Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна
| Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народилася |
30 липня 1884 Лодзь, Петроковська губернія, Варшавське генерал-губернаторство, Російська імперія |
| Померла |
11 грудня 1937 (53 роки) Київ, Українська РСР, СРСР |
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | художниця |
| Відомі учні | Зоря Галина Денисівна, Костянтин Козловський, Компанієць-Киянченко Надія Дмитрівна, Стеценко Василь Кіндратович і Киянченко Георгій Васильович |
| Заклад | Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури |
| У шлюбі з | Бойчук Михайло Львович[1] |
| |
Софія Олександрівна Налепинська-Бойчук[2] (30 липня 1884, Лодзь — 11 грудня 1937, тюрма НКВД СРСР[3]) — українська художниця-графік. Дружина художника Михайла Бойчука. Представниця Розстріляного відродження. Учасниця міжнародних виставок у Відні, Лондоні, Берліні, Стокгольмі, Венеції (Італія), Цюриху (Швейцарія).[4]
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилась в місті Лодзь (нині в складі Польщі). Батько її був поляком, мати мала французьке походження.[5] Мистецьку освіту здобула в художній школі Я. Ціонглінського в Петербурзі і в студії Ш. Холоші в Мюнхені[3] (1908). Потім навчалась в Академії Рансона[fr] в Парижі (1909, викладачі Ф. Валлотон і М. Дені)[6].
Також у Парижі одружилася з М. Бойчуком.
Згодом С. Налепинська-Бойчук разом із М. Бойчуком та М. Касперовичем повернулася в Україну. 1918 року в пари народився син Петрусь.
Освоювала основи темперного живопису та фрески, з 1917–1918 років — у майстерні монументального малярства М. Бойчука в УАМ у Києві. Потім улаштувалася на роботу в Національний музей у Львові.[4]
З 1919 року викладала в Миргородській художній школі, з 1922 року очолювала ксилографічну майстерню Київського інституту пластичних мистецтв. У 1925–1929 роках викладала у Київському художньому інституті[6]. Серед учнів — К. Гаккебуш, В. Гнивенко, О. Рубан.
1925 — член Асоціації революційного мистецтва України;
У 1937 році за справою М. Бойчука була засуджена до смертної кари і розстріляна[7].
Освіта[ред. | ред. код]
- Санкт-Петербурзька школа заохочування мистецтв Я. Ционглінського (1905);
- Мюнхенська художньо-промислова школа В. Дебліца (Німеччина, 1908; викл. Ш. Голлоші);
- Мюнхенська академія образотворчих мистецтв (1906–1907; професор Гейднер);
- Академія мистецтв Рансона в Парижі (1908–1909 викладачі М. Дені, П. Серюзьє, Ф. Валлотон);
- школа-майстерня М. Бойчука (1909–1910; м. Париж).[4]
Творчість[ред. | ред. код]
Працювала в галузі станкової та книжкової графіки, переважно в техніці гравюри на дереві.
У творчості художниця дотримувалася засад «бойчукізму».
Твори[ред. | ред. код]
- «В. Еллан-Блакитний» (1920-і рр.), «Гітаристка» (1921), «Молодий робітник» (1920-ті),
- «Фабзаєць» (1925),
- «Мені тринадцятий минало…», «Молотьба», «Малашка», «На вакаціях» (усі — 1926),
- «Студентка», «Дівчата з книжкою», «Голодні діти», «Перед іспитом», «Перед наступом білих» (усі — 1927);
- «Викрили шкідника» (1930-і рр.),
- «Пацифікація Західної України» (1930),
- «Робітфаківки» (1931),
- «Виконали план», «Геть шкідника», «Не дамо куркулям згноїти насіння» (обидва — 1932) та ін.[4]
Ілюстрації – до книжок:[ред. | ред. код]
- «Катерина» Т. Шевченка, «Приймак» А. Маміна-Сибіряка (обидві – 1929),
- «Олив’яний перстень» С. Васильченка (1930; усі — Харків; Київ), «Ніч перед Різдвом» і «Страшна помста» М. Гоголя;
- «Анна Каренина» Л. Толстого (Москва, 1935, т. 1–2).
Виконала тематичну композицію до поезії Шевченка «N. N. — Мені тринадцятий минало»[4]
Художниця є автором нереалізованих проектів паперових грошей та інших державних паперів доби української революції 1917–1921, які експонувалися на «Виставці сучасної української графіки» Асоціації незалежних українських митців (Львів, червень 1932): банкноти 25 карбованців з обох сторін, судових пошлин 50 шагів, 3 гривні, 5 ескізів паперових грошей і цінних паперів[3].
Роботи С. Налепинської 1920-х — 1930-х років вражають не лише талантом, але й соціальною спрямованістю. Дереворити «Голод», «Пацифікація України 1932 року» – гострі, політичні роботи, які показують поневіряння українців під різними владами.[8]
Смерть[ред. | ред. код]
Софію Налепинську-Бойчук заарештували 12 червня 1937 року (її чоловіка, Михайла Бойчука набагато раніше — у листопаді 1936 р.). Співробітники НКВС висунули їй звинувачення в тому, що вона «була членом контрреволюційної української націонал-фашистської організації і проводила шпигунську роботу на користь іноземних розвідок».
Софія Налепинська-Бойчук не підтвердила звинувачень та не надала слідству зізнань. Допитували її одночасно двоє — начальник ІІІ відділення IV відділу (боротьба з антирадянськими елементами) УДБ НКВС ст. лейтенант Лифар і начальник райвідділення сержант Миненко.
Мучили її півроку, але зізнань від С. Налепинської-Бойчук чекісти не отримали. Обвинувачення склали на підставі показів свідків і вже 6 грудня 1937 року Софію Олександрівну Налепинську-Бойчук рішенням вищої двійки було засуджено до вищої міри покарання.
Софію Налепинську-Бойчук розстріляли 11 грудня 1937 року в Києві. Реабілітували у 1988 році.[8]
Пам'ять[ред. | ред. код]
- Ім'я Софії Налепинської-Бойчук є одним з понад 40 інших імен, викарбуваних на Пам'ятнику репресованим митцям, відкритому у 1996 році у сквері Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури[9].
Див. також[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Енциклопедія України в Інтернеті / O. Havrylyshyn, F. Sysyn, M. Moser et al. — CIUS, 2001.
- ↑ В джерелах зустрічається варіант прізвища Нелепинська-Бойчук [1] [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] та Налепінська-Бойчук.
- ↑ а б в Дмитрієнко М. Ф. Налепинська С. О. [Архівовано 25 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2010. — 728 с.: іл.
- ↑ а б в г д НАЛЕПИНСЬКА-БОЙЧУК Софія Олександрівна. Тернопільщина (укр.). Процитовано 21 травня 2022.
- ↑ Шевелєва, Мар'яна (30 липня 2021). Софія Налепинська-Бойчук – українська мисткиня без жодної краплі української крові. Український інтерес. Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 21 травня 2022.
- ↑ а б Д. О. Горбачов. Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ Андрій Сидоренко. Монументальні розписи бойчукістів у національній академії образотворчого мистецтва і архітектури[недоступне посилання з липня 2019] // Сучасне мистецтво. — 2010, випуск 7. — с. 154
- ↑ а б Сторінками Биківнянського мартиролога: Софія Налепинська-Бойчук - Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили". ua.bykivnya.org. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 21 травня 2022.
- ↑ Галина Скляренко. Пам'ятник репресованим митцям // Звід пам'яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн. 1, ч. 2.: М-С. — с. 866—867
Джерела та література[ред. | ред. код]
- М. Ф. Дмитрієнко. Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 164. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Білокінь, Сергій. Смерть Софії Налепінської-Бойчук / Сергій Білокінь // Образотворче мистецтво. — 1997. — Число 1. — С. 46–49.
Посилання[ред. | ред. код]
- Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна // ЕСУ
- Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 427-428.
- Налепінська-Бойчук Софія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1071. — 1000 екз.
- Серій Білокінь. Смерть Софії Налепінської-Бойчук
|
