Навальний Олексій Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олексій Навальний
Алексей Анатольевич Навальный
Navalny.JPG
Олексій Навальний у 2007
Народився 4 червня 1976(1976-06-04) (38 років)
Бутинь, Московська область, РРФСР, СРСР
Громадянство Російська Федерація
Проживання Москва, Росія
Відомий керівник проекту «Розпил»
Конфесія православ'я
Дружина Юлія
Діти дочка Дар'я (2001), син Захар (2008)
Сторінка в інтернеті Navalny.ru (рос.) Офіційна сторінка

Олексій Навальний (рос. Алексей Анатольевич Навальный; *4 червня 1976(19760604), Бутинь, Московська область, РРФСР, СРСР) — російський політичний і громадський діяч українського походження[1], що здобув останніми роками слави поміж російських блогерів і медіа внаслідок своєї громадської діяльності. Він використовує популярний жж-блог для організації, відповідно до закону, масових заяв російських громадян у справах пов'язаних з корупцією в російській владі, що їх російські високопосадовці та наближені до влади великі підприємці, зазвичай, ігнорують. Він також регулярно пише колонки щодо питань, якими він опікується в російських медіа, зокрема в російський Forbes. За політичними переконаннями — російський націоналіст. Виступає за об'єднання Росії, України та Білорусі під очільництвом Росії[2].

Газета Ведомости назвала Навального переможцем у номінації Персона року — 2009[3]. Навальний став World Fellow в Єльському університеті, де він півроку навчався за програмою «Yale World Fellows»[4].

За підсумками 2011-го року компанія «Медіалогія» назвала Навального найцитованішим російським блогером з більш як дворазовим відривом від другого і десятиразовим відривом від третього місць у відповідному рейтингу[5].

19 грудня 2014 прокуратура зажадала 10 років позбавлення волі для Навального по так званій «справі Ів Роше», за яким політик і його брат Олег звинувачуються в розкраданні та подальшій легалізації грошових коштів французької фірми «Ів Роше Схід». В останньому слові на суді Олексій відкинув висунуті йому обвинувачення[6][7]. 30 грудня 2014 суд засудив Олексія Навального до 3 років і 6 місяців умовно. Одночасно його брат Олег по тій же справі отримав такий самий, але вже реальний термін.

Біографічні відомості

Батько родом зі села Залісся біля Чорнобиля, Українська РСР.[8]

У 2003 закінчив Російський університет дружби народів.

17 липня 2013 офіційно зареєстрований кандидатом на виборах мера Москви[9].

18 липня 2013 Ленінський суд міста Кірова визнав його винним у розкраданні майна в особливо великих розмірах та засудив його до п'яти років колонії. Його звинуватили у тому, що в 2009, перебуваючи на посаді радника губернатора Кіровської області, він вступив у змову з директором «Вятської лісової компанії» Петром Офіцеровим та організував розкрадання лісу на суму понад 16 млн рублів (понад 3,8 млн грн.)[9].

Діяльність

Навальний є міноритарним акціонером у низці провідних (і одночасно близьких до влади) російських компаній і його діяльність була, зокрема, спрямована на те, щоби зробити функціонування цих компаній якомога прозорішим. Така прозорість є вимогою закону, проте підозрювані у шахрайстві топ-менеджери цих компаній усіляко уникали прозорості у своїй діяльності[10]. Інші напрями його діяльності стосувалися порушень російської правоохоронної системи, таких як справа Сергія Магнітського, нецільове використання бюджетних коштів, якість державних послуг тощо.

Активну громадську діяльність розпочав 2004 року, коли заснував і був одним з керівників «Комітету захисту москвичів» — загальноміського руху противників корупції та порушення прав громадян при здійсненні будівництва в Москві[11][12]. 2005 року спільно з Марією Гайдар, Наталією Морарь та іншими встав біля витоків Молодіжного руху «ТАК!»[11][12]. Координував проект «Міліція з народом»[11]. З 2006 року — координатор проекту «Політичні дебати», шеф-редактор його телеверсії «Бійцівський клуб» (ТВЦ, 2007)[11]. Як ведучий «Політичних дебатів», взяв безпосередню участь в інцидентах під час дебатів Марії Гайдар та Едуарда Багірова, а також Максима Кононенко та Юлії Латиніної, що широко висвітлювалось у пресі[13][14][15].

23 червня 2007 став одним із співзасновників руху «Народ»[11]. 2008 року заснував громадську організацію «Союз міноритарних акціонерів», яка займається захистом прав приватних інвесторів[11][16]. Активно працює над проблемою підвищення прозорості витрат природних монополій[17]. 2009 року був позаштатним радником губернатора Кіровської області, колишнього лідера «Союзу правих сил», Микити Білих[11][18]. 2009 року виступив співзасновником Фонду підтримки ініціатив губернатора Кіровської області.[19]

У жовтні 2010 Навальний переконливо переміг на віртуальних виборах мера Москви проведених в інтернеті виданнями Коммерсантъ і Газета.Ru. Він здобув близько 30 000 голосів, або близько 45% при тому, що другим був кандидат «Проти всіх» з 9 000 голосів (14%), а третім Борис Нємцов з 8 000 голосів (12%).[20]

У листопаді 2010 Навальний оприлюднив[21] закриті документи щодо аудиту компанії Транснефть. Він стверджував, що оприлюднив скан оригіналу документу. Згідно з блогом Навального близько 4 мільярдів доларів США було вкрадено при спорудженні нафтогону «Східний Сибір — Тихий океан» і що ця шахрайська діяльність була координована Володимиром Путіним[22][23].

У лютому 2011 в інтерв'ю радіостанції finam.fm Навальний назвав правлячу в Росії партію Єдина Росія, «партією шахраїв і крадіїв» (рос. партия жуликов и воров).[24]. У травні 2011го російська влада відкрила карну справу проти Навального, що її західні медіа широко висвітлили як «помсту», а сам Навальний назвав її «сфабрикованою спецслужбами»[25][26][27].

Вибори до Державної Думи (2011), позбавлення свободи

Навальний в суді після арешту, 6 грудня 2011 року
Олексій Навальний на трибуні мітингу в Москві, проспект Сахарова, 24 грудня 2011 року

Олексій Навальний неодноразово заявляв, що найприйнятнішим, на його думку, на виборах до Державної Думи 2011го є голосування «за будь-яку партію, проти Єдиної Росії»[28].

5 грудня 2011 року, на наступний день після виборів, Навальний виступив на санкціонованому владою мітинзі, що проводився рухом «Солідарність» у Москві. Метою мітингу було висловлення незгоди з результатами проведених виборів і звинувачення влади в масштабних фальсифікаціях. Виступаючи перед багатотисячним натовпом, Навальний зокрема назвав «Єдину Росію» «партією шахраїв, злодіїв і вбивць». По закінченню заходу він із ще кількома сотнями учасників взяв участь у несанкціонованій ході до будівлі Центральної виборчої комісії Російської Федерації на Луб'янці, в ході якого його було затримано поліцією. Наступного дня відбулося судове засідання, де Навального було визнано винним в чиненні опору співробітникам правопорядку і призначила мірою покарання 15 діб адміністративного арешту. Дане рішення викликало невдоволення як серед опозиції, так і серед низки відомих адвокатів. Зокрема, зверталася увага, що суд не взяв до уваги пом'якшувальні обставини — наявність двох неповнолітніх дітей на утриманні і відсутність кримінальної історії у Навального[29]. «Міжнародна амністія» визнала Навального в'язнем сумління[30]. Був звільнений з під варти 21 грудня 2011го о 2й години 35 хвилин ночі; незважаючи на пізній час на виході його зустрічали численні журналісти та прихильники[31].

Участь у виборах мера Москви

2013 року на дострокових виборах мера Москви був висунутий кандидатом від партії «РПР — Парнас». Серед передвиборчих гасел - розширити повноваження місцевого самоврядування, вирішувати конфліктні ситуації навколо будь-якого нового будівництва шляхом референдуму місцевих жителів, заборонити виконання лезгинки в публічних місцях вихідцями з Кавказу, натомість дозволити проведення гей-парадів[32].

За результатами голосування отримав 27,24 % голосів активних виборців (632 697 голосів), набравши більше голосів, ніж Мельников (КПРФ), Мітрохін (Яблуко), Дегтярьов (ЛДПР) та Левич (Справедлива Росія) разом узяті, але поступившись чинному виконувачу обов'язків мера Москви Сергію Собяніну з його 51,37 %.

Євромайдан

У січні 2014 року партія «Народний Альянс» на чолі з О. Навальним висловила підтримку учасникам Майдану та засудила силовий сценарій подавлення акції протесту з боку влади. Також у заявленні йшлося, що членство України в Євросоюзі не суперечить інтересам Росії, яка також має рухатися до європейських цінностей [33].

Реакція на анексію Крима

Навальний не підтримував захоплення Росією Криму, нагадуючи про зобов'язання Росії гарантувати територіальну цілісність України в обмін на відмову останньої від ядерної зброї, а також про те, що у 2005 році президент Росії Володимир Путін виступав проти перегляду кордонів, сформованих після розпаду СРСР. [34]. 20 березня 2014 Газета The New York Times опублікувала статтю Навального, в якій він просив ввести додаткові санкції проти «внутрішнього кола Путіна»[35], зокрема Навальний закликав західні країни заморозити фінансові активи та конфіскувати власність великих російських бізнесменів[36]. Фонд боротьби з корупцією Навального підготував розширений список осіб для санкцій з боку Євросоюзу. Цей документ був опублікований на сайті Альянсу лібералів та демократів за Європу.[37] У той ж час у жовтні 2014 року під час інтерв'ю для радіостанції «Ехо Москви» Навальний, як і О. Ходорковський заявив, що хоча Крим було анексовано з грубими порушеннями міжнародного права, але на даний момент він є частиною Росії і в найближчому майбутньому до складу України не повернеться [38].

Арешт у 2014 році

30 грудня 2014 року Навального було засуджено на 3,5 роки в'язниці умовно та штраф 4,4 мільйони рублів. За версією слідства Навальні начебто викрали шахрайським шляхом 26,7 мільйонів рублів у ТОВ «Ів Роше Схід» і 4,4 мільйони рублів у ТОВ «Багатопрофільна процесингова компанія»,а потім легалізували ці кошти перерахувавши їх на рахунки Кобяковської фабрики з лозоплетіння підконтродьної їхнім родичам [39]. Але всупереч домашньому арешту опозиціонер поїхав на Манежну площу де проходив мітинг на його підтримку. У соцмережах акцію назвали «Революцією олів'є», але вже на мітингу Навальний був заарештований поліцією [40]. Державний департамент США засудив вирок братам Навальним, назвавши його «спрямованим на придушення і покарання політичного активізму», а в Євросоюзі назвали вирок політично мотивованим [41]. 5 січня стало відомо, що Навальний відмовився дотримуватися режиму домашнього арешту та розрізав електронний браслет, вважаючи свій арешт не законним [42].

Особисте життя

Олексій Навальний має дружину Юлію (одружились 2000-го) і виховує доньку Дар'ю (2001 р.н.) і сина Захара (2008 р.н.)[43].

Зв'язок з Україною

Батько Олексія Навального, українець родом з села Залісся на Київщині[44]. Сам Навальний заявляв що: «Я наполовину українець, наполовину росіянин. У мене більша частина родичів живе в Україні… Доки Чорнобильська станція не вибухнула, у мене просто всі родичі жили в тих краях, я кожне літо проводив там. Мабуть, я більше українець за своїм якимось корінням і генетикою»[1]

Олексій Навальний виступає за геополітичний союз Росії, України та Білорусі, в якому Росія має грати провідну роль.[2] Ставлення О. Навального до інших східнослов'янських народів засвідчує запис у його блозі про мову білорусів: «…Білоруська мова це щось чудернацьке: рэстаран. Наче писемність придумали хачіки, що об'єдналися з падонками. А є ще офігенна літера — до літери „у“ приробили горішню закарлючку від літери „й“»[45].

Критика

За даними російських ЗМІ, у 2013 році Олексій Навальний став об'єктом масової критики так званих тролів із Ольгіного, створених для здійснення російської владної пропаганди.

Література

  • Константин Воронков. Алексей Навальный. Гроза жуликов и воров. — М.: Эксмо, 2011. — 224 с. — (Журналистское расследование). — 4000 экз. — ISBN 978-5-699-53227-8.

Примітки

  1. а б Олексій Навальний як дзеркало російської революції. Архів оригіналу за 2013-01-14.  День
  2. а б ВІДЕО Навальний на передачі Велика політика з Євгенієм Кисельовим 10 лютого 2012
  3. Персоны года — 2009: Частное лицо года. Vedomosti (Russian). 30 December 2009. Архів оригіналу за 2012-09-15. Процитовано 9 February 2011. 
  4. The World Fellows: Alexey Navalny. Yale University. Архів оригіналу за 2012-08-05. Процитовано 9 February 2011. 
  5. Самые цитируемые блогеры - 2011. Архів оригіналу за 2012-09-04. 
  6. Навальный: «Взятием заложников меня не остановить»
  7. Прокуратура потребовала приговорить Навального к 10 годам колонии
  8. Алексей Навальный. Правила жизни. (рос.)
  9. а б Навальний отримав 5 років колонії. BBC Україна. 2013-07-18. Процитовано 2013-07-18. 
  10. Activist presses Russian corporations for openness. Forbes. Архів оригіналу за 2012-07-07. Процитовано 9 February 2011. 
  11. а б в г д е ж НАВАЛЬНЫЙ Алексей Анатольевич. Kommersant.ru. Издательский дом «Коммерсантъ». Архів оригіналу за 2012-08-29. Процитовано 2011-12-12. 
  12. а б О Навальном. Официальный сайт Алексея Навального. Архів оригіналу за 2012-08-29. Процитовано 2011-12-12. 
  13. Дебаты Марии Гайдар и писателя Эдуарда Багирова в клубе Gogol закончились стрельбой. NEWSru.com. Медиа-Мост. 31 октября 2007. Архів оригіналу за 2012-08-30. Процитовано 2011-12-12. 
  14. Калашникова, Елена (5 марта 2007). Либералы устроили шоу с фашистами. Дни.ру. Newmedia Stars. Архів оригіналу за 2012-08-30. Процитовано 2011-12-12. 
  15. Усачев, Алексей (30 октября 2007). Дебаты со стрельбой. Lenta.ru. Rambler Media Group. Архів оригіналу за 2012-08-30. Процитовано 2011-12-12. 
  16. Алексей Анатольевич Навальный. Биографическая справка. РИА Новости. 18 марта 2011. Архів оригіналу за 2012-08-30. Процитовано 2011-12-12. 
  17. Послезавтра: Как снизить коррупцию в крупных компаниях с государственным участием. Эхо Москвы. 4 мая 2010. Архів оригіналу за 2012-08-30. Процитовано 2011-12-12. 
  18. ВЕДОМОСТИ — Расследование: Песня о блогере. Архів оригіналу за 2013-03-13. 
  19. ВЗГЛЯД / Максим Кононенко: Тайна адвоката Навального. Архів оригіналу за 2013-03-13. 
  20. Выборы мэра Москвы. Gazeta.ru (Russian). Архів оригіналу за 2012-08-04. Процитовано 9 February 2011. 
  21. Как пилят в Транснефти (Russian). LiveJournal. Архів оригіналу за 2012-07-14. Процитовано 9 February 2011. 
  22. Russia checks claims of $4bn oil pipeline scam. BBC News. 17 November 2010. Архів оригіналу за 2012-07-19. Процитовано 9 February 2011. 
  23. Soldatkin, Vladimir (2011-01-14). Russia's Transneft denies $4 bln theft. Reuters. Архів оригіналу за 2012-12-08. Процитовано 2011-07-06. 
  24. Пил, РосПил, освоение. Государство, криминал, бизнес. Каким будет финал? (Russian). finam.fm. Архів оригіналу за 2012-07-09. Процитовано 19 February 2011. 
  25. «Russian blogger Alexei Navalny faces criminal investigation». Архів оригіналу за 2012-08-01. , The Guardian, May 10, 2011
  26. Catherine Belton, «Russia targets anti-graft blogger». Архів оригіналу за 2012-07-30. , Financial Times, May 10, 2011
  27. Alexander Bratersky, «Navalny Targeted in Fraud Inquiry». Архів оригіналу за 2013-01-05. , The Moscow Times, May 11, 2011
  28. Навальный, Алексей Анатольевич (6 июля 2011). За любую партию, против «Единой России». LiveJournal. Архів оригіналу за 2012-12-08. Процитовано 2011-12-12. 
  29. Блогер А. Навальный получил 15 суток ареста. РосБизнесКонсалтинг. 6 грудня 2011. Архів оригіналу за 2012-07-17. Процитовано 2011-12-12. 
  30. Горбачев, Алексей (7 декабря 2011). Египетский сценарий для России. Независимая газета. Архів оригіналу за 2013-04-17. Процитовано 2011-12-12. 
  31. Навальный и Яшин вышли на свободу. Интерфакс. 21 декабря 2011. Архів оригіналу за 2013-04-17. Процитовано 2011-12-22. 
  32. Навальный поддержал Майдан и осудил силовой сценарий подавления протестов
  33. Навальний прогнозує Росії проблеми з економікою і НАТО в разі анексії Криму
  34. Навальний закликав Захід направити санкції на «внутрішнє коло Путіна»:: Суспільство:: Top.rbc.ru
  35. How to Punish Putin
  36. http://www.alde.eu/uploads/media/Crimea_list_FBK_ALDE.pdf
  37. Навальный и Ходорковский заявили, что не вернут Крым Украине, если сядут в президентское кресло
  38. Сьогодні Навальний може отримати 10 років. У центрі Москви - автозаки і силовики
  39. Навальный арестован на митинге против Путина
  40. Держдеп США засудив вирок братам Навальним. ЄС вбачає політичну мотивацію
  41. Навальний знехтував домашнім арештом та зняв електронний браслет
  42. «Пятнадцать минут борьбы с режимом в день», The New Times, 25 жовтня 2010. Архів оригіналу за 2012-07-11. 
  43. http://esquire.ru/wil/alexey-navalny. Архів оригіналу за 2012-07-20. 
  44. Навальный о белорусском языке: Будто письменность придумали хачики с падонками

Посилання