Наркотик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Нарко́тик (від грец. narkoticos — той, що призводить до заціпеніння, одурманюючий) — дуже корисні по відношенню до обміну речовин субстанції природних чи штучних речовин, здатні викликати і фізичну залежність, внаслідок заміщення однієї з речовин-учасників природного метаболізму, і — психічну. Впливаючи на нервові центри головного мозку, наркотик може створювати підняття настрою, чи надмірну сонливість, хворобливу, незвичайну веселість — ейфорію, а іноді й порушення свідомості. У патологічних випадках цей стан може бути цілком нереалістичним, викликати манію величі та невразливості.

Героїн

Визначення терміну[ред.ред. код]

Згідно з Всесвітньою організацією охорони здоров'я[ред.ред. код]

Наркотик — хімічний агент, що викликає ступор, кому або нечутливість до болю. Термін зазвичай відноситься до опіатів або опіоїдів, які називають наркотичними анальгетиками.[1][2]

В Україні[ред.ред. код]

Офіційним визнанням речовини наркотичною в Україні є включення її до переліку наркотиків наказом міністра охорони здоров'я.

Термін «наркотична речовина» включає три критерії:

  1. медичний;
  2. соціальний;
  3. юридичний;

Вони пов'язані між собою і в ч'рт

аспекті зобов'язують визнавати речовину наркотичною лише за умови, якщо вона відповідає всім трьом критеріям.
  • Медичний критерій полягає в тому, що речовина повинна справляти специфічну дію на ЦНС (стимулюючу, седативну, галюциногенну та ін.), яка і є безпосередньою причиною її немедикаментозного застосування.
  • Під соціальним критерієм мається на увазі, що немедикаментозне вживання даного засобу набуває таких масштабів, які становлять серйозну суспільну небезпеку.
  • Юридичний критерій базується на обох вищезгаданих і вимагає, аби відповідна речовина була законодавчо внесена до списку наркотиків.

Класифікація наркотичних речовин ВООЗ (1990 р.):

1) Опіати (опіодіди)
2) Депресанти
 — седативні
 — снодійні
 — транквілізатори
3) Стимулятори
 — кокаїн
 — амфетамін
 — кофеїн
 — кат — поширена в Азії рослина, що містить ефедриноподібну речовину, ;
4) Галюціногени
5) Інші речовини
 — канабіс
 — інгалянти
 — фенциклідин
 — кава і бетель — рослини поширені в Океанії.

Досить складною є чітка правова класифікація фармакологічних препаратів, які віднесені до стимуляторів. Частина з них віднесена до наркотичних, а частина до психотропних засобів. Ці препарати знаходяться під міжнародним контролем.

Ряд речовин, переважно стимулятори, не віднесені до вищевказаних груп, стали предметом зловживання спортсменами з метою підвищення спортивних результатів. Такі препарати стали називати допінгами.

Наркотичні препарати[ред.ред. код]

До наркотичних препаратів відносяться:

  • найнебезпечніші: героїн, морфій, опіум і інші наркотики; амфетаміни типу метедріна та метамфетаміна що вводяться як ін'єкція;
  • менш небезпечні наркотики: кодеїн; стимулятори амфетамінового типу: бензедрин і барбітурати;
  • найменш небезпечні: канабіс; препарати амфетамінового типу пониженої активності, ЛСД.

Синтезовані препарати, наприклад екстезі, зазвичай є модифікаціями молекули амфетаміна, змінюваної, щоб обійти закон, а також для отримання додаткових ефектів, і можуть бути в багато разів сильнішими і небезпечними. Крек, форма кокаїну, був створений виробниками наркотиків на початку 1980-х.

Історія[ред.ред. код]

Більшість сучасних наркотиків виготовляється хімічним способом — кокаїн, героїн, ЛСД, амфетаміни — мають рослинне походження, традиції, застосування, вживання яких на Сході сягає тисячі років.

Європейська цивілізація стала по-новому відкривати для себе ці речовини лише у XIX ст. (при цьому лікарі сподівалися, що синтез нових ліків допоможе здійснити прорив у терапії). Так, у 1845 році психіатр Жак Жозеф Моро заснував у Парижі клуб аматорів гашишу. До речі, членами цього клубу були Олександр Дюма, Теофіл Ґотьє, Ежен Делакруа. У 1860 році німець Альберт Німан виділив із листя коки хлоргідрат кокаїну, а через 20 років Зиґмунд Фрейд уже пропонував його своїм пацієнтам. Німець Генріх Дрезер у 1898 р. синтезував героїн, що діє в сто разів сильніше ніж опіум-сирець. Морфій був отриманий німцем Фрідріхом Сертюрмером ще в 1803 р. з опіуму.

Винахід у 1853 році Шарлем Габрієлем Провазом шприца для ін'єкцій започаткував новий етап вживання наркотиків. Дія речовин, що потрапляють прямо в кров, посилюється багаторазово.

Сьогодні вживання наркотиків пов'язують насамперед з ін'єкціями (хоча необхідно зважити на те, що їх здійснюють у різні способи — курять, їдять, п'ють, нюхають.)

Розповсюдження наркотиків[ред.ред. код]

Нелегальний ринок розповсюдження наркотиків у своєму сучасному вигляді склався нещодавно. Відома знаменита фірма вірменського ділка Закар'яна, яка виникла в Каїрі у 1925 р. і під виглядом килимів поставляла до Європи героїн і морфій. Самої ж значної на Далекому Сході та у США аж до Другої світової війни вважалася фірма грека Епіопулоса.

У Європі спалах наркоманії припав на 1840 рік, коли в Англії було вжито заходів боротьби з алкоголізмом. Тоді в Манчестері аптечні торговці виготовляли опіумні пігулки для робітників, яким алкоголь, що подорожчав, виявився недоступним. В Ірландії вибухнула епідемія ефіроманії (щоправда, завдяки цьому було відкрито загальний наркоз). Застосування морфію під час громадянської війни у США для знеболювання при пораненнях призвело до поширення морфінізму. У 70-х роках XX століття емігранти з Китаю заразили Новий Світ згубною пристрастю до куріння опіуму. В Росії у період революції та громадянської війни використовувався кокаїн, який вважався ліками від депресії. У США у 20 — 30 роки часів сухого закону багато людей перейняли у робітників латиноамериканського походження звичку курити марихуану

26 червняМіжнародний день боротьби зі зловживанням наркотиками й їхнім незаконним обігом.

Дія наркотиків[ред.ред. код]

Групу наркотиків у вузькому розумінні складають так звані опіати — речовини, які добувають із маку: морфін, кодеїн, героїн, метадон. При їх вживанні виникає ейфорія, тіло стає начебто невагомим, зникають тимчасові та просторові межі. Проте, ціна гострих відчуттів є дуже високою: людина швидко опиняється у фізичній та психологічній залежності від опіатів і набуває толерантності, що змушує її постлогошлгойно підвищувати дозу. Передозування нерідко призводить до пригноблення діяльності дихального центру та смерті.

У 1970-х роках дослідники детально вивчили механізм дії наркотиків. За хімічним складом в опіумі багато спільного з ендорфінами — нейромедіаторами особливої групи, що входять до опіатної систему мозку. Зазначена система забезпечує нам знеболювання, покращує настрій, але «внутрішні наркотики» діють дуже м'яко і не завдають шкоди організму.

Навчившись виділяти нові похідні опіуму, хіміки і фармакологи, не бажаючи того, здійснили свій внесок у поширення наркоманії. Так, у 1803 р. в Німеччині з опіумного маку був отриманий морфін, який виявився у десять разів сильнішим за опіум. Наприкінці XIX століття німецький лікар Дрезер (він уперше застосував аспірин) синтезував на основі морфіну нову хімічну сполуку — кодеїн. Її використовували для знеболювання та як засіб від кашлю. Кодеїн є слабкішим за морфін, проте і він викликає фізичну залежність.

У десять разів сильніший за морфін інший опіат — героїн. Він викликає відчуття блаженства, яке незабаром змінюється на почуття задоволення, захищеності. Але виявилося, що фізична залежність від цього препарату в 91 % осіб, які почали його вживати, виникає менш ніж через три тижні. Героїн швидко руйнує мозок і нервову систему, людина миттєво деградує. Смерть від передозування героїну може наставати вже через рік — півтора після першого прийому.

Бензендрин був першим амфетаміном. Його застосовували в роки Другої світової війни для подолання втоми солдат. У 70-х роках цей препарат лікарі приписували для зниження апетиту і схуднення. Джоном Боулбі описано клінічний стан застосування бензендріна, згідно з яким людина, що приймає цей препарат, не відчуває провини за свої злочини.

Встановлено, що амфетаміни пригнічують апетит, збільшують частоту серцевих скорочень, підвищують кров'яний тиск і у великих дозах викликають почуття ейфорії. Вживання амфетамінів початково викликає відчуття фізичного задоволення, людина почувається у формі. Внутрішньовенна ін'єкція амфетаміну у великій дозі відразу ж викликає спалах гострої насолоди, що можна порівняти із сильним оргазмом. Потім наступає стан інтелектуальної збуджуваності, у людини з'являється непереборне бажання говорити, творити, а також — ілюзорне почуття переваги над оточуючими.

Тривале вживання амфетамінів часто призводить до психологічних проявів параноїдального типу: людина може почуватися зацькованою, і навіть незначні дії з боку іншої особи можуть сприйматися як погроза.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. «Lexicon of alcohol and drug terms» (en). World Health Organization. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-11-20. 
  2. «Термины по вопросам, связанным с зависимостью от алкоголя, наркотиков и других психоактивных веществ». Психологическая энциклопедия (ru). Мир словарей. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-11-20.