Місячне море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Місячне море — рівнина на Місяці, вкрита темною застиглою лавою.

Загальний опис[ред.ред. код]

Карта Річчолі та Грімальді (1651), на якій вперше з'явилося багато сучасних назв місячних морів

Вперше сучасні назви місячних морів з'явилися на карті Місяця, складеній 1651 року італійським астрономом Джованні Річчолі і італійським фізиком Франческо Грімальді. Води, як з'ясувалося пізніше, в них не було, але термін «море» і наведені на карті назви морів збереглися донині. Сучасний список місячних морів затвердив Міжнародний астрономічний союз.

Моря є найбільшими деталями місячного рельєфу. Це низовини (наприклад, Море Дощів розташоване на 1-3 км нижче середнього рівня поверхні Місяця) з рівним вкритим лавою дном, на якому трапляються складки та невеликі гори. Застигла лава більш темна, ніж решта поверхні Місяця, і саме цим пояснюється сірувато-коричневий відтінок, характерний для місячних морів. Моря покриті вулканічними породами, в основному базальтами. Обриси більшості місячних морів округлі, оскільки вони утворилися у величезних кратерах (імпактних басейнах). Більшість з них утворилася в пізньоімбрійській епосі, в основному 3,8-3,6 млрд років тому[1]. Найбільше місячне море — Океаном Бур розміром 2000 км.

Моря (разом із озерами, затоками тощо, а також із безіменними «морськими» ділянками) вкривають 17% поверхні Місяця. Однак через невелику товщину вони складають <1% об'єму місячної кори. Їх сумарна площа — 6,3 млн км2, а об'єм оцінюють у 10 млн км3[1].

На дні кратера Грімальді на краю Океану Бур наземними методами досліджень виявлені ільменіти — породи, що містять кисень. У морях мало кратерів. Крайовим зонам морів, які нагадують затоки, а також темним западин у вигляді озер, були дані відповідні їх увазі назви[2]. Навколо багатьох морів розташовані кільцеподібні гірські хребти. Море Дощів оточують Альпи, Кавказ, Апенніни, Карпати, Юра. Море Нектару — гори Алтай і Піренеї. Море Східне оточене Кордильєрами і горами Рока. У морях іноді зустрічаються урвища — скиди; найвідоміше урвище — Пряма Стіна знаходиться в Морі Хмар.

На зворотному боці Місяця морів небагато і вони невеликого розміру. Є припущення, що морські формації на Місяці сформувалися в результаті лише декількох зіткнень. Утворилися в результаті ударів кратери заповнилися лавою і породили маскони. Лавові породи важче материкових, що могло викликати асиметрію у розподілі місячної маси, внаслідок чого тяжіння Землі назавжди закріпило «морську» півкулю Місяця в напрямку нашої планети[3]. Зворотному боку Місяця властиві таласоїди — величезні кратери, що не містять лави. Море Східне, Море Москви та інші мають два кільцевих вали — зовнішній і внутрішній, зі співвідношенням діаметрів 2/1. Іноді внутрішні кільця сильно зруйновані.

Деякі факти про місячні моря[ред.ред. код]

Назви морів, заток, озер і боліт на видимій стороні Місяця[ред.ред. код]

Моря і затоки на Місяці.

Українська назва — латинська назва

Моря[ред.ред. код]

Затоки[ред.ред. код]

Озера[ред.ред. код]

Болота[ред.ред. код]

Назви морів і озер на зворотному боці Місяця[ред.ред. код]

Українська назва — латинська назва.

Назви виключених морів і боліт[ред.ред. код]

Українська назва — латинська назва.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]