Лад (музика)
Лад (лат. modus, грец. harmoniae) — доцільно впорядкована інтонаційна система висотних зв'язків музичних звуків, їх закономірна послідовність, а також структура взаємних зв'язків ступенів звукоряду[1].
Теорія[ред. | ред. код]
Українське музикознавство розглядає поняття ладу в руслі традицій Болеслава Яворського, який розглядав лад як основу організації музичного мислення, що формується під впливом історичних і соціальних причин. Розроблена ним теорія, що отримала назву «теорії ладового ритму»[2] знайшла свій розвиток в трудах його послідовників — радянських музикознавців С. Протопопова, Ю. Тюліна, Ю. Холопова та інших.
Як естетична категорія, лад пояснюється як «приємна узгодженість звуків за висотою»[3] і пов'язується з об'єктивними закономірностями музичної акустики та сприйняття музики. Ті чи інші особливості ладової системи, її організації, набувають естетичної значимості і стають важливими засобами естетичного впливу музики. В цьому значенні поняття ладу застосовується до широкого спектра музичних явищ від стародавніх музичних культур до сучасності. Еволюція ладових систем в цілому показує розвиток музичної свідомості від елементарних до високоорганізованих ладових структур, збільшенні звукового об'єму, що охоплюється ладом.
В основі того чи іншого ладу можуть лежати два принципи — модальний і тональний. Центральною категорією модального принципу є певний звукоряд, тоді як тонального — наявність центрального тону або співзвуччя, до якого тяжіють інші ступені. В залежності від переважання того чи іншого принципу розрізняють модальні лади і тональні[4]. Наприклад, модальний принцип переважає в середньовічній літургійній музиці (церковні лади, осьмогласіє), тоді як тональний переважає в музиці періоду віденського класицизму та романтизму. В той же час переважання того чи іншого принципу може і не бути яскраво виражене, як наприклад в музиці епохи Відродження або в ряді музичних стилів XX століття (твори Мессіана, І. Стравінського).
Історичні ладові системи[ред. | ред. код]
Історія музики зафіксувала чимало спроб систематизації ладів. Важливе значення для еволюції європейської музики мали системи давньогрецьких та середньовічних церковних ладових систем.
Давньогрецька ладова система[ред. | ред. код]
Основоположним давньогрецьким вченням про лади вважається труд Аристоксена «елементи гармонії» (IV століття до н. е.). Аристоксен представляв октавні лади (εἶδος) як поєднання двох однотипних тетрахордів[5], які могли бути об'єднані роздільно (з інтервалом між ними в один тон), або злито (тетрахорди мали один спільний тон, восьмий тон додавався знизу або зверху окремо). Аристоксен виділив таких ладів 7: міксолідійський лад, лідійський, фригійський, дорійський, гіполідійський, гіпофригійський та гіподорійський.
Пізніше за рахунок системи транспозицій кількість ладів була збільшена. Назви ладів утворювались від назв грецьких племен (дорійці, іонійці) або історичних регіонів (Лідія, Фригія), а також використанням префіксів гіпо- (вказував на розташування нижче) та гіпер- (розташування вище). Давні греки розглядали лади не тільки з точки зору їх звуковисотної структури, але й з точки зору естетичного впливу. Наприклад Платон і Аристотель сходились в характеристиці дорійського ладу як мужнього і придатного для виховання, цей лад асоціювався з культом Аполлона. Натомість фригійський зазвичай протиставлявся дорійському, як екстатичний, пов'язаний з культом Діонісія.
Середньовічні ладові системи[ред. | ред. код]
Поширення християнства у Європі визначило особливу роль літургійної музики в європейській культурі, а процеси уніфікації богослужінь супроводжувались і уніфікацією їх музичного супроводження. Так, у Візантійській музиці формується система осьмогласія, закріплена в трудах Івана Дамаскина (VIII століття), аналогічна система з 8 ладів була прийнята і в західній літургійній музиці — григоріанському хоралі.
Середньовічні лади запозичили свої найменування у давньогрецьких, проте в результаті плутанини, допущеної анонімним автором трактату «Alia musica» (IX століття)[6], назви середньовічних ладів не збігаються з назвами давньогрецькими.
Неєвропейські ладові системи[ред. | ред. код]
Якщо давньогрецька ладова система забезпечила домінування в західній музиці 7-ступеневого звукоряду, то в культурі країн Африки та Азії спостерігаються ладові системи з іншою кількістю ступенів.
Так, в Індійській музиці октава поділяється на 22 ступені — «шруті». Традиційній музиці китайців, корейців, татар та інших народів властива пентатоніка. Своєрідні ладові системи властиві арабській музиці, відомі під назвою макамів.
Класифікація ладів[ред. | ред. код]
Сучасна теорія музики класифікує лади як за кількістю ступенів так і за характером інтервалів і виділяє такі групи[7]:
- ангемітонні, тобто безпівтонові звукоряди, основним засобом зв'язків між звуками яких є найпростіші консонанси. Часто трапляються неповні системи, що складаються з трьох-чотирьох (напр., укр. нар. пісня «Дударик»), а іноді й двох звуків. За наявності в такій ладовій системі півтона можна говорити про перехідну форму до діатоніки (напр., укр. нар. пісня «Бігла теличка»). До цієї групи належать усі різновиди пентатоніки;
- діатонічні — 7-ступеневі лади, звуки яких можна розмістити по чистих квінтах, які в свою чергу поділяються на мажорні і мінорні:
| Лад | Нахилення | Особливості | Слухати |
|---|---|---|---|
| Лідійський | Мажорне | IV↗ ступень високий | Приклад |
| Іонійський | Мажорне | Натуральний | Приклад |
| Міксолідійський | Мажорне | VII↘ ступінь низький | Приклад |
| Еолійський | Мінорне | Натуральний | Приклад |
| Фригійський | Мінорне | II↘ ступінь низький | Приклад |
| Дорійський | Мінорне | VI↗ ступінь високий | Приклад |
| Локрійський | - | в основі — зменшений тризвук | Приклад |
- хроматичні, у звукорядах яких трапляються послідовності з двох і більше півтонів.
- мікрохроматичні, де застосовуються інтервали, менші, ніж півтон, нерідко використовуються як компонент перших трьох ладів (напр. в композиціях В. Лютославського, Л. Грабовського).
- екмелічні (лади умовно самостійної групи), тобто системи, де звуки не мають точно визначеної висоти. Досить часто Л. цієї групи змикаються з мікрохроматичними.
Різні лад. системи можуть змішуватися як в одночасності, так і в процесі розгортання худож. часу (у межах однієї побудови).
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
енциклопедичні статті:
- Лад // Українська музична енциклопедія. — К. : Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2011.
- Лад; Лади народної музики // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — Т. 3 : [Л – М]. — С. 20-21; 22-23.
- Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu), стаття «Лад»
- Музыкальный энциклопедический словарь. — М. : «Советская энциклопедия», 1990., стаття «Лад»
українською мовою:
- Надененко Ф. Будова музичної мови (Основи системи Б. Яворського). — К., 1925. — Вип. 1;
- Золочевський В. Ладогармонічні основи української радянської музики. — К., 1964;
- Його ж. Про модуляцію. — К., 1972;
- Його ж. Модуляція і політональність// Укр. муз-во. — К., 1969. — Вип. 4;
- Котляревський І. Діатоніка і хроматика як категорії музичного мислення. — К., 1971;
російською мовою:
- Б. Яворський; «Строение музыкальной речи» (частини 1—3, 1908).
- він же; «Упражнения в образовании ладового ритма», (1915, 1928).
- С. Протопопов; «Элементы строения музыкальной речи», ч. 1-2, М., 1930.
- Ю. Тюлін; Учение о гармонии. М.1966
- він же Натуральные и альтерационные лады, М., 1971
- Лосев А. История античной эстетики. Ранний эллинизм ч.III Музыка [Архівовано 11 грудня 2012 у Wayback Machine.]//История античной эстетики, том V М.: «Искусство», 1979
- Холопов Ю. Н.; Гармония. Теоретический курс. М., 1988.
- Н. Ренёва. [[https://web.archive.org/web/20160306135027/http://gromadin.com/rmusician/archives/3440/comment-page-1#footnote-1-3440 Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] К истории «путаницы» ладов. Средневековое переименование греческих видов октавы]
англійською мовою:
- Barbera, André (1984). «Octave Species». The Journal of Musicology 3, no. 3 (July): 229–41. DOI:10.1525/jm.1984.3.3.03a00020 http://www.jstor.org/stable/763813 [Архівовано 7 листопада 2015 у Wayback Machine.] (Subscription access)
- Mathiesen, Thomas J. (2001a). «Greece, §I: Ancient». The New Grove Dictionary of Music and Musicians, edited by Stanley Sadie and John Tyrrell. London: Macmillan.
Посилання[ред. | ред. код]
- (рос.) Учение о ладах [Архівовано 12 березня 2007 у Wayback Machine.]
- (рос.) Лад и тональность [Архівовано 23 серпня 2011 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||
|
