Мікеланджело да Караваджо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Караваджо, Мікеланджело Мерізі да
італ. Caravaggio, Michelangelo Merisi da
Bild-Ottavio Leoni, Caravaggio.jpg
Портрет Караваджо роботи Оттавіо Леоні
(бл. 1621; крейда)
Ім'я при народженні Мікеланджело Мерізі да Караваджо
Дата народження 29 вересня 1571(1571-09-29)
Місце народження Мілан, Ломбардія
Дата смерті 18 липня 1610(1610-07-18) (38 років)
Місце смерті Монте-Арджентаріо, Тоскана
Національність Італія
Жанр живопис
Напрямок бароко, реалізм, караваджизм
Покровитель маркіз Вінченцо Джустініані, кардинал Франческо дель Монте
Вплив на Бартоломео Манфреді,
Клод Віньйон
Твори «Хворий Вакх», «Концерт», «Юдиф та Олоферн», «Мучеництво святого Матвія», «Переконання святого Фоми» та ін.
Сайт Караваджо.Сайт художника

Мікеланджело Мерізі да Караваджо (італ. Michelangelo Merisi da Caravaggio, ломб. Michelangiul Merisi dì Caravagg); (*28 вересня 1573 — 18 липня 1610) — італійський живописець періоду раннього бароко, засновник європейського реалістичного живопису 17 століття, що працював у Римі 15921606, потім у Неаполі і на Мальті. Його життя було настільки ж драматичним, як і його мистецтво (йому довелося залишити Рим після вбивства людини). Він створив могутній стиль, використовуючи контрасти світла й тіні і точно фокусуючись на предметах, іноді використовував драматичне наближення. Він писав з моделей, часто в образах святих і мадонн зображуючи простих римлян, людей з вулиць і ринків. Прикладами можуть слугувати «Євангеліст Матвій», товстий, далекий від класичних ідеалів «Вакх з келихом вина», «Навернення Савла в апостола Павла» (Санта Марія дель Пополо, Рим), персонажі «Відсічі голови Івана Хрестителя».

Біографія[ред.ред. код]

Відсутність освіти, щоденників, біографа[ред.ред. код]

Історія вивчення життя і творчості Караваджо важка і не проста. Майже всі факти життя художника видобуто із записів його ворогів. У Караваджо не було прижиттєвого біографа , а про його молоді роки і бандитську поведінку дізналися із судових протоколів. Він ніколи не вів щоденників, не писав листів друзям чи рідним (як Пітер Пауль Рубенс ), не створював віршів ( як Мікеланджело Буонарроті), не створив якогось трактата про живопис (як його ворог Джованні Бальоне), нема жодного достовірного допортретного ескіза чи якогось іншого малюнка художника до його картин[1]. Не збережено фактів про день його народження, а дати життя і смерті узято з епітафій, які збирав адвокат Марціо Мілезі, що зберігаються нині у Ватикані. Сучасні перевірки епітафій відкрили в них певні помилки.

Спогад про молодого художника віднайдено в книзі Карела ван Мандера за 1604 рік, але Карел не зустрічався з художником. А лише записав недостовірні перекази інших, серед яких були і італійські джерела[2].

Про Караваджо можна говорити як про людину без тогочасної освіти, він автодидакт, художник, що навчався самотужки поспіхом, художник, що створив себе сам.

Ранні роки[ред.ред. код]

Місце народження художника невідоме. У родині було четверо дітей, один з яких став священиком. Батько і мати померли рано, хлопця в майстерню художника влаштував один з братів[3] . Первісне навчання отримав у Сімоне Петерцано в місті Мілан, представника пізнього маньєризму. Від вчителя отримав первісні художні навички, але невеликі, бо ніколи не малював пейзажів, приблизно знав, як робляться фрески ( їх майже немає у творчості майстра), мав недоліки в композиціях картин. Маньєризм, як художній стиль, ніяк не відбився у творах Караваджо - ні в композиціях, ні в колориті.

Після отримання своєї долі батьківського спадку, перебрався до Риму. Час справжніх випробувань, гідних хіба що дорослого, прийшов до Караваджо досить рано, ще в підлітковий період. Юнак бідував, заробляв випадковими замовленнями. Влаштувався у майстерню художника Чезаре д'Арпіно помічником, де малював на його картинах фрукти і квіти[4] .

Перші впливові меценати[ред.ред. код]

Пощастило молодому художнику з першими, впливовими меценатами. Ними були кардинал Франческо дель Монте і маркіз Вінченцо Джустініані. При дворі кардинала художник отримав житло і гроші, а також перші великі замови. Картини Караваджо для каплиці Контареллі в церкві Сан Луїджі деі Франчезі принесли художнику гучну і скандальну славу в Римі. Картина «Обрання апостола Матвія » викликала сенсацію. Подивитись на нову і незвично реалістичну картину збіглися як римські, так і іноземні митці[5] .

Перші роки життя в папській столиці принесли молодому художнику і перше визнання, і дещо скандальну славу вискоченя, і перших серйозних заздрізників. Серед зачеплених і ображених — Федеріго Цуккарі, що 1590 року невдоволено записав в приватному листі про 18-річного суперника  :

Я не дивуюсь, що у Караваджо стільки прихильників і покровителів, бо екстравагантність його характеру і його живопису більш ніж достатня, аби народити ці явища. А наші високі пани, котрі вважають себе тим більшими знавцями, чим більше їх багатство і чим більші їх посади, визнають прекрасним усе, що має відблиски нового і несподіваного [6].

Це був етап раннього італійського бароко, котре виростало і формувалось із маньеризму і культивувало усе яскраве, нове і несподіване, що так точно помітив маньєрист Федеріго Цуккарі, помітив і — не зрозумів, що за ним майбутнє.

Кардинал Франческо дель Монте[ред.ред. код]

Він був не останньою людиною в Римі. Венеціанець за походженням, кардинал був, здається, уособленням всіх переваг стану і недоліків доби. Він вивчав музику, фармакологію, живопис, астрономію і механіку , збирав ботанічну і мінералогічну колекції. В палаці кардинала біля площі Навона була значна колекція картин, серед яких твори фламандських, французьких, італійських майстрів. Він був патроном відомого науковця Галілео Галілея. Але серед його палких захоплень - алхімія, жага до створення золота з дешевих матеріалів і пристрасть до хімічних експериментів.

Так сталося, що після смерті кардинала Федеріко Борромео саме йому доручили піклування за Академією святого Луки, кращого римського художнього закладу. Після занепаду академії при Борромео, дель Монте повернув сюди пожвавлення і надії, наново урочисто відкривши заклад 14 листопада 1593 року. Він меценат і покровитель художників, серед яких французи Кассіно даль Поццо, сам Пуссен і італієць Федеріго Цуккарі.

Могутній спротив Федеріко Цуккарі[ред.ред. код]

Художниця Феде Галіція. Портрет Федеріко Цуккарі. 1604 рік, галерея Уффіці

Ймовірно, в Римі зав'язався найтрагічніший вузол проблем скандально відомого художника з колегами, вузол, що не був мирно розв'язаний впродовж усього життя Караваджо.

Аби мати офіційне визнання в Римі, Караваджо розпочав клопотання задля прийому в члени Академії святого Луки. Схвальні рекомендації надали художники Орацио Джентілєскі, Просперо Орсі. Але голова академії - Федеріго Цуккарі відхилив клопотання і через спротив Цуккарі — Караваджо членом художньої гільдії так і не став.

Композиції художника для церкви Сан Луїджі деі Франчезі викликали сенсацію в Римі. Натовп збігався дивитися на них. Були тут і спантеличені успіхом молодого митця - художники Риму, серед них - сам Федеріго Цуккарі, офіційній голова Академії святого Луки. Оглянувши твори, Цуккарі оголосив, що не знайшов в картинах нічого нового, окрім впливів художника Джорджоне. Так Цуккарі, ображений успіхом Караваджо та прихильністю до нього декількох багатих замовників, вкотре залучився до ворогів Караваджо, пішов на неблагодійний вчинок, принижуючи авторитет найвідомішого на той час римського художника.

В 20 столітті завдяки клопотанням істориків і мистецтвознавців повернуто великий авторитет Джорджоне. Венеціанця і його твори знали в Римі, але ставились - осудливо і несхвально. Бо римські майстри надавали перевагу віртуозному малюнку, фантазійності задуму, орієнтації на давньоримські зразки, взагалі слабко представлених в творчості корифеїв венецінської школи. Порівняння ранніх творів Караваджо з колоритом картин Джорджоне у вустах Цуккарі - не об'єктивність, а спроба ворога отруїти відгук про нього, який добре зрозуміли в того часному Римі і отрута якого прихована для читачів 21 століття.

Убивство Рануччо Томассоні. 1606 рік[ред.ред. код]

Один з перших судових позивів Караваджо - був за скаргою другорядного художника Джованні Бальоне. Караваджо та його небезпечні друзі зробили на невдаху Бальоне наклеп, а той ініціював судову справу. Не дивно, що він люто ненавидів талановитого майстра, став його ворогом, засудив і його поведінку, і художню манеру (яку тим не менше сам вивчав і використовував). Аби сплюндрувати авторитет Караваджо у нащадків, написав ганебну біографію художника в своїй книзі. Уривок з наклепу Бальоне:

« У зв'язку з палким темпераментом Мікеланджело(Караваджо) мав славу розбишаки. То собі трохи шию не зломить, то іншого доведе до смертної небезпеки. І приятелював з такими ж злодіями. Одного разу полаявся з шляхетним молодиком, Рануччо Томассоні, під час гри в м'яч. Лайка перейшла в бійку зі зброєю. Мікеланджело зробив випад шпагою, поранив того в бедро, від кровотечі той помер. Уся банда втекла з Риму.  »

Це свідоцтво ворога Караваджо. На жаль, подія підтверджена документами.

Південна Італія. Примусові блукання[ред.ред. код]

«Юнак з кошиком фруктів»

Після скоєного вбивства, Караваджо втік в Південну Італію, де почалися три роки примусових блукань. В Південну Італію Караваджо втік до знайомих, серед яких модель його ранішніх картин Маріо Мінніті, сам художник. Це його обличчя посміхається глядачам з картини Караваджо «Юнак з кошиком фруктів».

Як модель Караваджо він зникає після 1600 року. До того ж його зачепив скандал неврівноваженого Караваджо, що в запалі гніву вбив Рануччо Томмазіні (Томмассоні) у 1606 році. Біограф Маріо записав, що він втік на Сіцилію внаслідок скоєного вбивства людини і писав папі римському в надії на пробачення. Відомо, що саме Мінніті надав схованку втікачу і вбивці Караваджо на Сіцилії у 1608—1609 роках, а також допоміг тому отримати замову на образ для церкви, відомий як «Поховання Святої Лючії після тортур».

З важливих подій життя Караваджо цього періоду слід назвати отримання звання лицаря Мальтійського ордену у 1608 році і сварку, що породила смертельних ворогів художника серед названих лицарів. Смертельна небезпека спонукала Караваджо до втечі з Мальти, а невблаганні вояки наздогнали художника і понівечили йому обличчя.

Дивно, що нещастя і блукання не позначилися погано на творах художника, а натхнення і творча інтенсивність останніх років вражають.

Смерть у книзі ворога Бальоне[ред.ред. код]

«Потім він перебрався на Мальту, де мав аудієнцію у великого магістра і намалював його портрет. Високопосадовець надав художнику звання лицаря.

Але і там Караваджо полаявся з якимось законником, смертно образив того і потрапив у в'язницю, з якої втік і перебрався на Сіцилію, де створив декілька картин в Палермо. Рятуючи своє життя, Мікеланджело повернувся в Неаполь, де його наздогнали лицарі і понівечили йому обличчя до невпізнання. Доведений помстою до відчаю, той забрав своє бідне майно і перебрався на човник, аби морем дістатися Риму в надії на пробачення папи римського Павла V. Про це обіцяв клопотати кардинал Гонзага. На березі Караваджо помилково арештували і потягли у в'язницю. Через дві доби звільнили, але вкрали його човник з майном. У відчаї він бігав на березі у спеку в надії відшукати човник і майно, але все було марно. Художник дістався селища, де захворів на лихоманку. Тут, безпорадий і позбавлений допомоги, він і злодійськи помер,як і жив ».

Могила Караваджо не збережена. З архівних записів відомо, що Караваджо поховали на цвинтарі маленької церкви Сан Себастьян за міськими мурами портового містечка Порто Ерколе, де він помер [7] . В 1950-ті роки церкву зруйнували, аби збільшити вулицю і забудову міста в цей бік. Цвинтар ліквідували, кості померлих викопали і перенесли в просторий склеп. Так зникло поховання художника.

Патографія Караваджо[ред.ред. код]

Патографія - спроба проаналізувати хвороби особи і їх вплив на психіку, поведінку і творчість. Зі скудної біографії Караваджо відомо, що той декілька разів хворів і потрапляв до лікарень. Був випадок, коли художника лягнув кінь і той лікував травму. Ще більше уваги слід приділити лихоманкам. Болота біля Риму були небезпечними на малярію. Можливо, одною з форм малярії хворів і Караваджо, а може, і двома хворобами водночас під час вимушених блукань.

Серед несприятливих умов праці художника - солі важких металів, перш за все свинцю та ртуті. Свинець та ртуть входили до складу ґрунтів та фарб художника. Ґрунти з вмістом свинцю використовували і інші художники після смерти Караваджо - не менше 250 років. При отруєнні солями свинцю - теж підвищуються дратівливість, психічна нестабільність і знижується імунітет. Людина стає вразливішою від кожної інфекції. В останні дні Караваджо якраз мав поранення ( було понівечене його обличчя невідомими ), психічну травму і якусь лихоманку.

Швидше за все він перехворів і на гепатит, що дав ускладнення на печінку. Хвороба переходить в хронічну форму і дає немотивовані напади гніву, агресії, робить людину неврівноваженою і некерованою. Все це триває роками, десятиліттями і отруює життя рідних і людей з оточення особи. Є випадки злочинів під час повернення хвороби і її ускладнень. На жаль, вірусний гепатит и його ускладнення невиліковні і досі.

Караваджо і два Лонгі[ред.ред. код]

Біографія Караваджо пов'язана з двома особами на прізвище Лонгі.

  • Оноріо Лонгі ( 1569-1619)- знав живого художника в часи життя того в Римі. Оноріо був архітектором за фахом, трохи старшим за віком і мав родину і п'ятеро дітей. Але ніщо з цього не утримувало авантюрного Оноріо від ризикованої поведінки і небезпечних вчинків. Саме Оноріо був свідком лайки Караваджо з Томассоні, що закінчилася убивством, скоєним гарячкуватим художником. Оноріо був вимушений покинути папський Рим разом з родиною. Пізніше він прохав папу дарувати йому амністію. Один з синів Оноріо - Гульєльмо Лонгі, стане пізніше кардиналом. В опису майна Гульєльмо Лонгі досліднки знайшли спогад про портрет Оноріо Лонгі пензля Караваджо та деякі інші картини художника. Жодна з них не знайдена досі.
  • Роберто Лонгі ( 1890-1970) - вчений, мистецтвознавець і дослідник біографії Караваджо. Здається, в 20 ст. не було в Італії людини, яка б більше знала про гарячкуватого і нещасного Караваджо.Саме Роберто Лонгі належить честь відкриття картин Караваджо ранішнього періоду творчості.

Твори[ред.ред. код]

Хворий Вакх
  • Хворий Вакх (Рим, Галерея Боргезе).
  • Юнак, якого вкусила ящірка (Флоренція, збірка Лонгі).
  • Кошик з фруктами ( Мілан , Амброзіана).
  • Концерт або «Музика» (Нью-Йорк, Метрополітен).
  • Лютніст («Юнак з лютнею», Петербург, Ермітаж ).
  • Святі Марфа та Магдалина (Детройт, інститут мистецтв).
  • Ворожка (Париж, Лувр).
  • Спочинок Святої Родини на шляху до Єгипту (Рим, галерея Доріа-Памфілі).
  • Юдиф та Олоферн (Рим, Палаццо Барберіні).
  • Портрет кардинала Маффео Барберіні (Флоренція, приватна збірка).
  • Вечеря в Еммаусі (Лондон, Національна галерея).
  • Мучеництво святого Матвія (Рим, ц. Сан Луїджи деі Франчезі).
  • Переконання святого Фоми, Потсдам.
  • Смерть Марії Богородиці (Париж, Лувр).
  • Амур-переможець (Берлін, Державні музеї).
  • Йоанн Хреститель в пустелі (Канзас-Сіті, Галерея Нельсона).
  • Знущання над Христом біля колони (Неаполь, Каподімонте).
  • Розп'яття Апостола Андрія Першозванного (Клівленд, Художній музей).
  • Навернення Савла в Апостола Павла (Рим, Санта Марія дель Пополо).
  • Знущання над Христом біля колони (Руан, Франція).
  • Сім справ милосердя .
  • Давид з відрубаною головою Голіафа (Відень, Музей історії мистецтв).
  • Портрет Алофа де Віньякур, магістра мальтійського ордену (Париж, Лувр).
  • Похорон Св. Лючії (Сіракузи, ц. Св. Лючії).
  • Христос воскрешає померлого Лазаря (Мессіна, Національний музей).
  • Саломея з відрубаною головою Йоана Хрестителя (Мадрид, Прадо).
  • Картина олійними фарбами на стелі (Юпітер,Нептун та Плутон) (Рим, палаццо Бонкомпаньї Людовізі).

Галерея[ред.ред. код]

Кінострічки про Караваджо[ред.ред. код]

  • 1941 рік, режисер Гоффредо Алесссандріні, в головній ролі - Амедео Надзарі.
  • 1960,режисер Сілверіо Блазі.
  • 1986 рік, режисер Дерек Джармен.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Махов А. «Караваджо»,«Молодая гвардия», М.2009, серія «Жизнь замечательных людей»(рос)
  • Всеобщая история искусств, т.4, М., «Искусство», 1963.(рос.)
  • Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников. М., «Искусство» ,1975.(рос.)
  • Джорджо Бонсанти. «Микеланджело да Караваджо», серия «Великие мастера итальянского искусства», «Слово», М., 1995
  • Дзуффи С. Эпизоды и персонажи Евангелия в произведениях изобразительного искусства. — М.: Омега, 2007. — ISBN 978-5-465-01501-1
  • Махов А. Караваджо. — М.: Молодая гвардия, 2009. — (Жизнь замечательных людей). — ISBN 978-5-235-03196-8
  • Prose F. Caravaggio: Painter of Miracle. — 2005. — ISBN 0-06-057560-3
  • Spike John T. Caravaggio. — 2001. — ISBN 0-7892-0639-0
  • Gash J. Caravaggio. — 2003. — ISBN 1-904449-22-0
  • Langdon H. Caravaggio: A Life. — 1998. — ISBN 0-374-11894-9

Примітки[ред.ред. код]

  1. сборник « Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников», М, «Искусство», с. 5-6
  2. сборник « Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников», М, «Искусство», с. 3
  3. сборник « Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников», М, «Искусство», с. 6
  4. сборник « Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников», М, «Искусство», с. 91
  5. сборник « Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников», М, «Искусство», с. 12
  6. «Мастера искусства об искусстве», том 2, М, «Искусство», 1966, с. 295
  7. сборник « Микеланджело да Караваджо. Документы, воспоминания современников», М, «Искусство», с. 22