Муса Джаліль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Муса Джаліль
Муса улы Җәлил
Calil student 1929.jpg
Муса Джаліль в молодості
Народився 2 лютого (15 лютого) 1906(1906-02-15)
село Мустафіно, Оренбурзька губернія, Російська імперія
Помер 25 серпня 1944(1944-08-25) (38 років)
Берлін, Третій рейх
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Діяльність письменник, поет
Нагороди
Герой Радянського Союзу Ленінська премія
Орден Леніна

Муса́ Джалі́ль (справжнє ім'я Мустафа Мустафаєвич Залілов, тат. Муса Мостафа улы Җәлил, * 2 лютого 1906, Мустафіно, нині Оренбурзька область РФ — 25 серпня 1944, Берлін) — татарський[1] поет. Відповідальний секретар правління Спілки письменників Татарстану. Воїн легіону «Ідель-Урал».

Життєпис[ред.ред. код]

Шоста дитина в татарській родині.

Перший твір надрукований 1919 року у військовій газеті «Кызыл йолдыз» («Червона зірка»). 1925 у Казані вийшла його перша збірка поем «Барабыз» («Ми йдемо»). Також написав 4 лібрето для опер «Алтын чэч» (1941) та «Ільдар» (1941).

1941 року закликаний у сталінську армію. Воював на Ленінградському та Волховському фронтах армії СРСР, був кореспондентом воєнно-фронтової газети «Отвага», яка пропагувала комунізм, войовничий атеїзм та ненависть за національною ознакою.

У червні 1942 важко поранений і потрапив у німецький полон. Після видужання добровільно вступив у антисталінський легіон «Ідель-Урал», утворений з полонених татар, башкортів і представників інших країн Надволжя — Мордовії, Удмуртії, Марій-Ел, Чувашії. Довгий час приховував своє справжнє ім'я — аби не наразитися на розстріл як колишній член ВКП (б). Працював у відділі пропаганди Легіону, де обстоював ідею державної незалежності Татарстану у післявоєнний час. Разом з Абдуллою Алішем брав активну участь у поширенні антифашистських листівок.

Страчений нацистами 1944 у в'язниці Пльотцензее.[2] В одній із берлінських в'язниць у 1942–1944 роках написав цикл віршів «Моабитські зошити» (тат. Moabit dəftəre, Моабит дәфтәре).

Доля після смерті[ред.ред. код]

Цикл віршів «Моабитські зошити» має антигітлерівську, але не антинімецьку спрямованість. Саме ці вірші нарочито високо підносилися сталінською пропагандою. Вони мали засвідчити нібито каяття Муси Джаліля за перебування в легіоні «Ідель-Урал», хоча підтверджень цьому немає. Бо він ніколи не полишав легіону «Ідель-Урал» і був страчений як його солдат.

Аби нейтралізувати контарверсійну постать Муси Джаліля в очах татарської спільноти, сталінська пропаганда вдалася до парадоксального кроку: замість наклепів та засуджень зрадника — шалена героїзація Джаліля, аж до присвоєння йому посмертно звання Героя Радянського Союзу. Проте після розвалу СРСР у Татарстані почали відкрито говорити про «альтернативний шлях» Джаліля — і як антисталініста, і як антинациста.

У татарському суспільстві досі існують різні трактування творчості та біографії поета, зокрема робиться акцент на його добровільному перебуванні на службі в німецькому Вермахті, а участь у підготовці заколоту рахуються як самостійний вчинок воїна-татарина, а не як акція в інтересах СРСР. Своєрідний каталог подібних версій відтворено в літературній формі у п'єсі «Барбаросс инкыйразы» («Провал плану Барбаросса»), оприлюдненої в журналі «Мирас» (Спадок). Авторів п'єси уряд РФ переслідує кримінально[3], намагаючись не випустити із пляшки Джина татарського гуманізму — антисталінського та антинацистського водночас.

У Казані М. Джалілю встановлено пам'ятник. Його твори включені до сучасних шкільних програм з татарської літератури.

Джерела[ред.ред. код]

  • П. П. Соса, С. І. Кривенко, В. Б. Страшевич. Вулиці Черкас. Історичний нарис. — Черкаси, 1997.

Посилання[ред.ред. код]