Наперстянка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Наперстянка
Digitalis purpurea — Наперстянка пурпурова— типовий вид роду Наперстянка
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Айстериди (Asterids)
Порядок: Губоцвіті (Lamiales)
Родина: Подорожникові (Plantaginaceae)
Триба: Наперстянкові (Digitalideae)
Рід: Наперстянка (Digitalis)
L.
Види
Понад 20 видів, включно:
Digitalis canariensis
Digitalis cariensis
Digitalis ciliata
Digitalis davisiana
Digitalis dubia
Digitalis ferruginea
Digitalis x fulva
Digitalis grandiflora
Digitalis isabelliana
Digitalis laevigata
Digitalis lanata
Digitalis leucophaea
Digitalis lutea
Digitalis mariana
Digitalis micrantha
Digitalis obscura
Digitalis parviflora
Digitalis purpurea
Digitalis sceptrum
Digitalis thapsi
Digitalis trojana
Digitalis viridiflora
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Digitalis
IPNI: 37596
ITIS logo.jpg ITIS: 33582
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4163

Наперстянка або Дигіталіс (лат. Digitális)[1] — рід) трав'янистих рослин, що належить до родини подорожникових (Plantaginaceae). Квіти розміщені на високому стеблі, трубчасті і відрізняються кольорами за видами, від фіолетового до рожевого, білого і жовтого. Найбільш відомим видом наперстянки є наперстянка пурпурова. Це дворічна рослина вирощується в якості декоративної рослини через її яскраві квіти, які варіюються в кольорі, з різними фіолетовими відтінками, а також від світло-сірого до чисто білого. Також квіти можуть мати різноманітні цяточки і плями. Дигіталіс, виділений з наперстянки, довгий час залишався єдиним і незамінним препаратом для лікування хронічної серцевої недостатності; в той же час при передозуваннях він є небезпечною отрутою.

Характеристика[ред.ред. код]

Назва[ред.ред. код]

Наукова назва роду походить від лат. digitus — «палець» або «наперсток» за формою віночка.

Ботанічний опис[ред.ред. код]

Багаторічні або дворічні трави, в Західному Середземномор'ї напівчагарники та чагарники.

Стебла жорсткі високі, нерозгалужені від 30 до 150 см заввишки.

Листки чергові, цільнокраї, ланцетоподібні або довгасто-ланцетні, гострі, здебільшого поступово переходять у приквіткове листя.

Квітки неправильні, частіше великі, жовті, пурпурові, рудуваті, у верхівкових, здебільшого густих односторонніх чи багатосторонніх китицеподібних суцвіттях. Оцвітина 5-членна; віночок двогубий, дзвониковий або кулясто роздутий. Цвітуть в червні — серпні.

Плід — коробочка з дрібним коричневим насінням, що зберігає схожість 2-3 роки. У 1 г близько 10000 насінин.

Поширення[ред.ред. код]

Цей рід поширений у Західній та Південно-Західній Європі,[2] Західній та Центральній Азії, Австралії та Північно-Західній Африці.

Ростуть здебільшого у листяних та змішаних лісах, на узліссях, галявинах, чагарниках, лугах.

Біологічні особливості[ред.ред. код]

Квітка наперстянки пурпурової у розрізі

Наперстянки є кормовими рослинами для метеликів: Euphydryas Aurinia, Euphydryas Aurinia beckeri, Euphydryas maturna, Mellicta Aurelia та совки Polymixis flavicincta.[3].

Квітки наперстянки служать притулком для комах у холодні ночі, так як температура вночі всередині квітки значно вища, ніж температура навколишнього повітря. Залишаючи свої притулки, комахи переносять на собі пилок і залишають на інших квітках, сприяючи тим самим запиленню рослин. Квітки наперстянки влаштовані так, що джмелі неминуче вимазують в пилку спину, дотикаючися нею до двох пар пиляків.

У садівництві[ред.ред. код]

Деякі види наперстянок декоративні. Наперстянка великоквіткова (Digitalis grandiflora) в культурі з 1561 року, (Наперстянка іржава (Digitalis ferruginea) — з 1597, а Наперстянка пурпурова (Digitalis purpurea) — з глибокої давнини. у СРСР наперстянку червону культивували в Краснодарському краї, Західному Сибіру, наперстянка шерстисту — на Північному Кавказі та в Україні.

Наперстянка росте на кислих ґрунтах, на ділянках з різним освітленням, але краще на сонці.[2][4] У рік посіву утворяться розетки і тільки на наступний рік наперстянки зацвітають.

У дикому стані зазвичай зустрічається на проблемних ділянках — вирубленого лісу, після пожежі тощо.[5]

У медицині[ред.ред. код]

Хімічний склад[ред.ред. код]

Деякі наперстянки — цінні лікарські рослини: Наперстянка пурпурова, або червона (Digitalis purpurea); Наперстянка великоквіткова (Digitalis grandiflora), яка зустрічається у Європі, на Кавказі і півдні Західного Сибіру; Наперстянка шерстиста (Digitalis lanata), яка росте у Закарпатській та Одеській областях; а також кавказькі види (Наперстянка іржава (Digitalis ferruginea), та Наперстянка війчаста (Digitalis ciliata)).

Глікозиди, які містяться у листі наперстянки, регулюють діяльність серця, посилюють сечовиділення і зменшують набряки. Будь-яке самостійне використання рослини суворо заборонено. Усі види — отруйні рослини, містять складні глікозиди (у всіх частинах рослини, але головним чином у листі), які сильно впливають на роботу серця.[6]

Симптоми отруєння[ред.ред. код]

Дигіталіс і дигоксин (глікозиди наперстянки) представляють собою найсильніші серцево-судинні отрути, що крім того, тають місцеву подразнюючу дію. Симптоми отруєння: серцевий напад (у важких випадках — зупинка серця), нудота, блювота, біль у животі, діарея, головний біль, повільний нерегулярний пульс (падіння пульсу), задишка, запаморочення, ціаноз, іноді також тремтіння, конвульсії, делірій і галюцинації. Мінімальною смертельною дозою наперстянки є доза 2,25 г[7].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Digitalis at Dictionary.com]
  2. а б Anon. «Foxglove (Digitalis purpurea)». Arkive: images of life on Earth. Wildscreen. Процитовано 6 May 2010. 
  3. Наперстянка на nic.funet.fi (Перевірено 30 січня 2010)
  4. Anon. «Foxglove: Digitalis purpurea (Scrophulariaceae)». Wildflowers in Bloom. Wildseed farms. Процитовано 7 May 2010. 
  5. Klein, Carol (18 May 2002). «How to grow: Foxgloves». The Telegraph (London, UK: Telegraph Media Group Limited). Процитовано 6 May 2010. 
  6. «Cardiac Glycoside Plant Poisoning: Medscape reference». Процитовано 3 July 2012. 
  7. Природные ядовитые вещества

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник / А. П. Лебеда та ін.; Ред. Андрій Гродзінський,. — К. : Головна редакція УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — 543 с.
  • Мінарченко В. М. Атлас лікарських рослин України : (хорологія, ресурси та охорона) / В. М. Мінарченко, І. А. Тимченко ; НАНУ ; Ін-т ботаніки ім. М. Г. Холодного ; Українське ботанічне товариство. — Київ : Фітосоціоцентр, 2002. — 172 с., [ 8 ] л. іл. : іл. — ISBN 966-7938-41-7
  • Лебеда А. П. Інвентаризація флори України (Лікарські рослини — носії алкалоїдів) / А. П. Лебеда ; НАН України, Нац. ботанічний сад ім. М. М. Гришка. — Київ : Академперіодика, 2006. — 261 с., [3] с. — Бібліогр.: с. 154–262. — ISBN 966-360-058-6