Мумія (фільм, 1932)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мумія
The Mummy
Mummy 32.jpg
Жанр Фільм жахів, кінофантастика
Режисер Карл Фройнд
Продюсер Карл Леммл мол.
Сценарист Джон Л. Белдерстон
У головних
ролях
Борис Карлофф
Зіта Йоханн
Девід Меннерс
Кінокомпанія Universal Pictures
Тривалість  73 хв.
Країна  США
Рік  1932
IMDb ID 0023245
Кошторис  000 млн. $

«Мумія» (англ. The Mummy, 1932) — художній фільм Карла Фройнда, один з ряду знаменитих фільмів жахів студії Universal початку 1930-х років.

Сюжет[ред.ред. код]

У 1921 році археологічна експедиція Британського Музею під керівництвом сера Джозефа Уемпла (Артур Байрон) виявляє в Єгипті саркофаг з мумією жерця Імхотепа і закритий ящик, на якому написано попередження про прокльони тому, хто відкриє його. Каїрський лікар і містик доктор Мюллер (Едвард ван Слоун) умовляє Уемпла не йти проти давньої магії. Ральф (Бремвелл Флетчер), молодий асистент Уемпла, розкриває ящик і встигає переписати перші фрази давнього папірусу Тота, яким, за легендами, Ісіда оживила Озіріса. Прочитання навіть частини тексту виявляється досить, щоб Імхотеп ожив, викрав папірус і втік. Проклін збувається — побачивши ожилу мумію, Ральф божеволіє.

У 1932 році інша експедиція Британського Музею, учасником якої є Френк, син Джозефа Уемпла (Девід Меннерс), одержує від місцевого багатого історика-аматора Ардет-Бея (Борис Карлофф) вказівку на місце, де може бути знайдена гробниця принцеси Анксенамун. Гробниця дійсно знайдена, вона запечатана магічною печаткою Семи Шакалів і не розграбована. Археологи з тріумфом передають знайдені скарби і мумію принцеси в Каїрський Музей, де відкривається спеціальна експозиція.

Після закриття музею біля вітрини з тілом Анксенамун залишається Ардет-Бей (насправді він — ожилий Імхотеп), що розвертає папірус Тота і починає «кликати душу» принцеси. На цей заклик відгукується Хелен Гровенор (Зіта Йоханн), дочка губернатора Судану і єгиптянки з древнього роду. Вона входить у транс і, залишивши великосвітський бал, їде на таксі до Каїрського Музею. У цей час охоронець музею виявляє Ардет-Бея біля мумії, намагається викликати підмогу, але вмирає, устигнувши лише вирвати в Ардет-Бея папірус. Піднято тривогу; Ардет-Бей зникає, а папірус Тота попадає в руки до Джозефа Уемпла.

Хелен під дією закляття приїжджає до музею, однак двері замкнені, і Хелен відразу на ґанку втрачає свідомість. Френк, його батько і доктор Мюллер відвозять її в будинок до Уемплів. Залишаючись без свідомості, Хелен вимовляє кілька фраз давньоєгипетською, називаючи імена Імхотепа й Анксенамун. Джозеф Уемпл і доктор Мюллер встановлюють, що вона одержима древнім закляттям, зв'язують це зі знахідкою папірусу і здогадуються, що саме відбулося з мумією Імхотепа десять років тому.

Борис Карлофф у ролі Імхотепа

Хелен повертається свідомість і вони з Френком миттєво закохуються один в одного. Однак незабаром у будинку з'являється Ардет-Бей, що бачить в Хелен нове втілення Анксенамун і намагається заволодіти її свідомістю. Його спробу припиняють Джозеф Уемпл і доктор Мюллер. Ардет-Бей змушений піти. Доктор Мюллер дає Френку, за життя якого він особливо турбується, давній талісман Ісіди, що оберігає від злого чаклунства. Хелен, знесилена боротьбою з чарами Ардет-Бея, змушена залишитися в будинку Уемплів.

Професор Уемпл намагається спалити папірус Тота, але заклинання Ардет-Бея убиває його. Папірус Тота знову виявляється в Ардет-Бея, що прикликає до себе Хелен і показує їй у магічному дзеркалі історію про Імхотепа й Анксенамун. Хелен повертається додому — Ардет-бею потрібен час, щоб підготувати обряд переносу душі Анксенамун у тіло Хелен. Незабаром він знову починає прикликати дівчину до себе — цього разу для того, щоб зробити обряд. Френк спочатку намагається утримати Хелен, але доктор Мюллер умовляє його відпустити її, щоб довідатися, де знаходиться Имхотеп і застати його зненацька.

Заклинання Імхотепа ледь не убиває Френка, але той устигає захиститися амулетом і всього лиш непритомніє. Хелен одна іде до Ардет-Бея; той будить у ній душу Анксенамун, веде в музей і переконує добровільно прийняти ритуальну смерть на вівтарі, щоб він міг за допомогою папірусу Тота і повернути її до життя в безсмертному тілі — зробити ожилою мумією, такою ж, як і він сам. Для того, щоб «звільнити душу» Анксенамун, він спалює мумію своєї коханої. Хелен не хоче вмирати, однак зворотного шляху в Імхотепа вже немає. Для того, щоб повернути Анксенамун, він повинний убити Хелен, і він готовий зробити це будь-що.

У цей момент у Музей уриваються Френк Уемпл і доктор Мюллер. Імхотеп намагається здолати їх, однак амулет оберігає англійців від його заклять. Хелен-Анксенамун зветрається до давньої магії Єгипту і звертає на Імхотепа гнів Ранніх Богів. Статуя Ісіди піднімає жезл. Проклятий папірус палає на вівтарі. Імхотеп умирає.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Ім'я «Імхотеп» було узято Джоном Балдерстоном з ієрогліфічного напису — це ім'я одного з давньоєгипетських архітекторів.
  • Грим для ролі Імхотепа розробляв Джек Пірс. Ретельне накладення гриму для зйомок великих планів займало в нього і Бориса Карлоффа до восьми годин у день.
  • Епізод спогадів Імхотепа про події давнини навмисно знятий у манері німого кіно — без реплік, з характерною виразною жестикуляцією і мімікою персонажів і навіть із дещо зміненою швидкістю зйомки.
  • У початковому варіанті фільму був великий епізод, що показував почергові реінкарнації Анксенамун у різних епохах історії. Цей матеріал був цілком вилучений із прокатної версії фільму за вимогою цензури і вважається втраченим. Єдиним залишком цього епізоду є згадка в титрах Генрі Віктора, що так і не з'явився на екрані у ролі «саксонського воїна».
  • Деякі ситуації і мізансцени фільму майже точно імітують ситуації і мізансцени фільму «Дракула» — першого надпопулярного звукового фільму жахів студії Universal.
  • Ім'я «Імхотеп» стало настільки відомим серед кіноманів у зв'язку з темою Стародавнього Єгипту, що це викликало його пародійні згадки в кінокомедії «Астерікс і Обелікс: Місія Клеопатра» (Asterix & Obelix: Mission Cleopatre, 2002) — воно використовується там у якості «давньоєгипетського вигуку» і як назва коктейлю.

Продовження і рімейки[ред.ред. код]

  • У 1940-х роках було знято кілька прямих і непрямих продовжень і рімейків цього фільму:
  • Поставлений Теренсом Фішером британський рімейк «Мумія» (The Mummy, 1959) (на наших теренах виходив також з назвою «Проклін фараонів») за сюжетом є набагато ближчим до сиквелу «Рука мумії», аніж до оригінального фільму.
  • Надпопулярний блокбастер Стівена Соммерса «Мумія» (The Mummy, 1999) доволі чітко дотримується сюжетної ідеї вихідного фільму, хоча події та інтонації відійшли від нього дуже далеко.

Посилання[ред.ред. код]