Нагірний Євген Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Нагі́рний Євге́н Васи́льович (13 серпня 1885—8 червня 1951) — архітектор. Син В. Нагірного. 1912 р. закінчив архітектурний факультет Львівської політехніки.

Працював у Львові на початку XX ст., спочатку разом з батьком. Використовував різні стильові форми - необароко, неороманику, неовізантійські тощо і функціоналізму в 20—30-ті роки, при проектуванні дерев'яних храмів переважно розвивав традиції бойківської школи. Розвивав класицистичні тенденції у напрямках неокласицизму та класицистичного модерну. Традиції народної архітектури знайшли своє відображення в розвитку українського стилю та у розробці неоросійських тенденцій. Національний стиль Нагірний розвивав у наступних напрямках: український модерн і українське необароко. Основним джерелом для наслідування стала спадщина доби козацького бароко. Необхідно виділити два етапи творчого пошуку стилістичних напрямків для мурованого сакрального будівництва: до 1914 р. і міжвоєнні роки. На першому етапі виразними були неоросійські тенденції, що відображено у кількох проектах. Будівництво церков з використанням класичних ордерних композицій характерне як для першого, так і для другого етапу. Окрім того, для першого етапу проектування характерний еклектизм, звернення відразу до кількох архітектурних праобразів, надмірне використання архітектурних деталей та оздоблення. На другому етапі практично не зустрічаються споруди з використанням форм російської сакральної архітектури. Пошуки українського національного стилю переростають у два потужні напрямки: український модерн та українське необароко. Для другого етапу характерний більш виважений вибір стилістичних прототипів, еклектичність має не настільки яскраво виражений характер, архітектор все рідше використовує в проектах архітектурні деталі та мотиви, більше значення надається гармонії та естетиці загального архітектурного образу. Важливою рисою творчості Євгена Нагірного було прагнення поєднати особливості національної спадщини з надбанням прогресивної світової думки для того, щоб досягнути єдності народного та міжнародного, споконвічного і новітнього. Національні традиції були переосмислені згідно із стилістичними уподобаннями нового часу. Вони були розвинуті та оновлені, спрямовані на пробудження національної свідомості народу, піднесення його духовних надбань.

[ред.] Біографія

Народився у селі Рудно біля Львова у сім'ї архітектора і громадського діяча Василя Нагірного. Після закінчення гімназії, у 1903 р. вступив на архітектурний факультет Львівської політехніки. Проте, незабаром його, як активного борця за український університет, заарештувала австрійська поліція. Після звільнення він продовжив навчання і у 1912 р. закінчив політехніку. Вирішальний вплив на формування Є.Нагірного, як архітектора, мали проф. І. Левинський та арх. Дайчак, у чиїх творчих майстернях він стажувався. Згодом, на творчі погляди сина безпосередньо вплинув сам батько, у проектно-будівельному бюро якого Є. Нагірний працював. Їх творча співпраця була перервана Першою світовою війною, потім у 1915 р. другим арештом і засланням Євгена цього разу угорським самодержавством, що захопило Львів. Повернувшись із заслання, архітектор займається відбудовою зруйнованих споруд у м. Долина (Івано-Франківська область). Після смерті батька та молодої дружини, з маленькою донечкою на руках, повернувся до Львова. У 1922 р. заснував власне архітектурне бюро, яке знаходилося до 1940 р. на пл. Ринок. У 1939 р. після входу Західної України до складу СРСР, Є.Нагірний разом з М. Микулою створює Львівську організацію Спілки архітекторів України. Він стає членом спілки і до кінця життя виконує функції заступника голови, керує секцією охорони пам'яток архітектури у Львівському облвиконкомі, викладає у Політехнічному інституті, а з 1947 р. і у Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва. Помер Є. Нагірний 8 липня 1951 р., залишивши своїм нащадкам понад 500 спроектованих і близько 300 побудованих об'єктів. Похований на Личаківському кладовищі.

[ред.] Творчість

За його проектами у Львові були збудовані:

• Храм на вул. Короленка,
• Храм на вул. Миронюка,
• Дім Рідної школи на вул. Коцюбинського № 23 (1924 - 1928 рр.),
• Церква св. Андрія Первозванного на вул. Варшавській (1924 - 1931 рр., за проектом С. Тимошенка 1922 р.),
• Лікарня (1934 р.),

Реставрував житловий будинок у Львові на вул. Руській № 10 (1932 р.).
Спроектував низку мурованих храмів, серед них:

• Церква Різдва Пр. Богородиці у м. Стебнику на Львівщині (1938 р.),
• Церква Св. Михайла у с. Веринь на Львівщині (1932 р.),
• Церква Св. Дмитра у с. Виписки на Львівщині (1929 р.),
• Церква Св. Параскеви у с. Будилів на Львівщині (1932 р.),
• Церква Св. Миколи у м. Буськ на Львівщині (1930 р.).
• Церква у с. Делятин на Івано-Франківщині (1935 р.),
• Церква Св. Онуфрія у с. Добротвір на Львівщині (1935 р.),
• Церква у м. Косів на Івано-Франківщині (1925 р.),
• Церква Св. Миколи у м. Краковець на Львівщині (1938 р.),
• Церква Св. Михайла у м. Підгірці на Львівщині (1926 р.).

Спроектував низку дерев'яних храмів, серед них:

• Церква Введення Пресвятої Богородиці в с. Дубшари Рожнятівського району на Станіслащині (1924 р.),
• Церква Введення Богородиці в с. Ортиничі Дрогобицького району на Львівщині (1925 р.),
• Церква св. Миколи в с. Нижній Струтин Рожнятівського району на Станіславщині (1926 р.),
• Церква Воскресіння Господнього в с. Старі Богородчани Богородчанського району /з с. Заріче на Станіславщині (1926 р.),
• Церква св. Параскеви в с. Фітьків Надвірнянського району на Станіславщині (1928 р.),
• Однобанна бойківського типу церква Собору св. Івана Хрестителя в с. Дністрик Старосамбірського району на Львівщині /з с. Головецький (1929 р.),
• П'ятибанна бойківського типу Вознесенська церква в с. Багнувате Турківського району на Львівщині (1929 р.),
• Миколаївська церква в с. Орявчику на Львівщині (1930 р.),
• Однобанна з двома ліхтарями церква бойківського типу в с. Орявчик Сколівського району на Львівщині (1930 р.),
• Трибанна бойківського типу церква св. Івана Хрестителя у с. Виців Старосамбірського району на Львівщині (1931 р., тесля В. Стельмах),
• Михайлівська церква в с. Красне Турківського району на Львівщині (1933 р.),
• Церква св. Івана Богослова в с. Дуб'є Бродівського району на Львівщині (1933 р.),
• П'ятибанна церква бойківського типу в с. Красному на Львівщині (1933 р.),
• Церква Воздвиження Чесного Хреста в с. Великі Мокряни Мостицького району на Львівщині (1937 р.),
• Церква св. Трійці в м. Косові на Станіславщині (30-і роки),
• Одноверха цвинтарна церква св. Юрія бойківського типу у с. Верхнє Синьовидне Сколівського району на Львівщині (30-і роки).

[ред.] Джерела

• Нагірні, Леви: Історія родини. — Львів, 2000 р.
• Грицюк Л.С. Творча спадщина Євгена Нагірного та її значення для розвитку архітектури України: Автореф. дис... канд. архітектури: 18.00.01 / Нац. університет "Львів. політехніка". — Л., 2004. — 24 с.
• Словник митців-педагогів України та з України у світі (1850-1950-і рр.). - Львів: Українські технології, 2002.- С.69.