Наперстянка великоквіткова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Наперстянка великоквіткова
Digitalis grandiflora Sturm34.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Айстериди (Asterids)
Порядок: Губоцвіті (Lamiales)
Родина: Подорожникові (Plantaginaceae)
Триба: Наперстянкові (Digitalideae)
Рід: Наперстянка (Digitalis)
Вид: Наперстянка великоквіткова
Біноміальна назва
Digitalis grandiflora
Mill.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Digitalis grandiflora
ITIS logo.jpg ITIS: 502057
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 38791
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Digitalis grandiflora

Наперстя́нка великоквітко́ва, Наперстя́нка великоцві́тна (Digitalis grandiflora Mill.)

Історія використання[ред.ред. код]

Ця рослина в Ірландії була відома уже в V ст. У XI ст. в Німеччині її застосовували як засіб від водянки. Однак траплялися випадки отруєння через неправильне дозування, і наперстянку деякий час не використовували. Але в кінці XVIII ст. англійський лікар Вайзеринг знайшов в архівах померлої знахарки рецепт наперстянки для лікування складних захворювань серця і вирішив його вивчити. Через 10 років наукового дослідження (у 1785 р.) він увів цю рослину в наукову медицину.

Біологічна характеристика[ред.ред. код]

Наперстянка великоквіткова — багаторічна трав'яниста рослина (40—120 см заввишки). Кореневище коротке, товсте. Стебло пряме, залозисте-пухнасте. Прикореневі листки довгасто-ланцетні або ланцетні, нерівномірно-пилчасті або цілокраї, опушені, при основі звужені в короткий черешок. Стеблові листки чергові, довгасто-ланцетні, сидячі. Квітки великі, пониклі, дещо неправильно зрослопелюсткові, зібрані в довгу однобічну китицю жовтого кольору. Плід —яйцеподібна залозиста, пухнаста багатонасінна коробочка. Цвіте в червнісерпні.

Місця зростання[ред.ред. код]

Росте у мішаних та листяних лісах, на галявинах, серед чагарників. Останнім часом вирощують також на квітниках, у затінених місцях парків і лісопарків.

Практичне використання[ред.ред. код]

Лікарська, отруйна і декоративна рослина.

У науковій медицині використовують листки наперстянки лат. Folia Digitalis. Препарати з них призначаються при лікуванні складних порушень кровообігу (серцевій декомпенсації), гострій і хронічній серцевій недостатності, при порушенні ритму серцевих скорочень, клапанних пороках серця та інших порушеннях серцевої діяльності.

Листки наперстянки містять серцеві глікозиди, сапоніни, флавоноїди та деякі інші речовини.

У ветеринарії листя наперстянки використовують при порушенні серцевої діяльності у тварин.

Всі органи наперстянки отруйні. Вживання їх тваринами у великій кількості призводить до збудження роботи серця, звуження кровоносних судин, розладу травлення.

Рослина придатна для вирощування на квітниках, а також у затінених місцях парків і лісопарків.

Фармакологічні властивості[ред.ред. код]

Листки містять різні серцеві глікозиди, сапоніни, флавоноїди, вітамін C та деякі інші речовини. Препарати з листків наперстянки призначають при лікуванні складних порушень кровообігу (серцевій декомпенсації), гострій хронічній недостатності, порушенні ритму серцевих скорочень та інших хворобах серця.

Вирощування[ред.ред. код]

Для вирощування наперстянки відводять ділянку, захищену від холодних північно-східних вітрів. Найкраще росте на легких суглинковоих і супіщаних чорноземних ґрунтах, але не кислих.

Сівба[ред.ред. код]

Перед сівбою ділянку перекопують на глибину 22—27 см.

Розмноження[ред.ред. код]

Розмножують як розсадою, вирощеною в парниках, так і насінням, яке висівають під зиму або рано навесні з міжряддями 60 см. Догляд за посівами полягає в багаторазовому розпушенні ґрунту, в прополюванні та внесенні добрив (200 кг гною, 2 кг суперфосфату і 1 кг калійних солей на 100 м²).

Заготівля[ред.ред. код]

Листки збирають два рази: першого року — в кінці літа і восени, другого — на початку цвітіння та після досягнення стандартних розмірів.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Збирають прикореневі та стеблові листки восени або навесні, до початку цвітіння, зриваючи їх руками. Складають, не трамбуючи, в невеликі кошики. Швидко сушать на горищах під залізним дахом, але краще в сушарках при температурі 55-60°. Сухі листки пакують у тюки або фанерні ящики, вистелені папером, вагою по 50 кг.

Зберігають у сухих приміщеннях на верхніх стелажах. Строк зберігання — два роки.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. – К.: «Урожай», 1979.
Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми