М'ясоєдов Іван Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Григорович Мясоєдов
Иван Григорьевич Мясоедов
Ivan Myasoedov.jpg
Автопортрет І. Мясоєдова
(19301940 роки, Ліхтенштейн)
Дата народження 30 вересня (12 жовтня) 1881(1881-10-12)
Місце народження Російська імперія, Харків
Дата смерті 27 липня 1953(1953-07-27) (71 рік)
Місце смерті Аргентина, Буенос-Айрес
Жанр живопис, графіка
Навчання Московське училище живопису, ліплення й зодчества,
Імператорська Академія мистецтв, Ф. О. Рубо
Напрямок символізм і модерн
Роки творчості 1909-1953
Твори «Похід мінійців» (1909, повторно 1910), портрет Беніто Муссоліні, поштові марки Ліхтенштейну
Премії

Поїздка за кордон для вдосконалення від Академії мистецтв

Іва́н Григо́рович Мясоє́дов (30 вересня (12 жовтня) 1881(18811012), Харків, Російська імперія — 27 липня 1953, Буенос-Айрес, Аргентина) — російський художник, майстер живопису й графіки, представник символізму й модерну, творець поштових марок.

Біографія[ред.ред. код]

Іван Мясоєдов народився в 1881 році в родині відомого російського художника-передвижника Г. Г. Мясоєдова і його другої дружини К. В. Іванової, теж художниці. Григорій Григорович не дозволяв дружині проявляти материнські почуття, а хлопцю вселяв, що його мати — це не мати, а всього лише годувальниця. Наприкінці-кінців Г. Г. Мясоєдов, безжалісно відірвавши дитину від матері, довірив його турботам родини свого друга — пейзажиста О. О. Кисельова. З 1889 року Іван жив з матір'ю в родовій садибі Павленки під Полтавою. З 1884 по 1895 роки він відвідував часткову художню школу, організовану в Полтаві його батьком.

З 1896 по 1901 роки Іван успішно займався в Московськім училищі живопису, ліплення й зодчества, брав активну участь в учнівських художніх виставках і, закінчивши училище, отримав звання «некласного художника». Це дало йому можливість, минаючи попередні загальні класи, зробити в 1907 році в батальну майстерню Імператорської Академії мистецтв, яку він закінчив в 1909 році. У це ж час або трохи пізніше І. Г. Мясоєдов відвідував майстерню по гравюрі, керовану відомим російським гравером професором В. В. Мате.

Будучи студентом училища, Іван Мясоєдов захопився силовим спортом, тому навчання в академії він сполучив із заняттями в Санкт-Петербурзькому атлетичному товаристві графа Г. І. Рибопьера. На Всеросійському чемпіонаті з важкої атлетики, проведеному в 1909 році, Іван виграв II приз у середній вагової категорії.

В 1911 році, після смерті батька, Іван Григорович повертається в Полтаву. Тут в 19121913 роках він організує посмертні виставки батьківських творів і зібраних їм колекцій, продовжує працювати як художник і разом з тим виступає в цирку як професійний борець і гирьовик. Не втратив Мясоєдов і зв'язків художнім миром Санкт-Петербурга, звичайно виставляючи свої нові твори на «весняних» виставках у залах Академії мистецтв. Він підтримував відносини з різними художніми колами столиці, займався оформленням ряду видань, брав участь у випуску присвяченого спорту петербурзького журналу «Геркулес». Небагато пізніше І. Мясоєдов був ректором одного з київських художніх навчальних закладів.

В 1912 році Іван Григорович сполучився шлюбом з італійською танцівницею й артисткою цирку Мальвіною Вернічи. Якийсь час подружжя жилі в Павленках, де побудували новий двоповерховий будинок в італійському стилі.[1]

Під час громадянської війни Мясоєдов виїхав у Крим. Тут в 1919 році він служив художнім кореспондентом в армії А. І. Денікіна. Після її розгрому його ледве було не розстріляли червоні. В 1921 році через Севастополь на германському кораблі «Вигберт» Іван Григорович евакуювався із Криму в Константинополь, звідти в Трієст, потім у Баварію й, нарешті, улаштувався в Берліні. Володіючи неабиякою майстерністю малювальника й гравера, І. М. Мясоєдов успішно підробляв паперові грошові купюри, зокрема, англійські фунти й американські долари, а його дружина Мальвіна Вернічи їх збувала. В 1923 році їх заарештували. Іван Мясоєдов провів три роки в Моабитської в'язниці. В 1933 році Мясоєдов знову був арештований за фальшивомонетництво. Другий строк з 1933 по 1934 роки він відбував у германськім місті Лукау. Після визволення Мясоєдов разом з дружиною й донькою їде в Ригу (Латвія). Звідти, за фальшивими паспортами на ім'я чехословацьких громадян Євгенія й Мальвіни Зотових, родина Мясоєдових перебирається в Бельгію.

В 1938 році родина Зотових-Мясоєдових поселилася в столиці князівства Ліхтенштейн Вадуці. Тут Іван Григорович вів життя придворного художника, створюючи портрети членів місцевого князівського будинку й ескізи поштових марок. В 1946 році Чехословацьке генеральне консульство виявило місцезнаходження проживаючих у Ліхтенштейні з фальшивими паспортами Євгенія й Мальвіни Зотових, про що сповістило уряд країни. Зотових позбавили громадянства. В 1948 році Іван Григорович знову потрапив під арешт «за спробу підробки державних кредитних паперів». Ліхтенштейнський суд присудив його до двох років ув'язнення.[2]

В 1953 році родина Мясоєдових переїжджає в Аргентину. Під час поїздки Іван Григорович важко занедужав і 27 липня 1953 року, через три місяці після прибуття в Буенос-Айрес умирає від раку печінки.

Творча діяльність[ред.ред. код]

І. Мясоєдов у групі російських художників у Берліні, 1928 рік

Для раннього живопису Мясоєдова характерні антично-міфологічні полотнини, близькі за манерою виконання до німецького модерну. У жовтні 1909 року на конкурсній виставці в Академії мистецтв їм була представлена велика картина на античний сюжет «Похід мініїців (Аргонавти, що відпливають від берегів Греції за золотим руном у Колхіду[3], за яку він отримав не тільки звання художника, але й вищу нагороду Академії — поїздку за кордон для вдосконалення. Під керівництвом Ф. О. Рубо Мясоєдов брав участь у написанні панорами «Бородінська битва» (1910).

Іван будучи прихильником культу античності, що домінував на початку XX століття в Академії мистецтв, усіляко пропагував красу голого тіла. В 1911 році в збірнику «Нагота на сцені» за редакцією М. М. Евреінова М'ясників опублікував на цю тему маніфест. Він професійно захоплювався фотографією. Створив серію фотокомпозицій на історичні й міфологічні теми, де знімався в оголеному виді, зображуючи Бахуса, Меркурія й античних героїв. У своєму маєтку в Павленках Іван створив щось начебто художньо-філософського об'єднання однодумців, яке назвав «Садом богів».

У Берліні І. Мясоєдов мав більший успіх як портретист. Йому замовляли свої портрети російські дворяни-емігранти, представники буржуазії й дипломатичного корпуса, актори й оперні співаки. До берлінського періоду відноситься цикл картин на теми народного життя України й Росії, у яких відчуваються ностальгічні мотиви: «Прощання з Павленками», «Татарський цвинтар у Криму», «Російський великодній стіл». Окремі його твори видаються на листівках берлінського видавництва «Ольга Дьякова і К°».

В 1929 році художник знімається в ролі боярина у фільмі В. Стрижевского «Гри імператриці» (нім. Der Adjutant des Zaren). Участь Івана Григоровича у фільмі було пов'язане з необхідністю заробітку й пошуком нових форм самовираження. Роль Мясоєдову вдалася, його боярин був величним і грандіозним. Кисті майстра належить також рекламний плакат для фільму «Трейдер Хорн» (студія «Metro-goldwyn-mayer»), який він створив використовуючи натурні замальовки тварин, зроблені ним у Берлінському зоопарку

У Брюсселі в італійськім консульстві І. Мясоєдов написав пишний портрет Беніто Муссоліні, яким той залишився дуже задоволений. Пізніше цей портрет був опублікований на обкладинці пропагандистського журналу «Нова Італія». Навіть перебуваючи у висновку в Моабитской в'язниці Іван Григорович займався творчою діяльністю. Там він розписав фресками тюремну молитовню. Під час другого строку в 1933–1934 роках з вікна тюремної камери він написав одне із найкращих своїх творів.

Живучи в Ліхтенштейні Іван Григорович отримав популярність як талановитий живописець, чудовий малювальник і гравер. Він написав багаточисленні пейзажі й натюрморти, що виконані в імпресіоністичній манері, релігійні композиції, різноманітні портрети, багато графічних робіт олівцем, пером, різними техніками гравюри. Мясоєдов працював над стінними розписами звукового кінотеатру у Вадуці, фресками часткових особняків. Досить часто художник використовував свої роботи як грошовий еквівалент, розплачуючись ними за послуги з лікарем або адвокатом. Середня вартість його робіт у цей час становила приблизно 500 швейцарських франків.

В останні роки життя художник був підданий частим депресіям і меланхолії. Песимістичні настрої майстра знайшли відображення в полотнах на політичні теми, в основному сюжетно пов'язаних з Росією. До його колишніх модерністських міфологій і алегорій додався цикл «історичних кошмарів» — з революціями і війнами, втіленими в картинах «Революція» і «Юрба демонів» (1940-е роки).[4] Мясоєдов працював також над філософським трактатом «Енциклопедія загальстверджуючих понять» (дотепер не опублікований), у якому він піддав усю сучасну цивілізацію нищівній критиці з позицій містичного анархізму.

Творча спадщина І. Г. Мясоєдова становить приблизно 4000 творів, із числа виявлених. Це картини, гуаші, пастелі, офорти, фотографічні й текстильні роботи, поштові марки, документальні матеріали. Значна його частина — близько 3200 експонатів знаходиться в колекції Фонду Є. Зотова — І. Мясоєдова у Вадуці. Більше половини творів майстра придбане фондом на пожертвування, зокрема, в онуків художника Мішеля й Наниты Модлер. Колекція робіт, що відноситься до раннього періоду творчості І. Мясоєдова, належить Полтавському художньому музею. Вона включає більше 20 мальовничих і кілька графічних робіт, які потрапили в музей із садиби автора. До Німецько-радянської війни в експозиції було 67 творів. Припускають, що багато робіт художника разом з іншими коштовними експонатами, вивезли німці, що окупували Полтаву. Вважається також, що до значних втрат привела пожежа в полтавській галереї в 1943 році.

Створення поштових марок[ред.ред. код]

Особливе місце у творчості Івана Мясоєдова займає його робота над малюнками для поштових марок Ліхтенштейну. Уперше його серія із трьох марок гідністю в 20, 30 і 50 раппів з'явилася в Ліхтенштейні в 1938—1939 роках (Михель № 180—182). Ця серія називається «Huldigung» («Приношення присяги на вірність») і випущена була на відзначення приношення присяги 28 травня 1939 року, що вступив у правління Ліхтенштейном його світлості князю Францу-Йосипу II. Це були перші поштові марки в історії країни, які створювалися професійним художником найвищого рівня. У роботі над марками князівства виявилася неабияка композиційна майстерність Мясоєдова, уміння виділити центральні персонажі сцени.

Зразком роботи І. Мясоєдова з'явилася марка з зображенням трохи стилізованої «Мадонни-Утішниці» з капели Святої Марії в Дуксі вартістю в 10 франків, яка вийшла у світ 7 липня 1941 року (Михель № 197). Ескіз марки був створений художником Іоханнесім Тройерім, але гравюру на сталі виконав І. Г. Мясоєдов. Однак найефективнішою роботою І. Мясоєдова вважається, що з'явився у світ 22 квітня 1942 року історична серія з п'яти марок, присвячена 600-річчю територіального розмежування на землях нинішнього Ліхтенштейну й Швейцарії володінь нащадків графа Гуго Монфора (Михель № 202—206). Усі малюнки для цих марок були виконані в техніку гравюри на сталі.

Остання здійснена І. Мясоєдовим серія марок Ліхтенштейну — «Bennenkanal» («Внутрішній канал у Ліхтенштейні»), що складається із чотирьох марок вартістю в 10, 30, 50 раппів і 1 франк. Марки були випущено 6 вересня 1943 року (Михель № 218—221).

Пам'ять[ред.ред. код]

Конверт з поштовими марками Ліхтенштейну, присвячений І. М. Мясоєдову і його творчості (1996) (Михель № 1138—1140)

У рік 100-річчя від дня народження художника, в 1981 році, художнє товариство князівства Ліхтенштейн, створило комісію зі збирання й вивчення творчої спадщини Є. Зотова — І. Мясоєдова — «Архів професора Є. Зотова», пізніше перетворену в постійний фонд «професора Євгенія Зотова — Івана Мясоєдова». У картотеці фонду налічується біля чотирьох тисяч спеціальних анкет — карток про окремі твори художника. В архів попали не тільки його роботи, що залишилися в приватних руках, але й твори, що належать родині художника. Велику допомогу в створенні фонду надала донька художника Ізабелла Вернічи фон Мигке-Колланде, танцівниця, хореограф і балетмейстер, що проживала в Мюнхені.

В 1996 році пошта Ліхтенштейну випустила три марки із серії «Художники Ліхтенштейну», на яких відтворені картини І. М. Мясоєдова (Євгена Зотова) і конверт із портретом художника.

Цікаві факти з життя[ред.ред. код]

Під час закордонної поїздки Італією, яка в ту пору була стривожена мессінським землетрусом, Іван відвідав римський цирк. На манежі цирку виступали кращі силачі світу. Під кінець програми шпрехшталмейстер оголосив, що якщо серед публіки знайдеться охочий спробувати силу й повторити хоча б один номер із програми, то цирк віддасть йому весь касовий збір. Викликалося трохи глядачів, але їх спроби були невдалими. Тоді на манеж вийшов Іван. Він з легкістю жонглював гирями, перевершивши своєю силою циркових атлетів. Прийнявши від директора цирку піднос із грішми, Мясоєдов заявив, що він жертвує «увесь касовий збір на користь бідних італійців, що постраждали від землетрусу в Мессіні». Вдячні італійці влаштували Івану бурхливі овації стоячи.

Примітки[ред.ред. код]

  1. З 1926 року в садибі розташовується Полтавська гравіметрична обсерваторія.
  2. Щодо цього факту існують різночитання в різних джерелах:
    1. Колон Е. Художник — атлет из «Сада богов»: Через недолік доказів справа закрилася.
    2. Мясоедов Иван Григорьевич: Цього разу він відбувся лише умовним строком ув'язнення.
  3. Музей Російської Академії мистецтв, Санкт-Петербург
  4. Фонд Зотова-Мясоєдова, Вадуц

Література[ред.ред. код]

  • Коваленко А. Иван Мясоедов — художник Серебряного века. — Севастополь: Мир, 1998. — 204 с.
  • Коваленко А. Творча спадщина Івана Мясоєдова (Дослідження методу стилетворення в українському образотворчому мистецтві початку XX століття) / Дисертація на здобуття наукового ступеня. — Львів, 2002.
  • Колон Е. Художник — атлет из «Сада богов» // Зеркало недели. — 1998. — № 20. — 16—22 мая.
  • Кончин Е. Моя биография мне не удалась. Путь скитаний Ивана Мясоедова // Культура. — 1998. — № 20. — 4—10 июня.
  • Шлеев В. Наш Иван Мясоедов в Лихтенштейне // Филателия. — 1992. — № 3. — С. 8—13.

Посилання[ред.ред. код]