Мумія (фільм, 1932)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мумія
The Mummy
Mummy 32.jpg
Жанр Фільм жахів, кінофантастика
Режисер Карл Фройнд
Продюсер Карл Леммл мол.
Сценарист Джон Л. Белдерстон
У головних
ролях
Борис Карлофф
Зіта Йоханн
Девід Меннерс
Оператор Чарльз Дж. Стумар
Композитор Джеймс Дитрих
Монтаж Мілтон Керрат
Кінокомпанія Universal Pictures
Тривалість  73 хв.
Країна  США
Рік  1932
IMDb ID 0023245
Кошторис  $196 000

«Мумія» (англ. The Mummy, 1932) — художній фільм Карла Фройнда, один з ряду знаменитих фільмів жахів студії Universal початку 1930-х років.

Сюжет[ред.ред. код]

У 1921 році археологічна експедиція Британського Музею під керівництвом сера Джозефа Уемпла (Артур Байрон) виявляє в Єгипті саркофаг з мумією жерця Імхотепа і закритий ящик, на якому написано попередження про прокльони тому, хто відкриє його. Каїрський лікар і містик доктор Мюллер (Едвард ван Слоун) умовляє Уемпла не йти проти давньої магії. Ральф (Бремвелл Флетчер), молодий асистент Уемпла, розкриває ящик і встигає переписати перші фрази давнього папірусу Тота, яким, за легендами, Ісіда оживила Озіріса. Прочитання навіть частини тексту виявляється досить, щоб Імхотеп ожив, викрав папірус і втік. Проклін збувається — побачивши ожилу мумію, Ральф божеволіє.

У 1932 році інша експедиція Британського Музею, учасником якої є Френк, син Джозефа Уемпла (Девід Меннерс), одержує від місцевого багатого історика-аматора Ардет-Бея (Борис Карлофф) вказівку на місце, де може бути знайдена гробниця принцеси Анксенамун. Гробниця дійсно знайдена, вона запечатана магічною печаткою Семи Шакалів і не розграбована. Археологи з тріумфом передають знайдені скарби і мумію принцеси в Каїрський Музей, де відкривається спеціальна експозиція.

Після закриття музею біля вітрини з тілом Анксенамун залишається Ардет-Бей (насправді він — ожилий Імхотеп), що розвертає папірус Тота і починає «кликати душу» принцеси. На цей заклик відгукується Хелен Гровенор (Зіта Йоханн), дочка губернатора Судану і єгиптянки з древнього роду. Вона входить у транс і, залишивши великосвітський бал, їде на таксі до Каїрського Музею. У цей час охоронець музею виявляє Ардет-Бея біля мумії, намагається викликати підмогу, але вмирає, устигнувши лише вирвати в Ардет-Бея папірус. Піднято тривогу; Ардет-Бей зникає, а папірус Тота попадає в руки до Джозефа Уемпла.

Хелен під дією закляття приїжджає до музею, однак двері замкнені, і Хелен відразу на ґанку втрачає свідомість. Френк, його батько і доктор Мюллер відвозять її в будинок до Уемплів. Залишаючись без свідомості, Хелен вимовляє кілька фраз давньоєгипетською, називаючи імена Імхотепа й Анксенамун. Джозеф Уемпл і доктор Мюллер встановлюють, що вона одержима древнім закляттям, зв'язують це зі знахідкою папірусу і здогадуються, що саме відбулося з мумією Імхотепа десять років тому.

Борис Карлофф у ролі Імхотепа

Хелен повертається свідомість і вони з Френком миттєво закохуються один в одного. Однак незабаром у будинку з'являється Ардет-Бей, що бачить в Хелен нове втілення Анксенамун і намагається заволодіти її свідомістю. Його спробу припиняють Джозеф Уемпл і доктор Мюллер. Ардет-Бей змушений піти. Доктор Мюллер дає Френку, за життя якого він особливо турбується, давній талісман Ісіди, що оберігає від злого чаклунства. Хелен, знесилена боротьбою з чарами Ардет-Бея, змушена залишитися в будинку Уемплів.

Професор Уемпл намагається спалити папірус Тота, але заклинання Ардет-Бея убиває його. Папірус Тота знову виявляється в Ардет-Бея, що прикликає до себе Хелен і показує їй у магічному дзеркалі історію про Імхотепа й Анксенамун. Хелен повертається додому — Ардет-бею потрібен час, щоб підготувати обряд переносу душі Анксенамун у тіло Хелен. Незабаром він знову починає прикликати дівчину до себе — цього разу для того, щоб зробити обряд. Френк спочатку намагається утримати Хелен, але доктор Мюллер умовляє його відпустити її, щоб довідатися, де знаходиться Имхотеп і застати його зненацька.

Заклинання Імхотепа ледь не убиває Френка, але той устигає захиститися амулетом і всього лиш непритомніє. Хелен одна іде до Ардет-Бея; той будить у ній душу Анксенамун, веде в музей і переконує добровільно прийняти ритуальну смерть на вівтарі, щоб він міг за допомогою папірусу Тота і повернути її до життя в безсмертному тілі — зробити ожилою мумією, такою ж, як і він сам. Для того, щоб «звільнити душу» Анксенамун, він спалює мумію своєї коханої. Хелен не хоче вмирати, однак зворотного шляху в Імхотепа вже немає. Для того, щоб повернути Анксенамун, він повинний убити Хелен, і він готовий зробити це будь-що.

У цей момент у Музей уриваються Френк Уемпл і доктор Мюллер. Імхотеп намагається здолати їх, однак амулет оберігає англійців від його заклять. Хелен-Анксенамун зветрається до давньої магії Єгипту і звертає на Імхотепа гнів Ранніх Богів. Статуя Ісіди піднімає жезл. Проклятий папірус палає на вівтарі. Імхотеп умирає.

У ролях[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Ім'я «Імхотеп» було узято Джоном Балдерстоном з ієрогліфічного напису — це ім'я одного з давньоєгипетських архітекторів.
  • Грим для ролі Імхотепа розробляв Джек Пірс. Ретельне накладення гриму для зйомок великих планів займало в нього і Бориса Карлоффа до восьми годин у день.
  • Епізод спогадів Імхотепа про події давнини навмисно знятий у манері німого кіно — без реплік, з характерною виразною жестикуляцією і мімікою персонажів і навіть із дещо зміненою швидкістю зйомки.
  • У початковому варіанті фільму був великий епізод, що показував почергові реінкарнації Анксенамун у різних епохах історії. Цей матеріал був цілком вилучений із прокатної версії фільму за вимогою цензури і вважається втраченим. Єдиним залишком цього епізоду є згадка в титрах Генрі Віктора, що так і не з'явився на екрані у ролі «саксонського воїна».
  • Деякі ситуації і мізансцени фільму майже точно імітують ситуації і мізансцени фільму «Дракула» — першого надпопулярного звукового фільму жахів студії Universal.
  • Ім'я «Імхотеп» стало настільки відомим серед кіноманів у зв'язку з темою Стародавнього Єгипту, що це викликало його пародійні згадки в кінокомедії «Астерікс і Обелікс: Місія Клеопатра» (Asterix & Obelix: Mission Cleopatre, 2002) — воно використовується там у якості «давньоєгипетського вигуку» і як назва коктейлю.

Продовження і рімейки[ред.ред. код]

  • У 1940-х роках було знято кілька прямих і непрямих продовжень і рімейків цього фільму:
  • Поставлений Теренсом Фішером британський рімейк «Мумія» (The Mummy, 1959) (на наших теренах виходив також з назвою «Проклін фараонів») за сюжетом є набагато ближчим до сиквелу «Рука мумії», аніж до оригінального фільму.
  • Надпопулярний блокбастер Стівена Соммерса «Мумія» (The Mummy, 1999) доволі чітко дотримується сюжетної ідеї вихідного фільму, хоча події та інтонації відійшли від нього дуже далеко.

Посилання[ред.ред. код]