Мікроінтерваліка
Мікроінтерва́ліка — (від грец. μιχρος — маленький і лат. intervallum), також мікрото́ніка, мікрохрома́тика і т.і. — звукова система, що використовує інтервали менші за півтон. Інтервали вужчі за півтону називають мікроінтерва́лами. Звуки, що входять в мікрото́ніку, називають мікротонами. До мікротонів відносяться 1/4 тону, 1/6 тону, коми: Піфагорова (бл.1/9 тону), Дідімова (1/10 тону), Хрома (1/12тону) а також складні інтервали (напр. 3/4 тону і т.п.).
Зміст |
Мікроінтерваліка в національних музичних культурах [ред.]
Мікроінтерваліка має мелодичну природу. Відсутність багатоголосся та специфіка строю вокальної музики ряду національних музичних культур створюють природні передумови для використання мікроінтерваліки та закріплення її, як особливого виразного засобу ладу.
Мікроінтерваліка була властива музиці стародавньої Греції (т.зв. «енармоніка» (грец. εναρμονιον), поширена в музиці Індії (октава ділиться на 22 ступені — «шруті»), арабського макаму, азербайджанського мугаму, таджицького макому (шашмакому), індонезійського гамелану і ряду інших музичних культур. Нетемперовані семиступеневі лади властиві і українському (особливо західно-українському) фольклору. Так, наприклад, характеристика гуцулського ладу, як мінорного з підвищеною IV та VI ступенями є вельми приблизним наближенням народної практики до норм європейської професійної традиції.
Мікроінтерваліка в європейській музиці [ред.]
Експерименти з використання мікроінтерваліки здійснювали музикознавці епохи Відродження - Маркетто Падуанський, Джон Хотбі[1], та Нікола Вичентино). Гійом Котле використовував 19-тоновий поділ октави («Chromatic Chanson», «Seigneur Dieu ta pitié», 1558).
Як професійна техніка композиції в Європі і США, мікроінтерваліка з'явилась у XX столітті. В. Б. Брайнін запропонував 29-тоновий рівномірно темперований стрій, при якому кварта поділяється на 12 щаблів, що відтворює ізоморфну ладову будову пента-і гептатонічних звукорядів, обґрунтовуючи такий підхід природною еволюцією музичної мови. Теорія Брайніна, як і інші (більш ранні) європейські мікрохроматічні теорії (напр., І. Вишнеградський, А. Оголевца, А. Хаби, А. Д. Фоккера тощо) не отримали широкого визнання в музичній науці [2] і не були прийняті найбільшими композиторами XX століття. Музика Вічентіно, Вишнеградського, Хаби, Х. Бадінгса, Г. Парча і т.п. зберігає статус екзотичного, маргінального явища в історії музики.
Ширше і систематичне застосування мікроінтерваліка отримала в другій половині 20 ст., що було пов'язано з розвитком сонористики (творчість В.Лютославського, К.Пендерецького цього періоду). В творчості радянських композиторів (А. Шнітке, С. Губайдуліна, Е. Денісов) 60-х — 90-х років, мікроінтерваліка використовується переважно як ладо-інтонаційний засіб; в т.зв. «спектральній музиці» (французькі композитори — Ж. Грізе та ін.) — основа «спектральної» (тобто побудованої на особливостях спектру звуку) гармонії і т.п. Мікрохроматичним за своєю сутністю був синтезатор АНС, сконструйований радянським інженером Є.Мурзіним в кінці 1960-х років. Приклади використання мікроінтерваліки можна знайти і в партитурах українських композиторів (В. Рунчак та ін.)
Проте використання мікроінтерваліки пов'язане з цілою низкою проблем, як виконавського характеру (напр. на фортепіано та інших клавішних інструментах виконання мікроінтерваліки вимагає спеціального настроювання інструменту), так і природними властивостями людського слуху.
Література [ред.]
- Мікроінтерваліка // Юцевич Ю. Є. Музика. Словник-довідник. — Тернопіль: «Навчальна книга — Богдан», 2003 р. ISBN 966-7924-10-6
- Холопов, Ю.Н.. Микрохроматика // Музична енциклопедія, М., 1973—82
- Haba, A. Neue Harmonielehre des diatonischen, chromatischen, viertel-, drittel-, sechstel- und zwölftel- Tonsystems. Leipzig, 1927.- 234 p.
- Холопов, Ю.Н. Гармония. Теоретический курс. М., 1988
- Брайнин, В. Письмо учёному соседу о некоторых возможностях микрохроматической композиции в связи с предполагаемыми перспективами эволюции музыкального языка. // Музыкальная академия, № 3, Москва, 1997
- Brainin, Valeri. Employment of Multicultural and Interdisciplinary Ideas in Ear Training ("Microchromatic" Pitch. "Coloured" Pitch). // Proceedings: International Society for Music Education 28th World Conference, Bologna, 2008, p. 53-58, ISBN 978-0-9804560-2-8
- Когут, Г. А. Микротоновая музыка. Киев: Наукова думка, 2005 (на русском языке).
- Холопов, Ю.Н.; Кириллина, Л.В.; Кюрегян, Т.С.; Лыжов, Г.И.; Поспелова, Р.Л.; Ценова В.С. Музыкально-теоретические системы. Учебник для историко-теоретических и композиторских факультетов музыкальных вузов. М., 2006.
- Barbieri, P. Enharmonic instruments and music 1470-1900. Latina: Il Levante Libreria Editrice, 2008.
Примітки [ред.]
- ↑ В трактаті «Tractatus quarundam regularum artis musice» (не пізніше 1487); не виданий.
- ↑ Авторитетні західні та вітчизняні дослідження по гармонії (Шенберг, Шенкер, Хіндеміт, де ла Мотт, Тюлін, Бершадська і багато ін.) або не зачіпають мікротонових явищ в європейській музиці взагалі, або трактують їх як теоретичні та композиторські експерименти (Холопов).
