Нангапарбат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нанга-парбат
Гора Нанга-парбат
Гора Нанга-парбат
Нанга-парбат (Пакистан)
Нанга-парбат
Нанга-парбат
Координати: 35°14′15″ пн. ш. 74°35′21″ сх. д. / 35.23750° пн. ш. 74.58917° сх. д. / 35.23750; 74.58917Координати: 35°14′15″ пн. ш. 74°35′21″ сх. д. / 35.23750° пн. ш. 74.58917° сх. д. / 35.23750; 74.58917
Висота 8 126 м
Розташування Пакистан Пакистан
Система Гімалаї
Сходження 3 липня 1953 року

На́нга-Па́рбат (санскр. гола гора), також Діамір (санскр. король гір) — гора у західній частині Гімалаїв у контрольованому Пакистаном Кашмірі, дев'ята за висотою вершина світу.

Район Нанга-Парбат — це північно-західний край Західних Гімалаїв, розташований між річками Інд і Астор. У власне хребті масиву розташовані вершини: пік Рупал (7000 м), Нанга-Парбат (8126 м), Ракіот-пік (7062 м) і Чонгра-пік (6820 м). На північний захід із хребта стікають льодовики: Діамір, Ракіот, Булдар; на схід і південний схід — Хонгра, Таршинг, Рупал, Рама.

Основою гори є довгий кряж, що простягається з південного заходу на північний схід. Він має три схили: Рупал (південь, південний схід), Рахіот (північ) і Діамір (захід). Рупальська стіна є найвищою стіною у світі (її висота становить 4,5 км).

Сніжні схили масиву і потужне заледеніння живлять притоки Інду — Астор, Булдар, Ракиот, Патро, Діамір, Рупал і ін.

Історія сходжень[ред.ред. код]

Першу спробу підкорення зробив найкращий свого часу альпініст Великобританії Альберт Фредерік Маммері в 1895 році. Це була перша в історії альпінізму спроба сходження на восьмитисячник. Він же став і першою жертвою Нанга-Парбат, досягнувши висоти близько 6400 метрів, а потім, мабуть, потрапивши разом зі своїми супутниками в лавину на льодовику Діама (на західному схилі гори).

Нанга Парбат з парку Деосаї

У 1932 році німецько-американська експедиція, керована Віллі Мерклем, знаходить технічно доступний маршрут сходження з півночі, з боку льодовика Ракхіот, і підіймається по ньому до висоти 7000 м. У 1934 р. нова німецька експедиція під керівництвом Меркля, бажаючи завершити почату в 1932 р. справу, знов штурмує гору по цьому ж маршруту. Передова група підіймається до висоти 7850 м. При спуску від виснаження і обморожень гинуть дев'ять шерпів і членів експедиції, включаючи самого Меркля. У 1938 р. стається нова трагедія: вночі лавина накриває табір чергової німецької експедиції. Гинуть у цілому 16 чоловік — сім альпіністів і дев'ять шерпів — всі, хто перебували в таборі у цей час. У 1939 році німецько-австрійська група, у складі якої були Генріх Харрер і Петер Ауфшнайтер, підіймається із заходу по маршруту Маммері до висоти 6100 метрів. В кінці 1950 року декілька англійських альпіністів роблять відчайдушну спробу зробити сходження з боку Ракхіот (по маршруту німецьких експедицій), двоє з них пропали без вісті на висоті близько 5500 метрів. У цій експедиції брав участь і майбутній підкорювач Джомолунгми Тенцинґ Норгей.

Перше успішне сходження здійснив Герман Буль 3 липня 1953 року — член німецько-австрійської експедиції під керівництвом Герліґкоффера. Це був епізод, що не мав до того часу аналогів, в історії підкорення восьмитисячників: Буль досяг вершини наодинці з табору, розташованого на висоті всього лише 6900 метрів, при цьому по дорозі назад йому довелося провести ніч просто неба на висоті близько 8000 метрів, оскільки світлого часу дня не вистачило для спуску в штурмовий табір.

Друге успішне сходження здійснюють із заходу (по шляху Маммері) в 1962 р. троє учасників чергової німецької експедиції під керівництвом Герліґкоффера.

У 1970 році нова експедиція Герліґкоффера підкорює південну (Рупальську) стіну. На вершину підіймаються чотири учасники експедиції, зокрема Райнхольд Месснер і його молодший брат Гюнтер, який при спуску гине в льодовому обвалі. Після повернення до Європи ця експедиція стала об'єктом численних скандалів і, в першу чергу, судового розгляду між Месснером і Герліґкоффера.

У 1971 році сходження по класичному (Ракхіотському) маршруту здійснює чехословацька експедиція.

У 1976 році австрійська команда вперше проходить південно-східний гребінь вершини.

У 1978 році Рейнхольд Месснер здійснив перше соло сходження з базового табору до вершини.

У 1984 році — перша жінка на вершині Нанга-Парбат — француженка Ліліан Беррард в парі зі своїм чоловіком Морісом Беррардом.

Серед подальших подій слід виділити сходження групи Єжи Кукучки в 1985 році. Група пройшла сильний маршрут на південно-східному бастіону по правій стороні Рупальської стіни.

За останній час кілька відомих альпіністів здійснювали спроби швидкого проходження Рупальської стіни.

Одна з нашумілих спроб відбулася в серпні 2005 року, коли словенський альпініст Томас Хумар був знайдений живим за допомогою військового пакистанського вертольота після 6 днів, проведених на вузькій полиці на висоті 5900 м. Це була одна з найуспішніших рятувальних операцій на настільки великих висотах.

У вересні того ж року Вінс Андерсон і Стів Хауз здійснили швидкісне сходження по стіні, яке отримало високу оцінку в альпіністської громадськості.

У ніч проти 23 червня 2013 року близько двадцяти бойовиків, вдягнених у форму місцевих військових, напали на базовий табір з альпіністами. Внаслідок нападу загинуло троє[1] українців (Дмитро Коняєв, Бадаві Кашаєв, Ігор Свергун), двоє словаків, троє китайців, литовець та місцевий гід, і ще один альпініст був поранений. Відповідальність за теракт взяло на себе місцеве відділення Талібану[2]. Експедиція стартувала 6 червня, планувалося, що вона протриває до 18 липня[3]. Це сходження альпіністи планували присвятити 70-річчю визволення Харкова від німецьких військ (святкується 23 серпня)[4].

Вигляд Нанга-Парбат із табору

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Irving R. L. G. Ten Great Mountains (London, J. M. Dent & Sons, 1940)
  • Ahmed Hasan Dani, Chilas: The City of Nanga Parvat (Dyamar). 1983. ASIN B0000CQDB2
  • Alpenvereinskarte «Nanga Parbat», 1:50,000, Deutsche Himalaya Expedition 1934.
  • Fanshawe Andy and VenablesStephen. Himalaya Alpine-Style. — Hodder and Stoughton, 1995.
  • Selkeld Audrey (editor). — World Mountaineering. — Bulfinch, 1998.
  • Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешів: Эрудит, 1993. ISBN 5-7707-2044-1.