Мінкін Ярослав Борисович
| Мінкін Ярослав | ||||
|---|---|---|---|---|
 Ярослав Мінкін | ||||
| Народився |
10 січня 1984 (40 років) Ворошиловград, Українська РСР, СРСР | |||
| Країна |
 Україна | |||
| Діяльність | поет громадський діяч | |||
| Alma mater | Луганський національний університет імені Тараса Шевченка | |||
| Мова творів | російська | |||
| Сайт: stan.org.ua | ||||
|
| ||||
 Мінкін Ярослав Борисович у Вікісховищі | ||||
Мінкін Ярослав Борисович (10 січня 1984, Луганськ) — російськомовний поет з Луганська, громадський діяч. З 2014 живе в Івано-Франківську. З 2014 року голова неурядової молодіжної громадської організації «СТАН/Stan».[1]
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в Луганську 10 січня 1984 в родині лікарів. 1986 року сім'я переїхала до Криму, в селище Кореїз, а 1989 року — до Ялти. Навчався в тій же школі, що й Ніка Турбіна (школа № 12 міста Ялта). У 10-ий клас був переведений умовно через незадовільну поведінку.
Закінчив фізико-математичний факультет Луганського педагогічного університету ім. Шевченка.
З 2002 — член літугруповання «СТАН», реввійськраду якого очолив у 2007[2].
В 2008 році став одним із засновників Луганського дискусійного клубу інтелектуального кіно[3].
До 2014 року голова реввійськради літературного угруповання «СТАН».
Входить до Аналітичної групи Інтернет-порталу культури «Тиск світла»[4].
З автобіографії:
…Мій батько доклав немало зусиль, аби виховати в мені любов до спорту. Однак все, що йому вдалося — це привести мене до секції боксу. Чотири роки спарингів, баскетбол без правил і три бої за першість, кожен з яких закінчився для мене поразкою — це загалом і все, що дозволяє сказати: «Чувак, тільки не підходь до мене зліва. Це — нокдаун».
Моя мама дотримувалась іншої думки. Маючи ще зі студентських років прізвисько Боткін, вона мріяла долучити сина до медицини. Тому, виконуючи материнську волю, я навіть брав участь у різних змаганнях та олімпіадах з біології. Зрозуміло, безуспішно, бо все, що мене цікавило — це література і революція…
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
Постійний організатор акцій естетичного протесту та культурної непокори в Луганську. Командував захопленням трамваю під час проведення арт-фестивалю «ПовСТАНня»[5],[6].
У літературному збірнику «Переворот»[7] наводяться такі факти його творчої біографії:
… Анархо-терорист. Ідеолог безмотивного знищення державних і навчальних закладів. Після заняття Криму монархістами втік на Єкатеринославщину, де відразу включився до літературної боротьби. Ухилився від призову і був оголошений дезертиром. З 2002 року — член угрупування СТАН. Працівник культпросвіту, упорядник і видавець книги про повстанство. Друкар по професії, терорист, фальсифікатор кредиток …
Творчість[ред. | ред. код]
Поезії друкувалися в різноманітній періодиці, зокрема в альманахах Літературного угруповання «СТАН», часописах «Київська Русь», «Склянка Часу \ Zeitglas» (Україна -Німеччина) та «Антології української лірики та новелістики».
Відомий своєю жорстокістю по відношенню до публіки, Ярослав Мінкін неодноразово ставав переможцем слем-турнірів. Він міг вийти на сцену з голови до ніг обмотаний бинтами, гарчати в мікрофон, кататися по сцені і навіть жбурляти в глядачів м'якоттю розрубаного на їхніх очах кавуна.
Важливим досягненням для Луганська стала його перемога на Головному Київському Слемі[8] (Київ 2008), що відбувався на фестивалі «Київська барикада» серед переможців усіх попередніх літературних змагань.
Серед інших слем-турнірів можна відзначити його виступи на всеукраїнських турнірах:
- «ZEX» (Харків 2006), переможцем якого став Павло Коробчук;
- «ОБЕРСЛЕМ» (Харків 2007), що проводиться Анатолієм Ульяновим в рамках міжнародного Фестивалю сучасного мистецтва «Харківська Барикада», переможцем якого став Дмитро Лазуткін;
Редакторська діяльність[ред. | ред. код]
- «Психология взрыва» / «Психологія вибуху» (2004);
- «Хроника повстанческого движения» / «Хроніка повстанського руху» (2005);
- «Особые приметы — хвост» / «Особливі прикмети — хвіст» (2005);
- «Переворот» (2007);
- Антологія соціальної поезії «Уроки вредительства, диверсии и шпионажа»(2011);
- Антологія поезії проти гендерного насильства «З жертв в ліквідатори»(2011).
Джерела[ред. | ред. код]
- Поезії [Архівовано 27 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Арт-видения[недоступне посилання з липня 2019](інтерв'ю)
- Далекий схід України[недоступне посилання з квітня 2019] (стаття)
- Літературні повстанці далекого Сходу [Архівовано 13 грудня 2011 у Wayback Machine.] (стаття)
- Общественная? активность?(стаття)
- Табачнику отправили «Книгу мертвых»[недоступне посилання з липня 2019]
- ГО «Молодіжна організація «СТАН» [Архівовано 17 травня 2019 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Головна. СТАН (укр.). Процитовано 15 вересня 2022.
- ↑ У Луганську немає любові | інтерв'ю з Ярославом Мінкіним (укр.). Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 7 червня 2018.
- ↑ кіноклуб[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ «Тиск світла». Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 21 липня 2010.
- ↑ Арттерорризм в общественном транспорте // Давление света, 04 марта 2008. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 28 квітня 2022.
- ↑ Луганские поэты захватывают трамвай[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ В Луганске литературная группировка «Стан» презентовала сборник произведений луганских революционных поэтов // Луганский портал Топ, 16 августа 2007[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ Обережно: за даними гідрометеоцентру 19 вересня о 19.00 у Києві передбачається навала слемерів. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 липня 2010.
