Мурашко Олександр Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Олександрович Мурашко
Олександр Олександрович Мурашко фото 1905-06.jpg
Фото О. О. Мурашка, 19051906 років.
Дата народження 26 серпня (7 вересня) 1875(1875-09-07)
Місце народження Київ, Російська імперія
Дата смерті 14 червня 1919(1919-06-14) (43 роки)
Місце смерті Київ, Україна
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Жанр художник, педагог і громадський діяч
Навчання Петербурзька академія мистецтв
Напрямок реалізм, імпресіонізм

Олекса́ндр Олекса́ндрович Мура́шко (*26 серпня (7 вересня) 1875(18750907), Київ — †14 червня 1919, Київ) — український живописець, педагог і громадський діяч. Племінник Миколи Мурашка (1844–1909) — українського художника і педагога[1].

Життєпис подій і творчості[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Олександр Олександрович Мурашко народився 26 серпня (7 вересня) 1875 року в Києві. До семи років жив біля містечка Борзни на Чернігівщині, де виховувався бабусею, простою селянкою, яка своїми оповідями про героїчні часи козацтва і народною мудрістю пробуджувала в дитини уяву, любов до природи.

Після одруження матері, Марії Іванівни Крачковської, хлопець переїжджає до Чернігова, де в його вітчима, Олександра Мурашка, була невелика іконописна майстерня, заснована 1827 року. Господар став активно залучати пасинка до роботи.

Реклама іконостасної майстерні Мурашка О. І., 1900 рік

Наприкінці 1880-х, отримавши замовлення на проведення оформлювальних робіт (ґрунтування стін, малярні і позолотні роботи, виготовлення меблів), вітчим разом із сім'єю й майстернею перебирається до Києва. Майстерню розташували у власному будинку на Малій Житомирській, 14.

Підліток опинився в центрі знаменної події, яка сколихнула художні кола Російської імперії: на його очах народжувались розписи Володимирського собору. Олександр спостерігав за роботою таких майстрів, як В. Васнєцов, М. Нестеров. Саме вони та професор Адріан Прахов першими звернули увагу на потенціал «худого, високого, лохматого, соромливого» підлітка.

Малювання для Мурашка стає сенсом життя:

« «Якось розмалював недавно побілену стіну сходів, за що отримав значного прочухана. Мріяв: коли виросту - стану великим художником, але батько й слухати про це не хотів. Йому були потрібні працівники в іконописній майстерні...»  »

Конфлікти з вітчимом змусили п'ятнадцятирічного Сашка залишити родину і заробляти на життя самостійно. Ночував на схилах Дніпра, на баржах — застудився, але Олександр Іванович не прийшов на допомогу, адже хотів скорити пасинка своїй волі.

Розумів хлопця й підтримував його бажання стати художником не Олександр, а Микола Іванович Мурашко — дядько Олександра Мурашка, рідний брат вітчима, засновник і незмінний керівник Київської малювальної школи (відомої також за його іменем).

Зусиллями Прахова, Васнєцова і Нестерова опір Олександра Івановича було зламано. Примирившись із ним і отримавши деяку суму грошей на дорогу, Мурашко їде до Петербурга.

Академія[ред.ред. код]

Фотопортрет О. Мурашка, 1895

Восени 1894 року Олександр Мурашко вступає до Вищого художнього училища при Петербурзькій Академії, а в 1896 стає студентом майстерні Іллі Рєпіна, кумира петербурзької молоді. Мурашко зі своїми товаришами Борисом Кустодієвим (1878–1927), Філіпом Малявіним (1869–1940), навчалися гуманістичним ідеалам його мистецтва, наслідували принципам його живописних методів — вільній манері письма з її пастозним розмашистим мазком і пластичною проробкою форми.

Під впливом Рєпіна сформувався талант Мурашка-портретиста, про що свідчать його ранні, відмічені високим рівнем професіоналізму, твори. Одним з них є портрет Миколи Петрова, в якому глибина психологічного трактування поєднана з динамізмом композиції.

Репінська школа поклала реалістичні основи мистецтва Мурашка. До яких живописно-декоративних пошуків не звертався надалі художник, він завжди затверджував реальність буття як найвищий прояв краси світу.

Європа[ред.ред. код]

Париж і Мюнхен — два найбільші художні центри Європи початку ХХ століття, один з яких представляв мистецтво імпресіонізму і постімпресіонізму та свій варіант арт нуво, а другий — модерну. Перебуваючи за кордоном у 190103 роках, Мурашко, безперечно, відчув їхній вплив. Втім, потрапивши до Парижу, він в першу чергу відвідує Лувр, де уважно вивчає твори іспанця Веласкеса (1599–1660): його симпатії все ще на боці старих майстрів.

Поступово під впливом безпосередньо вражень від особливостей життя і побуту міста, від побаченого в музеях, на виставках, в живопису Мурашка з'являються певні новації, які походять від основ імпресіонізму.

Художник прагне до більшої витонченості тональних переходів, передачі рефлексів вечірнього штучного освітлення, яке створює виразні світові ефекти. Розуміючи, що «Париж — прекрасне місце для загального розвитку, а не для роботи», майстер вирушає до Мюнхену, з його по-німецьки діловим художнім життям. В Німеччині він серйозно займається вдосконаленням свого малюнку, а також знайомиться з роботами представників мюнхенської сецесії.

Вже під час перебування у Франції Мурашко намагається використовувати певні прийоми стилю модерн — в композиції, в формотворенні кольорових мас і лінійних ритмів. Йому імпонують естетичні принципи цього стилю, прагнення повернути втрачену імпресіоністами пластичну матеріальність живопису. Але Мурашко залишається далеким від образної штучності модерну, його міфологічно-символічних алегорій. Художник знаходить свою дещицю умовності в реальності. За його узагальненнями завжди стоїть живий, невигаданий світ.

Визнання[ред.ред. код]

Ескіз до картини «Карусель», 1905

1904 року Мурашко повертається до Петербурга. Опинившись в звичному для себе середовищі, багато працює, прагнучи на практиці закріпити все те, що вже пройшов, і знайти те нове, що могло б ствердити власні позиції. Таким новим твором стає для художника картина «Карусель» (1906), яка принесла Мурашкові світове визнання: представлена на Мюнхенській міжнародній виставці, вона отримала золоту медаль. Художник отримує запрошення із столиць і міст Європи — Берліна, Відня, Парижа, Амстердама, Мюнхен, Венеції.

Персональну виставку з 25 робіт Мурашко експонував в Берліні, Кельні, Дюссельдорфі (1909). В 191112 роках художник брав участь у виставках мюнхенського «Сецесіону». Твори українського митця користувалися незмінним успіхом в Європі, їх відзначала художня критика, друкували журнали. Картина ж «Карусель» була придбана з самої виставки для Музею образотворчих мистецтв Будапешта.

Ескіз до картини «Карусель» (1906) зберігає Національний художній музей України.

Визнання Олександра Мурашка стало визнанням не лише окремого художника, а й його Батьківщини. Завдяки Мурашку українське мистецтво вийшло зі стану вузько національного, провінційного, талант митця підняв його до західноєвропейського рівня, а його твори були долучені до контексту світового художнього процесу.

Київ[ред.ред. код]

Похорон кошового. 1900 рік

Київ був містом, яке Мурашко по-справжньому любив:

« «тут сонце, тут чудесна природа, тут власна культура...»  »

В 1907 році художник повертається в батьківський дім. Починається час активної роботи, спрямованої на створення своєї самобутньої образно-пластичної системи.

Від традиції Мурашко переходить до новаторства. В його живописі органічно з'єднались імпресіоністична пленерність і етюдність з чіткою організацією форм, їх декоративним узагальненням і монументалізацією. Все це сповнене силою емоцій художника — темпераментного, динамічного, із почуттям краси світу в душі.

Прагнення віднайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку XX століття. В Україні митець Мурашко став першим, хто пішов шляхом пошуків та експериментів. Від імпресіоністів йде його ескізність, від арт нуво манера писати широким пензлем, а реалізм оберігав від порожньої формотворчості. Його художня манера схожа з віртуозною художньою манерою шведського художника Андерса Цорна (1860–1920). Але й віртуозу Цорну далеко до колористичних скарбів, що мав не менш талановитий Олександр Мурашко. За ним йшли А. Манєвич, Ф. Кричевський, О. Богомазов, О. Екстер, А. Петрицький тощо.

Щаблі еволюції творчості художника можна спостерігати на його портретних творах. Помітно, як поступово художник виводить свою модель з інтер'єру на природу, яка виступає не тлом, а органічним середовищем, яка перебуває в емоційному та духовному зв'язку з людиною. Так у полотні «Портрет Людмили Куксиної» (1910) Мурашка хвилює ліричний підтекст образу, світлоносність прозорого повітря і білого снігу, на якому так виразно намальовано витончений, темний жіночий силует. Помітним є шлях майстра від колористичної стриманості, притаманний його раннім роботам, до такої посиленої кольорової інтонації, що портрет перетворюється на знак краси та щастя. Можна також простежити зміни в його ставленні до моделі: від поглибленого психологізму — до більш узагальненого трактування образу, підпорядкованого живописно-пластичним задумам художника. Хоча кожне обличчя на його портретах має свій особистий настрій попри ескізність та широкі мазки фарб.

«Селянська родина» — одне з найвідоміших полотен майстра на народну тематику

Зміни відбуваються й в його трактовці народної теми — вона ускладнюється, образи стають більш глибокими, справді психологічними. Вихор веселощів ярмарку вщухає й дає місце тихому суму, спокою, стану, коли людина залишається наодинці із світом своїх почуттів. Декоративізм синтезується з психологізмом. Народне сприйняття краси стає для Мурашка вирішальним фактором. Воно — в яскравості святкового вбрання селянок, у внутрішній красі природи, в повільному ритмі ліній, форм, притаманних народному устрою.

Водночас Мурашка, людину активну, діяльну, займає не лише творча робота. Чудовий організатор, він сам захоплювався і вмів захоплювати інших. Пан Олександр мріяв перетворити Київ на великий художній центр, подібний до Мюнхена, відкрити в ньому Академію мистецтв.

Багато сил віддавав Мурашко вихованню молодих митців. В 1909 році почав викладати в Київському художньому училищі, яке залишив в 1912 через консерватизм дирекції, — «не хотів витрачати сили на боротьбу з окамінілостями».

1913 року Мурашко відкриває власну студію в домі Гінзбурга, на вулиці Інститутській 16. Це була одна з найвищих в місті будівель — 11 поверхів, а студія розмістилася на горищі. Викладання в ній було організоване академічно серйозно і в багато чому нагадувало принципи школи Миколи Мурашка. Окрім малюнку і живопису, читалися лекції з історії та філософії мистецтва. Багато молоді переходило з училища до студії на Інститутській.

Художник А. Петрицький пригадував:

« «В студії було більше пошуків, цікавіше. Кожному учню Олександр Олександрович намагався відкрити очі на природу і показати, як передавати природу живописом. Він застерігав від розмальовування та від чорноти в картинах. Він вчив зустрічатися з природою як зі святом...»  »

Після смерті батька в 1910 Мурашко продає квартиру на Малій Житомирській і купує невеликий будинок з садом на Лук'янівці, будує майстерню. Йому подобається тихе передмістя, де так чудово працювати. Мріє перетворити вулицю Боггоутівську на своєрідне «мистецьке містечко», пропонує друзям оселитися поруч.

Перерване життя[ред.ред. код]

Могила Олександра Мурашка на Лук'янівському цвинтарі

Останні роки життя митця були складними і суперечливими для майстра. З одного боку, втілено його давню мрію — в 1917 році відкрито Українську Академію образотворчого мистецтва. Мурашко був одим із найактивніших її організаторів. До роботи в Академії були залучені такі видатні українські художники, як Георгій Нарбут, Федір Кричевський, Абрам Маневич,Михайло Бойчук, Микола Бурачек. Сам Мурашко очолив одну з майстерень живопису.

З іншого боку — викладання, робота в Художній Раді при Народному Комісаріаті освіти забирали безліч сил і часу. Ось як про це писав сам художник у 1918 році:

« «Майже два роки нічого не роблю, всього мене втягнуто в організацію художнього життя України, і питання стоїть настільки гостро і складно, що уникнути цього нема жодної можливості. Але твердо сподіваюсь, що, віддавши належне суспільності, буду відпущений для тихої праці...»  »

Але навіть в небагатьох творах складного постреволюційного часу, явно проступають нові риси його живописної манери. В картині «Жінка з квітами» Мурашко немов повертається до часів юності, до уроків Рєпіна. Художник легко і точно моделює пластику жіночого обличчя, фігури, оперує тональними переходами, світлотінню. Але завіса, що слугувала тлом, сукня моделі, квіти в її руках написані широко, експресивно, точно. В них — той, звичний Мурашко, з його декоративним багатством реального життя.

Олександра Мурашка було вбито червневої ночі 1919 року неподалік від власного будинку на Лук'янівці пострілом в потилицю. Тодішня преса писала, що «був пограбований і забитий бандитами».

Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі (дільниця № 20, ряд 14, місце 37). Група авторів надгробного пам'ятника — Р. Гавриленко, М. Хіміч, В. Чечіль; керівник цього творчого колективу — М. Стороженко.

Основні твори[ред.ред. код]

Твори Олександра Мурашка зберігаються в музеях України, Угорщини, Білорусі, Росії, Азербайджану.

Основні твори (подано у формі таблиці):
  • Портрет Миколи Петрова, 1897–1898
  • Портрет Олени Мурашко, 1898–1899
  • Портрет Ольги Нестерової, 1900
  • Похорон кошового, 1900
  • Парижанки. Біля кафе, 1902–1903
  • Дівчина в червонім капелюшку, 1902–1903
  • Дівчинка з собакою. Портрет Т.Язевої, 1903–1904
  • Портрет професора Адріяна Прахова, 1904
  • Зима, 1905
  • За п'яльцями. Портрет Єлени Прахової, 1905
  • Карусель, 1906
  • На кормі. Портрет Жоржа Мурашка, 1906
  • Сонячні плями. Портрет Жоржа Мурашка, 1908
  • Портрет Маргарити Мурашко, 1909
  • Благовіщення, 1909
  • Портрет Людмили Куксіної, 1910
  • Портрет Вери Дитятіної, 1910
  • Портрет Вери Єпанчиної,1910
  • Біля ставка. Портрет Маргарити Мурашко, 1913
  • Селянська родина, 1914
  • Праля, 1914
  • Портрет старої жінки, 1916
  • Жінка з квітами, 1918
  • Автопортрет, 1918
Галерея творів О. О. Мурашка:

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Олександр Мурашко. Альбом. (автор-упорядник Членова Л. Г.), К.: «Мистецтво», 1980
  • Членова Л. Г. [вступна стаття] // Олександр Мурашко. Альбом. (автор-упорядник Членова Л. Г.), К.: «Мистецтво», 1980, стор. 5—20
  • Словник художників України
  • Професори НАОМА (1917–2007) //Дослідницькі та науково-методичні праці: Зб. наук. пр. Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. — К. — 2007. Спецвипуск.