Набуття мощей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рогір ван дер Вейден. Знайдення мощей святого Губерта в церкві святого Петра у Льєжі (бл. 1437)

Набуття мощей — процес знаходження (відкриття, виявлення, ексгумації останків) християнина, якого Церква причисляє до лику святих. Частіше за все, пов'язаний з оглядом останків і перенесенням їх у храм для загального шанування до, під час або після канонізації. З давніх часів оточений молитовним обрядом [1] [2]. На згадку про набуття мощей встановлюються окремі дні пам'яті святих.

Історія[ред.ред. код]

Шанування останків мучеників за віру відомо з перших століть християнської історії. В період гонінь віруючі вживали всі засоби для того, щоб отримати в своє володіння тіла мучеників, а місця їхнього поховання ставали святилищами, де на їх гробах відбувалися християнське богослужіння.[3] У ранній період гробниці залишалися закритими, пізніше виникає традиція витягати з них мощі і поміщати в храмах у спеціальних раках.

До ранніх і найбільш значущих випадків набуття мощей церковна історія відносить:

Історія Церкви знає як поодинокі випадки відкриття мощей, так і масові заходи. Так, в катакомбах Риму в 537 році при облозі міста Вітігесом гробниці святих були розкриті, і їх мощі перенесені в міські церкви. [10] Це був перший випадок підняття реліквій з катакомб, наступні записи хроністів повідомляють про масштабніші акції:

Набуття святих мощей в епоху середньовіччя завжди мало характер суспільно значущої події, що засвідчено як письмовими, так і образотворчими пам'ятками[12]. Стародавні хроніки фіксували набуття мощей поруч із освяченням церков, землетрусами і візитами важливих державних діячів.

Значення при канонізації[ред.ред. код]

Знайдення мощей не є достатньою умовою для канонізації, так само як і відсутність їх - перешкодою для неї. Для прославлення святого потрібно ряд підстав, головна з яких - чітко фіксовані чудеса за молитвами до нього [13] [14] [15]. У зв'язку з цим у відношенні мощей святих у діяннях про канонізацію робляться такі вказівки: [16] Чесні їх останки, у яких такі знаходяться, вважати святими мощами, а у яких не знаходяться, залишити на Боже призвоління.

Перенесення мощей[ред.ред. код]

Тінторетто. Знайдення мощей апостола Марка (бл. 1562, Брера)

З набуттям мощей тісно пов'язане їх перенесення, особливо, в разі їх знаходження поза храмом. Так, після здобуття мощей Первомученика Стефана в околицях Єрусалима їх перенесли в Константинополь, де їх зустрічала імператриця Пульхерія. Ця подія відображене на рельєфі зі слонової кістки (Трір, VI століття), який є одним з найбільш ранніх зображень подібних церемоній.

Перенесення мощей в церковній історії буває пов'язано з банкрутством міських і монастирських храмів під час війн та ін. Одним із прикладів такого перенесення є переміщення мощей преподобного Венедикта Нурсійського в абатство Флері (Франція) з монастиря Монтекассино (Італія) у зв'язку з руйнуванням останнього лангобардами.

На честь перенесення мощей встановлюються окремі дні пам'яті святих. Наприклад, 2(15) серпня - перенесення з Єрусалиму до Константинополя мощей первомученика архідиякона Стефана, 9(22) травня - перенесення мощей Миколи Чудотворця з Мір в Барі, 31 травня (13 червня) - перенесення мощей святителя Філіпа Московського з Соловецького монастиря в Москву та інші.

Перенесення мощей буває пов'язано з їх повторним набуттям. Так в 828 році венеціанські купці, прибувши в Олександрію, дізналися, що мусульмани почали руйнування християнські храми для зведення мечетей. Вони вирішили врятувати мощі євангеліста Марка, вивезши їх до себе на батьківщину. Вони знайшли їх у церкві, збудованій в 310 році над могилою апостола, яка призначалася під знесення. У Венеції для мощей був побудований величний собор, а дата їх прибуття до Венеції (31 січня 829 року) стала щорічним міським святом. При перебудові собору в кінці XI століття мощі євангеліста були загублені, а потім повторно знайдені чудесним чином у схованці, що знаходилася в пілястрі базиліки. [17]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Желтов Михаил, диак. Две византийские молитвы на перенесение св. мощей // Богословские труды. — М.: 2005. — Т. 40. — С. 122–127.
  2. Уханова Е.В. Обретение мощей св. Климента, Папы Римского, и дипломатическая миссия Константина Философа // У истоков славянской письменности — М.: Муравей, 1998. — 237 с.
  3. Остров П. О почитании святых мощей // Журнал Московской Патриархии. № 1. 1997.
  4. Димитрий Ростовский. Первое и второе обретение честной главы Предтечи и Крестителя Господня Иоанна
  5. Третье обретение честной главы святого Пророка, Предтечи и Крестителя Господня Иоанна. Православие.Ru
  6. Карташёв А.В. Вселенские соборы — Клин, 2004. — С. 182.
  7. Epistola ad omnem ecclesiam, de revelatione corporis Stephani martyris('Revelatio Sancti Stephani',Revue des Etudes Byzantines, 4, 1946, pp. 178-217)
  8. Hunt, E. D. Holy Land Pilgrimage in the Later Roman Empire AD 312-460, Oxford: Clarendon Press, 1982
  9. Лосева О.В. Варнава // Православная энциклопедия. — М.: 2003. — Т. 6. — С. 641-646. — ISBN 5-89572-010-2.
  10. Протоиерей Иоанн Мейендорф. Структура церкви. Единство империи и разделение христиан
  11. Голубцов А. П. Места молитвенных собраний христиан I—III веков. Из чтений по Церковной Археологии и Литургике
  12. протоиерей Николай Погребняк. Иконография чрезвычайных ситуаций // Московские епархиальные ведомости. — М.: Московская епархия, 2007. — № 7-8.
  13. Голубинский Е. Е. История канонизации святых в Русской Церкви // Богословский вестник. — 1894. — Т. 2. — № 6. — С. 418-436.
  14. протоиерей Владислав Цыпин. Глава 48. Канонизация и почитание святых // Церковное право.
  15. митрополит Ювеналий (Поярков). О Синодальной комиссии Русской Православной Церкви по канонизации святых // Мир истории. — 2000. — № 3.
  16. Деяние о Канонизации святых подвижников Юбилейного Архиерейского Собора 2000 года
  17. Мария Да Вилла Урбани Собор Сан Марко — Венеция: Storti Edizioni, 2006. — С. 12. — ISBN 88-7666-590-0.