Найманець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Найманець — людина, яка бере участь у збройному конфлікті, керуючись бажанням отримати матеріальну винагороду.

Історія[ред.ред. код]

Швейцарські найманці — охорона Ватикану

Першою згадкою про військових найманців вважається «Анабасис» грецького автора Ксенофонта. У цьому творі розповідається про 10 тисяч грецьких найманців, які воювали у лавах армії перського царя Кіра Молодшого проти його брата Артаксеркса. Коли перське військо здалося після загибелі Кіра, грецькі найманці відмовилися скласти зброю, і вирушили через землі войовничих племен та успішно дісталися до Чорного моря.

Взагалі професія найманого вояка була досить поширеною у античні часи, особливо у Давній Греції.

Розквіт професії найманця прийшовся на епоху Середньовіччя. У ранньому Середньовіччі свої послуги давнім правителям пропонували дружини вікінгів. Відомий норвезький король Гаральд III Суворий тривалий час служив начальником охорони візантійського імператора та брав участь у багатьох битвах.

Класичним прикладом найманців були швейцарці, які прославилися завзятістю на полі бою, завдяки чому їх задоволенням наймали у свої армії монархи Європи. У XV — XVII сторіччях велику роль у збройних конфліктах грали ландскнехти — самостійні загони найманців. На відміну від середньовічних лицарів з їх кодексом честі, ландскнехти стали символом брудних способів ведення війни, вони залюбки грабували та вбивали мирне населення. Свої загони ландскнехти називали бандами, з тих пір ця назва стала загальновизнаною для позначення організованої групи людей, яка займається розбоєм. Термін мародер — пішов від імені одного з капітанів загону ландскнехтів.

У VXII сторіччі почалися так звані «польоти диких гусей» — так називали свій шлях у континентальну Європу загони ірландських найманців. Вони воювали не тільки у Європі, але й у Новому Світі.

У епоху індустріалізації відбувся занепад професії найманця. Уніфіковане виробництво ефективної, дешевої зброї, навички володіння якою здобувались за кілька місяців, зробило непотрібними професійних вояків, яких потрібно було готувати роками. Настав час масових мобілізаційних армій. Всі фізично здорові чоловіки проходили військову підготовку протягом строкової служби (2 — 3 роки) та ставали резервістами. У разі війни їх можна було швидко зібрати у необхідному місці (свою роль зіграв розвиток залізничного та авіатранспорту), озброїти та відправити на фронт.

Послуги найманців стали знов необхідні у 60-х роках ХХ сторіччя, коли почалася деколонізація Африки. У країнах, де зникла колоніальна адміністрація, та не існувало власної армії, розпочалася війна за владу між племінними угрупованнями. У цій ситуації найманці, які були добре озброєні та мали досвід ведення війни, були дуже могутньою силою у боротьбі з конкурентами. Найвідомішими найманцями тих років були француз Боб Денар та британець Майк Хоар. Вони зі своїми загонами командос узяли участь у кількох військових переворотах у Африці. Але наприкінці ХХ сторіччя африканські країни створили власні армії та спецпідрозділи, тож попит на найманців значно зменшився.

Найманці у наш час[ред.ред. код]

У наш час у багатьох країнах найманці переслідуються законом. За це передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на кілька років. Тим не менше ця професія користується великим попитом. На заміну нелегальним загонам командос прийшли так звані приватні військові компанії, які офіційно зареєстровані як організації, що надають послуги у сфері забезпечення безпеки. Клієнтами таких компаній є не кандидати у африканські диктатори, а уряди європейських країн та США, транснаціональні корпорації та міжнародні неурядові організації. Чисельність персоналу у таких компаніях може складати від кількох сотень співробітників до десятків тисяч (у таких компаніях як DynCorp та Xe Service). В останні 10 — 15 років приватні військові компанії у гарячих точках (Ірак, Афганістан) беруть участь у супроводженні конвоїв, охороні урядових та міжнародних організацій, промислових об'єктів тощо. У американському військовому відомстві навіть створений спеціальний відділ для складання контрактів з приватними військовими компаніями. Так у 2008 році Іраку чисельність найманців становила 20 тисяч осіб, тоді як військовий контингент становив 130 тисяч осіб. Виводячи війська Пентагон передає приватним компаніям все більше функцій, наприклад підготовку іракських військових та поліції. Відповідно зростає і кількість найманців. Те ж саме відбувається у Афганістані.

Причини використання найманців у наш час[ред.ред. код]

Нові засоби та методи ведення війни зробили звели нанівець ефективність масових мобілізаційних армій. На перший план, як в часи середньовіччя вийшов професійний військовий — експерт у сучасних видах озброєнь та техніки. З іншого боку суспільство розвинених країн дуже болюче сприймає загибель солдатів регулярної армії у чужих країнах. Втрати ж найманців ніхто не рахує, оскільки ці люди знають чим ризикують, коли йдуть воювати за матеріальну винагороду. Крім того у кінцевому рахунку утримання найманців коштує для держави дешевше, ніж утримання контингенту регулярної армії. Хоча зарплатня найманців у кілька разів вище, ніж у кадрових військових, вони отримують її тільки протягом короткого терміну певної військової операції. Крім того у разі загибелі чи каліцтва солдата армії держава виплачує родині загиблого великі страхові суми, надає пільги на освіту та лікування тощо. У разі ж загибелі найманця, держава цим не опікується.

Скандали пов'язані з найманцями[ред.ред. код]

Погану репутацію здобули співробітники однієї з найбільших приватних військових компаній — Blackwater. У 2007 році вони влаштували стрілянину у центрі Багдаду, жертвами якої стали 17 цивільних. Після цього інциденту Blackwater змінила назву на Xe Service, що дозволило їй скласти новий контракт з Пентагоном на суму біля 0,5 мільярда доларів на навчання іракських військових. Винуватцями іншого гучного скандалу стали співробітники фірми ArmourGroup, які охороняли американське посольство у Кабулі. У 2009 році з'ясувалося, що вони влаштовували п'яні оргії на території дипломатичного представництва.

Правовий статус найманців[ред.ред. код]

Згідно з додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, найманцем вважається особа, яка:

  • спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному конфлікті;
  • фактично бере безпосередню участь у воєнних діях;
  • бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, бажанням одержати особисту вигоду, і якій дійсно було обіцяно стороною або за дорученням сторони, що перебуває в конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, яка обіцяна чи сплачується комбатантам такого ж рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил даної сторони;
  • не є ні громадянином сторони, що перебуває в конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, яка контролюється стороною, що перебуває в конфлікті;
  • не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті;
  • не послана державою, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті, для виконання офіційних обов'язків як особи, яка входить до складу її збройних сил.

Найманець не має права на статус комбатанта або військовополоненого.

З цих законодавчих актів можна побачити, що найманець відрізняється від професійного військового та іноземного добровольця тим, що він воює виключно заради матеріальної винагороди. Таким чином, наприклад вояки Французького іноземного легіону не є найманцями. Хоча там можуть служити громадяни будь-яких країн, але цей підрозділ входить до складу регулярної французької армії і вояки отримують такий же розмір зарплатні, як і французькі військові.

Українське законодавство забороняє своїм громадянам брати участь у збройних конфліктах з метою отримання матеріальної винагороди. Зокрема статтею 447 кримінального кодексу України передбачене наступне покарання за найманство:

  • вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
  • участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди — карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Відомі наймацькі війська та формування у Світовій історії[ред.ред. код]

В історії України як найманці були відомі:[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • «Вокруг света», жовтень 2010 № 10 (2841)

Посилання[ред.ред. код]