Мухаммед Асад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мухаммед Асад
محمد اسد
Muhammad Asad.jpg
Народився 12 червня 1900(1900-06-12)
Австро-Угорщина Львів, Австро-Угорщина
Помер 20 лютого 1992(1992-02-20) (91 рік)
Іспанія Міхас, Іспанія
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина, Пакистан, Іспанія
Національність єврей
Ім'я при народженні Леопольд Вайс
Відомий журналіст, дипломат, письменник
Конфесія іслам

Мухамме́д Аса́д (урду محمد أسد), ім'я при народженні Леопольд Вайс (івр. לאופולד וייס‎; * 12 червня 1900, Львів — ↑ 20 лютого 1992, Міхас, Іспанія) — німецький журналіст, видатний ісламський письменник, мислитель, дипломат, представник Пакистану в ООН на поч. 1950-х рр., перекладач Корану англійською мовою. Син єврейського адвоката, після прийняття ісламу взяв ім'я Мухаммед Асад.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Народився у родині відомого єврейського адвоката Карла Вайса. Його дід був рабин із Чернівців, старійшина однієї з найшанованіших рабинских династій, що налічувала кілька поколінь.

Про своє дитинство, проведене на теперішній вулиці Левицького (Львів) згадував так:

«Моє дитинство пройшло у Львові — в той час під австрійським володінням — у будинку і на вулицях, які були одночасно тихими і величними. Довга вулиця мала якусь припорошену елегантність, з каштановими деревами і дерев'яною проїжджою частиною, на якій відбивалися копита коней. Я обожнюю цю вулицю зі свідомістю, що виходить далеко за межі мого дитинства, і не тому, що ця вулиця була моїм домом: я любив її, гадаю, через особливу ауру шляхетної самосвідомості, з якою вона лилася з розкішного центру цього прекрасного міста в бік мовчазного лісу на околиці і великого цвинтаря, захованого в цьому лісі.»

У 13-літньому віці Леопольд вільно орієнтувався в Танасі, розбирав складні місця з Мішни і Гемари. Разом із батьками він часто відвідував Відень і Берлін, подорожував у Альпах, бував на Північному та Балтійському морях.

Після Першої світової війни родина Вайсів переїхала до Відня. Юнак вступив на відділення історії мистецтв Віденського університету, хоча більше часу проводив не в навчальних аудиторіях, а у віденських кав'ярнях.

Берлін[ред.ред. код]

1920 — кинув університет, залишив Відень і переїхав у Берлін. Деякий час працював асистентом і сценаристом у відомого кінорежисера Мурнау, потім перейшов на роботу в одне з берлінських інформаційних агентств. Писав статті для берлінських газет і занурився у світ богемного Берліна.

1921 — працював телефоністом у газеті Frankfurter Zeitung. Коли до Берліна прибула дружина Максима Горького, Леопольду завдяки майже маніакальній наполегливості вдалося взяти в неї сенсаційне інтерв'ю. Наступного ранку отримав підвищення — став репортером однієї з найвідоміших німецьких газет.

Близький Схід[ред.ред. код]

Навесні 1922 одержав від свого дядька Доріана Фейгенбаума, лікаря психіатричної клініки в Єрусалимі, одного з перших студентів Зиґмунда Фройда, запрошення відвідати Палестину. Таким чином Леопольд став близькосхідним кореспондентом газети Frankfurter Zeitung.

У Єрусалима його увагу привернули не одновірці-євреї, а араби, до яких він відчув більшу симпатію. У своїх статтях для газети Frankfurter Zeitung, Вайс не лише виступав проти Декларації Бальфура, що підтримала створення єврейського національного осередку в Палестині, але й протестував проти будь-яких зазіхань євреїв на «арабську землю». Він говорив про це Хаїму Вейцману та іншим лідерам сіоністів, з якими зустрічався в Єрусалимі.

1922-1932 — подорожуючи Близьким Сходом і Передньою Азією, він поглибив своє знання мусульманського світу та поступово дійшов доленосного рішення — прийняти іслам. Як згадує сам Вайс, восени 1925 один молодой губернатор в Афганістані сказав йому: «Слухайте, ви ж найсправжнісінький мусульманин, тільки не розумієте цього!». Вайса вразили ці слова, і він не знайшов, що відповісти.

Навернення в іслам[ред.ред. код]

1926 — повернувшись до Берліну одружився з на 15 років старшою за нього художницею Ельзою, матір'ю шестирічного сина від попереднього шлюбу.

Невдовзі після одруження Вайс у Берліні прийняв іслам. Він запитав голову мусульманської громади Берліна, що треба зробити для цього. Той узяв праву руку Леопольда і в присутності двох свідків попросив його повторити за ним: «Я заявляю, що немає Бога, крім Аллаха, і що Мохаммед — пророк його». Так Вайс став мусульманином.

Через декілька тижнів в іслам навернулися також Ельза та її син. Вайс змінив своє ім'я на Мухаммед Асад (асад у перекладі з арабської означає «лев», що еквівалентно імені Леопольд).

Після того як Асад оголосив про свій перехід в іслам, його батьки розірвали з ним відносини, вважаючи свого сина мертвим. Вони відновили листуватися лише після того, як Асад домігся визнання як провідний близькосхідний журналіст.

У січні 1927 року Мухаммед Асад зі своїми близькими вирушив у хадж до Мекки. Але дорогою, отруївшись, раптово померла дружина Ельза. Асад відправив пасинка назад до Німеччини, а сам заглибився у вивчення Корану. Водночас, аби забезпечити собі засоби для існування, писав огляди для трьох німецьких газет про становище на Близькому Сході.

Одного разу у бібліотеці Великої мечеті Мекки Мухаммед Асад познайомився з сином тодішнього правителя Неджду та Хіджазу ібн Сауда. Той запросив його в палац, представив батькові і після короткої бесіди Мухаммед став радником короля.

За роки життя в Саудівській Аравії (кінець 1920-х — початок 1930-х рр.) досконало вивчив арабську мову, а також Коран і інші релігійні тексти ісламу.

1932 — під впливом поета та філософа Мухаммада Ікбала Асад разом із новою 15-літньою дружиною Монірою, дочкою одного з місцевих шейхів, і сином-немовлям переїхав до Індії, де приєднався до боротьби проти британського панування, за незалежність і створення мусульманської держави (Пакистану). Став сподвижником лідерів індійських мусульман Мухаммада Ікбала та Мухаммада Алі Джинни. Сприяв випуску перших газет мовою урду (яку також досконало вивчив). У цей час вивчає праці ісламських релігійних філософів, водночас публікуючи декілька своїх релігійних і філософських праць.

1939 — після початку Другої світової війни батько і сестра Асада опинилася в німецькому концтаборі, а сам він зі своєю дружиною та сином — у британському таборі в Бомбеї для інтернованих громадян Німеччини, де був єдиним мусульманином. Тут 1942 року до нього дійшла звістка про смерть батька та сестри в німецькому таборі смерті.

Представник Пакистану[ред.ред. код]

1947 — після утворення Ісламської Республіки Пакистан був запрошений на посаду голови Департаменту ісламського відродження, розробляв проект конституції країни. Незабаром очолив близькосхідний відділ міністерства закордонних справ.

1951 — став представником Пакистану в ООН, де різко виступав проти Ізраїлю та сіонізму, за що отримав прізвисько «єврейський віровідступник».

1952 — у Нью-Йорку Асад познайомився з молодою дівчиною Полою Казімірською з Бостону, з родини польських емігрантів і закохався в неї. Невдовзі Пола також прийняла іслам і та ім'я Хаміда, після чого Асад одружився з нею, а попередню дружину Моніру відіслав до батька у Саудівську Аравію. Цей вчинок викликав невдоволення у Пакистані — високому чиновнику, що представляв у ООН інтереси цієї країни, не належало зв'язуватися з американкою, хоч і наверненою в іслам. Асад не став чекати ймовірних санкцій і подав у відставку.

За іншою версією, причиною відставки був військовий переворот у Пакистані, який зупинив дію конституції, що її Асад готував 8 років, але діяла вона лише півроку. Генерал Айюб Хан, який 1955 року захопив владу, марно вмовляв Асада залишитися на пакистанській державній службі.

Ще одна версія: Асад пішов у відставку, щоби присвятити себе написанню автобіографічної книги.

Після відставки[ред.ред. код]

1954 — у Нью-Йорку написав книгу мемуарів «Дорога до Мекки», яка мала великий успіх і яку переклали на декілька мов. У ній він розповідає про свою духовно-релігійну кризу та інтелектуальну безвихідь, що привели його до ісламу.

Близько 19 років Асад прожив у Танжері (Марокко), багато часу присвятивши створенню одного з найкращих коментованих перекладів Корану английською мовою. Переклад вийшов у світ у 1980 під назвою «Одкровення Корану» і з присвятою: «Тим, хто мислить» (цитата з Корану). Консервативні ісламські кола потрактували працю не як переклад, а як коментар до священної книги, до того ж зроблений у дусі модерністських тлумачень ісламу.

У Марокко вийшли й інші наукові праці Асада: «Засади мусульманської держави», «Сахіх аль-Бухарі: ранні літа ісламу», а також «Це наш закон» (монографія з державних аспектів шаріату, у якій автор підходить до мусульманської кримінальної практики з ліберальних позицій).

Був професором університету Аль-Азхар (Каїр).

1979 — різко негативно сприйняв ісламську революцію в Ірані. Водночас поглибилися його розходження з головними опонентами іранських ісламістів — панівним режимом Саудівської Аравії.

1980 — початок ірано-іракської війни підштовхнула Асада до переїзду з мусульманського Марокко до Європи (до Ліссабону).

З Лиссабону Асад переїхав до містечка Марбелла, неподалік від Міхаса (провінція Гранада, Іспанія). Як відомо, до 1492 Гранада була останнім форпостом ісламу на заході Європи, і тут досі зберігається певна мусульманська присутність (навіть мечеті).

У 1980-х роках черговий військовий диктатор Пакистану генерал Зія-уль-Хак запропонував Асаду почесний пост в уряді країни, але не встиг отримати відповіді, бо загинув в авіаційній катастрофі.

Вважають, що Міхас (останнє пристановище Асада) мав тісні зв'язки зі саудівською династією. Тут Асада часто відвідував колишній міністр нафтової промислвості Саудівської Аравії шейх Ямані. Губернатор Ер-Ріяду, брат короля емір Салман, у своїх листах запрошував його в Аравію, але Асад не захотів переїздити.

Мухаммед Асад помер у віці 92 років, не встигнувши дописати другу частину автобіографії «Повернення серця». Похований на мусульманському цвинтарі містечка Марбелла (Іспанія).

Його вважають одним із найвидатніших мусульманських релігійних мислителів ХХ ст. (опубліковано близько 40 його філософських праць).

2008 — площу перед головним входом до штаб-квартири ООН у Відні назвали Muhammad Asad Platz. Це була перша західноєвропейська площа, названа на честь мусульманина

Книги[ред.ред. код]

  • Jerusalem in 1923: The Impressions of a Young European (1923)
  • The Spirit of Islam (1934)
  • The Concept of Religion in the West and in Islam (1934)
  • The Spirit of the West (1934)
  • Sahih Al-Bukhari: The Early Years of Islam (1935–1938)
  • Towards a Resurrection of Thought (1937)
  • What Arafat? (1946)
  • The Outline of a Problem (вересень 1946)
  • Is Religion a Thing of the Past? (October 1946)
  • This Law of Ours (листопад 1946, грудень 1946, січень 1947)
  • Construction or Destruction? (лютий 1947)
  • That Business of Imitation (квітень 1947)
  • What do we mean by Pakistan? (травень 1947)
  • Notes and Comments (травень 1947)
  • Towards an Islamic Constitution (липень 1947)
  • Notes and Comments (липень 1947)
  • Calling All Muslims (вересень 1947)
  • Islamic Reconstruction (березень 1948)
  • Islamic Constitution Making (березень 1948)
  • The Road to Mecca (1954)
  • The Encounter of Islam and the West (1959)
  • Islam and the Spirit of our Times (1960)
  • The Principles of State and Government in Islam (1961)
  • Islam and Politics (1963)
  • Jerusalem: The Open City (1970ті)
  • The Meaning and Significance of the Hijrah (1979)
  • The Message of the Qur'an (1980)
  • The Principles of State and Government in Islam (1980)
  • Sahih al-Bukhāri (1981)
  • A Vision to Jerusalem (1982)
  • Jerusalem: A City for all People (1982)
  • A Tribe That Kept Its Name (1985)

Джерела[ред.ред. код]