Мухаджирський рух
Мухаджи́рський рух або мухаджи́рство (махаджирство; араб. المهاجرون «переселенці, емігранти») — масове і цілеспрямоване переселення правовірних мусульман в мусульманську країну з немусульманських країн, де мусульмани є меншиною або найчастіше мухаджирами стають втікачі внаслідок воєнних дій (наприклад, анексія християнською державою мусульманської країни), що не бажають миритися зі становищем релігійної (і національної) меншини, часто утисками своїх прав і свобод, а нерідко і загрозами фізичного існування.
Етимологія [ред.]
Мухаджи́ри (араб. букв. «переселенці») — термін, що походить від арабського слова хіджра «переселення». Первинно поняття стосувалось історичного (622 рік) переселення з Мекки до Ясрибу (майбутня Медіна) групи перших вірників-мусульман на чолі з самим Пророком Мухамедом, що втікали від переслідувань язичників.
В історичній літературі термін мухаджири, мухаджирський рух пов'язаний з конкретними масовими переселеннями мусульманського населення, що історично мали місце, в т.ч. і на території колишньої Російської імперії.
Історія мужаджирських рухів [ред.]
Мухаджирський рух охоплював у різний час чимало країн — зазвичай як наслідки загарбницьких війн (напр., загарбання Кавказа і Крима Російською імперією), але також як результат компромісів (переселення урдумовних індійських мусульман до Пакистану).
Прикладами мухаджирських рухів є:
- Втеча мусульман Хорезма у сусідні мусульманські країни після завоювання Середньої Азії монгольськими ордами Чингісхана. До речі, одним із таких переселенців був поет Румі, що емігрував із Афганістана в Османську імперію.
- Маври (Мориски), що за власною волею або й за примусом, переселялися з Іспанії до Магриба після завершення Реконкісти.
- Переселення кримських татарів до Османської Туреччини після завоювання Російською імперією Кримського ханства в 1783 році.
- Масові переселення представників кавказьких мусульманських народів до Туреччини після остаточного завоювання Кавказу Російською імперією наприкінці XIX столітті як завершення численних Російсько-турецьких війн.
- Залишення своїх місць проживання балканськими турками, албанцями, босняками, циганами, туркомовними греками тощо та їхній переїзд до Туреччини у 1878—1923 роки через втрату Османською імперією володінь у Східній та Південно-Східній Європі.
- Переселення урдумовних мусульман Індії до Пакистану в сер. XX ст. як результат двосторонніх домовленостей між державами, що здобули незалежність і окремі статуси.
- Мухаджирами можна назвати й палестинських арабів, що змушені покидати впродовж ХХ ст. свої етнічні землі й переселятися до ін. мусульманських держав (в першу чергу, Сирію та Ліван), що особливо активізувалось зі створенням єврейської держави Ізраїль (1948).
- Втеча афганців до Ірану і Пакистану після вторгнення СРСР до Афганістана у 1979 році.
