Міллер Олексій Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олексій Міллер

Олексій Борисович Міллер (рос. Алексей Борисович Миллер;* 31 січня 1962, Ленінград) — голова правління ВАТ "Газпром", заступник голови ради директорів компаній "Газпром нафта", "Газпромбанк" і "Согаз". Кандидат економічних наук. Має низку державних нагород, зокрема орден "За заслуги перед вітчизною" IV ступеня, отриманий в 2006 році за внесок у розвиток газового комплексу Росії.

Біографія[ред.ред. код]

Олексій Міллер народився 31 січня 1962 року в Ленінграді. У 1979 році поступив в Ленінградський фінансово-економічний інститут. У 1984 році закінчив інститут, отримавши спеціальність "економіст", і влаштувався на роботу в "ЛенНІІПроект". У 1986 році поступив в аспірантуру "ЛенНІІПроєкта", і закінчив її в 1989 році, захистивши кандидатську дисертацію.

Ленінградська кар'єра[ред.ред. код]

У 1990 році працював в "ЛенНІІпроекті" на посаді молодшого наукового співробітника. У тому ж році був запрошений на роботу в Комітет з економічної реформи виконкому Ленсовета. З 1991 по 1996 рік працював в Комітеті з зовнішніх зв'язків мерії Санкт-Петербурга під безпосереднім керівництвом Володимира Путіна (який у той час займав посаду голови комітету зовнішніх зв'язків мерії; Міллер був начальником управління зовнішньоекономічних зв'язків). Міллер займався розвитком перших інвестиційних зон в місті, зокрема "Пулково" (там були побудовані заводи "Кока-кола" та "Жіллетт") і "Парнас" (побудований комплекс будівель пивоварної компанії "Балтика"). Привів в місто перші іноземні банки, такі як Дрезден-банк, Ліонський кредит. Займався готельним бізнесом, був головою ради директорів готелю "Європа".

У 1996 році, після того, як тодішній мер Анатолій Собчак, програв вибори Володимиру Яковлєву і команда Собчака залишила Смільний, Міллер перейшов на роботу у ВАТ "Морський порт Санкт-Петербург". Там він займав пост директора з розвитку і інвестиціям.

У 1999 році Міллер був призначений генеральним директором ВАТ "Балтійська трубопровідна система". У 2000 році став заступником міністра енергетики Росії, займався питаннями зовнішньоекономічної діяльності. У заслугу Міллеру ставлять той факт, що завдяки співпраці Міненерго з ОПЕК йому вдалося зберегти досить високу ціну на нафту на світових ринках[1].

На чолі Газпрому[ред.ред. код]

У січні 2001 року ЗМІ повідомляли, що Міллер може стати наступником міністра енергетики Олександра Гавріна. Проте 30 травня 2001 року Міллер був вибраний головою правління ВАТ "Газпром" (змінивши на цій посаді Рема Вяхирєва). За версією джерела газети "Ведомости", Міллер сам відмовився від запропонованого йому міністерського поста як від безперспективного.[2]

Того ж року Міллер вперше обійняв посаду голови Ради директорів ЗАТ КБ "Газпромбанк" (пізніше - ЗАТ Акціонерний банк (АБ) "Газпромбанк"; ВАТ "Газпромбанк"). Надалі (за даними на вересень 2008 року) він зберігав за собою пост голови ради директорів "Газпромбанка".

ЗМІ стверджували, що призначення "людини Путіна" на місце Вяхирева виявилося для менеджменту "Газпрому" повною несподіванкою. Про нього керівництво компанії дізналося за годину до початку засідання ради директорів — під час розмови з президентом в Кремлі. На думку ряду ЗМІ, дане призначення означало, що Путін вирішив узяти контроль над газовою імперією в свої руки. Сам же Міллер після призначення заявив інформагентствам, що має намір забезпечити спадкоємність і підсилити роль держави в компанії.

6 травня 2002 року уряд призначив Міллера представником держави як акціонера для участі в річних зборах акціонерів компанії.

В кінці 2004 - початку 2005 року "Газпром" виступив за збільшення ціни на газ, що поставлявся за кордон. Інший значний постачальник газу — Туркменія — також виявила намір підвищити ціну на газ. У січні 2006 року ЗМІ повідомили, що "Газпром" і український "Нафтогаз" домовилися про постачання російського газу в Україну, проте в червні 2006 року очолювана Міллером компанія відмовилася купувати газ у Туркменії, а Київ зацікавився можливістю укладення контракту "Нафтогаза" з Туркменією на прямі постачання газу без участі "Газпрому".

Конфлікт навколо ЮКОСа[ред.ред. код]

В кінці жовтня 2005 року група мінорітаріїв нафтової компанії "ЮКОС" (в основному громадяни США) подали до вашингтонського окружного суду колективний позов проти Російської Федерації і низки російських енергетичних компаній, а також їхніх керівників (зокрема Міллера) і міністрів. Позивачі звинуватили їх в змові з метою "фактичної націоналізації" "Юкоса", внаслідок чого мінорітарії позбулися очікуваного прибутку. Того ж дня інформаційне агентство Reuters повідомило, що представники "Газпрому" отримали повістки з викликом до суду.

У лютому 2006 року адвокати "Газпрому", "Роснефті" і "Роснефтегаза", а також адвокати глави Мінпроменерго Віктора Христенко і міністра фінансів Олексія Кудріна подали до суду округу Колумбія (США) спільне клопотання про відстрочення представлення відповіді на претензії мінорітарієв "Юкоса". 23 березня адвокати мінорітарієв заявили, що повістку отримала і Російська Федерація в цілому. 24 березня МЗС Росії спростував це повідомлення, а в травні 2006 року адвокати відповідачів за позовом міноритарних акціонерів "Юкоса" направили до вашингтонського окружного суду клопотання з проханням відхилити позов. До кінця вересня 2006 року клопотання ще не було розглянуте.

Розвиток Газпрому[ред.ред. код]

Також в 2005 і 2006 роках ім'я Міллера згадувалося в ЗМІ у зв'язку з амбітним проектом "Газпрому" — будівництвом Північно-європейського газопроводу. Цей газопровід вирішили будувати спільно "Газпром" і німецькі компанії E.ON і BASF. Він має пройти акваторією Балтійського моря (минаючи країни, що забезпечують транзит російського газу до Європи). Низку європейських країн (особливо країни Балтії) виражали незадоволеність цим проектом. Заперечення припинилися, коли Міллер заявив, що "Газпром" готовий розглянути пропозиції будь-якої країни балтійського регіону з будівництва відведень. Передбачалося, що перша нитка газопроводу буде введена в експлуатацію в 2010 році. Проте у вересні 2006 року стало ясно, що терміни почала будівництва зрушилися на невизначений час, оскільки довгостроковий бізнес-план проекту не був готовий вчасно.

Іншим проектом Газпрому став Південний потік — російсько-італійський проект газопроводу, який пройде дном Чорного моря з Новоросійська в болгарський порт Варну і далі через Балканський півострів в Італію й Австрію. Перший рамковий меморандум про проектування й будівництво «Південного потоку» був підписано 23 червня 2007 російським енергетичним концерном Газпром і італійським нафтогазовим концерном Eni.

За ініціативи Газпрому[3] був утворкний Форум країн-експортерів газу — міжнародна організація провідних виробників і експортерів природнього газу, чий статут був підписаний 23 грудня 2008 року на нараді в Москві.

Газпром за керівництва Міллера активно цікавився придбанням об'єктів газової інфраструктури в Європі, включаючи магістральні газогони і роздрібні мережі. Велика Британія і Німеччина обмежували цю активність, вбачаючи в монополізмі Газпрома загрозу своїй енергетичній безпеці.

У листопаді 2007 року "Ведомости" розповіли[4] про доходи Міллера. Повідомлялося, що 2006 року "Газпром" заплатив членам правління компанії, у тому числі і Міллеру, в середньому по 35 мільйонів рублів. Крім того, він як заступник голови ради директорів "Газпрому", отримав 16,2 мільйона рублів. При цьому, як відзначало видання, Міллер ще очолює ради директорів "Газпром нафти", "Газпромбанка" і "Согаза" — всі разом це, як писали "Відомості", дало близько 5 мільйонів доларів до доходу Міллера.

Газпром і Україна[ред.ред. код]

Часи керівництва Міллера відзначені щорічими газовими конфліктами з Україною і стрімким подорожчанням природного газу для України: ціни зросли від рівня в 50$ в 2005 році до $179.5 в 2008-му.

Рокіровки в керівництві Газпрому[ред.ред. код]

У березні 2008 року на минулих в Росії президентських виборах переміг перший віце-прем'єр Росії, голова ради директорів "Газпрому" Дмитро Медведєв, кандидатура якого була висунута низкою політичних партій країни, зокрема "Єдиною Росією", і підтримана президентом Путіним. 7 травня 2008 року Медведев вступив на посаду президента Росії, після чого Міллер став виконувачим обов'язки голови ради директорів "Газпрому" на період до обрання річними зборами нового складу ради. 27 червня 2008 року новим главою ради директорів газової монополії був вибраний перший заступник голови уряду Росії Віктор Зубков, а Міллер посів посаду його заступника.

Нагороди[ред.ред. код]

Міллер має численні нагороди, зокрема медаль Ордена "3a заслуги перед Вітчизною" II ступеня; орден Хреста Угорської Республіки II ступеня за заслуги в енергетичній співпраці, орден "Святого Месропа Маштоца" (Республіка Вірменія), орден Російської Православної Церкви Сергія Радонезького II ступені і Патріаршу грамоту. 30 березня 2006 року президент Росії Володимир Путін нагородив Міллера орденом "За заслуги перед вітчизною" IV ступеня. Як наголошувалося в тексті указу, розміщеного на сайті адміністрації президента, Міллер був удостоєний нагороди "за заслуги в розвитку газового комплексу РФ".

Міллер одружений, у нього є син.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Биография Алексея Миллера, председателя правления ОАО "Газпром". — Страна.Ru, 04.06.2001
  2. Незаменимых нет. — Ведомости, 31.05.2001
  3. Алексей Миллер. Полная версия интервью главы ОАО «Газпром» телеканалу «1 канал»
  4. Елена Мазнева. Миллионер Миллер. — Ведомости, 01.11.2007

Посилання[ред.ред. код]