музичної діяльності: створення музики, виконання музики, сприйняття музики, музично-теоретичний аналіз, музичне виховання.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Helmholtz H., Die Lehre von den Tonempfindungen als physiologische Grundlage für die Theorie der Musik. Braunschweig, 1863; Учение о слуховых ощущениях как физиологическая основа для теории музыки. СПб., 1875 (перевод М. О. Петухова)
  2. Stumpf K., Tonpsychologie. Bd 1-2, Lpz. 1883-90
  3. Мах Э., Введение к учению о звуковых ощущениях Гельмгольца. — СПБ, 1879
  4. Вундт В., Основания физиологической психологии, тт. 1-2. СПб, 1880–1881
  5. Revesz G., Einführung in die Musikpsychologie, Bern, 1946
  6. Очерки по теоретическому музыковедению. / Под ред. Ю. Н. Тюлина и А . К. Буцкого. —- Л., «Музгиз», 1959
  7. Н. А. Гарбузов, Внутризонный интонационный слух и методы его развития. — М.-Л., 1951.

Література[ред.ред. код]

  • Музыкальная психология. Хрестоматия. Сост. М. С. Старчеус. М., 1992.
  • Курт Э., Музыкальная психология/Альманах музыкальной психологии. — М., 1994 (Kurth E., Musikpsychologie, В., 1931.)
  • Беляева-Экземплярская С., О психологии восприятия музыки, М., 1923.
  • Мальцева Е., Основные элементы слуховых ощущений, в кн.: Сборник работ физиолого-психологической секции ГИМН, вып. 1, М., 1925.
  • Теплов Б., Психология музыкальных способностей, М.-Л., 1947.
  • Выготский Л., Психология искусства, М., 1965.
  • Леви В., Вопросы психобиологии музыки, «СМ», 1966, No 8.
  • Назайкинский Е., О психологии музыкального восприятия, М., 1972.
  • Яворский Б. Л., Избранные труды, тт. 1-2. М., 1972–1987.
  • Медушевский В., О закономерностях и средствах художественного воздействия музыки, М., 1976.
  • Гарбузов Н., Зонная природа звуковысотного слуха, М.-Л., 1948.
  • Блинова М., Музыкальное творчество и закономерности высшей нервной деятельности, Л., 1974.
  • Ранкевич Г., Социально-типологические особенности восприятия музыки, в кн.: Эстетические очерки, вып. 3, М., 1973.
  • Wellek A., Musikpsychologie und Musikästhetik, Fr./M., 1963.

Посилання[ред.ред. код]