Мухаммед Асад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мухаммед Асад
محمد اسد
Muhammad Asad.jpg
Народився 12 червня 1900
Flag of Austria-Hungary 1869-1918.svg Львів, Австро-Угорщина
Помер 20 лютого 1992
Flag of Spain.svg Міхас, Іспанія
Громадянство Австро-Угорщина, Пакистан, Іспанія
Національність єврей
Ім'я при народженні Леопольд Вейс
Відомий журналіст, дипломат, письменник
Конфесія іслам

Мухамме́д Аса́д (урду محمد أسد), ім'я при народженні Леопольд Вейс (івр. לאופולד וייס; нар. 12 червня 1900 у Львові — помер 20 лютого 1992 в Міхасі) — журналіст, ісламський письменник, дипломат, представник Пакистану в ООН. Син львівського єврейського адвоката, онук чернівецького рабина, який після прийняття в Палестині ісламу взяв ім'я Мухаммед Асад.

Зміст

Біографія [ред.]

Дитинство [ред.]

Леопольд Вейс народився 1900 року у Львові у родині відомого єврейського адвоката Карла Вейса. Його дідом був рабин із Чернівців, старійшина однієї із найшанованіших рабинских династій, що налічує кілька поколінь.

У 13-літньому віці Леопольд уже вільно орієнтувався в Танасі, розбирав складні місця з Мішни і Гемари. Разом із батьками він часто відвідував Відень та Берлін, подорожував у Альпах, бував на Північному і Балтійському морях.

Після Першої світової війни родина Вейсів переїхала до Відня. Юнак вступив на відділення історії мистецтв Віденського університету, хоча більше часу проводив не в навчальних аудиторіях, а у віденських кав'ярнях.

Берлін [ред.]

Коли Леопольду виповнилося двадцять, він залишив рідний дім і поїхав у Берлін, аби стати журналістом. Деякий час він працював асистентом відомого кінорежисера Мурнау, після чого перейшов на роботу в одне із берлінських інформаційних агентств. Тривалий час він не міг проявити себе, та коли у німецьку столицю прибула дружина Максима Горького, Леопольду завдяки майже маніакальній наполегливості вдалося зустрітися з нею і взяти інтерв'ю.

Єрусалим [ред.]

Навесні 1922 року Вейс одержав лист із Єрусалима від свого дядька Доріана Фейгенбаума, лікаря місцевої психіатричної клініки, одного з перших студентів Зиґмунда Фройда, із запрошенням його відвідати та деякий час пожити у місті.

Екзотика Єрусалима заінтригувала Лео, але увагу молодої людини привернули не євреї-одновірці, а араби, до яких він відчув більшу симпатію. У своїх статтях для газети «Франкфуртер Цайтунг», кореспондентом якої на Близькому Сході він став, Вейс не тільки виступав проти Декларації Бальфура, що підтримала створення єврейського національного осередку в Палестині, але й протестував проти будь-яких зазіхань євреїв на «арабську землю». Він говорив про це Хаїму Вейцману та іншим лідерам сіоністів, з якими зустрічався в Єрусалимі. Поступово він прийшов до доленосного для себе рішення — прийняти іслам.

Навернення в іслам [ред.]

Повернувшись у Берлін він одружився з Ельзою, художницею, що була на 15 років старшою за нього і мала шестирічного сина від попереднього шлюбу. Через якийсь час після одруження Вейс у невеликій мусульманській громаді Берліна прийняв іслам. Через декілька тижнів в іслам перейшли також Ельза та її син. Він змінив своє ім'я на Мухаммед Асад (ассад — у перекладі з арабської «лев», що еквівалентно його імені Леопольд).

У січні 1927 року Мухаммед Асад зі своїми близькими здійснив хадж у Мекку. Але тут його спіткало нещастя: отруївшись, раптово померла Ельза. Асад відправив пасинка назад у Німеччину, а сам поглибився у вивчення Корану. Водночас, аби забезпечити собі засоби для існування, він писав огляди для трьох німецьких газет про становище на Близькому Сході.

Одного разу у бібліотеці Великої мечеті Мекки Мухаммед познайомився із сином тодішнього правителя регіону Хіджи ібн Сауда. Той запросив його в палац, представив батьку і після короткої бесіди Мухаммед став радником бедуїнського короля. Проте через деякий час Мухаммед разом з новою 15-літньою дружиною Монірою, дочкою одного з місцевих шейхів, і сином-немовлям втік до Індії, а кількома роками по тому з'явився у відокремленій від Індії новій мусульманській державі Пакистані.

Представник Пакистану [ред.]

1951 року пакистанський уряд призначив Мухамеда Асада своїм послом в ООН. Зустрічаючись тут із ізраїльськими делегатами, він демонстративно відвертався від них, за що одержав кличку «єврейський віровідступник».

У Нью-Йорку Асад познайомився з молодою дівчиною на ім'я Поліна з польської родини, що емігрувала в Сполучені Штати, і закохався в неї. Незабаром Поліна також прийняла іслам і стала зватися Хамідою, після чого Асад одружився з нею, а попередню дружину — Моніру відіслав до батька у Саудівську Аравію. Цей вчинок викликав невдоволення пакистанської влади — високопоставленому чиновнику, що представляє в ООН інтереси їхньої країни, не варто було зв'язуватися з американкою, хоч і оберненою в іслам.

Іспанія [ред.]

Асад не став чекати цілком імовірних санкцій і подав у відставку. Оселившись в Іспанії він написав книгу мемуарів «Дорога в Мекку».

Книги [ред.]

  • Jerusalem in 1923: The Impressions of a Young European (1923)
  • The Spirit of Islam (1934)
  • The Concept of Religion in the West and in Islam (1934)
  • The Spirit of the West (1934)
  • Sahih Al-Bukhari: The Early Years of Islam (1935–1938)
  • Towards a Resurrection of Thought (1937)
  • What Arafat? (1946)
  • The Outline of a Problem (вересень 1946)
  • Is Religion a Thing of the Past? (October 1946)
  • This Law of Ours (листопад 1946, грудень 1946, січень 1947)
  • Construction or Destruction? (лютий 1947)
  • That Business of Imitation (квітень 1947)
  • What do we mean by Pakistan? (травень 1947)
  • Notes and Comments (травень 1947)
  • Towards an Islamic Constitution (липень 1947)
  • Notes and Comments (липень 1947)
  • Calling All Muslims (вересень 1947)
  • Islamic Reconstruction (березень 1948)
  • Islamic Constitution Making (березень 1948)
  • The Road to Mecca (1954)
  • The Encounter of Islam and the West (1959)
  • Islam and the Spirit of our Times (1960)
  • The Principles of State and Government in Islam (1961)
  • Islam and Politics (1963)
  • Jerusalem: The Open City (1970ті)
  • The Meaning and Significance of the Hijrah (1979)
  • The Message of the Qur’an (1980)
  • The Principles of State and Government in Islam (1980)
  • Sahih al-Bukhāri (1981)
  • A Vision to Jerusalem (1982)
  • Jerusalem: A City for all People (1982)
  • A Tribe That Kept Its Name (1985)

Джерела [ред.]