Мішель Фуше
Мішель Фуше | |
---|---|
Народився | 6 серпня 1946[1][2][3] (77 років) |
Країна | Франція |
Діяльність | географ, геополітик, дипломат, викладач університету |
Alma mater | Університет Париж I Пантеон-Сорбонна (1996)[4][5] |
Науковий керівник | Michel Rochefortd[4][5] |
Знання мов | французька[6] |
Заклад | Institut d'études politiques de Lyond, Інститут політичних досліджень і Коледж Європи |
Посада | ambassador of France to Latviad |
Нагороди | |
Мішель Фуше (нар. 6 серпня 1946, Франція) — історик, географ, політолог, дипломат. Директор Європейської обсерваторії геополітики у Ліоні.
З творчої біографії[ред. | ред. код]
У 1968 році закінчив географічний факультет Сорбонни.
У 1986 році — доктор філологічних і гуманітарних наук (Сорбонна). У 1989 — професор.
Викладав в Університеті Ліон-Люм'єр, Паризькій Еколь Нормаль, Інституті політичних досліджень Парижа, Європейському коледжі в Натоліні.
У 1997—2000 роках обійняв пост радника міністра закордонних справ Франції Юбера Ведріна.
У 2002—2006 роках — посол Франції в Латвії.
У 2009 році — професор Інституту національної безпеки Франції.
Займав ряд державних постів: був членом Ради із закордонних справ, директором Центру аналізу та прогнозування МЗС Франції, директором програми розвитку Центральної та Східної Європи, консультантом Європейської комісії.
Творчий доробок[ред. | ред. код]
Автор багатьох публікацій про європейську політику, зокрема книг:
- «Європа і майбутнє світу» (2009);
- «Європа: географія і геополітика» (2009);
- «Мана кордонів» (2007);
- «Фронт і кордони, геополітичний світовий огляд» (2004);
- Європейська республіка: Іст. і геогр. контури: ессе (1999).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ AlKindi
- ↑ Babelio — 2007.
- ↑ а б FCT
- ↑ а б Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Джерела[ред. | ред. код]
- Євросоюз перерозподіляє пріоритети // Український тиждень. — № 2(167). — 14—20 січня 2011. — С. 26—29.
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка, скористайтеся підказкою та розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |