Наґіб Махфуз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Нагіб Махфуз)
Перейти до: навігація, пошук
Наґіб Махфуз
نجيب محفوظ
Necip Mahfuz.jpg
Дата народження 11 грудня 1911(1911-12-11)
Місце народження Османська імперія Каїр, Османська імперія
Дата смерті 30 серпня 2006(2006-08-30) (94 роки)
Місце смерті Єгипет Каїр, Єгипет
Національність єгиптянин
Громадянство Єгипет Єгипет
Мова творів арабська
Рід діяльності письменник
Напрямок реалізм
Жанр роман
Премії

Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1988)

Nobel prize medal.svg

Наґі́б Махфу́з (араб. نجيب محفوظ‎; англ. Naguib Mahfouz; *11 грудня 1911, Каїр — 29 серпня 2006, Каїр) — єгипетський письменник-романіст, драматург, сценарист. Єдиний письменник арабського світу, хто отримав Нобелівську нагороду. Свої головні твори він написав у середині XX століття, а премію отримав у 1988 році.

Біографія[ред.ред. код]

Нагіб Махфуз народився в Каїрі 11 грудня 1911 року[1] в родині чиновника. Йому дали ім'я на честь Нагіба Паші Махфуза, найвідомішого єгипетського доктора, засновника єгипетського акушерства та гінекології. Саме він прийняв пологи у матері, коли народився майбутній письменник. Махфуз був сьомою дитиною в родині, у нього були четверо старших братів і дві старші сестри. Однак, брати і сестри були набагато старші його, і по-справжньому теплих і довірливих відносин між ними в дитинстві не склалося. Про батьків Махфуз завжди розповідав дуже мало. Відомо, що його батько служив на цивільній службі, рахівником або бухгалтером, проте досить рано звільнився для ведення справ одного свого друга-торговця. Сам Махфуз характеризував свого батька як старомодну людину. При цьому один з друзів його дитинства описував батька Махфуза як дуже жорстку людину.

Махфуз народився в самому центрі старого Каїра, в кварталі аль-Джамалійя, де родина жила до 1924 року, після чого переїхала до нового передмістя Каїра аль-Аббасійя. Дитинство, проведене в аль-Джамалійя, назавжди залишилось для Махфуза невичерпним джерелом натхнення, там відбувається дія багатьох його романів, наприклад, «Провулок Мідагг» (адаптована для сценарію мексиканського фільму «Алея чудес») і «Каїрська трилогія», де він відтворює образ тих місць зі скрупульозною ретельністю. І в пізніших творах («Діти нашого кварталу», «Фонтан і могила», «Епопея харафішей» та ін.) атмосфера аль-Джамалії насичує прозу письменника деталями, образами, характерами, що врізалися в його пам'ять в дитинстві.

« Мені здається, що письменник повинен бути пов'язаний з певним місцем або певним предметом, щоб мати опору, від якої будуть відштовхуватися його почуття.  »

Махфуз Наґіб

Особливістю тих місць в часи дитинства Махфуза було те, що в одному районі в тісній близькості проживали найрізноманітніші категорії мешканців, від самих найбідніших до багатіїв, блокові будинки, де у великих кімнатах тулилися цілими родинами, сусідили з особняками багатіїв. Завдяки цьому письменник міг бачити, міг спілкуватися і пізнавати світ у своєрідній моделі єгипетського суспільства в цілому, що, безумовно, не могло не вплинути на нього і що пройшло червоною ниткою через всю його творчість.

Там же, в аль-Джамалії, лежать витоки націоналізму Махфуза (згодом на нього серйозний політичний вплив спричинив також соціалізм Салами Муси). Ще будучи дитиною він виявився свідком масових виступів своїх співвітчизників проти англійського протекторату в 1919 році. Країна була натхненна національним підйомом, і яскравим спогадом дитинства став для Махфуза його батько, затятий прихильник змін, що відбуваються. Імена Мустафи Каміля, Мухаммада Фаріда, Саада Заглула вважалися в будинку Махфуза священними, а вороги країни — особистими ворогами батька[2].

В аль-Аббасії Махфуз переживає свою першу любов, що стало для нього одним з найяскравіших переживань у житті й також знайшло відображення у творчості. Дівчина була старша за нього і належала до іншого кола суспільства, тому розвитку почуття не отримали.

В Каїрському університеті (в ті часи Університет Короля Фуада I) Махфуз вивчав філософію і літературу. Отримуючи середню освіту, Махфуз показував великі успіхи в математиці і точних науках і спочатку думав, що стане або медиком, або інженером. Однак потім його захопила філософія і тому він вступив на філософський факультет, хоча це і викликало сильне незадоволення його батька. В 1934 році він закінчив філософський[3] факультет. Після закінчення університету розпочинає підготовку на ступінь магістра мистецтв, при цьому активно друкується в періодичних виданнях, публікуючи статті на філософські та психологічні теми.

До 1972 року працював держслужбовцем, спочатку в міністерстві вакуфів (Ministry of Mortmain Endowments), потім директором по цензурі Бюро мистецтв, директором Фонду підтримки кіно, і нарешті — консультантом у справах культури Міністерства культури.

За єгипетськими мірками Нагіб Махфуз був ліберальним автором, і його книги викликали незадоволеність ісламізму. У 1994 році на письменника напав з ножем фанатик і серйозно поранив його.[4] Після цієї події здоров'я Махфуза похитнулося, але він продовжив писати.

Смерть і похорони[ред.ред. код]

В липні 2006 року Махфуз був госпіталізований і до дня смерті вже не покидав лікарню. До моменту своєї смерті в 2006 році Махфуз був найстарішим лауреатом Нобелівської премії з літератури і третім за віком за весь час присудження премії, поступаючись тільки Бертрану Расселу і Галлдору Лакснессу. На момент його смерті він був єдиним письменником, який отримав Нобелівську премію за роботу арабської мовою. У липні 2006 року Махфуз отримав травму голови в результаті падіння. Він залишався в лікарні до самої своєї смерті 30 серпня 2006 а[5] в лікарні Каїра. У своєму похилому віці він майже осліп, і, хоча він продовжував писати, у нього були труднощі в триманні ручки або олівця. Перед своєю смертю він страждав від кровоточивої виразки, проблем з нирками та серцевої недостатності. 31 серпня 2006 року відбулися державні похорони з військовими почестями в мечеті Аль-Рашдан в районі Каїра Насер-Сіті.

Творчість[ред.ред. код]

Першу збірку новел він опублікував у 1938 році, а після неї ряд романів. Європейське визнання проза Махфуза отримала в кінці 1950-х після того, як була опублікована його «каїрська трилогія» («Бейн ал-касрейн», «Каср аш-шоук» і «ас-суккарійа»).

Перші твори Нагіба Махфуза, в яких реалістично зображаються традиційні національні цінності, публікує в журналі «Аль-маджалла аль-Джадіда» його редактор, відомий єгипетський журналіст Салама Муса. Мусса вплинув на молодого Махфуза, і коли той почав писати, говорив: «У тебе є потенціал, але ти ще не розвинув його». Перша збірка новел («Подих безумства») був опублікований в 1938 році. За ним пішов ряд історичних романів, написаних в романтичній манері і присвячених часам правління фараонів. Європейське визнання проза Махфуза отримала в кінці 1950-х після того, як була опублікована його «Каїрська трилогія» («Бейн ал-Касрейн», «Каср аш-Шоук» і «ас-Суккарійа»). Описуючи життя трьох поколінь каїрській сім'ї, автор відображає соціальні і політичні події в історії Єгипту.

У 1960-ті роки відбуваються зміни в творчості Махфуза. Він тяжіє до малих форм (оповідання) і залишає більше місця символу. Почуття постійної тривоги і страждання, викликане еволюцією суспільства, де людина відчуває себе все більш самотнім і покинутим, звучить у таких творах: «Злодій і собака» (1961), «Світло бога» (1963), «Перепілка і осінь» (1964), «Шлях» (1964), «Бідняк» (1965), «Балачки над Нілом» (1966), «Таверна чорної кішки» (1968), «Медовий місяць» (1971). У загальній складності Махфуз написав близько п'яти десятків романів і повістей, більше сотні оповідань.

Остання книга письменника була опублікована у 2005 році: ним став збірник оповідань про життя після смерті «Сьоме небо». Вибрані твори Махфуза, зокрема, «Родопіс», «Пансіонат Мірамар», «Шановний пане», виходили на російській мові в серії «Майстри сучасної прози» в перекладі Валерії Кирпиченко. Після смерті письменника російською мовою також вийшли романи «Торжество піднесеного» (2008) і «Подорож Ібн Фаттуми» (2009). З англійської був переведений ранній роман «Мудрість Хеопса» (2007).

У 1988 присуджена Нобелівська премія з літератури «за реалізм і багатство відтінків арабського оповідання, яке має значення для всього людства». Більше половини його романів було екранізовано. Фільми користуються популярністю в арабському світі. У каїрському районі Мухандісін йому встановлено прижиттєвий бронзовий пам'ятник.

У цілому Махфуз написав близько п'яти десятків романів і повістей, більше сотні оповідань. Остання книга письменника була опублікована в 2005 році: нею стала збірка оповідань про життя після смерті «Сьоме небо».

За єгипетськими мірками Нагіб Махфуз був ліберальним автором, і його книги викликали незадоволеність серед сповідників ісламу. У 1994 році на письменника напав з ножем фанатик і серйозно поранив його. Письменник не переживав мстивих почуттів до людей, що зробили замах на його життя. «Я відчуваю лише глибокий смуток, — говорив він тоді, — мені хотілося б пояснити їм, що іслам ніколи не був релігією вбивства і агресії». У релігійних фанатиках Махфуз бачив «жертв соціальних змін, економічної кризи і безробіття».

Після цієї події здоров'я Махфуза похитнулося, але він продовжував писати. У липні 2006 року Махфуз був госпіталізований і до дня смерті вже не покидав лікарню.

Твори[ред.ред. код]

  • Старий Єгипет (1932) مصر القديمة
  • Шепіт божевілля (1938) همس الجنون
  • Насмішка долі (1939) عبث الأقدار
  • Нубійська рапсодія (1943) رادوبيس
  • Боротьба Фів (1944) كفاح طيبة
  • Сучасний Каїр (1945) القاهرة الجديدة
  • Хан Ель-Халілі (1945)خان الخليلي
  • Алея Мідак (1947) زقاق المدق
  • Міраж (1948) السراب
  • Початок кінця (1950) بداية ونهاية
  • Каїрська трилогія (1956–1957) الثلاثية
  • Робота в палаці (1956) بين القصرين
  • Палац бажання (1957) قصر الشوق
  • Цукрова вулиця (1957) السكرية
  • Діти Ґебелаві (1959) أولاد حارتنا
  • Злодій та пес (1961) اللص والكلاب
  • Перо й осінь (1962) السمان والخريف
  • Божий світ (1962) دنيا الله
  • Заабалаві (1963)
  • Пошук (1964) الطريق
  • Жебрак (1965) الشحاذ
  • Відбившись від берега Нілу (1966) ثرثرة فوق النيل
  • Мірамар (1967) ميرامار
  • Пивна Чорний кіт (1969) خمارة القط الأسود
  • Історія без початку й кінця (1971) حكاية بلا بداية ولا نهاية
  • Медовий місяць (1971) شهر العسل
  • Дзеркало (1972) المرايا
  • Кохання під дощем (1973) الحب تحت المطر
  • Злочин (1973) الجريمة
  • Аль-Карнак (1974) الكرنك
  • Шановний пан (1975) حضرة المحترم
  • Риба гара (1977) ملحمة الحرافيش
  • Кохання над плато пірамід (1979) الحب فوق هضبة الهرم
  • Диявол навчає (1979) الشيطان يعظ
  • Кохання і вуаль (1980) عصر الحب
  • Арабські ночі та дні (1981) ليالي ألف ليلة
  • Весільна пісня (1981) أفراح القبة
  • Залишається одна година (1982) الباقي من الزمن ساعة
  • Мандрівка Ібн Фаттуми (1983) رحلة ابن فطومة
  • Ахенатен, людина, яка живе в правді (1985) العائش فى الحقيقة
  • День, коли убили лідера (1985) يوم مقتل الزعيم
  • Говорячи від ранку до вечора (1987) حديث الصباح والمساء
  • Фонтани й могили (1988)
  • Відлуння автобіографії (1994)
  • Мрії в час одужання (2004) أحلام فترة النقاهة
  • Сьоме небо (2005)

Українські переклади[ред.ред. код]

Українською мовою були надруковані твори Нагіба Махфуза:

  • повість «Історія без початку й кінця» (журнал «Всесвіт», 1989, № 6, с 73-101; переклад Володимира Плачинди);
  • роман „Пансіонат «Мірамар»“ (журнал «Всесвіт», 1997, № 2, с 3-75; переклад Володимира Плачинди; див. також рецензію Миколи Рябчука у газеті «День» від 5 квітня 1997).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Махфуз Нагиб
  2. Naguib Mahfouz: The Pursuit of Meaning. Rasheed El-Enany. Routledge, 17 грудня 2003 р. — Всього сторінок: 288, стор.1-7
  3. Naguib Mahfouz on his English publisher’s website
  4. «President pays tribute to Mahfouz». BBC News. 30 August 2006. 
  5. Robert D. McFadden (August 30, 2006). «Naguib Mahfouz, Chronicler of Arab Lives, Dies at 94». New York Times. Процитовано September 25, 2012. 

Посилання[ред.ред. код]