Наґіб Махфуз
| Наґіб Махфуз | |
| نجيب محفوظ | |
| Дата народження: |
11 грудня 1911 |
|---|---|
| Місце народження: |
|
| Дата смерті: |
29 серпня 2006 (94 роки) |
| Місце смерті: |
|
| Національність: | єгиптянин |
| Громадянство: | |
| Мова творів: | арабська |
| Рід діяльності: | письменник |
| Напрямок: | реалізм |
| Жанр: | роман |
| Премії: | |
Наґі́б Махфу́з (араб. نجيب محفوظ; англ. Naguib Mahfouz; *11 грудня 1911, Каїр — 29 серпня 2006, Каїр) — єгипетський письменник-романіст, драматург, сценарист. Єдиний письменник арабського світу, хто отримав Нобелівську нагороду. Свої головні твори він написав у середині XX століття, а премію отримав у 1988 році.
Зміст |
Біографія [ред.]
Нагіб Махфуз народився в Каїрі у 1911 році, вивчав у місцевому університеті філософію і літературу. У 1934 р. закінчив філософський факультет Каїрського університету. До 1972 року працював держслужбовцем, спочатку в міністерстві (Ministry of Mortmain Endowments), потім директором з цензури Бюро мистецтв, директором Фонду підтримки кіно, і нарешті — консультантом у справах культури Міністерства культури.
За єгипетськими мірками Нагіб Махфуз був ліберальним автором, і його книги викликали незадоволеність ісламізму. У 1994 на письменника напав з ножем фанатик і серйозно поранив його. Після цієї події здоров'я Махфуза похитнулося, але він продовжив писати. У липні 2006 року Махфуз був госпіталізований і до дня смерті вже не покидав лікарню. Махфуз помер 29 серпня 2006.
Творчість [ред.]
Першу збірку новел він опублікував у 1938 році, а після неї ряд романів. Європейське визнання проза Махфуза отримала в кінці 1950-х після того, як була опублікована його «каїрська трилогія» («Бейн ал-касрейн», «Каср аш-шоук» і «ас-суккарійа»).
Перші твори Нагіба Махфуза, в яких реалістично зображаються традиційні національні цінності, публікує в журналі «Аль-маджалла аль-Джадіда» його редактор, відомий єгипетський журналіст Салама Муса . Мусса вплинув на молодого Махфуза, і коли той почав писати, говорив: «У тебе є потенціал, але ти ще не розвинув його». Перша збірка новел («Подих безумства») був опублікований в 1938 році. За ним пішов ряд історичних романів, написаних в романтичній манері і присвячених часам правління фараонів. Європейське визнання проза Махфуза отримала в кінці 1950-х після того, як була опублікована його «Каїрський трилогія» («Бейн ал-Касрейн», «Каср аш-Шоук» і «ас-Суккарійа»). Описуючи життя трьох поколінь каїрській сім'ї, автор відображає соціальні і політичні події в історії Єгипту.
У 1960-ті роки відбуваються зміни в творчості Махфуза. Він тяжіє до малих форм (оповідання) і залишає більше місця символу. Почуття постійної тривоги і страждання, викликане еволюцією суспільства, де людина відчуває себе все більш самотнім і покинутим, звучить у таких творах: «Злодій і собака» (1961), «Світло бога» (1963), «Перепілка і осінь» (1964), «Шлях» (1964), «Бідняк» (1965), «Балачки над Нілом» (1966), «Таверна чорної кішки» (1968), «Медовий місяць» (1971). У загальній складності Махфуз написав близько п'яти десятків романів і повістей, більше сотні оповідань.
Остання книга письменника була опублікована у 2005 році: ним став збірник оповідань про життя після смерті «Сьоме небо». Вибрані твори Махфуза, зокрема, «Родопіс», «Пансіонат Мірамар», «Шановний пане», виходили на російській мові в серії «Майстри сучасної прози» в перекладі Валерії Кирпиченко. Після смерті письменника російською мовою також вийшли романи «Торжество піднесеного» (2008) і «Подорож Ібн Фаттуми» (2009). З англійської був переведений ранній роман «Мудрість Хеопса» (2007).
У 1988 присуджена Нобелівська премія з літератури «за реалізм і багатство відтінків арабського оповідання, яке має значення для всього людства». Більше половини його романів було екранізовано. Фільми користуються популярністю в арабському світі. У каїрському районі Мухандісін йому встановлено прижиттєвий бронзовий пам'ятник.
У цілому Махфуз написав близько п'яти десятків романів і повістей, більше сотні оповідань. Остання книга письменника була опублікована в 2005 році: нею стала збірка оповідань про життя після смерті «Сьоме небо».
За єгипетськими мірками Нагіб Махфуз був ліберальним автором, і його книги викликали незадоволеність серед сповідників ісламу. У 1994 році на письменника напав з ножем фанатик і серйозно поранив його. Письменник не переживав мстивих почуттів до людей, що зробили замах на його життя. «Я відчуваю лише глибокий смуток, — говорив він тоді, — мені хотілося б пояснити їм, що іслам ніколи не був релігією вбивства і агресії». У релігійних фанатиках Махфуз бачив «жертв соціальних змін, економічної кризи і безробіття».
Після цієї події здоров'я Махфуза похитнулося, але він продовжував писати. У липні 2006 року Махфуз був госпіталізований і до дня смерті вже не покидав лікарню.
Твори [ред.]
|
|
Українські переклади [ред.]
Українською мовою були надруковані твори Нагіба Махфуза:
- повість «Історія без початку й кінця» (журнал «Всесвіт», 1989, № 6, с 73-101; переклад Володимира Плачинди);
- роман „Пансіонат «Мірамар»“ (журнал «Всесвіт», 1997, № 2, с 3-75; переклад Володимира Плачинди; див. також рецензію Миколи Рябчука у газеті «День» від 5 квітня 1997).
|
|||||||||||||||||
