Мікроекономіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Економіка
GDP PPP Per Capita IMF 2008.png
Загальні поняття

Мікроекономіка ·  Макроекономіка
Історія економічних учень
Методологія ·  Гетеродоксальні підходи

Галузі та підгалузі

Поведінкова ·  Культурна ·  Еволюційна
Економічне зростання ·  Історія
Міжнародна ·  Економічні системи
 ·  Фінанси
Державна Здоров'я ·  Праці ·  Управління
Бізнес · Інформаційна · Теорія ігор
 ·  Право
 ·  Корисні копалини
 ·  Екологічна
Урбаністична ·  Сільське господарство ·  Регіональна
Економічна географія

Методи

Математичні ·  Економетрика
Експериментальна ·  Статистика

Portal.svg Бізнес-економічний портал

Мікроеконо́міка — наука, яка вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків.

Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийняття рішень господарюючими суб'єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.

Мікроекономіка в системі економічних наук[ред.ред. код]

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

I етап (18451890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:
а) Герман Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони насичення потреб людини;
б) австрійська школа (Карл Менґер, Фрідріх фон Візер(англ.)укр., Ейген фон Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;
в) Джон Бейтс Кларк(англ.)укр., представник американської школи, який порушив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.
II етап (18901933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних наук. Представниками другого етапу є:
а) Альфред Маршалл, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції
б) математична школа (Вільям Стенлі Джевонс, Леон Вальрас, Вільфредо Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обґрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.
III етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Євген Слуцький, Джон Хікс, Пол Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Джоан Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Едвард Чемберлін(англ.)укр.); теорія ігор (Джон Форбс Неш, Оскар Морґенштерн, Джон фон Нейман).

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання «що виробляти?». Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — «як виробляти?». Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання «кому і які результати принесе виробництво?». Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання. Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати, зокрема, такі функції:

  • Пояснення явищ, які спостерігаються.
  • Прогнозування поведінки економічних суб'єктів.

Методологія мікроекономіки: теорії та моделі[ред.ред. код]

У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорій та моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збирання та вивчення фактів економічного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв'язків дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб'єктів та побудувати модель. Економічна модель — це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Економічні змінні — це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати можливих значень.

Висновки з економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилковим вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання. Скажімо, якщо заграва під час заходу сонця дає можливість із значною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду наступного дня, то маємо просту модель, яка набагато корисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, супутників, тощо.

Побудова моделі пов'язана з втратою частини інформації про об'єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їхніх взаємозв'язках. Відомі величини, що вводяться в модель в готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримують у рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендо­генними.

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання у двовимірному просторі — за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується у мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб'єкти намагаються максимізувати свій зиск. При цьому йдеться про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем і витратами, які були понесені для його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати — це не просто суми грошей чи години роботи, а ті неотримані вигоди від можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

У побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, що називається граничним аналізом. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб'єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція. Слід зазначити, що з'ясування функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними явищами ускладнене.

Важлива риса мікроаналізу — рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових — один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.

У мікроекономічних дослідженнях особливо широко використовуються методи статики і динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

Мікросистема та її основні характеристики[ред.ред. код]

Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема — це система економічних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини; з приводу чого ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин.

До основних суб'єктів мікросистеми належать:

  • домогосподарства — група людей, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. З іншого боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію;
  • підприємства — будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку.
  • держава — сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя.

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: природні ресурси (земля), праця, капітал та підприємницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Підприємницькі здібності — це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів: обмеженість, взаємозаміщуваність (субституційність), взаємодоповнюваність (комплементарність). Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок — спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який ґрунтується на ціновій системі та конкуренції.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб'єктів (насамперед споживача та виробника), так і системи в цілому. З'ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми — головне завдання мікроекономіки.

Суб'єкти[ред.ред. код]

Методи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Економіка Це незавершена стаття з економіки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.