Мінськ (авіаносний крейсер)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мінськ
рос. Минск
Aircraft carrier "Minsk" in 1984.jpeg
Служба
Тип/клас авіаносний крейсер
Держава прапора СРСР СРСР
Належність Naval Ensign of the Soviet Union.svg ВМФ СРСР
Верф Чорноморський суднобудівний завод, Миколаїв
Закладено 28 грудня 1972
Спущено на воду 30 вересня 1975
Введено в експлуатацію 27 вересня 1978
Виведений зі складу флоту 31 серпня 1992
Статус туристично-розважальний комплекс «Світ "Мінська"» в Шеньчжень, КНР
Параметри
Тоннаж стандартний — 30 535 т,
повний — 41 370 т
Довжина 273,1 м
Ширина по ватерлінії 31 м
по злітній палубі — 51,3 м
Висота 61,6 м (від киля до клотика)
Осадка 11,04 м (з бульбом)
Технічні дані
Силова установка ГЕУ Паротурбінна: 4 парові турбіни по 45000 к.с. (8 котлів КВН 98/64) та ЕЕУ 6 турбогенераторів по 1500 кВт і 4 дизель-генератори по 1500 кВт
Гвинти 4 гвинти
Швидкість повного ходу — 30,5 вузли
економічного ходу — 14,2 вузлів
Автономність плавання 8 5900 миль при 18 вузлах
автономність по запасам провіанту — 30 діб
Екіпаж 1435 чол. (у тому числі 430 — авіагрупа)
Озброєння
Артилерія 2×2 76-мм АУ АК-726
Торпедно-мінне озброєння 1×1 РПК-1 (16 ракето-торпед 82Р), 2×12 РБУ-6000 (144 РГБ-60)
Ракетне озброєння 4×2 ПУ ПУ ПКРК П-500 «Базальт»
Зенітне озброєння 2×2 ПУ ЗРК М-11 «Шторм» (96 ракет), 8×6 30-мм ЗАК АК-630
Авіація 18 літаків Як-38, 18 вертольотів Ка-25, Ка-27

Мінськ (рос. Минск) — радянський авіаносний крейсер проекту 1143 (шифр «Кречет», англ. Kiev class за класифікацією НАТО), які інколи називають «радянськими авіаносцями»[1]. Другий корабель проекту, побудований у 1978 році на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві. Входив до складу Тихоокеанського флоту. Після розпаду СРСР корабель був проданий Російською Федерацією на злом в Корею, звідки перепроданий КНР, де був переобладнаний на туристично-розважальний комплекс «Світ „Мінська“» в місті Шеньчжень.

Бойове призначення[ред.ред. код]

Авіаносні крейсери проекту 1143 призначені для надання бойової стійкості оперативним з'єднанням військово-морського флоту у віддалених районах Світового океану[2]. Їхнім завданнями є[3]:

Історія проектування[ред.ред. код]

Важкий протичовновий крейсер проекту 1143 розроблявся як розвиток відкоригованого проекту протичовнового крейсера проекту 1123М Невським проектно-конструктроським бюро у Ленінграді: досвід будівництва і експлуатації перших радянських протичовнових крейсерів проекту 1123 вимагав розробки більш досконалого корабля такого класу — для забезпечення ефективного виконання покладених на крейсер завдань було потрібно збільшити кількісний склад корабельної авіагрупи, посилити озброєння, поліпшити морехідні якості корабля і умови розміщення особового складу. Крім того, командування ВМФ вирішило оснастити новий корабель літаками вертикального зльоту і посадки[2].

В СРСР ідея застосування літаків вертикального зльоту і посадки (ЛВЗП) як палубного літака виходила від секретаря ЦК КПРС Дмитра Федоровича Устинова, який координував на цій посаді роботу наукових установ, конструкторських бюро та промислових підприємств оборонно-промислового комплексу. Командування Військово-Морським Флотом, і особисто командувача ВМФ СРСР Сергія Горшкова, перспектива отримання флотом авіаносних кораблів цілком влаштовувала. В результаті, першим кораблем нового проекту 1143, побудованим на «нульовому» стапелі суднобудівного заводу № 198 в Миколаєві став крейсер «Київ», спущений на воду 26 грудня 1972 року[2].

«Мінськ» будувався за базовим проектом 1143, але в ході проектування і будівництва другого корабля серії в проект було внесено понад 65 тисяч коригувань[4]. Головним конструктором корабля, як і його попередника — «Києва», був Аркадій Васильович Маринич.

Будівництво[ред.ред. код]

Протичовновий крейсер «Мінськ» проекту 1143 (заводський № 102) будувався на суднобудівному заводі № 198 в Миколаєві. Головним будівельником і головним відповідальним здавачем корабля був призначений Сергій Микитович Артемський[4].

«Мінськ» за конструкцією був аналогічний «Києву». Він мав високобортний корпус, виготовлений зі сталі з поздовжньою системою набору. Польотна палуба площею 5600 м² розміщувалася уздовж лівого борту під кутом 4,5° до поздовжньої осі. Палуба покрита термостійкими плитами АК-9Ф. Порівняно з «Києвом» для зменшення забризкування змінена кромка кутової палуби і конструкція спонсону лівого борту. Надбудова зміщена до правого борту. На борту корабля планувалося розміщувати дві ескадрильї: протичовнових вертольотів і літаків вертикального зльоту. В той час, коли на такр «Київ» виконувалися тільки перші дослідні польоти Як-36М, то до другого корабля з самого початку ставилися вимоги забезпечення повноцінного базування літаків вертикального зльоту Як-38.

В ході будівництва корабель, як і його наступники, був «розбитий» на десять будівельних районів. Це дозволило будувати на стапелях заводу одночасно три кораблі проекту: в той час, коли будувався «Мінськ», «Київ» проходив ходові випробування, і закладався «Новоросійськ». При будівництві був врахований досвід будівництва «Києва» і скасовано низку обмежень головного конструктора, зокрема по спусковій вазі. 30 вересня 1975 року корабель спущено на воду, на відміну від «Києва», з повністю змонтованою по висоті надбудовою («островом»). З 15 жовтня 1977 по 18 лютого 1978 року він пройшов швартові випробування. 19 лютого піднято військово-морський прапор СРСР. 21 лютого корабель здійснив перехід у Севастополь, де через три дні почалися заводські ходові випробування. 5 травня 1978 року розпочалися державні випробування корабля. 27 вересня 1978 року «Мінськ» увійшов у склад флоту і був тимчасово зарахований до 30-ї дивізії протичовнових кораблів Чорноморського флоту, а 13 січня 1979 року він був включений до складу 175-ї бригади ракетних кораблів Тихоокеанського флоту.

У складі Військово-Морського Флоту[ред.ред. код]

«Мінськ» з танкером «Борис Бутома». 1986 рік

28 червня 1977 року перекласифікований з «протичовновий крейсер» на «важкий авіаносний крейсер»[2].

З 24 лютого по 3 липня 1979 року тавкр «Мінськ» здійснив перехід з Севастополя навколо Африки через Атлантичний, Індійський і Тихий океани до Владивостоку. Під час переходу на протичовнових навчаннях «Розбіг-79» в Середземному морі відпрацьовував взаємодію з КПУГ авіаносного крейсера «Київ». Здійснив ділові заходи до Луанди (Ангола), Мапуту (Мозамбік), Порт-Луї (Маврикій), Адена (НДРЄ)[2].

Влітку 1980 року відвідав Камрань (В'єтнам). 11-14 грудня 1982 наніс візит до Бомбея (Індія). З 27 березня по 24 квітня 1984 року знаходився на бойовій службі в Південно-Китайському морі, здійснив повторний захід в Камрань. У березні — квітні 1986 року крейсер знову ніс службу в Південно-Китайському морі із заходом в Камрань, де взяв участь у спільних радянсько-в'єтнамських навчаннях[2]. 4-8 липня 1986 року з групою кораблів наніс візит у Вонсан (КНДР). Всього за період служби з палуби «Мінська» було виконано 2390 польотів літаків і 3166 польотів вертольотів[4].

У 1991 році крейсер був поставлений на відстій в бухті Постова поблизу Совєтської Гавані. 30 червня 1993 корабель роззброєний і виключений зі складу ВМФ СРСР. 31 серпня 1994 року екіпаж «Мінська» розформований і він переданий ВФМ для розборки на метал[4].

Китайський туристично-розважальний комплекс[ред.ред. код]

«Мінськ-ворд» в Шеньчжені

Вперше питання про продаж «Мінська» й «Новоросійська» Китаю постало під час візиту російського президента Бориса Єльцина до Пекіна у 1992 році. За згоди Єльцина, уряд КНР дипломатичними каналами направив офіційний запит щодо придбання «вживаних авіаносців Тихоокеанського флоту», але, вважається, що в переговорний процес встряли західні політики, які розстроїли плани і Росія була змушена відмовитись від продажу авіаносних крейсерів Китаю[4].

Тим не менше, 6 жовтня 1994 року фірма АТ «Компас», яка отримала від міністерства оборони Росії право на продаж кораблів, і південнокорейська компанія Yang Distribution Corp. підписали угоду про продаж на злом «Мінська» і «Новоросійська» відповідно за 4,5 та 4,3 млн доларів США. Наприкінці 1995 року «Мінськ» відбуксирували у південнокорейський порт Пусан для, начебто, розборки. Пізніше, в червні 1998 року, корабель перепродали китайській компанії. Декілька разів «Мінськ» переходив з рук в руки, і врешті-решт був куплений компанією The Shenzhen Minsk Aircraft Carrier Industry Co Ltd. за 5 млн долл. для створення корабля-музею й розважального центра Minsk World в Шеньчжені. Переобладнання корабля тривало три місяці на верфі Huangpu Wenchong Shipyard в Гуанчжоу і обійшлося в 28 млн доларів США[4].

Для корабля побудований спеціальний причал, з якого зроблений вхід у вестибюль-кінозал в ангарі. Приміщення «Мінська» оформлені як каюти і бойові пости, а також зали військового музею: розставлені стенди, що повідомляють про бойовий шлях корабля та історію авіаносного кораблебудування. Системи озброєння імітують роботу. На палубах і в ангарах — макети літаків і вертольотів. Туристів супроводжують гіди, одягнені в стилізовану форму офіцерів ВМФ СРСР. довжина туристичного маршруту палубами корабля сягає 17 кілометрів. Сьогодні корабель щоденно відвідує біля 6000 туристів, а в окремі дні — понад 10 тисяч. У 2010 році вхідний квиток коштував 15 доларів США[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. «ТАКР — тяжелые авианесущие крейсеры. Официальный статус советских авианосцев.». на сайті Валерія Бабича «Наши авианосцы» (рос.). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-02. 
  2. а б в г д е «Проект 1143 «Кречет» (Kiev class)». на сайті «АТРИНА» (рос.). Архів оригіналу за 2011-09-14. Процитовано 2013-04-02. 
  3. «Проект 11435 (Kuznetsov class)». на сайті «АТРИНА» (рос.). Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 2013-04-02. 
  4. а б в г д е ж Бабич В. В. Город Святого Николая и его авианосцы. — 7. — Николаев: Атолл, 2013. — 805 с. — ISBN 966-2504-37-0

Література[ред.ред. код]

  • Бабич В. В. Город Святого Николая и его авианосцы. — 7. — Николаев: Атолл, 2013. — 805 с. — ISBN 966-2504-37-0
  • Балакин С. А., Заблоцкий В. П. Советские авианосцы. Авианесущие крейсера адмирала Горшкова. — М.: ЭКСМО, 2007. — С. 240. — ISBN 978-5-699-20954-5
  • Шунков В. Н. Авианесущие корабли и морская авиация. — М.: Попурри, 2003. — 576 с. — ISBN 985-438-979-0