Напад на Мерс-ель-Кебір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Напад на Мерс-ель-Кебір
Друга світова війнаВійна на Середземному морі
Mers el Kebir Memorial at Toulon, France.jpg
Пам'ятна дошка в Тулоні французьким морякам, загиблим 3 липня 1940 року в Мерс-ель-Кебір.
Дата: 3 липня та 6 липня 1940
Місце: Мерс-ель-Кебір, Французький Алжир, Північна Африка
Результат: Знешкодження французького флоту
Сторони
Naval Ensign of the United Kingdom.svg Велика Британія Civil and Naval Ensign of France.svg Франція
Командувачі
Велика Британія Джеймс Сомервіль Civil and Naval Ensign of France.svg Марсель-Бруно Женсуль
Військові сили
Велика Британія Велика Британія
  • авіаносці — 1
  • лінкори — 3
  • легкі крейсери — 2
  • есмінці — 11
Civil and Naval Ensign of France.svg Франція
Втрати

  • 2 загиблих
  • 6 літаків пошкоджено

  • 1297 загиблих
  • 1 лінкор потонув
  • 2 лінкори пошкоджені
  • 3 лідери пошкоджені
  • 1 лідер викинувся на берег

Напад на Мерс-ель-Кебір (фр. Bataille de Mers el-Kébir, англ. Attack on Mers-el-Kébir) — напад під час Другої світової війни англійської ескадри на французькі кораблі розташовані в базі Мерс-єль-Кебірі, поблизу Орана у Алжирі в Північній Африці. Напад проводився як частина операції «Катапульта», метою якої було запобігти захопленню французьких кораблів Німеччиною та Італією після Комп'єнського перемир'я.

Голова режиму Віші маршал Петен і командувач флоту адмірал Ф. Дарлан неодноразово заявляли, що жоден корабель не дістанеться Німеччині. Але британці дуже побоювалися, що військовий флот Франції потрапить до рук супротивника. 3 липня 1940 року британська ескадра у складі авіаносця «Ark Poyal», лінійного крейсера «Hood», лінкорів HMS «Веліант», HMS «Резолюшн», двох крейсерів та 11 есмінців під командуванням віце-адмірала Сомервілля з'явилася на рейді Мерс-ель-Кебір.

У французькій базі на той час знаходилися лінкори «Дюнкерк», «Страсбург», «Прованс», «Бретань», гідроавіаносець «Командант Тесте» та 6 лідерів. Французькому віце-адміралу Женсулю було надіслано ультиматум, згідно з яким французькі кораблі повинні були протягом 6 годин приєднатися до британських, вийти зі зменшеними екіпажами до британських портів або самозатопитися. Французький адмірал відмовився від цих пропозицій і близько 18 години британські лінкори розпочали вогонь. «Страсбургу» з декількома лідерами вдалося прорватися в Тулон. Пошкоджені лінкори «Дюнкерк» і «Прованс» та лідер «Могадор» викинулися на мілину. Лінкор «Бретань» вибухнув та потонув.

6 липня, після того як французи заявили що «Дюнкерк» готовий вийти в море, британські торпедоносці з авіаносця «Арк Ройал» атакували його. Дві торпеди потрапили в сторожовий корабель, який стояв біля борту «Дюнкерка» і викликали детонацію глибинних бомб, що знаходилися на ньому. Сильний вибух розірвав правий борт корабля на 40-метровій довжині і лінкор ліг на дно.

Під час бойових дій 3 та 6 липня 1940 загинули 1297 французів та близько 350 дістали поранення.

Передумови[ред.ред. код]

Поразка у Дюнкеркській операції та неспроможність французьких військ налагодити оборону врешті решт призвели до капітуляції Франції. Британська влада, втративши союзника, почала організацію оборони Британських островів. Важливим чинником безпеки Великобританії була подальша доля французького флоту. Британський флот був сильніше за сукупний флот Італії та Німеччини. Але у разі захоплення сучасних французьких кораблів, флоти стран Осі ліквідували би перевагу королівського флоту. Тому британці не могли допустити потрапляння бодай частини французького флоту до рук ворога. Під час зустрічі у Бордо 18 червня 1940 року головнокомандувач французького флоту адмірал Дарлан запевнив Першого морського лорда сера Дадлі Паунда, що французи зроблять все можливе для того, щоб кораблі залишились французькими, або були затоплені чи перейшли до портів Британії та США[1].

Згідно умов франко-німецького перемир'я флот повинен був припинити використання зашифрованих повідомлень. Тому скористашись часом до набрання чинності перемир'я, Дарлан розіслав флоту останні розпорядження про подальшу долю. Ще 22 червня, коли обговорювалися умови перемир'я, адмірал розпорядився організувати на кожному кораблі секретну команду, яка повинна була зруйнувати озброєння та затопити корабель у разі спроби захопити його німцями[2]. 24 червня, в одному з останніх повідомлень він роз'яснював свою позицію:

  • 1) демобілізовані французькі кораблі повинні залишатися під французьким прапором, з французькими екіпажами та знаходитися у французьких неокупованих портах;
  • 2) повинні бути прийняті секретні заходи з організації саботажу з метою запобігти спробам будь-яких іноземців використати французькі кораблі;
  • 3) якщо буде підписано текст франко-німецької угоди, що суперечить першому пункту, без додаткового наказу кораблі повинні слідувати у США або затопитися[3].

Умови підписаного французами перемир'я дуже занепокоїли британський королівський флот. Восьма стаття франко-німецької угоди про перемир'я і аналогічна дванадцята стаття франко-італійської угоди обумовлювали, що французькі кораблі повинні були бути роззброєні під контролем країн Осі в портах довоєнної приписки. Таким чином, сучасні французькі лінкори мали прибути в Брест, зайнятий німецькими військами [4]. Французи провели переговори з німецькою та італійською сторонами про те, щоб демобілізація проводилася в неокупованих портах Франції - Тулоні та африканських портах. Італійці погодилися на ці умови 29 червня, потім вони були прийняті й німецькою стороною. Але інформація про ці домовленості не була своєчасно отримана британським Адміралтейством унаслідок ускладненого сполучення з військово-морським міністерством Франції[5].

Ще одним приводом для ускладнень було те, що французькою мовою слово «контроль» застосовувалося в значенні «спостереження», а в англійському - «управління»[6]. Британський уряд передбачав, що у Німеччини буде можливість захопити французькі кораблі і тому було прийнято рішення провести операцію з нейтралізації французького флоту, яка отримала кодову назву «Катапульта»[7][8]. Захоплення французьких кораблів, що знаходилися в портах Великобританії та єгипетській Олександрії, можливо було провести приховано з берега за допомогою абордаж них партій. Однак у французьких портах задіяти цей спосіб було неможливо, й нейтралізація французьких кораблів потребувала проведення переговорів або застосування сили. Найбільш складною вдавалася операція з нейтралізації сильного французького з'єднання на базі Мерс-ель-Кебір, де перебували чотири французькі лінкори[9][10]. Для цієї мети було виділено британське з'єднання «H», що базувалося на Гібралтарі.

Так як німці та італійці погодилися з тим, щоб французькі кораблі були роззброєні в неокупованих портах, французькі кораблі вже не планували перехід до Британії і почали підготовку до демобілізації[11]. Тим часом британські офіційні особи провели ряд зустрічей з керівниками французьких африканських департаментів та командуючими розташованих там військових підрозділів з пропозицією відмовитися підкорятися уряду Віші та перейти на бік Великобританії і продовжити боротьбу з ворогом[12]. 24 червня 1940 року начальник морської станції в Гібралтарі британський адмірал сер Дадлі Норт зустрівся з адміралом Жансулєм в Мерс-ель-Кебір на борту французького лінкора «Дюнкерк». У відповідь на пропозицію Норта Жансуль повідомив, що буде підкорятися наказам французького уряду й адмірала Дарлана зокрема. Після чого відкинув будь-які припущення про те, що французькі кораблі можуть перейти під британське командування. Разом з тим француз запевнив британського адмірала, що жоден корабель ні в якому разі не потрапить до рук ворога, якщо той зважиться здійснити таку спробу. 26 червня повернувшись до Гібралтару Норт отримав від британського Адміралтейства наступне повідомлення:

Чи вважаєте Ви, що французький флот, що знаходиться в Орані, може підкоритися нам, якщо британські кораблі з'являться перед портом з такою пропозицією?

На це Норт, виходячи з бесіди з Жансулєм, дав негативну відповідь[13][14].

З'єднання «H»[ред.ред. код]

Докладніше: З'єднання «H»

Західне Середземномор'я було зоною відповідальності французького флоту, тому після капітуляції Франції Великобританії необхідно було закрити прогалину в обороні. Було прийнято рішення створити в Гібралтарі з'єднання «H». Завдяки зручному розташуванню Гібралтару, з'єднання, що базується в ньому, мало можливості в найкоротші терміни досягти середини Середземного моря, прикривати маршрути конвоїв з Фрітауна, а при необхідності надати допомогу Флоту Метрополії в північній частині Атлантичного океану. У Західному Середземномор'ї, крім протидії флоту Італії, у з'єднання була ще одна складна задача. Необхідно було перешкодити країнам Осі захопити французькі кораблі, що знаходилися в африканських портах[15]. При виборі командувача з'єднанням керувалися двома міркуваннями: 1) для можливості ведення переговорів він повинен був мати ранг не нижче рангу французького адмірала Жансуля; 2) у разі необхідності йому мало вистачити рішучості застосувати силу до колишніх союзникам. Після розгляду кандидатур на пост командувача з'єднанням «Н» було призначено віце-адмірала Джеймса Сомервіля, відкликаного з відставки [16].

До основи з'єднання «Н» увійшли лінійний крейсер «Худ», який тільки що вийшов з ремонту та авіаносець «Арк Ройал». 18 червня «Худ» і «Арк Ройал», під супроводжуванням 8-ї флотилії есмінців, вийшли з Британських островів до Гібралтару, куди прибули 23 червня 1940 року[17]. 28 червня 1940 року адмірал Сомервіль вийшов на крейсері «Аретьюза» з Плімута на Гібралтар з вантажем магнітних мін на борту[16]. 30 червня Сомервіль підняв прапор на лінійному крейсері «Худ». Формування з'єднання «Н» було закінчено. У нього, крім «Худа» і «Арк Ройала», увійшли старі лінкори «Веліент» і «Резолюшен», легкі крейсери «Аретьюза» і «Ентерпрайз» та одинадцять есмінців[18]. Крім надводних кораблів з'єднанню тимчасово були придані підводні човни «Протеус» і «Пандора»[14].

1 липня 1940 Сомервілль отримав наказ бути готовим до проведення операції «Катапульта» 3 липня. Жансулю мали бути передані чотири пропозиції: продовжити війну на боці англійців, репатріація в британському порту, роззброєння кораблів під наглядом англійців, або затоплення своїх кораблів. Адмірал Сомервіль направив довге послання в Адміралтейство, в якому переконував не застосовувати силу, тому що це призведе до того, що колишні союзники стануть ворогами. Адміралтейство відповіло, що Сомервілю доручена важка і неприємна місія, але, якщо французи не погодяться на озвучені умови, він повинен буде знищити французькі кораблі. Єдиним послабленням стало додавання до вищеописаних пропозицій варіанту, за яким французи могли піти на Антильські острови для подальшої демілітаризації та переходу під контроль США. З'єднання «H» вийшло з Гібралтару о 16:00 2 липня [14].

Сили сторін[ред.ред. код]

Велика Британія[ред.ред. код]

В операції «Катапульта» 3—4 липня 1940 року до складу з'єднання «H» адмірала Сомервілла входили лінійний крейсер «Худ», лінкори «Резолюшен» та «Веліант», авіаносець «Арк Ройял», легкі крейсери «Арет'юза» і «Ентерпрайз» та 11 эсминцев[19].

Франція[ред.ред. код]

Французька атлантична ескадра була розподілена між трьома портами — Мерс-эль-Кебіром, Ораном та Алжиром. На недобудованій базі Мерс-эль-Кебір знаходились лінкори «Дюнкерк», «Страсбург», «Прованс», «Бретань», шість лідерів«Вольта», «Могадор», «Тигр», «Лінкс», «Керсен», «Террібль» та гідроавіаносець «Коммандан Тест». База була прикрита береговими батареями[28] калібром від 75 до 240 мм[29].

В Мерс-эль-Кебіре лінкори розташовувались у причальної стінки на дуже незручний спосіб. Вони стояли носом до внутрішньої гавані на відстані 120 метрів друг від другу, у 60 метрах від зовнішнього молу, кормою до нього. Таким чином, нові лінкори «Дюнкерк» та «Страсбург» не мали можливості вести вогонь головним калібром в сторону моря, тому що обидві їх башти були у носовій частині. Один з лідерів — «Керсен» — був у небоєготовому стані, займаючись ремонтом машин[30].

Також в Мерс-эль-Кебірі знаходився ряд допоміжних суден — кораблі берегової охорони «Ліліа» (A.D.275), «Надаль» (V.P.77), «Се не-па-вотр-аффер» (V.P.84), ліхтер «Пюіссант», буксири «Естерель», «Керуан», «Арман», «Кольгрен», «Котантен», «Фрондьор», танкери «Фреш», «Торран»[29].

В Орані, в декількох мілях на схід, розташовувалися есмінці «Борделе», «Тромб», «Трамонтан», «Торнад», «Тіфон», «Брестуа», «Булоне», «Каск», «Корсар», міноносець «Пурсюівант», колоніальні авізо (сторожові кораблі) «Ріго де Жануйї», «Гранд'єр», «Шамуа», «Енпетюоз», «Батайоз», «Кюрйоз» (несправний), сторожові кораблі «Ажакс'єнн» (Р.136), «Тулоннез» (Р.138), «Сетуаз» (Р.139), «Тер-Ньов» (Р.18), «Маріго» (P.1), тральщики «Анжель Б» (A.D.73), «Реймон» (A.D.277), підводні човни «Діан», «Данає», «Ерідіс», «Аріан», «Псіше» и «Ореад»[29].

Базова авіация в Ла-Сенья и Сен-Дені-Дю-Сіг нараховувала приблизно 50 винищувачів M.S.406 и «Хок-75» та ще близько 50 несправних літаків[29]. За іншими джерелами справними були тільки 42 винищувачі[28].

В Алжирі знаходились 3-а та 4-в дивізії крейсерів, 8-й та 10-й дивізіони контр-міноносців: легкі крейсери «Марсейез», «Ла Галіссоньер», «Жан де Вьен», «Жорж Лейе», «Глуар», «Монткальм»[прим. 1], лідери «Ендомтабль», «Мален», «Фантаск» и «Одас'е»[14].

Втрати[ред.ред. код]

Втрати французького флоту під час нападу на Мер-єль-Кебір 3 та 6 липня 1940
Офіцерів Молодших чинів Моряків Усього
Лінкор «Бретань» 36 151 810 997
Лінкор «Дюнкерк» 9 37 179 225
Лінкор «Прованс» 1 3 4 8
Лінкор «Страсбург» 2 3 5
Лідер «Могадор» 3 37 40
Terre Neuve 1 2 6 9
Armen 2 3 5
Esterel 1 5 6
ЗАГАЛОМ 48 199 1 050 1 297

Примітки[ред.ред. код]

  1. У Гарроса цей крейсер не вказаний. Однак він входив до складу 4-ї ескадри та на той час знаходився в Алжирі.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Офан, Мордаль, 1997, С. 103
  2. Офан, Мордаль, 1997, С. 105—106
  3. Офан, Мордаль, 1997, С. 106
  4. Офан, Мордаль, 1997, С. 107-108
  5. Офан, Мордаль, 1997, С. 111-112
  6. Офан, Мордаль, 1997, С. 108
  7. Черчіль, 1991, С. 404—405
  8. Прапор Святого Георгія, 2000, С. 114
  9. Черчіль, 1991, С. 405
  10. Офан, Мордаль, 1997, С. 119
  11. Офан, Мордаль, 1997, С. 112
  12. Офан, Мордаль, 1997, С. 113
  13. Офан, Мордаль, 1997, С. 113—114
  14. а б в г Гаррос, 1997, С. 25
  15. Прапор Святого Георгія, 2000, С. 113-114
  16. а б в Jordan, Dumas. French Battleships. — P. 73.
  17. Книга:Муженіков:Лінійні крейсери Англії Ч4|61|2
  18. Книга: Муженіков: Лінійні крейсера Англії Ч4| 61|2
  19. «AIR 234/317: Operations against the French Fleet at Mers-el-Kebir, 03—06 July 1940». HMS Hood association (en). Архів оригіналу за 2012-01-30. Процитовано 2011-11-04.  Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  20. ВМС Великобритании, Ч.2, 2003, С. 4
  21. ВМС Великобритании, Ч.2, 2003, С. 6
  22. ВМС Великобритании, Ч.2, 2003, С. 7
  23. ВМС Великобритании, Ч.2, 2003, С. 9
  24. ВМС Великобритании, Ч.2, 2003, С. 21
  25. ВМС Великобритании, Ч.2, 2003, С. 22
  26. ВМС Великобритании, Ч.1, 2003, С. 7
  27. а б в ВМС Великобритании, Ч.1, 2003, С. 8
  28. а б Сулига, 1995, С. 22
  29. а б в г Гаррос, 1997, С. 26
  30. Гаррос, 1997, С. 25—26
  31. а б ВМС Франции, 2004, С. 5

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Сулига С. «Дюнкерк» и «Страсбург». — М.: Цитадель, 1995. — 32 с.
  • Дашьян А. В. «Корабли Второй мировой войны. ВМС Великобритании». Часть 1. — М.: Моделист-конструктор, 2003. — («Морская коллекция» №3).
  • Дашьян А. В. «Корабли Второй мировой войны. ВМС Великобритании». Часть 2. — М.: Моделист-конструктор, 2003. — («Морская коллекция» №4).
  • Иванов В. В. Корабли Второй мировой войны. ВМС Франции. — М.: Моделист-конструктор, 2004. — («Морская коллекция» №11).
  • Александров Ю. И. Линейные корабли типа «Бретань» (1912—1953). — СПб.: ИСТФЛОТ, 2009. — 96 с. — («Боевые корабли мира»). — ISBN 978-5-98830-034-2.
  • Гаррос Л. Военно-морской флот Франции во Второй мировой войне. Часть 1 / Перевод И. П. Шмелева. Составление и оформление. Е. А. Грановский, М. Э. Морозов. — СПб.: ЧеРо, 1997. — (Ретроспектива войны на море. Выпуск №15).
  • Грановский Е. Тень Трафальгара. Операция ВМФ Великобритании против кораблей французского флота в Мерс-эль-Кебире // Флотомастер, (3 — 6 2003).
  • Кофман, Владимир. Гибель владыки морей. Линейный крейсер «Худ». — М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2009. — 128 с. — ISBN 978-5-699-36380-3.
  • Офан П., Мордаль Ж. Французский флот во второй мировой войне. — СПб.: Зеркало, 1997. — (Морские битвы крупным планом. Выпуск №11).
  • Патянин С. В. Авианосец «Арк Ройал». — Приложение к журналу «Моделист-конструктор». — М.. — («Морская коллекция» № 4(40)/2001).
  • Роскилл С. У. Флаг Святого Георгия: Английский флот во Второй мировой войне = Roskill S.W. The War At Sea, 1939-1945. — London: HMSO, 1954-1961 / Пер. с англ. А. Больных. — М.: АСТ, 2000. — 560 с. — (Военно-историческая библиотека). — ISBN 5-237-05177-4.
  • Черчилль У. Том II. Их самый славный час // Вторая мировая война = Churchill W. S. The Second World War. — London-Toronto, Cassell and Co Ltd., 1950. — Vol. 2. Their Finest Hour; / сокр. пер. с англ. С предисловием доктора философских и доктора исторических наук, профессора Д. А. Волкогонова и под редакцией кандидата исторических наук А. С. Орлова. — М.: Воениздат, 1991. — ISBN 5-203-00705-5.
  • Jordan, John. Dumas, Robert. French Battleships 1922-1956. — Barnsley, Yorkshire: Seaforth Publishing, 2009. — 224 p. — ISBN 978-1848320345.