Навальний Олексій Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олексій Навальний
Алексей Анатольевич Навальный
Navalny.JPG
Олексій Навальний у 2007
Народився 4 червня 1976(1976-06-04) (37 років)
Бутинь, Московська область, Росія
Громадянство Російська Федерація
Проживання Росія, Москва
Відомий керівник проекту «Розпил»
Дружина Юлія
Діти Дар'я (2001), Захар (2008)
Сторінка в інтернеті Navalny.ru (рос.) Офіційна сторінка

Олексій Навальний (рос. Алексей Анатольевич Навальный; *4 червня 1976(19760604), Бутинь, Московська область) — російський політичний і громадський діяч українського походження[1], що здобув останніми роками слави поміж російських блогерів і медіа внаслідок своєї громадської діяльності. Він використовує популярний жж-блог для організації, відповідно до закону, масових заяв російських громадян у справах пов'язаних з корупцією в російській владі, що їх російські високопосадовці та наближені до влади великі підприємці, зазвичай, ігнорують. Він також регулярно пише колонки щодо питань, якими він опікується в російських медіа, зокрема в російський Forbes. За політичними переконаннями — російський націоналіст. Виступає за об'єднання Росії, України та Білорусі під очільництвом Росії[2].

Газета Ведомости назвала Навального переможцем у номінації Персона року — 2009[3]. Навальний став World Fellow в Єльському університеті, де він півроку навчався за програмою «Yale World Fellows»[4].

За підсумками 2011го компанія «Медіалогія» назвала Навального найцитованішим російським блогером з більш як дворазовим відривом від другого і десятиразовим відривом від третього місць у відповідному рейтингу[5].

Біографічні відомості

У 2003 році закінчив Російський університет дружби народів.

17 липня 2013 офіційно зареєстрований кандидатом на виборах мера Москви[6].

18 липня 2013 Ленінський суд міста Кірова визнав російського опозиціонера Олексія Навального винним у розкраданні майна в особливо великих розмірах та засудив його до п'яти років колонії. Опозиціонера звинуватили у тому, що в 2009 році, перебуваючи на посаді радника губернатора Кіровської області, він вступив у змову з директором «Вятської лісової компанії» Петром Офіцеровим та організував розкрадання лісу на суму понад 16 млн рублів (понад 3,8 млн грн.)[6].

Діяльність

Навальний є міноритарним акціонером у низці провідних (і одночасно близьких до влади) російських компаній і його діяльність була, зокрема, спрямована на те, щоби зробити функціонування цих компаній якомога прозорішим. Така прозорість є вимогою закону, проте підозрювані у шахрайстві топ-менеджери цих компаній усіляко уникали прозорості у своїй діяльності[7]. Інші напрями його діяльності стосувалися порушень російської правоохоронної системи, таких як справа Сергія Магнітського, нецільове використання бюджетних коштів, якість державних послуг тощо.

У жовтні 2010 Навальний переконливо переміг на віртуальних виборах мера Москви проведених в інтернеті виданнями Коммерсантъ і Газета.Ru. Він здобув близько 30 000 голосів, або близько 45% при тому, що другим був кандидат «Проти всіх» з 9 000 голосів (14%), а третім Борис Нємцов з 8 000 голосів (12%).[8]

У листопаді 2010 Навальний оприлюднив[9] закриті документи щодо аудиту компанії Транснефть. Він стверджував, що оприлюднив скан оригіналу документу. Згідно з блогом Навального близько 4 мільярдів доларів США було вкрадено при спорудженні нафтогону «Східний Сибір — Тихий океан» і що ця шахрайська діяльність була координована Володимиром Путіним[10][11].

У лютому 2011 в інтерв'ю радіостанції finam.fm Навальний назвав правлячу в Росії партію Єдина Росія, «партією шахраїв і крадіїв» (рос. партия жуликов и воров).[12]. У травні 2011го російська влада відкрила карну справу проти Навального, що її західні медіа широко висвітлили як «помсту», а сам Навальний назвав її «сфабрикованою спецслужбами»[13][14][15].

Вибори до Державної Думи (2011), позбавлення свободи

Навальний в суді після арешту, 6 грудня 2011 року
Олексій Навальний на трибуні мітингу в Москві, проспект Сахарова, 24 грудня 2011 року

Олексій Навальний неодноразово заявляв, що найприйнятнішим, на його думку, на виборах до Державної Думи 2011го є голосування «за будь-яку партію, проти Єдиної Росії»[16].

5 грудня 2011 року, на наступний день після виборів, Навальний виступив на санкціонованому владою мітинзі, що проводився рухом «Солідарність» у Москві. Метою мітингу було висловлення незгоди з результатами проведених виборів і звинувачення влади в масштабних фальсифікаціях. Виступаючи перед багатотисячним натовпом, Навальний зокрема назвав «Єдину Росію» «партією шахраїв, злодіїв і вбивць». По закінченню заходу він із ще кількома сотнями учасників взяв участь у несанкціонованій ході до будівлі Центральної виборчої комісії Російської Федерації на Луб'янці, в ході якого його було затримано поліцією. Наступного дня відбулося судове засідання, де Навального було визнано винним в чиненні опору співробітникам правопорядку і призначила мірою покарання 15 діб адміністративного арешту. Дане рішення викликало невдоволення як серед опозиції, так і серед низки відомих адвокатів. Зокрема, зверталася увага, що суд не взяв до уваги пом'якшувальні обставини — наявність двох неповнолітніх дітей на утриманні і відсутність кримінальної історії у Навального[17]. «Міжнародна амністія» визнала Навального в'язнем сумління[18]. Був звільнений з під варти 21 грудня 2011го о 2й години 35 хвилин ночі; незважаючи на пізній час на виході його зустрічали численні журналісти та прихильники[19].

Особисте життя

Олексій Навальний має дружину Юлію (одружились 2000-го) і виховує доньку Дар'ю (2001 р.н.) і сина Захара (2008 р.н.)[20].

Зв'язок з Україною

Батько Олексія Навального, українець родом з села Залісся на Київщині[21]. Сам Навальний заявляв що: «Я наполовину українець, наполовину росіянин. У мене більша частина родичів живе в Україні… Доки Чорнобильська станція не вибухнула, у мене просто всі родичі жили в тих краях, я кожне літо проводив там. Мабуть, я більше українець за своїм якимось корінням і генетикою»[1]

Олексій Навальний виступає за геополітичний союз Росії, України та Білорусі, в якому Росія має грати провідну роль.[2] Ставлення О. Навального до інших східнослов'янських народів засвідчує запис у його блозі про мову білорусів: «…Білоруська мова це щось чудернацьке: рэстаран. Наче писемність придумали хачіки, що об'єдналися з падонками. А є ще офігенна літера — до літери „у“ приробили горішню закарлючку від літери „й“»[22].

Література

  • Константин Воронков. Алексей Навальный. Гроза жуликов и воров. — М.: Эксмо, 2011. — 224 с. — (Журналистское расследование). — 4000 экз. — ISBN 978-5-699-53227-8.

Примітки

  1. а б «Олексій Навальний як дзеркало російської революції». Архів оригіналу за 2013-01-14.  День
  2. а б ВІДЕО Навальний на передачі Велика політика з Євгенієм Кисельовим 10 лютого 2012
  3. «Персоны года — 2009: Частное лицо года». Vedomosti (Russian). 30 December 2009. Архів оригіналу за 2012-09-15. Процитовано 9 February 2011. 
  4. «The World Fellows: Alexey Navalny». Yale University. Архів оригіналу за 2012-08-05. Процитовано 9 February 2011. 
  5. «Самые цитируемые блогеры - 2011». Архів оригіналу за 2012-09-04. 
  6. а б «Навальний отримав 5 років колонії». BBC Україна. 2013-07-18. Процитовано 2013-07-18. 
  7. «Activist presses Russian corporations for openness». Forbes. Архів оригіналу за 2012-07-07. Процитовано 9 February 2011. 
  8. «Выборы мэра Москвы». Gazeta.ru (Russian). Архів оригіналу за 2012-08-04. Процитовано 9 February 2011. 
  9. «Как пилят в Транснефти» (Russian). LiveJournal. Архів оригіналу за 2012-07-14. Процитовано 9 February 2011. 
  10. «Russia checks claims of $4bn oil pipeline scam». BBC News. 17 November 2010. Архів оригіналу за 2012-07-19. Процитовано 9 February 2011. 
  11. Soldatkin, Vladimir (2011-01-14). «Russia's Transneft denies $4 bln theft». Reuters. Архів оригіналу за 2012-12-08. Процитовано 2011-07-06. 
  12. «Пил, РосПил, освоение. Государство, криминал, бизнес. Каким будет финал?» (Russian). finam.fm. Архів оригіналу за 2012-07-09. Процитовано 19 February 2011. 
  13. ««Russian blogger Alexei Navalny faces criminal investigation»». Архів оригіналу за 2012-08-01. , The Guardian, May 10, 2011
  14. Catherine Belton, ««Russia targets anti-graft blogger»». Архів оригіналу за 2012-07-30. , Financial Times, May 10, 2011
  15. Alexander Bratersky, ««Navalny Targeted in Fraud Inquiry»». Архів оригіналу за 2013-01-05. , The Moscow Times, May 11, 2011
  16. Навальный, Алексей Анатольевич (6 июля 2011). «За любую партию, против «Единой России»». LiveJournal. Архів оригіналу за 2012-12-08. Процитовано 2011-12-12. 
  17. «Блогер А. Навальный получил 15 суток ареста». РосБизнесКонсалтинг. 6 грудня 2011. Архів оригіналу за 2012-07-17. Процитовано 2011-12-12. 
  18. Горбачев, Алексей (7 декабря 2011). «Египетский сценарий для России». Независимая газета. Архів оригіналу за 2013-04-17. Процитовано 2011-12-12. 
  19. «Навальный и Яшин вышли на свободу». Интерфакс. 21 декабря 2011. Архів оригіналу за 2013-04-17. Процитовано 2011-12-22. 
  20. ««Пятнадцать минут борьбы с режимом в день», The New Times, 25 жовтня 2010». Архів оригіналу за 2012-07-11. 
  21. «http://esquire.ru/wil/alexey-navalny». Архів оригіналу за 2012-07-20. 
  22. Навальный о белорусском языке: Будто письменность придумали хачики с падонками

Посилання