Міське фентезі
Міське фентезі — літературний жанр, заснований на використанні міської міфології. Міське фентезі поєднує в собі риси таких жанрів як фентезі, містика та реалізм, і має зв'язки з найрізноманітнішими літературними напрямами — від романтичної прози до побутописання, від детектива до роману жахів, від містики до соціально-філософського дослідження[1]. Історії можуть мати місце в історичному, сучасному або футуристичному обрамленні. Необхідною передумовою є те, щоб події відбувались здебільшого в місті[2].
Представники[ред. | ред. код]
Міське фентезі засноване на міській культурі і не має зв'язку з древнім народним фольклором.
В огляді жанру[3] в журналі Світ фантастики виділяються 3 помітні особливості міського фентезі.
- Обстановка: дія відбувається в місті.
- Зміст: твір має містичний елемент, заснований на міській міфології.
- Опис: дуже ретельно прописуються деталі та реалії міста для досягнення правдоподібності.
Цікавими сучасними зразками міського фентезі є роман «Гонихмарник» Дари Корній, лауреатки третьої премії «Коронації слова» (2010)[4], а також роман Світлани Тараторіної «Лазарус», за який вона отримала премію «Літакцент року» в 2019 році[5].
У романі Генрі Олді «Нам тут жити» місто представлене у вигляді нового середовища існування для людини зі своїми духами та надлприродніми істотами. Люди повернулися до старого язичництва, але на новій міській міфології: п'ята конфорка обладнана для жертвоприношень, по місту їздять мотокентаври.
У деяких творах магічний світ існує паралельно з міською реальністю і зримо не впливає на світ людей («Варта у Грі» Наталії Матолінець).
Існує «фольклорний» різновид міського фентезі («Сумковий», «Мовчок», «Пустоброд», «Халява» Далії Трускіновської). Цей напрямок утворився від побутового анекдоту.
Першопрохідцем російського міського фентезі іноді називають Миколу Гоголя, «Петербурзькі повісті» якого заклали канон та естетику російської міської казки[1]. Втіленням найкращих традицій російської міської містики є роман Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита»[1].
Західні дослідники зазначають, що міське фентезі бере свої початки з готичної прози та окультних детективів, в яких поєднувалися і урбаністичні декорації, і містика, і детектив. В оглядах термін «міське фентезі» почав широко вживатися в 1980—1990 роках.
Одними з найяскравіших представників міського фентезі вважаються:
- «Небудь-де» Ніла Ґеймана (роман про лондонську підземку)
- «Ріки Лондона» Бена Аарановіча
- «Справи Дрездена» Джима Бучера
- «Знаряддя смерті» Кассандри Клер
- «Аніта Блейк» Лорел Гемілтон
- «Вокзал на вулиці Відчаю» Чайни М'євіля
- «October Daye» Шонін МакҐвайр
- «Пригоди Гаррета» Ґлена Кука
- «Лексикон демона» Сари Різ Бреннан
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в В. Гончаров. Н. Мазова. Мифология мегаполисов
- ↑ Holmes, Jeannie (21 грудня 2010). Writing Urban Fantasy, Part 1. jeannieholmes.com. Архів оригіналу за 7 квітня 2015. Процитовано 28 січня, 2016. (англ.)
- ↑ Арсений Крымов, Алексей Михайлов Сумерки большого города. Городская фантастика и фэнтези // Мир фантастики. — ноябрь 2004. — № 15.
- ↑ Авторка містичних романів розкаже про міське фентезі. unian.ua. УНІАН. 03.10.2012. Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 28 січня 2016.
- ↑ Світлана Тараторіна: «“Лазарус” постав із любові до Києва». litakcent.com. ЛІТАКЦЕНТ. 21.01.2019. Архів оригіналу за 25 січня 2019. Процитовано 28 січня 2016.
Література[ред. | ред. код]
- В. Гончаров. Н. Мазовії. Міфологія мегаполісів
- Арсеній Кримов, Олексій Михайлов. [1] // Світ фантастики. — Листопад 2004. — № 15.
- Тім Скоренко. [2] // Світ фантастики. — червня 2011. — № 94.
- The Greenwod Encyclopedia of Science Fiction and Fantasy [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Kristin Ramsdell. Romance Fiction: A Guide to the Genre стр.353 [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Світлана Тараторіна: «„Лазарус“ постав із любові до Києва» [Архівовано 10 січня 2022 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про літературу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
