Набризк-бетон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Набризк-бетон.JPG

На́бризк-бето́н (рос. набрызг-бетон, англ. shotcrete, нім. Spritzbeton m) — штучний матеріал (бетон), що складається із суміші цементу, піску, гравію чи щебеню та домішок для прискорення затвердіння. Одержують нанесенням цієї суміші безопалубковим методом.

Застосовують для кріплення гірничих виробок в широкому діапазоні гірничо-геологічних умов у вигляді самостійної конструкції (в скельних і щільних глинистих ґрунтах з коефіцієнтом міцності f>4).

Приклад використання набризк-бетону: шість устав AL-262.1 компанії Aliva були використані для нанесення набризк-бетону в портальній частині і на прилеглій території 26 тунелів у Венесуелі. Найдовший тунель Tazon (6 989  ), в якому зроблене нанесення бетону на дільниці довжиною 200 м і висотою 25 м. Відстань транспортування цементної суміші коливалася в межах 60 — 150 м при тиску 5—7 атм. Добова продуктивність нанесення сухої суміші становила 20 — 30  м. Крупність гравію в Н. — до 20 мм.

Література[ред.ред. код]