Містобудівне проектування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Містобудівне́ проектува́ння (міське́ проектува́ння) — дисципліна, яка вивчає просторову конфігурацію, зовнішній вигляд і функціональність елементів міста чи іншого населеного пункту. Особлива увага приділяється розробці конфігурації місць загального користування, в яких здійснюється повсякденна діяльність городян (вулиці, площі, парки, громадська інфраструктура). Містобудівне проектування є дисципліною, що знаходиться на стику і синтезує підходи міського (урбаністичного) планування, ландшафтного дизайну та архітектури. Містобудівне проектування вимагає розуміння політичних, соціальних та економічних факторів.

Походження терміну[ред.ред. код]

Термін urban design (містобудівне проектування) був запропонований в 1956 році на міжнародній конференції в Гарвардській вищій школі дизайну (проектування) (Harvard Graduate School of Design (GSD)).

Містобудівне проектування вивчає[ред.ред. код]

  • Міську структуру — яким чином розташування (райони) міста пов'язані один з одним;
  • Міську типологію — просторові типи і морфології, що впливають на частоту і інтенсивність використання містобудівних структур;
  • Доступність — забезпечення простоти і безпеки переміщення через простори міста;
  • Впізнаваність — забезпечення розуміння призначення місця розташування, а також усвідомлення того, в якому місці знаходиться городянин в даний момент часу;
  • Пожвавлення — проектування місць розташування таким чином, щоб стимулювати інтенсивність використання містобудівних форм городянами;
  • Взаємодоповнююче (комплементарне) змішане використання — таке розміщення різноманітних видів активності городян, щоб здійснювалася взаємодія між ними;
  • Характер і значення — впізнаваність і оцінка відмінностей між частинами міста;
  • Закономірність і випадковість — забезпечення балансу однаковості і різноманітності міського середовища;
  • Громадянське суспільство — створення місць розташування де городяни можуть здійснювати політичну взаємодію як громадяни держави, як політичні суб'єкти.

Різновиди[ред.ред. код]

Різновидами містобудівного проектування є:

Роботи[ред.ред. код]

Роботи Джейн Джекобс (Jane Jacobs), Кевіна Лінча (Kevin Lynch), Гордона Кулена (Gordon Cullen) і Крістофера Александера (Christopher Alexander) стали основою для розвитку містобудівного проектування як самостійного наукового напряму.

Гордон Куллен в роботі «Виразність міського ландшафту» (The Concise Townscape) розробив концепцію «послідовного виду», визначаючи міський ландшафт як послідовність пов'язаних один з одним просторів-місць.

Кевін Лінч пропонує звести теорію містобудівного проектування до п'яти елементів — шляхи, райони, кути, вузли, орієнтири.

Пітер Калторп (Peter Calthorpe) відстоюючи ідею раціоналізації міського простору із забезпеченням середньої щільності заселення, пропонував здійснювати будівництво нових поселень відповідно до принципів транзитно-орієнтованого проектування.

Білл Хіллієр (Bill Hillier) і Джулія Хансон (Julienne Hanson) в роботі «Соціальна логіка простору» (The Social Logic of Space, 1984)[1] запропонували концепцію «просторового синтаксису», в якій розкривається зумовленість здорової соціальної атмосфери, поширеності асоціальних моделей поведінки, моделей економічно-успішної поведінки зразками переміщення жителів міста, логікою просторової конфігурації елементів міста і житла, що визначають ці зразки переміщення.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Hillier B. and Hanson J. «The Social Logic of Space». Cambridge University Press, 1984. ISBN 0-521-36784-0.